ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2017 року Справа № 917/1399/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б.- головуючого Алєєвої І.В. Рогач Л.І.за участю представників:прокурораТомчук М.О. - прокурор відділу Генеральної прокуратури позивачане з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно) відповідачане з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно) розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5на постановувід 18.07.2016 Харківського апеляційного господарського судуу справі№ 917/1399/15 господарського суду Полтавської області за позовомПрокурора Ленінського району міста Полтави в в інтересах держави в особі Полтавської міської ради до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5прозобов'язання звільнити земельну ділянку та стягнення грошових коштівВ С Т А Н О В И В :

У липні 2015 р. прокурор Ленінського району міста Полтави в інтересах держави в особі Полтавської міської ради звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом до ФОП ОСОБА_5 про:

- зобов'язання відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 828,8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 шляхом знесення самовільно побудованої будівлі - сауни та приведення у придатний для використання за цільовим призначенням стан;

- стягнення з відповідача на користь держави в особі Полтавської міської ради 16 778,60 грн. заподіяної шкоди внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, розташованої в м. Полтава по АДРЕСА_1.

Позовні вимоги, з посиланням на приписи статей 125, 126, 152, 212 Земельного кодексу України, частин 2, 4 статті 376 Цивільного кодексу України та Закон України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", обґрунтовані тим, що 24.04.2002 р. між Полтавським обласним закритим акціонерним товариством по туризму та екскурсіях "Полтваватурист" та ФОП ОСОБА_5 було укладено договір купівлі - продажу нежитлових будівель загальною площею 230,70 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці, переданій в користування. Згідно з пунктом 7 вказаного договору ОСОБА_5 зобов'язувалась переоформити документи на земельну ділянку, нести витрати, пов'язані з таким переоформленням та сплачувати земельний податок.

Прокурор зазначав, що за період користування відповідач побудувала на земельній ділянці дерев'яний будинок (лазню) мансардного типу, що підтверджується приписом Полтавської міської інспекції ДАБК від 01.10.2003 р., актом постановою міської інспекції ДАБК про накладення штрафу та актом обстеження будівництва сауни від 16.01.2004 р., у якому також зазначено, що поряд з існуючим цегляним приміщенням сауни влаштовано басейн і дані споруди побудовані без дозволу інспекції ДАБК.

Крім того, як зазначав прокурор, 06.03.2014 р. державним інспектором сільського господарства в Полтавській області, за результатами проведеної перевірки, встановлено використання ФОП ОСОБА_5 частину земельної ділянки площею 4164 кв.м. по АДРЕСА_1 для обслуговування проїздів загального користування, відкритих майданчиків та нерухомого майна, що належить їй згідно договору купівлі - продажу від 24.04.2002 р. без документів, що посвідчують право на земельну ділянку, а частина земельної ділянки площею 656 кв.м. огороджена парканом. В ході перевірки 21.05.2014 р., проведеної з метою з'ясування стану виконання припису державного інспектора, встановлено, що порушення не усунуті.

При цьому, за результатами проведення комплексних судових будівельно- технічних експертиз від 31.07.2014 р., від 30.09.2014 р., від 24.11.2014 р., встановлено, що площа самовільно зайнятої земельної ділянки, на якій розташована належна ФОП ОСОБА_5 будівля сауни становить 828,8 кв.м. і на земельну ділянку під будівлею сауни у розмірі 290 кв.м. не оформлені правовстановлюючі документи. Крім того, частина земельної ділянки, якою користується ФОП ОСОБА_5, площею 485,2 кв.м. знаходитьсяв межах прибережної смуги р. Ворскла.

ФОП ОСОБА_5 у запереченнях по справі, вважаючи позовні вимоги прокурора необґрунтованими просила відмовити у їх задоволенні вказуючи на те, що у 2005 році прокуратурі Ленінського району м. Полтави в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Полтавської міської ради було відмовлено у задоволенні позову про визнання за територіальною громадою міста права власності на самочинно збудоване ПП ОСОБА_5 нерухоме майно по АДРЕСА_1 в м. Полтаві із встановленням обставин, зокрема, щодо виділення спірної земельної ділянки попереднику ЗАТ "Полтаватурист" - обласній раді по туризму для будівництва турбази, а придбавши за договором купівлі - продажу від 24.04.2002 р. нежитлові приміщення у ЗАТ "Полтаватурист", ОСОБА_5 розпочала самовільне будівництво на земельній ділянці, переданій у користування іншій особі.

