Історія справи

Постанова ВГСУ від 15.04.2015 року у справі №5011-36/8485-2012
Постанова ВГСУ від 11.06.2014 року у справі №5011-36/8485-2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2014 року Справа № 5011-36/8485-2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Прокопанич Г.К.

суддів Алєєвої І.В.

Мирошниченка С.В.

за участю представників:

Позивача: Львової І.В. - ліквідатора;

Відповідача -1: Сухенко С.В., дов. № 421/11/13-14 від 28.02.2014 року; Дзюби І.Ю., дов. № 423/11/13-14 від 28.02.2014 року;

Відповідача -2: не з'явився;

Третьої особи: Війтєвої Л.А., дов. № 18-208/6089-21197 від 29.11.2010 року;

Прокурора: від Генеральної прокуратури України - Кузнецової Ю.В., посв. № 023135 від 26.11.2013 року;

розглянувши касаційну скаргу акціонерного товариства "Градобанк" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.02.2014 року

у справі № 5011-36/8485-2012 господарського суду міста Києва

за позовом акціонерного товариства "Градобанк"

до відповідача -1 Міністерства культури України

відповідача -2 Національного художнього музею України

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Національного банку України

за участю прокурора

про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину

В С Т А Н О В И В:

У червні 2012 року акціонерне товариство "Градобанк" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства культури України, Національного художнього музею України, просило застосувати наслідки недійсності правочину - договору № 279 про порядок передачі у державну власність та умови постійного зберігання колекції образотворчого мистецтва акціонерного товариства "Градобанк" від 22.12.2005 року, укладеного між Міністерством культури і туризму України, Національним художнім музеєм України та позивачем, а саме: визнати припиненим (відсутнім) право Національного художнього музею України у м. Києві щодо отримання на постійне зберігання творів колекції образотворчого мистецтва акціонерного товариства "Градобанк" у кількості 785 предметів, які були передані акціонерним товариством "Градобанк" до Національного банку України за договором застави (закладу) від 05.11.1996 року між акціонерним товариством "Градобанк" та Національним банком України; визнати припиненим (відсутнім) обов'язок акціонерного товариства "Градобанк" щодо передачі Національному художньому музею України у м. Києві на постійне зберігання творів колекції образотворчого мистецтва акціонерного товариства "Градобанк" у кількості 785 предметів, які були передані акціонерним товариством "Градобанк" до Національного банку України за договором застави (закладу) від 05.11.1996 року між акціонерним товариством "Градобанк" та Національним банком України; визнати припиненими (відсутніми) інші правовідносини (права та обов'язки) за договором № 279 про порядок передачі у державну власність та умови постійного зберігання колекції образотворчого мистецтва акціонерного товариства "Градобанк" від 22.12.2005 року між Міністерством культури та туризму України, Національним художнім музеєм України та акціонерним товариством "Градобанк" (т. 1, а.с. 8-12).

Позовні вимоги мотивовано посилання на приписи ст. ст. 16, 215, 216, 228, 236, 321 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України.

Заявою від 16.08.2012 року Міністерство культури України просило відмовити у задоволенні позову у зв'язку зі спливом позовної давності (т. 1, а.с. 87-88).

Заявою від 10.09.2012 року заступник прокурора міста Києва повідомив про вступ у справу (т. 1, а.с. 142).

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.09.2012 року (суддя Трофименко Т.Ю.) позов задоволено. Вирішено питання розподілу судових витрат (т. 1, а.с. 148-158).

Судовий акт мотивовано доведеністю позовних вимог.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.02.2014 року (головуючий Синиця О.Ф., судді Ткаченко Б.О., Шевченко Е.О.) рішення господарського суду міста Києва від 17.09.2012 року скасовано. Прийнято нове про відмову у позові (т. 3, а.с. 79-85).

Оскаржений судовий акт мотивовано необгрунтованістю позовних вимог.

