ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2014 року Справа № 5002-6/2091-2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді суддівДемидової А.М. Воліка І.М. Кролевець О.А. (доповідач у справі)розглянувши касаційну скаргу Кримського республіканського підприємства "Вода Криму"на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 14.08.2013 р. та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 07.11.2013 р. у справі № 5002-6/2091-2012 господарського суду Автономної Республіки Кримза позовомКримського республіканського підприємства "Вода Криму"доСакського міжрайонного управління водного господарстваза участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державного агентства водних ресурсів Українипростягнення 175 159,46 грн.за участю представників:

позивача: Волков О.С.

відповідача: не з'явився

третьої особи: не з'явився

в с т а н о в и в :

Кримське республіканське підприємство "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Сімферополя" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Сакського міжрайонного управління водного господарства про стягнення понесених позивачем витрат із здійснення заходів з охорони водосховища від забруднення, засмічення та виснаження, а також забезпечення безпеки виробництва та постачання питної води в розмірі 175 159,46 грн. (згідно заяви про зменшення позовних вимог). Позовні вимоги обґрунтовані нормами ст. ст. 1158, 1160 ЦК України, ст. ст. 33, 38 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання".

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 09.08.2012 р., залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 21.03.2013 р., позов задоволено повністю, стягнуто з Сакського міжрайонного управління водного господарства на користь Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Сімферополя" 175 159,46 грн. збитків та 3 503,18 грн. судового збору.

Постановою Вищого господарського суду України від 03.06.2013 р. скасовано рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 09.08.2012 р. та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 21.03.2013 р., а справу № 5002-6/2091-2012 передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 01.07.2013 р. змінено найменування позивача у справі Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Сімферополя" на Кримське республіканське підприємство "Вода Криму".

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 14.08.2013 р. (суддя Башилашвілі О.І.) в позові відмовлено з посиланням на недоведеність наявності правових підстав, з якими чинне законодавство пов'язує можливість виникнення у позивача права на відшкодування фактично зроблених витрат при вчиненні дій в майнових інтересах відповідача без його доручення, що є необхідним для застосування ст. ст. 1158, 1160 ЦК України до спірних правовідносин.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 07.11.2013 р. (судді Сікорська Н.І., Голик В.С., Черткова І.В.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з тих же мотивів.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Кримське республіканське підприємство "Вода Криму" звернулось до Вищого господарського суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 14.08.2012 р. та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 07.11.2013 р. у зв'язку з неправильним застосуванням судами норм матеріального і процесуального права, і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Учасники судового процесу, згідно з приписами ст. 1114 ГПК України, були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач та третя особа не скористалась передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч. 1 ст. 1117 ГПК України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що Постановою Верховної Ради Автономної Республіки Крим "Про питання управління майном, що належить Автономній Республіці Крим" № 152-6/10 від 22.12.2010 р. погоджено передачу Міжгірного водосховища зі складу майна, що належить Автономній Республіці Крим, у державну власність з віднесенням його до сфери управління Державного комітету України з водного господарства та наступною передачею на баланс водогосподарської організації.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України "Про передачу нерухомого майна Міжгірного водосховища в державну власність" № 61-р від 08.02.2012 р. прийнято пропозицію Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Державного агентства водних ресурсів щодо передачі будівель і споруд Міжгірного водосховища (Сімферопольський район Автономної Республіки Крим) в державну власність з віднесенням до сфери управління зазначеного Агентства.

Наказом Державного агентства водних ресурсів України № 80 від 24.02.2012 р. створено комісію з приймання-передачі будівель і споруд Міжгірного водосховища зі складу майна, що належить Автономній Республіці Крим, які знаходяться у комунальній власності на балансі Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Сімферополя", у державну власність - до сфери управління Державного агентства водних ресурсів, з подальшим віднесенням на баланс Сакського міжрайонного управління водного господарства.

Пунктом 3 вказаного наказу зобов'язано Сакське міжрайонне управління водного господарства після затвердження актів приймання-передачі прийняти на баланс будівлі і споруди Міжгірного водосховища та забезпечити подання інформації згідно із пунктом 11 Порядку подання та розгляду пропозицій щодо передачі об'єктів з комунальної у державну власність та утворення і роботи комісії з питань передачі об'єктів у державну власність.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що комісією, створеною відповідно до вказаного наказу, проведено приймання-передачу будівель і споруд Міжгірного водосховища зі складу майна, що належить Автономній Республіці Крим, в державну власність з віднесенням до сфери управління Державного агентства водних ресурсів України у господарське відання Сакського міжрайонного управління водного господарства, про що складено відповідний акт від 02.03.2012 р., який було затверджено головою Державного агентства водних ресурсів України 19.03.2012 р.

Позивач листом № 572 від 04.04.2012 р. повідомив відповідача, що після складання вказаного акту приймання-передачі від 02.03.2012 р. Сакське міжрайонне управління водного господарства не прийняло до експлуатації передані нерухомі об'єкти, у зв'язку з чим витрати на енергопостачання, охорону продовжує здійснювати Кримське республіканське підприємство "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційне господарство міста Сімферополя".

Листом № 418.08/18 від 19.04.2012 р. відповідач повідомив позивача, що для прийняття на баланс водосховища слід надати проектну та виконавчу документацію по гідровузлу Міжгірне водосховище, правила експлуатації водосховища, паспорт водосховища, журнали спостережень по рокам експлуатації, державні акти на землю та усунути зауваження до акту приймання-передачі об'єктів нерухомого майна Міжгірного водосховища від 02.03.2012 р., додані до вказаного листа.