Відповідач наголошував, що основним землекористувачем земельної ділянки відповідно до рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради депутатів трудящих № 325 від 13.06.1968 року є саме ЗАТ "Полтаватурист", а відтак, у даному випадку не підлягають застосуванню приписи статті 212 Земельного кодексу України, оскільки відсутність переоформлених документів на земельну ділянку не свідчить про самовільне зайняття такої земельної ділянки.

Крім того, відповідач вказувала, що ще у 2003 році нею була розроблена технічна документація із землеустрою, технічне завдання № 57 на розроблення якої затверджено та скріплено печаткою Управління земельних ресурсів. Вказана технічна документація була погоджена начальником управління земельних ресурсів, а головним управлінням у справах містобудування та архітектури у 2003 році надано висновку про наявність планувальних обмежень на земельну ділянку по АДРЕСА_1 у м. Полтаві. Всі розроблені відповідачем документи в своїй сукупності станом на той час складали повну технічну документацію та давали право на укладення договору оренди земельної ділянки.

26.05.2005 р. ФОП ОСОБА_5 подала до Виконавчого комітету Полтавської міської ради заяву про прийняття рішення про передачу земельної ділянки в оренду для здійснення підприємницької діяльності, проте, договір укладений не був, аналогічні заяви, подані в подальшому у 2007 році, 2009 році і наступних роках також не мали наслідком укладення відповідного договору. При цьому, управлінням земельних ресурсів та земельного кадастру 04.07.2005 р. було повідомлено, що для оформлення права землекористування є необхідним розробити проект розподілу території між власниками будівель та споруд, який на сьогоднішній день неможливо виготовити у зв'язку із численними судовими процесами між міською радою та ЗАТ "Полтаватурист".

Таким чином, відповідач наполягав, що в даному випадку мало місце використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів, а не самовільне зайняття земельної ділянки, що має відмінні наслідки.

У заяві від 06.10.2015 р. ФОП ОСОБА_5 просила суд застосувати строк позовної давності до вимог прокурора вказуючи, що рішенням господарського суду Полтавської області від 21.03.2005 р. у справі № 12/29 прокуратурі Ленінського району м. Полтави було відмовлено у задоволенні позову про визнання права власності на самочинно збудоване ФОП ОСОБА_5 нерухоме майно, що свідчить про обізнаність прокуратури із обставинами, які стали підставою позову у даній справі ще з 2003 році, а клопотання про поновлення строків позовної давності прокурором заявлено не було (том 1 а.с. 184).

Полтавська міська рада у письмових поясненнях вказувала на незаконність позову прокурора, безпідставність його доводів наголошуючи на звернення до суду з даним позовом поза межами волевиявлення власника землі - територіальної громади.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 22.02.2016 р. (суддя Кульбако М.М.) позов задоволено, зобов'язано ФОП ОСОБА_5 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 828,8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 шляхом знесення самовільно побудованої будівлі - сауни та приведення у придатний для використання стан. Стягнуто з ФОП ОСОБА_5 на користь держави в особі Полтавської міської ради 16 778,60 грн. заподіяної шкоди внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, розташованої в м. Полтава по АДРЕСА_1.

Мотивуючи рішення суд першої інстанції вказав, що матеріалами справи, її фактичними обставинами підтверджено, а відповідачем у справі не спростовано факт будівництва та облаштування на самовільно зайнятій земельній ділянці будівлі сауни за адресою: АДРЕСА_1, без будь-яких дозволів та рішень органів виконавчої влади чи місцевого самоврядування.

Крім того, суд зазначав, що самовільне використання відповідачем зазначеної земельної ділянки підтверджено, зокрема, вироком Ленінського районного суду м. Полтави, яким ОСОБА_5 визнано винною у вчиненні злочинів, передбачених частинами 2, 4 статті 197-1 Кримінального кодексу України та призначено покарання.

За апеляційної скаргою ФОП ОСОБА_5 Харківський апеляційний господарський суд (судді: Могилєвкін Ю.О., Істоміна О.А., Барбашова С.В.), переглянувши рішення господарського суду полтавської області від 22.02.2016 р. в апеляційному порядку, постановою від 18.07.2016 р. залишив його без змін з тих же підстав.

ФОП ОСОБА_5 подала до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить рішення та постанову у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням та неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.