Не погодившись з прийнятим апеляційною інстанцією судовим актом, акціонерне товариство "Градобанк" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просило відновити строк звернення з касаційною скаргою, постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.02.2014 року скасувати, рішення господарського суду міста Києва від 17.09.2012 року залишити в силі (т. 3, а.с. 93-102).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 26.05.2014 року відновлено акціонерному товариству "Градобанк" пропущений процесуальний строк на звернення з касаційною скаргою, касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 11.06.2014 року (т. 3, а.с. 91-92).

У судове засідання 11.06.2014 року представник відповідача - Національного художнього музею України не з'явився, причин неявки суду не повідомив.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представника відповідача - Національного художнього музею України.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши прокурора, представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 04.06.1996 року між Національним банком України та акціонерним товариством "Градобанк" було укладено договір № 24 на купівлю кредитів на закритому кредитному аукціоні Національного банку України.

З метою забезпечення виконання зобов`язань акціонерного товариства "Градобанк" за вказаним кредитним договором, 05.11.1996 року між Національним банком України та акціонерним товариством "Градобанк" було укладено договір застави, відповідно до умов якого акціонерне товариство "Градобанк" передало під заставу на зберігання колекцію образотворчого мистецтва (картини) у кількості 785 предметів.

Згідно акту оцінки експертної комісії від 21.12.1996 року щодо оціночної вартості творів образотворчого мистецтва вартість колекції складала 5 176 650,00 доларів США.

Акціонерне товариство "Градобанк" свої грошові зобов`язання за кредитним договором не виконало, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість в сумі 9 497 071,97 грн., у тому числі 5 000 000,00 грн. основного боргу та 4 497 071,97 грн. процентів за користування кредитом.

Постановою арбітражного суду міста Києва від 14.07.2000 року акціонерне товариство "Градобанк" визнано банкрутом та щодо нього відкрито ліквідаційну процедуру.

Враховуючи високу культурну цінність колекції образотворчого мистецтва акціонерного товариства "Градобанк" та необхідність її збереження для України Верховна Рада України 08.12.1998 року прийняла постанову від № 301-XIV "Про заборону продажу колекції образотворчого мистецтва акціонерного товариства "Градобанк"".

24.06.2004 року було прийнято Закон України "Про передачу колекції образотворчого мистецтва акціонерного товариства "Градобанк" у державну власність", відповідно до ст. 1 якого колекцію образотворчого мистецтва акціонерного товариства "Градобанк" визнано об'єктом національного культурного надбання та передано її у державну власність у порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 2 вказаного Закону зазначену колекцію передбачено віднести до державної частини Музейного фонду України, передавши її в установленому законодавством порядку на постійне зберігання до Національного художнього музею України у м. Києві.

Згідно ч. 1 ст. 5 зазначеного Закону Кабінету Міністрів України доручено до 31.12.2004 року розробити механізм відшкодування Національному банку України заборгованості акціонерного товариства "Градобанк", що забезпечена заставою, предметом якої є зазначена колекція образотворчого мистецтва, та провести відповідні розрахунки з Національним банком України до 01.06.2005 року, передбачивши кошти у проекті Закону України про Державний бюджет України на 2005 рік.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 вищезгаданого Закону у разі якщо вартість колекції образотворчого мистецтва акціонерного товариства "Градобанк" перевищує заборгованість цього акціонерного товариства Національному банку України, Кабінету Міністрів України слід передбачити у проекті Закону України про Державний бюджет України на 2005 рік кошти для відшкодування відповідної частини вартості колекції її власникові та забезпечити в установленому законодавством порядку таке відшкодування.

Статтею 6 вказаного Закону зобов'язано Національний банк України до 31.12.2005 року забезпечити передачу колекції образотворчого мистецтва акціонерного товариства "Градобанк" на постійне зберігання до Національного художнього музею України у м. Києві в повному обсязі.