Позивач листом № 02.1-1177 від 24.04.2012 р. вдруге повідомив відповідача про необхідність прийняття до експлуатації Міжгірне водосховище, та запропонував укласти договір з надання послуг охорони та відшкодування вартості понесених в інтересах Сакського міжрайонного управління водного господарства витрат.

Відповідно до наказу Сакського міжрайонного управління водного господарства № 39-Од від 15.06.2012 р. основні засоби Міжгірного водосховища було прийнято на баланс Сакського міжрайонного управління водного господарства від Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Сімферополя".

Судами встановлено, що після отримання бухгалтерського балансу, складеного на останню дату, з відміткою органа податкової служби про його прийняття витрати на утримання та експлуатацію Міжгірного водосховища з 16.06.2012 р. здійснюються Сакським міжгірним управлінням водного господарства.

Предметом спору у даній справі є вимоги Кримського республіканського підприємства "Вода Криму" про стягнення з Сакського міжрайонного управління водного господарства витрат, понесених позивачем для здійснення заходів з охорони водосховища від забруднення, засмічення та виснаження, а також забезпечення безпеки виробництва та постачання питної води за період з 02.03.2012 р. по 15.06.2012 р. в сумі 175 159,46 грн.

Зобов'язання, що виникають із вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення врегульовано главою 79 ЦК України (ст. ст. 1158 - 1160 ЦК України).

Так, відповідно до приписів ч. ч. 1, 2 ст. 1158 ЦК України якщо майновим інтересам іншої особи загрожує небезпека настання невигідних для неї майнових наслідків, особа має право без доручення вчинити дії, спрямовані на їх попередження, усунення або зменшення. Особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов'язана при першій нагоді повідомити її про свої дії. Якщо ці дії будуть схвалені іншою особою, надалі до відносин сторін застосовуються положення про відповідний договір.

Суб'єктами вказаного зобов'язання є особа, майновим інтересам якої загрожує небезпека (господар, домінус) та особа, яка вчинила дії в інтересах господаря без його доручення (гестор).

Згідно з ст. 1160 ЦК України особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, має право вимагати від цієї особи відшкодування фактично зроблених витрат, якщо вони були виправдані обставинами, за яких були вчинені дії. Якщо особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, при першій нагоді не повідомила цю особу про свої дії, вона не має права вимагати відшкодування зроблених витрат.

Враховуючи дані норми законодавства, господарські суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що для виникнення у особи права на відшкодування фактично зроблених витрат при вчиненні дій в майнових інтересах іншої особи, необхідною є наявність певних умов: небезпека має загрожувати саме майновим інтересам господаря; небезпека настання невигідних для господаря майнових наслідків має бути реальною, а не уявною; дії гестора щодо запобігання попередженню, усунення або зменшення небезпеки настання невигідних майнових наслідків здійснюються ним за власною ініціативою, а не у зв'язку з укладенням договору доручення чи іншого цивільно-правового договору, а також відповідні дії не мають бути пов'язаними з виконанням службових чи інших, покладених відповідно до вимог закону, обов'язків; дії, вчинені гестором в інтересах іншої особи без її доручення, мають містити очевидну користь для заінтересованої особи; зобов'язання з відшкодування витрат, понесених особою у зв'язку з вчиненням нею дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення виникає за умови відсутності можливості отримати відповідну згоду на вчинення дій у її інтересах.

Невиконання гестором передбаченого ч. 2 ст. 1158 ЦК України обов'язку при першій нагоді повідомити домінуса про відповідні дії тягне за собою втрату гестором права на відшкодування зроблених витрат; гестор усвідомлює спрямованість своїх дій щодо запобігання, усунення або зменшення невигідних наслідків майновим інтересам домінуса.

Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного господарського суду, що листи Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Сімферополя" № 972 від 04.04.2012 р. та № 02.1-1177 від 24.04.2012 р. не є належними доказами дотримання позивачем вимог ч. 2 ст. 1158 ЦК України, оскільки не містять повідомлення про вчинення дій в майнових інтересах відповідача без його доручення, а лише вказують на необхідність прийняти до експлуатації Міжгірне водосховище та вимогу сплатити понесені витрати.

У відповідності до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, колегія суддів оцінює як правомірний висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення витрат із здійснення заходів з охорони водосховища від забруднення, засмічення та виснаження, а також забезпечення безпеки виробництва та постачання питної води у зв'язку з недоведенням позивачем наявності правових підстав, з якими закон пов'язує можливість виникнення у нього права на відшкодування фактично зроблених витрат при вчиненні дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення, що є необхідним для застосування ст. ст. 1158, 1160 ЦК України до спірних правовідносин.

Твердження, викладені в касаційній скарзі, даного висновку судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Отже, перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення в рішенні місцевого та постанові апеляційного господарських судів, колегія суддів дійшла висновку, що судами в порядку ст. ст. 43, 101, 103 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи в їх сукупності, досліджено подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази, належним чином проаналізовано права та обов'язки сторін, враховано положення ст. ст. 32, 33, 34 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Кримського республіканського підприємства "Вода Криму" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 14.08.2013 р. та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 07.11.2013 р. у справі № 5002-6/2091-2012 залишити без змін.

Головуючий суддяА. Демидова СуддіІ. Волік О. Кролевець