Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2015 року Справа № 5011-4/8835-2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:Черкащенка М.М. Нєсвєтової Н.М. (доповідач) Жукової Л.В.розглянувши касаційні скарги 1. Заступника прокурора міста Києва 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Ніса"на рішення та постановугосподарського суду міста Києва від 23.09.2014 Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2014у справі№ 5011-4/8835-2012за позовомПрокурора Солом'янського району міста Києва в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна по місту КиєвудоТовариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Ніса"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Національний інститут стратегічних дослідженьпростягнення 8348,61 грн.за участю представників сторін:

від прокуратури: Онуфрієнко М.В. - посв.;

від позивача: Кошман А.С. - за довіреністю;

від відповідача: Сидоренко І.О. - за довіреністю;

від третьої особи:не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

В липні 2012 року Прокурор Солом'янського району м. Києва звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "НІСА" стягнення заборгованості по орендним платежам в розмірі 8 348,61 грн. з врахуванням індексу інфляції, пені в розмірі 320,55грн. за фактичне користування майном бюджетних установ, відповідно до договору оренди нежилих приміщень від 19.05.2006р. № 3141.

Позовні вимоги прокурор обґрунтовує невиконанням відповідачем свого обов'язку зі сплати орендних платежів за фактичне користування приміщенням належним чином, в зв'язку із чим заборгованість відповідача по орендній платі становить 8 348,61 грн. за період з листопада по 24 січня 2012р.

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.09.2014 року у справі №5011-4/8835-2012 позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "НІСА" до Державного бюджету України 8 348,61 грн. заборгованості по орендній платі за фактичне користування приміщенням 34,77 грн. - інфляційних витрат. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "НІСА" до Державного бюджету України 1 624, 00 грн. судового збору. В решті частині позову відмовлено.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.10.2014р. у справі №5011-4/8835-2012 виправлено допущену в резолютивній частині рішення господарського суду міста Києва №5011-4/8835-2012 від 23.09.2014р. описку.

Другий абзац резолютивної частини рішення викладено наступним чином:

"Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "НІСА" (03186, м. Київ, Чоколівський бульвар,буд. 13; Код ЄДРПОУ 25270048) до Державного бюджету України (на р/р 31112093700011, одержувач УДКСУ у м. Києві, МФО 820019, КЕКД 22080200, призначення платежу орендна плата за користування майном бюджетних установ) 5 555 (п'ять тисяч п'ятсот п'ятдесят п'ять) грн. 42 коп. заборгованості по орендній платі за фактичне користування приміщенням, 34 (тридцять чотири) грн. 77 коп. - інфляційних витрат.".

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2014 рішення господарського суду міста Києва від 23.09.2014 у справі №5011-4/8835-2012 залишено без змін.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями судів, прокурор звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2014 та рішення господарського суду міста Києва від 23.09.2014 скасувати в частині відмови в позові про стягнення пені та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в цій частині.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями судів, відповідач також звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2014 та рішення господарського суду міста Києва від 23.09.2014 скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційних скарг, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 19.05.2006р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву, як орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "НІСА", як орендарем, був укладений Договір оренди №3141 нерухомого майна, що належить до державної власності, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, загальною площею 135,40 кв.м., в будинку № 13 по бул. Чоколівський (другий поверх будівлі складських приміщень Інституту проблем національної безпеки) у м. Києві, що перебуває на балансі третьої особи (Балансоутримувач).

Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством (п. 3.1 договору).

Згідно із п.3.2 Договору орендна плата за перший місяць оренди травень 2006р. встановлюється шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за березень, квітень та травень 2006р..

Орендна плата за кожний наступний місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Відповідно до п.3.3 Договору перерахування здійснюються Орендарем самостійно до 10 числа місяця наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції таким чином: 50% орендної плати перераховується Орендарем до Державного бюджету, 50% орендної плати перераховується Орендарем на розрахунковий рахунок Балансоутримувача.

У відповідності до п.3.5 Договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та Балансоутримувачу у визначеному в співвідношенні, відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості з урахуванням індексації, за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Пунктом 5.2 Договору визначено обов'язок відповідача сплачувати на користь позивача орендну плату.

Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України, і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку (останній місяць, по якому є інформація про індекс інфляції) - січень 2006р. - 1992,26грн.

Згідно із п.7.1 Договору позивач передав, а відповідач прийняв в користування майно загальною площею 135,40 кв.м., в будинку № 13 по бул. Чоколівський (другий поверх будівлі складських приміщень Інституту проблем національної безпеки) у м. Києві, що підтверджується Актом приймання-передачі в оренду нерухомого майна від 19.05.2006р.

Пунктом 10.1 Договору сторонами погоджено, що останній укладено на 11 місяців, що діє з 19.05.2006р. до 19.04.2007р.

