ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2017 року Справа № 910/15285/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І., - головуючого, доповідача Алєєвої І.В., Дроботової Т.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Техдорбут"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 22.02.2017у справі№ 910/15285/16 Господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Техдорбут"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Теххімуніверсал ЛТД"простягнення 1 622 500 грн.

за участю представників: позивачане з'явивсявідповідачаКоваленко Н.В. - предст., дов. від 10.10.2016

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Техдорбуд" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Теххімуніверсал ЛТД" про стягнення 700000 грн. боргу та 922500 грн. неустойки та зобов'язання повернути автомобіль DAF державний реєстраційний номер НОМЕР_1. Позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором про надання послуг з переобладнання щодо строків виконання робіт. Позивач зазначав, що на виконання умов договору перерахував відповідачу 700000 грн, проте відповідач роботи за договором не виконав, на неодноразові звернення автомобіль не повернув всупереч положень статей 391, 1212 Цивільного кодексу України. Водночас у додаткових поясненнях (а.с.77-78) позивач покликався на порушення відповідачем обумовлених договором зобовязань та наслідків, передбачених статтями 612, 849 Цивільного кодексу України.

Відповідач проти задоволення позову заперечував з тих підстав, що у зв'язку з порушенням позивачем своїх зобов'язань щодо здійснення попередньої оплати у розмірі 60% вартості робіт, подія, яка визначена як початок строку на здійснення робіт виконавцем не настала, а, відтак, прострочення виконання зобов'язання чи ухилення від його виконання позивач не довів У додаткових поясненнях відповідач зазначав також про те, що роботи за договором з переобладнання автомобіля виконані у повному обсязі.

Рішенням господарського суду міста Києва від 28.11.2016 у справі №910/15285/16 (суддя Марченко О.В.) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2017 (судді: Іоннікова І.А. - головуючий, Тищенко О.В., Тарасенко К.В.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю "Техдорбут" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме, статей 526, 612, 837, 849 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України. Скаржник, серед іншого, зазначає про суперечливість встановлених обставин та висновків суду щодо ненастання строку виконання робіт та, одночасно, про виконання робіт відповідачем.

Відповідач у судовому засідання та у відзиві на касаційну скаргу просив судові рішення у справі залишити без змін, зазначаючи про відповідність висновків судів попередніх інстанцій обставинам справи, зокрема, щодо виконання робіт, передбачених договором, у повному обсязі; зазначив про неможливість задоволення вимоги про повернення автомобіля з огляду на приписи статей 387, 391, 1212 Цивільного кодексу України.

Скаржник надіслав клопотання про відкладення розгляду справи зазначаючи, що явка його представника у призначене судом засідання є неможливою.

Враховуючи строк розгляду касаційної скарги, встановлений статтею 1118 Господарського процесуального кодексу України, а також те, що явка представників у судове засідання обов'язковою не визнавалась, колегія суддів дійшла висновку, що зазначене вище клопотання задоволенню не підлягає.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Господарські суди попередніх інстанцій встановили, що 22.05.2015 Товариство з обмеженою відповідальністю "Техдорбуд" (замовник) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Теххімуніверсал ЛТД" (виконавець) уклали договір, за умовами якого виконавець зобов'язується виготовити і встановити обладнання для ямкового ремонту "Олекса" зі своїх матеріалів та виконати роботу з переобладнання автомобіля/шасі замовника, а замовник - прийняти та оплатити її. Відповідно до пункту 1.2. договору найменування робіт, їх обсяг, ціна та загальна вартість робіт вказуються в специфікаціях (додатках) до Договору, які є його невід'ємною частиною.

Згідно з пунктом 2.1 договору оплата здійснюється в два етапи: часткова оплата в розмірі 60% вартості робіт, передбачених у відповідній специфікації (додатку), сплачується протягом 3-х банківських днів з моменту підписання Договору, на підставі рахунку-фактури, виставленого виконавцем; оплата в розмірі 40% від вартості робіт, передбачених у відповідній специфікації (додатку), сплачується протягом 3-х банківських днів з моменту готовності переобладнаних автомобілів до видачі, що підтверджується листом, отриманим замовником від виконавця, на підставі виставленого виконавцем рахунку-фактури.

Відповідно до пункту 3.1 договору виконавець зобов'язується виконати роботу, передбачену пунктом 1.1 Договору, протягом 30 (тридцяти) банківських днів з моменту здійснення попередньої оплати робіт; виконання робіт виконавцем оформляється актом приймання-передачі виконаних робіт та переобладнання автомобілів.

Пунктом 3.2 договору встановлено, що за закінченням робіт виконавець повинен передати разом з переобладнаними автомобілями сертифікати відповідності та/або свідоцтва на автомобілі, які повинні бути оформлені відповідно до вимог чинного законодавства України, та витратні документи.

Відповідно до пункту 4.2 договору у разі порушення виконавцем термінів виконання робіт, передбачених пунктом 3.1 договору, він сплачує замовнику договірну неустойку в розмірі 0,2% від вартості невиконаних робіт за кожний день прострочки; при цьому, у разі затримки виконання робіт більш ніж на 30 днів, замовник має право розірвати договір в односторонньому порядку із стягненням з виконавця завданих збитків, що не звільняє виконавця від сплати неустойки передбаченої даним пунктом.