Скаржник вказує на залишення судами поза увагою доводів відповідача стосовно здійснення нею самовільного будівництва лазні на земельній ділянці, яка була відведена ЗАТ "Полтаватурист", у якого ОСОБА_5 24.04.2002 р. придбала нежитлові приміщення, що свідчить про використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів, а не самовільного зайняття земельної ділянки. При цьому, судами не взято до уваги доводи та надані відповідачем документи на підтвердження вжиття відповідних заходів щодо переоформлення права користування земельною ділянкою, а також посилання на обставини, встановлені рішенням господарського суду Полтавської області від 21.03.2005 р. у справі № 12/29

Скаржник також вказує, що ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 22.09.2016 р. скасовано вирок Ленінського районного суду м. Полтави від 25.01.2016 р., а кримінальне провадження щодо ОСОБА_5 закрито за відсутністю події злочинів.

У відзивах на касаційну скаргу Полтавська місцева прокуратура та Полтавська міська рада просять залишити її без задоволення, а судові рішення без змін, вказуючи на обгрунтованість та правомірність висновків судів щодо наявності підставі для задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні прокурора, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції під час розгляду справи були встановлені наступні обставини:

- на спірній земельній ділянці відповідачем побудовано дерев'яний будинок (лазню) мансардного типу, про що свідчать наявні в матеріалах справи акти прийому-передачі виконаних робіт, що підписані між ФОП ОСОБА_5 та ВАТ "Агрус" від 26.06.2003 р., 15.09.2003 р., 13.10.2003 р.;

- прокурор в позовній заяві посилається, що ФОП ОСОБА_5 здійснила самовільне будівництво без дозвільних документів у межах прибережної захисної смуги річки Ворскла, що підтверджується приписом Полтавської міської інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю від 01.10.2003 р., постановою міської інспекції ДАБК про накладення штрафу від 01.10.2003 р., актом міської інспекції ДАБК від 28.10.2003 р., актом обстеження будівництва сауни по АДРЕСА_1 від 16.01.2004 р. В акті, крім іншого, зазначено, що поряд з існуючим цегляним приміщенням сауни влаштовано басейн і дані споруди побудовано без дозволу інспекції архітектурно-будівельного контролю;

- 06.03.2014 р. державним інспектором сільського господарства в Полтавській області проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства ФОП ОСОБА_5, якою встановлено, що остання використовує частину земельної ділянки, площею 4164 кв.м. по АДРЕСА_1 для обслуговування проїздів загального використання, відкритих майданчиків та нерухомого майна, що належить їй згідно договору купівлі-продажу від 24.02.2002 р. №1932 без документів, що посвідчують право на земельну ділянку, частина земельної ділянки площею 656 кв.м. огороджена парканом, який разом із будівлею лазні-сауни обмежує вільний доступ до зазначеної частини земельної ділянки. В межах цієї земельної ділянки також розташовані споруди, право власності на які не отримано;

- за результатами проведеної перевірки державним інспектором складено протокол про адміністративне правопорушення за статтею 53-1 КУпАП та вручено особисто під підпис припис, яким зобов'язано ОСОБА_5 усунути порушення земельного законодавства шляхом припинення користування земельною ділянкою, звільнивши її або оформити право користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 та винесено постанову про накладення адміністративного стягнення за статтею 53-1 КУпАП та накладення штрафу у розмірі 340 грн.;

- за результатами позапланової перевірки дотримання вимог земельного законодавства ФОП ОСОБА_5 встановлено, що припис від 06.03.2014 р. не виконано, порушення не усунуто;

- 06.05.2014 р. державним інспектором складено протокол про адміністративне правопорушення за статтею 188-5 КУпАП та повторно видано припис усунути порушення земельного законодавства, оформивши право на земельну ділянку по АДРЕСА_1 в м. Полтава відповідно до вимог чинного законодавства або припинити користування вказаною земельною ділянкою;

- 12.05.2014 р. державним інспектором винесено постанову про накладення адміністративного стягнення відповідно до статті 188-51 КУпАП та накладено штраф у розмірі 255 грн. У ході перевірки 21.05.2014 р. встановлено, що порушення не усунено;

- 06.03.2014 р. уніфікованою формою акта перевірки дотримання суб'єктами господарювання вимог земельного законодавства ФОП ОСОБА_5 № 26/6 встановлено, що остання використовує частину земельної ділянки площею 4 164 кв.м., по АДРЕСА_1, без документів, що посвідчують право на земельну ділянку;

- уніфікованою формою акта перевірки дотримання суб'єктами господарювання вимог земельного законодавства від 06 травня 2014 року №26/14 ФОП ОСОБА_5 були виявлені порушення щодо самовільно зайнятої земельної ділянки;

- уніфікованою формою акта перевірки дотримання суб'єктами господарювання вимог земельного законодавства від 21 травня 2014 року №26/17 ФОП ОСОБА_5 встановлено, що остання використовує частину земельної ділянки по АДРЕСА_1, без документів, що посвідчують право на земельну ділянку.