Судами також встановлено, що 22.12.2005 року між Міністерством культури та туризму України, Національним художнім музеєм України та акціонерним товариством "Градобанк" було укладено договір № 279 про порядок передачі у державну власність та умови постійного зберігання колекції образотворчого мистецтва акціонерного товариства "Градобанк", предметом якого було відшкодування Національному банку України заборгованості акціонерного товариства "Градобанк" з метою поетапної передачі у державну власність вищезазначеної колекції образотворчого мистецтва, яка визнана об'єктом національного культурного надбання і є предметом договору застави від 05.11.1996 року, укладеного між Національним банком України та акціонерним товариством "Градобанк" в якості забезпечення договору № 24 від 04.06.1996 року у кількості 785 предметів і постійно зберігатиметься у фондах Національного художнього музею України (т. 1, а.с. 19-21).

Пунктом 2.1.1 договору передбачено зобов'язання Міністерства культури та туризму України перерахувати Національному художньому музею України кошти у сумі 9 497 100,00 грн. для відшкодування Національному банку України заборгованості акціонерного товариства "Градобанк", що виникла за договором застави від 05.11.1996 року, укладеному між Національним банком України та акціонерним товариством "Градобанк" на забезпечення договору № 24 від 04.06.1996 року.

Відповідно до п. 2.2.1 договору Національний художній музей України зобов'язався перерахувати кошти у сумі 9 497 100,00 грн. для відшкодування Національному банку України заборгованості акціонерного товариства "Градобанк", що виникла за договором застави від 05.11.1996 року, укладеного між Національним банком України та акціонерним товариством "Градобанк" на забезпечення договору № 24 від 04.06.1996 року.

Пунктом 2.3.1 договору передбачено зобов'язання акціонерного товариства "Градобанк" передати на постійне зберігання Національному художньому музею України твори колекції у кількості 785 предметів.

Судами встановлено, що рішенням Конституційного Суду України № 24-рп/2008 від 16.10.2008 року у справі № 1-34/2008 за конституційним поданням 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 1, 2, 4, 6 Закону України "Про передачу колекції образотворчого мистецтва акціонерного товариства "Градобанк" у державну власність", Постанови Верховної Ради України "Про визнання колекції образотворчого мистецтва національним надбанням України" визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення статті 1 в частині передачі колекції образотворчого мистецтва акціонерного товариства "Градобанк" у державну власність та статей 2, 5, 6 вказаного Закону.

Відповідно до ст. ст. 69, 73 Закону України "Про Конституційний Суд України" рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання.

Конституційний Суд України приймає рішення щодо конституційності актів, зазначених у пункті 1 статті 13 цього Закону. У разі якщо ці акти або їх окремі положення визнаються такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), вони оголошуються нечинними і втрачають чинність від дня прийняття Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Згідно ч. 1, 2 ст. 152 Конституції України закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

На виконання рішення Конституційного Суду України Національний банк України постановою Правління № 290 від 13.05.2009 року поновив облік заборгованості акціонерного товариства "Градобанк" перед Національним банком України та застави колекції образотворчого мистецтва, переданої Національному банку України за договором застави (закладу) від 05.11.1996 року (т. 1, а.с. 30).

Також судами встановлено, що 02.12.2010 року Національний банк України повернув на рахунок Національного художнього музею України у Головному управлінні державного казначейства України в м. Києві в повній сумі грошові кошті, що були перераховані Національним художнім музеєм України як відшкодування заборгованості акціонерного товариства "Градобанк" перед Національним банком України з посиланням на договір № 279 (т. 1, а.с. 103).

Місцевим господарським судом встановлено, що договір № 279 від 22.12.2005 року укладався з метою виконання ст. 2 та ст. 6 Закону України "Про передачу колекції образотворчого мистецтва акціонерного товариства "Градобанк" у державну власність".

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Місцевий господарський суд дійшов висновку, що підставою виникнення цивільних прав та обов'язків сторін за договором № 279 від 22.12.2005 року був акт цивільного законодавства, деякі положення якого визнано неконституційними, та зазначений договір був спрямований на порушення права власності акціонерного товариства "Градобанк" та протиправне заволодіння його майном - колекцією образотворчого мистецтва.

Враховуючи приписи ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ч. 1-2 ст. 228 Цивільного кодексу України місцевий господарський суд визнав договір № 279 нікчемним як такий, що порушує публічний порядок.

