Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2015 року Справа № 911/4461/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Судді: Борденюк Є.М., Вовк І.В., Могил С.К. (доповідач),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу селянського (фермерського) господарства "Надросся" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2015 та рішення господарського суду Київської області від 06.01.2015 у справі № 911/4461/14 господарського суду Київської областіза позовомкомунального підприємства Київської обласної ради "Курсів"доселянського (фермерського) господарства "Надросся"провизнання договору недійсним,

за участю представниківпозивача: Міцинського С.А.,відповідача: Кравця В.П., Неживока І.В., В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2014 року комунальне підприємство Київської обласної ради "Курсів" звернулось до господарського суду Київської області з позовом до селянського (фермерського) господарства "Надросся" про визнання недійсним контракту № 03/08-06 від 04.09.2006, посилаючись на його фіктивність.

Рішенням господарського суду Київської області від 06.01.2015, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2015, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням та постановою відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати і прийняти нове рішення про відмову в позові з підстав недоведеності фіктивності укладеного контракту.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши в касаційному порядку оскаржені судові рішення колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, між комунальним підприємством Київської обласної ради "Курсів" (замовником) та селянським (фермерським) господарством "Надросся" (підрядником) 04.09.2006 укладено контракт на будівництво топочної та ремонт опалення друкарні КП КОР "Курсів", за умовами якого відповідач зобов'язався виконати роботи, передбачені контрактом.

Відповідно до п. 1.1 контракту загальна вартість робіт та послуг складає 87 860, 40 грн.

Згідно з п. 2.1 контракту строки виконання робіт починаються у вересні 2006 року та закінчуються у жовтні 2006 року.

З посиланням на контракт, між сторонами у жовтні 2006 року складено та підписано акт № 1 приймання виконаних підрядних робіт за вересень 2006 року (КБ-2в) та довідку про вартість виконаних робіт (форма КБ-3).

Звертаючись з позовом до суду позивач посилався на те, що будівля топочної друкарні побудована ще в 1997 році і іншої будівлі топочної (котельні) не існує, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії САВ № 743299 від 24.11.2008. Також позивач вказував на ті обставини, що в спірному контракті вказано найменування замовника КП КОР "Курсів" та проставлена його печатка. Проте станом на дату укладання контракту КП КОР "Курсів" мало інше найменування, а саме - комунальне поліграфічне підприємство "Курсів". Назву комунальне підприємство змінило лише у лютому місяці 2007 року, відповідно до Рішення Київської обласної ради від 02.02.2007 № 097-09-V.

Відмовляючи у задоволенні позову місцевий господарський суд, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходили з відсутності підстав для визнання спірного контракту недійсним з підстав його фіктивності, дійшовши, при цьому, висновку про те, що зазначений контракт є неукладеним.

Обгрунтовуючи вказаний висновок, місцевий господарський суд послався на частину 8 статті 181 ГК України, відповідно до якої у разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся), а отже, він не може бути визнаний недійсним.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає передчасними висновки судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

Крім цього, ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Сторона, яка вимагає визнання правочину недійсним, повинна довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

При вирішенні спору господарський суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, встановивши факт виконання сторонами умов спірного договору, дійшов висновку про наявність підстав вважати цей договір неукладеним.

Разом з тим, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що виконання договору сторонами не дає підстав вважати цей договір неукладеним. Вказана обставина також виключає можливість застосування до спірних правовідносин частини 8 статті 181 ГК України, відповідно до приписів якої визначення договору як неукладеного (такого, що не відбувся), може мати місце на стадії укладення господарського договору, у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних його умов, а не за наслідками виконання договору сторонами.

Крім того, судова колегія вважає, що встановивши факт виконання сторонами у справі умов спірного договору, судами попередніх інстанцій не було належним чином, в розумінні статей 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, досліджено обставин виконання цього договору.

Зокрема, приймаючи оскаржувані судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на ту обставину, що згідно з наявним в матеріалах справи свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи Комунальне підприємство Київської обласної ради "Курсів" зареєстроване 10.01.2004 з присвоєнням номеру запису про зміну свідоцтва, що спростовує встановлений судами факт укладення 04.09.2006 спірного контракту неіснуючою особою.

Також, наявність в матеріалах справи виписки банку за особовим рахунком відповідача, відповідно до якої позивач перерахував відповідачу 20 000 грн. з призначенням платежу: "кредиторська заборгованість за будівництво топочної для СФГ "Надросся", підписаних між сторонами у справі та скріплених печатками актів звіряння розрахунків від 01.09.2009, від 01.03.2010, від 01.10.2010, від 01.01.2013, від 01.01.2014, від 01.04.2014, від 01.07.2014, згідно з якими заборгованість позивача перед відповідачем становить 67 861, 82 грн. свідчить про те, що сторонами укладеного контракту вчинені дії, спрямовані на настання правових наслідків, а тому суди попередніх інстанцій дійшли передчасних висновків про неукладеність контракту.

Враховуючи, що відповідно до приписів ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні чи постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів у даній справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід врахувати наведене, достеменно встановити умови виконання договору, зробити вичерпний висновок щодо укладення договору та на підставі всебічного, повного та об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, вирішити спір.

Керуючись ст. ст. 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2015 та рішення господарського суду Київської області від 06.01.2015 у справі № 911/4461/14 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Київської області.

Головуючий суддяБорденюк Є.М.Судді:Вовк І.В. Могил С.К.