Як свідчать матеріали договір оренди від 19.05.2006р. №3141 було пролонговано до 19.02.2009р.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор вказував на те, що після закінчення терміну дії договору 19.05.2006р. №3141, відповідач продовжував користуватись орендованим приміщенням та передав його орендодавцеві 24.01.2012, про що свідчить акт державного виконавця, у зв'язку з чим у останнього утворилась заборгованість за фактичне користування приміщенням за період з листопада 2011р. по 24.01.2012.р. у розмірі 8 348, 61 грн., інфляційних в сумі 34,77 грн. та пені в сумі 424 грн.01коп.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначав, що ним звільнено орендоване приміщення у листопаді 2011, про що було повідомлено Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву шляхом надіслання підписані зі свого боку акти приймання-передачі майна.

Приймаючи рішення у справі, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що матеріалами справи доведено існування у відповідача заборгованості по сплаті орендних платежів за фактичне користування приміщенням за період з листопада по 26.12.2011, в зв'язку з чим борг за фактичне користування орендованим приміщенням у розмірі 5555,42 грн. є таким, що підлягає стягненню з відповідача. Також, суди визнали обґрунтованим нарахування позивачем інфляційних втрат у розмірі 34,77 грн. Разом з тим, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції відмовив у стягненні з відповідача нарахованої позивачем пені, з огляду на відсутність договірних відносин між сторонами за спірний період, а отже і відсутність правових підстав для стягнення пені.

Колегія суддів Вищого господарського суду погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій, вважає його обґрунтованим та правомірним, виходячи з наступного.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що укладений між сторонами договір оренди від 19.05.2006 року №3141 є договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, а відтак суди правомірно вказали, що такі правовідносини підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України, Глави 30 Господарського кодексу України та Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Відповідно до ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із ч.1 ст.283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Матеріалами справи та встановленими обставинами, підтверджується факт передачі приміщення в оренду, користування ним відповідачем.

Згідно із п.2.4 Договору у разі припинення або розірвання цього Договору Майно повертається орендарем орендодавцю /Балансоутримувачу.

Орендар повертає Майно Орендодавцю /Балансоутримувачу аналогічно порядку, встановленому при передачі Майна Орендарю цим Договором.

Майно вважається поверненим Орендодавцю /Балансоутримувачу з моменту підписання акта приймання-передачі.

Так, судами встановлено, що відповідач листом від 14.12.2011р. направив на адресу позивача два екземпляри підписаних зі свого боку актів приймання-передачі з проханням підписати і повернути один відправнику, що підтверджується поштовою квитанцією від 14.12.2011р. за №2079 та рекомендованим повідомленням про вручення зазначеного поштового відправлення від 19.12.2011р.

Проте, Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву не надало відповіді на зазначений лист, акти приймання-передачі не підписало та не повернуло один екземпляр Акту відправнику.

Відповідно до ч.1 ст.785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

За змістом ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Згідно із п. 2 ст. 795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Суди попередніх інстанцій, досліджуючи подані сторонами докази, зокрема договір оренди нерухомого майна, дійшли висновку про те, що в даному випадку сторонами не визначено строку повернення спірного майна, в зв'язку з чим дійшли правомірного висновку про застосування у даному випадку ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Відповідно до ч.2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк виконання зобов'язання не встановлений, кредитор вправі вимагати виконання, а боржник вправі провести виконання в будь-який час. При цьому боржник повинен виконати таке зобов'язання у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги кредитором.

Враховуючи надані відповідачем докази направлення (14.12.2011р.) та отримання (19.12.2011р.) позивачем актів приймання передачі, які в свою чергу не підписані та не повернуті останнім, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій про те, що строк оплати настав 26.12.2011р.

Таким чином, з огляду на те, що сторони в договорі оренди погодили обов'язок відповідача сплачувати на користь позивача орендну плату до фактичного повернення об'єкту оренди, яке буде оформлене шляхом підписання акта приймання-передачі, тобто і після припинення дії договору, суди правомірно вказали, що не зважаючи на припинення договору оренди зобов'язання відповідача по сплаті орендних платежів залишились до фактичного передання спірного приміщення, тобто до 26.12.2011, а беручи до уваги, що відповідач свого обов'язку в частині сплати орендних платежів належним чином не виконав, суди дійшли правомірного висновку, що заборгованість відповідача становить 5555,42 грн.

Крім того, колегія суддів вважає правомірним висновок судів попередніх інстанцій про нарахування інфляційних втрат за наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання.

Також, колегія суддів погоджується з позицією судів попередніх інстанцій щодо відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 424,01 грн., з огляду на відсутність між сторонами договірних відносин у спірний період, в зв'язку з чим відсутні правові підстави для такого стягнення.

Враховуючи наведене, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи судами попередніх інстанцій на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовані норми матеріального права, а доводи скаржника не спростовують законності прийнятих у справі рішень.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційних скарг не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не впливають на них, а тому підстави для їх задоволення і скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2014 року та рішення господарського суду міста Києва від 23.09.2014 року, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги Заступника прокурора міста Києва та Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Ніса" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2014 та рішення господарського суду міста Києва від 23.09.2014 у справі №5011-4/8835-2012 залишити без змін.

Головуючий М.М. Черкащенко

Судді Н.М. Нєсвєтова

Л.В. Жукова