Згідно ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ч. 5 ст. 216 Цивільного кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Вищевикладене стало підставою для задоволення позову.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Апеляційна інстанція, скасовуючи прийнятий місцевим господарським судом судовий акт дійшла висновку, що підставами виникнення цивільних прав і обов'язків за договором № 279 від 22.12.2005 року було волевиявлення сторін та, відповідно, зазначений правочин на момент його прийняття відповідав вимогам законодавства, оскільки за рішенням Конституційного Суду України Закон України "Про передачу колекції образотворчого мистецтва акціонерного товариства "Градобанк" у державну власність" в частині положень, визнаних неконституційними, втратив чинність лише з дня прийняття рішення від 16.10.2008 року, тобто, на майбутнє і не має зворотної сили.

Апеляційна інстанція, встановивши відсутність порушення публічного порядку договором № 279 від 22.12.2005 року та відсутність спрямування його на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, дійшла висновку про необгрунтованість позовних вимог, що стало підставою для відмови у позові.

Проте, висновки судів попередніх інстанцій є передчасними.

Пунктами 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" роз'яснено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 04.06.1996 року між Національним банком України та акціонерним товариством "Градобанк" було укладено договір № 24 на купівлю кредитів на закритому кредитному аукціоні Національного банку України та з метою забезпечення виконання за вказаним договором, 05.11.1996 року між Національним банком України та акціонерним товариством "Градобанк" було укладено договір застави.

Також судами встановлено, що 22.12.2005 року між Міністерством культури та туризму України, Національним художнім музеєм України та акціонерним товариством "Градобанк" було укладено договір № 279 про порядок передачі у державну власність та умови постійного зберігання колекції образотворчого мистецтва акціонерного товариства "Градобанк", п. 2.1.1 якого передбачено зобов'язання Міністерства культури та туризму України перерахувати Національному художньому музею України кошти у сумі 9 497 100,00 грн. для відшкодування Національному банку України заборгованості акціонерного товариства "Градобанк", що виникла за договором застави від 05.11.1996 року, укладеного між Національним банком України та акціонерним товариством "Градобанк" на забезпечення договору № 24 від 04.06.1996 року.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Згідно п. 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом.

Проте, ні місцевим, ні апеляційним господарськими судами не досліджувались вищезазначені договори, оскільки такі відсутні у матеріалах справи.

Крім того, місцевий господарський суд у резолютивній частині рішення визнав припиненим (відсутнім) право щодо отримання на постійне зберігання та припиненим (відсутнім) обов'язок щодо передачі на таке зберігання творів колекції образотворчого мистецтва, які були передані акціонерним товариством "Градобанк" до Національного банку України саме за договором застави (закладу) від 05.11.1996 року між акціонерним товариством "Градобанк" та Національним банком України.

Відповідно до п. 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" резолютивна частина рішення ні за яких умов не повинна викладатись альтернативно (наприклад: стягнути з відповідача певну суму або в разі відсутності коштів на його рахунку звернути стягнення на належне йому майно). У випадку, коли такі альтернативні вимоги містяться у позовній заяві, господарському суду слід ухвалою зобов'язати позивача визначитись з предметом позову і вирішувати спір у залежності від характеру зобов'язань відповідача. Якщо позивачем не виконано відповідних вимог суду у встановлений останнім строк, суд може вжити щодо позивача заходів, передбачених пунктом 5 статті 83 ГПК України, та/або залишити позов без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 названого Кодексу.

При цьому господарські суди повинні зазначати у рішеннях щодо кількох відповідачів - як вирішено спір щодо кожного з них.

Рішення місцевого господарського суду вищенаведеним вимогам відповідає не у повному обсязі.

Також слід зазначити, що відповідно до п. 2.3 договору № 279 від 22.12.2005 року акціонерне товариство "Градобанк" зобов'язалось передати на постійне зберігання Національному художньому музею України твори колекції у кількості 785 предметів.

Проте, у рішенні місцевого господарського суду вирішено питання щодо прав Національного художнього музею України в м. Києві, яке не було ні стороною зазначеного договору, ні стороною у справі.