Крім того, задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанції посилались на висновок №537/538 комплексної судової будівельно-технічної експертизи від 31.07.2014 р., висновок № 758/759 додаткової комплексної судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи від 30.09.2014 р. та висновок №1030 судової будівельно-технічної експертизи від 24.11.2014 р., згідно з якими, зокрема, площа самовільно зайнятої земельної ділянки, на якій розташована будівля сауни, за адресою: АДРЕСА_1, що належить ФОП ОСОБА_5 становить 828,8 кв.м., на земельну ділянку, що знаходиться під будівлею сауни площею 290 кв.м. не оформлені правовстановлюючі документи. Частина земельної ділянки, якою користується ФОП ОСОБА_5 знаходиться в межах прибережної смуги р. Ворскла. Площа земельної ділянки складає 485,2 кв.м. Здійснене будівництво будівлі, що використовується як сауна та басейн на земельній ділянці по АДРЕСА_1 в м. Полтава є самочинним та не відповідає вимогам земельного законодавства та будівельним нормам.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є вимога прокурора в інтересах держави в особі Полтавської міської ради про зобов'язання ФОП ОСОБА_5 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 828,8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 шляхом знесення самовільно побудованої будівлі - сауни та приведення у придатний для використання за цільовим призначенням стан, а також стягнення з відповідача 16 778,60 грн. заподіяної шкоди внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, з посиланням на приписи статей 125, 126, 152, 212 Земельного кодексу України, частин 2, 4 статті 376 Цивільного кодексу України та Закон України "Про державний контроль за використанням та охороною земель".

За приписами статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Статтею 124 вказаного Кодексу передбачений порядок передачі земельних ділянок в оренду та встановлено, що. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 Земельного кодексу України).

За змістом статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Статтею 152 Земельного кодексу України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції, 24.04.2002 р. між Полтавським обласним закритим акціонерним товариством "Турист" (правонаступником якого є ЗАТ "Полтаватурист") та ПП ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу нежитлових будівель загальною площею 230,70 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 у м. Полтаві, що розташовані на земельній ділянці переданій у користування (том 1 а.с. 38) та які складають 11/500 ідеальної долі, відповідно до довідки - характеристики складаються, зокрема з: корпусів № 1, № 2, кінозалу з допоміжними приміщеннями, ресторану та кафе "Турист", цегляних, сауни, котельної, складу, човнової станції, огорожі, естакади, автостоянки.

Пунктом 7 цього договору передбачено, що покупець бере на себе зобов'язання по переоформленню документів на земельну ділянку за вказаною адресою, несе витрати пов'язані з переоформленням та сплачує податок на землю.

30.04.2002 р. за актом передачі та прийому приміщення сауни комісією у складі службових осіб підприємства "Полтаватурист" передано, а ФОП ОСОБА_5 прийнято будівлю сауни з такими приміщеннями: парна, басейн, роздягальня, душева, кімната відпочинку тощо. Будівля першого класу капітальності (том 1 а.с. 39).

Як вбачається з матеріалів справи, 13.06.1968 р. виконавчим комітетом Полтавської міської ради депутатів трудящих рішенням № 325 відведено обласній раді по туризму земельної території для будівництва турбази по АДРЕСА_1 (том 1 а.с. 137), а зі змісту договору купівлі - продажу нежитлових будівель від 24.04.2002 р. вбачається, що ОСОБА_5 придбано будівлі, розташовані на земельній ділянці, переданій у користування.

Вказані обставини також підтверджуються поясненнями сторін, які містяться в матеріалах справи та були встановлені у рішенні господарського суду Полтавської області від 21.03.2005 р. у справі № 12/29 (том 1 а.с. 2, 125-128, 185-189).

Статтею 120 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення договору купівлі - продажу від 24.04.2002 р.) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки.

Проте, здійснюючи судовий розгляд справи, судами першої та апеляційної інстанції вказане було залишено поза увагою, обставини щодо перебування земельної ділянки, на якій розміщені придбані відповідачем за договором купівлі - продажу від 24.04.2002 р. будівлі та будь - які інші споруди, у користуванні іншої особи, зокрема, ЗАТ "Полтаватурист", не встановлювались, а відтак і не встановлені обставини стовно можливості кваліфікувати дії ФОП ОСОБА_5 як самовільне зайняття земельної ділянки, відповідно до приписів чинного законодавства, чи використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів.