Суди з'ясували, що на виконання умов договору позивач передав, а відповідач отримав автомобіль "DAF", що підтверджується актом приймання від 27.05.2015; позивач перерахував відповідачу 700000 грн., що підтверджується платіжними дорученнями: від 29.05.2015 № 28 на суму 250000 грн; від 10.06.2015 № 42 на суму 120000 грн; від 26.06.2016 № 45 на суму 330000 грн. Ці обставини сторони не заперечують.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, зазначив про те, що, відповідно до умов підпункту 2.1.1 пункту 2.1 договору позивач протягом місяця з дати підписання договору здійснив часткову попередню оплату робіт відповідача, а саме 57% від повної вартості робіт (а не 60%, як передбачено договором), чим порушив умови договору; кошти, сплачені позивачем як попередня оплата за договором не можуть бути повернуті на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, оскільки наявність договірних відносин виключає можливість застосування вказаної норми; вимоги про стягнення неустойки є похідними, а, відтак, задоволенню не підлягають; вимога про повернення автомобіля є безпідставною, оскільки власником вказаного автомобіля є фізична особа, а не позивач, крім того, вказаний автомобіль було передано відповідачу для виконання робіт, а не у власність чи користування.

Суд апеляційної інстанції з вказаними вище висновками погодився та зазначив, що на день прийняття рішення у даній справі відповідачем виконано в повному обсязі обумовлені договором роботи, що підтверджується сертифікатом відповідності, наданим відповідачем.

Втім, такі висновки судів попередніх інстанцій визнаються колегією суддів передчасними, з огляду на таке.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Частиною 2 статті 11 Кодексу серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків визначено договори та інші правочини.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 525 Кодексу унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами статті 628 Кодексу зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Кодексу).

Однак, під час прийняття судових рішень по суті спору судами попередніх інстанцій наведеним правовим положенням юридичного аналізу в контексті спірних правовідносин надано не було, в той час, як у даному випадку необхідно було враховувати вказані норми в комплексі.

Відповідно до частини першої статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Згідно зі статтею 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Якщо у договорі підряду не встановлено ціну роботи або способи її визначення, ціна встановлюється за рішенням суду на основі цін, що звичайно застосовуються за аналогічні роботи з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу. Відповідно до статті 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. За приписами статті 882 цього Кодексу передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами.

Враховуючи надані позивачем додаткові пояснення, спір між сторонами стосується виконання умов договору підряду, а, відтак, до предмету дослідження у даній справі входить встановлення обставин щодо характеру та обсягу робіт, що є предметом договору, строків їх виконання та порядок їх прийняття, аналіз доказів, поданих на підтвердження виконання та передання цих робіт; встановленню підлягає також факт порушення сторонами господарського зобов'язання, наслідки такого порушення з урахуванням змісту укладеного сторонами спору договору.

Водночас, зазначаючи про виконання відповідачем робіт, передбачених договором, суди не звернули уваги на положення укладеного сторонами договору, зокрема, щодо здійснення остаточних розрахунків протягом 3-х банківських днів з моменту готовності переобладнаних автомобілів до видачі, що підтверджується листом, отриманим замовником від виконавця, на підставі виставленого виконавцем рахунку-фактури (пункт 2.1.2 договору); суди не з'ясували, чи повідомляв відповідач про завершення виконання робіт та готовність їх передання позивача, чи направляв відповідного листа, як це передбачено умовами договору. Водночас, зазначаючи про відсутність підстав для повернення автомобіля, який передавався відповідачу для виконання робіт за договором, суди не врахували положення пункту 3.4 договору щодо обов'язку виконавця передати переобладнаний автомобіль представнику замовнику за актом приймання-передачі, а відтак не з'ясували і підстави його утримання відповідачем.

Також колегія зазначає, що, відмовляючи у поверненні сплачених позивачем на виконання умов договору 700000 грн, суди виходили з неможливості застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 Цивільного кодексу України, втім, як свідчать матеріали справи, в додаткових поясненнях, наданих позивачем до суду першої інстанції 28.10.2016, позивач зазначав інші підстави, а саме неналежне виконання підрядником своїх зобов'язань та покликався при цьому на приписи статей 612, 849 Цивільного кодексу України; аналогічні доводи щодо застосування до відповідача наслідки порушення саме договірних зобов'язань містила і апеляційна скарга.

Таким чином, для правильного вирішення даного спору судові необхідно встановити усі обставини, що входять до предмета доведення такого позову, з'ясувати дійсні правовідносини, які склались між сторонами, та виходячи з установленого, застосувати ті норми права, якими вони регулюються. Наведене свідчить про те, що поза увагою судів залишилися питання, з якими пов'язане законне вирішення спору по суті.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду та рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди в порядку статей 43, 101 Господарського процесуального кодексу України розглядаючи справу, не розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі істотні обставини справи в їх сукупності, не дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази та акти законодавства, що регулюють спірні правовідносини, у зв'язку з чим їх висновки за наслідками вирішення спору не є законними та обґрунтованими.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи для нового розгляду позовних вимог до господарського суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Техдорбут" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2017 у справі № 910/15285/16 Господарського суду міста Києва та рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2016 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Головуючий Л. Рогач

Судді: І. Алєєва

Т.Дроботова