Слід зазначити, що ст. 2 Закону України "Про передачу колекції образотворчого мистецтва акціонерного товариства "Градобанк" у державну власність" передбачалось передання колекції образотворчої діяльності позивача на постійне зберігання саме Національному художньому музею України в м. Києві.

Пунктом 17 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 року № 01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" роз'яснено, що згідно з частиною п'ятою статті 216 ЦК України суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи. Отже, застосування наслідків недійсності нікчемного правочину судом за відсутності відповідної позовної вимоги заінтересованої сторони сформульовано в даній нормі як право, а не обов'язок суду.

Згідно з пунктом 2 статті 83 ГПК України господарський суд також може вийти за межі позовних вимог і застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину, якщо про це є клопотання заінтересованої сторони.

При цьому слід враховувати, що згідно з абзацом другим частини першої статті 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Отже, наслідки недійсності правочину залежать від того, які саме дії були здійснені сторонами на виконання такого правочину. Тому суд, приймаючи рішення про застосування наслідків недійсності правочину, повинен повно і всебічно з'ясувати обставини, що мають значення для застосування таких наслідків, та неухильно дотримуватись положень статті 43 ГПК України щодо створення сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідних умов для встановлення таких фактичних обставин справи на засадах змагальності сторін.

Пунктом 19 вказаного Інформаційного листа зазначено, що згідно з частиною першою статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (частина перша статті 236 ЦК України). Зазначена норма означає, що нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення в силу закону, а рішення суду про визнання оспорюваного правочину недійсним має зворотну силу в часі.

Частина друга статті 236 ЦК України, згідно з якою якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється, не встановлює винятків із правил частини першої статті 236 ЦК України. Натомість частина друга статті 236 ЦК України конкретизує норму абзацу першого частини першої статті 216 ЦК України, згідно з якою недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Саме, частина друга статті 236 ЦК України встановлює, що за нікчемним правочином та за правочином, визнаним судом недійсним, не виникають не тільки ті права та обов'язки, настання яких сторони передбачали з моменту укладення правочину, а й ті, виникнення яких передбачалося лише в майбутньому.

Місцевим та апеляційним господарськими судами не встановлено чи виконувались сторонами договору № 279 його умови щодо передачі колекції образотворчого мистецтва, її частини та, відповідно, чи можливе застосування реституції у розумінні ч. 1 ст. 216 ЦК України за вказаним договором.

Крім того, судами попередніх інстанцій не досліджено, чи є вимоги акціонерного товариства "Градобанк" заявлені у позові такими, що не потребують встановленню, оскільки випливають з закону (ст. 216, 236 ЦК України).

Також слід зазначити, що відповідно до ч. 1, 2 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Пунктом 3.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, що необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (частина перша статті 207 ГК України), є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків.

Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру у кожної із сторін.

Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Намір юридичної особи визначається як намір тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір, маючи на це належні повноваження. За відсутності останніх наявність наміру у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Вищевикладене судами попередніх інстанцій залишено без уваги.

Частиною 1 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду апеляційною інстанцією є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Однак, скасовуючи прийнятий у справі судовий акт апеляційна інстанція не зазначила, з яких саме підстав, передбачених ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню.

Отже, порушивши та неправильно застосувавши норми процесуального та матеріального права, не з'ясувавши повно і всебічно обставин та не дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків та прийняли необгрунтовані рішення, які підлягають скасуванню.

Згідно ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Пунктом 11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 року № 11 "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України" передбачено, що, відповідно до частини першої статті 47 ГПК України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, також є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (пункт 3 частини першої статті 1119 ГПК України), оскільки касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин справа підлягає передачі на новий розгляд, під час якого суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і, в залежності від установлених обставин, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального і процесуального права, що підлягають застосуванню до наявних правовідносин.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу акціонерного товариства "Градобанк" задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 17.09.2012 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.02.2014 року у справі № 5011-36/8485-2012 скасувати.

Справу № 5011-36/8485-2012 передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич

Судді: І.В. Алєєва

С.В. Мирошниченко