Крім того, суди першої та апеляційної інстанції посилаючись на пункт 7 договору купівлі - продажу нежитлових будівель від 24.04.2002 р., яким передбачений обов'язок ФОП ОСОБА_5 переоформити документи на земельну ділянку, не надали належної оцінки доводам відповідача щодо вжиття нею відповідних дій з приводу переоформлення права землекористування, зокрема, шляхом розроблення у 2003 році технічної документації із землеустрою та затвердження її Управлінням земельних ресурсів, надання Головним управлінням у справах містобудування та архітектури, Управлінням земельних ресурсів та земельного кадастру відповідних висновків та звернення відповідача до органу місцевого самоврядування із заявою про вирішення питання щодо передачі земельної ділянку у користування (том 1 а.с. 129-143).

Задовольняючи позовні вимоги суди першої та апеляційної інстанції, зазначали, що згідно висновку № 58/759 додаткової комплексної судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи від 30.09.2014 р. відповідно даних зазначених в робочому проекті паспортизації водних об'єктів в межах міста Полтави, частина самовільно зайнятої земельної ділянки, якою користується ФОП ОСОБА_5, знаходиться в межах прибережної смуги р. Ворскла. Площа даної земельної ділянки складає 286 кв.м.

Разом з цим, за приписами частини 5 статті 42 Господарського процесуального кодексу України висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу.

Відповідно до статті 4 Водного кодексу України та частини 1 статті 58 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до земель водного фонду, серед іншого, належать землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм.

Для створення сприятливого режиму водних об'єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою (частина 2 статті 58 Земельного кодексу України).

Прибережна захисна смуга є частиною водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення, засмічення та збереження їх водності встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони (статті 1, 88, 90 Водного кодексу України, статті 60, 62 Земельного кодексу України).

Частиною 3 статті 60 Земельного кодексу України передбачено, що прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Розміри і межі природоохоронних зон встановлюються за окремими проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації.

Згідно зі статтями 1, 20 Закону України "Про землеустрій" проект землеустрою - це сукупність нормативно-правових, економічних, технічних документів щодо обґрунтування заходів із використання та охорони земель.

Пунктами 1, 4, 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486, передбачено, що розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації, яка узгоджується з відповідними органами, власниками землі, землекористувачами і затверджуються відповідними місцевими органами державної виконавчої влади.

Проте, здійснюючи судовий розгляд справи та посилаючись в якості підтвердження використання відповідачем земельної ділянки в межах прибережної смуги р. Ворскла на висновок № 58/759 додаткової комплексної судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи від 30.09.2014 р., судами першої та апеляційної інстанції питання щодо затвердження уповноваженим органом відповідного проекту землеустрою із встановлення прибережної захисної смуги не з'ясовувалось.

Крім того, згідно з частиною 2 статті 22 Цивільного кодексу України збитками є, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частиною 2 статті 224 Господарського кодексу України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, які підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконаний зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті доходи, які могли б бути реально отримані при належному виконанні боржником зобов'язання за договором.

Вказана правова позиція закріплена, зокрема, у постанові Верховного Суду України ввід 09.12.2014 р. № 5023/4983/12.

Проте, здійснюючи судовий розгляд справи та задовольняючи позов в частині стягнення з відповідача 16 778,60 грн. заподіяної шкоди внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, вказані приписи законодавства залишені судами поза увагою, відповідні обставини справи щодо доведеності прокурором та позивачем розміру шкоди не встановлювались.

Згідно з частиною другою статті 43 та статтею 33 Господарського кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (стаття 32 цього Кодексу).

За приписами процесуального законодавства, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до статті 43 цього Кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 Господарського процесуального кодексу України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Проте, здійснюючи судовий розгляд справи судами першої та апеляційної інстанції спір, у відповідності до визначених позивачем правових підстав для звернення до суду з позовом, на підставі дослідження всіх доказів у справі та надання оцінки всім доводам сторін та документам, виходячи з норм законодавства, розглянутий не був.

Оскільки в силу статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення у даній справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до господарського суду Полтавської області.

При новому розгляді справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.07.2016 р. у справі № 917/1399/15 та рішення господарського суду Полтавської області від 22.02.2016 р. скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду Полтавської області.

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Головуючий суддя Т. Дроботова

Судді: І. Алєєва

Л. Рогач