Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2015 року Справа № 910/14779/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дунаєвської Н.Г. - головуючого,

Владимиренко С.В.,

Мележик Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Кримзалізобетон" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 09 квітня 2015 року у справі № 910/14779/14 Господарського суду міста Києва за позовом Публічного акціонерного товариства "Кримзалізобетон", АР Крим, м. Сімферополь, до Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України", м. Київ, про розірвання генеральної угоди, кредитних договорів, припинення зобов'язання та звільнення від сплати штрафних санкцій і пені,

за участю представників сторін:

позивача - Севериненко В.А. (дов. від 19.05.15);

відповідача - Никеруй Т.М. (дов. № 010-01/2032 від 01.04.14),

в с т а н о в и в:

У липні 2014 року позивач ПАТ "Кримзалізобетон" пред'явив у господарському суді позов до відповідача ПАТ Державний експортно-імпортний банк України" про розірвання генеральної угоди, кредитних договорів, припинення зобов'язання та звільнення від сплати штрафних санкцій і пені.

Вказував, що 15.06.07 між ним (позичальником) та відповідачем (кредитором) була укладена Генеральна угода № 151407N2 метою якої було здійснення банком фінансування довгострокової програми розвитку діяльності позичальника.

Зазначав, що в рамках вказаної Генеральної угоди № 151407N2 між ним та кредитором були укладені кредитний договір № 151407К28 від 02.07.07 та кредитний договір № 151407К29 від 02.07.07.

На виконання умов кредитного договору № 151407К28 від 02.07.07 банк надав ПАТ "Кримзалізобетон" кредит в розмірі 6 219 600,40 доларів США, а на виконання умов кредитного договору № 151407К29 від 02.07.07 - 11 422 139,90 доларів США з кінцевим терміном погашення кредиту по вказаним договорам 15.12.17.

Посилаючись на настання форс-мажорних обставин, які полягають в окупації території АР Крим, що унеможливило виконання зобов'язань контрагентами по постачанню сировини для виготовлення та реалізації продукції ПАТ "Кримзалізобетон", позивач просив на підставі ст. 617 ЦК України звільнити його від відповідальності за порушення умов вказаних кредитних договорів шляхом розірвання Генеральної угоди № 151407N2 та кредитних договорів № 151407К28 від 02.07.07 та № 151407К29 від 02.07.07, а також припинити його зобов'язання за даною Генеральною угодою та кредитними договорами, в тому числі зі сплати пені та штрафних санкцій.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29 січня 2015 року (колегія суддів у складі: Ващенко Т.М. - головуючого, Мудрого С.М., Сівакової В.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09 квітня 2015 року (колегія суддів у складі: Шапрана В.В. - головуючого, Буравльова С.І., Андрієнка В.В.), в позові відмовлено.

Рішення мотивовані посиланнями на ту обставину, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено настання форс-мажорних обставин та наявності правових підстав для розірвання спірних правочинів, припинення зобов'язань за вказаними правочинами та звільнення позивача від сплати штрафних санкцій та пені.

У касаційній скарзі ПАТ "Кримзалізобетон", посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій приписів ст.ст. 617, 651, 652 ЦК України та ст. 43 ГПК України, просить скасувати постановлені у справі судові акти та постановити нове рішення про задоволення його вимог.

Розглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 15.06.07 між позивачем (позичальником) та відповідачем (кредитором) була укладена Генеральна угода № 151407N2 метою якої було здійснення банком фінансування довгострокової програми розвитку діяльності позичальника.

В рамках вказаної Генеральної угоди № 151407N2 між сторонами у справі були укладені кредитний договір № 151407К28 від 02.07.07 та кредитний договір № 151407К29 від 02.07.07.

На виконання умов кредитного договору № 151407К28 від 02.07.07 банк надав ПАТ "Кримзалізобетон" кредит в розмірі 6 219 600,40 доларів США, а на виконання умов кредитного договору № 151407К29 від 02.07.07 - 11 422 139,90 доларів США з кінцевим терміном погашення кредиту по вказаним договорам 15.12.17.

Відповідно до ст.ст. 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України).

Статтею 530 ЦК України встановлено якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Водночас судами встановлено, що рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 13.05.13 у справі № 901/731/13-г за позовом ПАТ Державний експортно-імпортний банк України" до ПАТ "Кримзалізобетон" про стягнення 20 518 650,28 доларів США та 17 074, 86 грн. позов задоволено, постановлено стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за Генеральною угодою № 151407N2 від 15.06.07 та укладеними в її межах кредитними договорами № 151407К28 від 02.07.07 та № 151407К29 від 02.07.07 в розмірі 20 518 650,28 доларів США (еквівалент 164 005 571,69 грн. згідно офіційного курсу НБУ станом на 22.01.13) та 17 074,86 грн., а також судовий збір в розмірі 68 820 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на суттєву зміну умов, якими сторони керувались при укладенні вказаних правочинів, внаслідок визнання АР Крим окупованою територією, що є підставою для їх розірвання, а також на те, що окупація та подальша анексія території АР Крим є форс-мажорною обставиною, що звільняє позивача від відповідальності за невиконанням свого зобов'язання у порядку ст. 617 ЦК України.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суди виходили з того, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено наявності правових підстав, встановлених ст.ст. 651, 652 ЦК України, для розірвання спірних правочинів та настання форс-мажорних обставин.

Проте, погодитись з такими висновками судів не можна, виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.

Приписами ст. 651 ЦК України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладені договору.

Статтею 652 ЦК України унормовано, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

27.04.14 набрав чинності Закон України від 15.04.14 № 1207-VII "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", який визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

30.04.14 Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження № 424-р "Про тимчасове закриття пунктів пропуску через державний кордон та пунктів контролю", згідно якого у зв'язку із загостренням ситуації в Автономній Республіці Крим і вторгненням на територію України озброєних формувань, екстремістськи налаштованих осіб та військовою агресією з боку Російської Федерації, блокуванням роботи пунктів пропуску через державний кордон та пунктів контролю, які розташовані в Автономній Республіці Крим, що призводить до неможливості провадження подальшої діяльності в них та перешкоджає здійсненню передбачених законодавством України видів державного контролю під час перетинання державного кордону, та відповідно до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" вирішено тимчасово закрити пункти пропуску та пункти контролю за переліком згідно з додатком до цього розпорядження.

Згідно листа Міністерства Юстиції України № 6602-0-26-14/8.1 від 30.05.14 за загальним правилом під "форс-мажором" розуміється виникнення надзвичайних і невідворотних обставин, у тому числі обставин непереборної сили, результатом яких є невиконання зобов'язань однією із сторін.

Частиною 3 ст. 14 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні" встановлено, що Торгово-промислова палата засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили).

На підтвердження форс-мажорних обставин на території АР Крим позивачем було надано сертифікати Торгово-промислової палати України № 1483 від 11.11.14, № 1484 від 11.11.14, № 1485 від 11.11.14 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), які підтверджують початок дії форс-мажорних обставин на території АР Крим з 27.02.14 та продовження їх дії на невизначений час.

Вважаючи зазначені сертифікати неналежними доказами настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), суди виходили з того, що дані сертифікати стосуються інших правочинів, тому не підлягають врахуванню при розгляді даних позовних вимог.

Проте, вказані висновки судів не можна вважати законними та справедливими, оскільки, як зазначає скаржник в касаційній скарзі, зазначеними сертифікатами підтверджується настання форс-мажорних обставин не тільки щодо конкретних договорів в інших правовідносинах позивача, а й щодо всієї окупованої території АР Крим.

Разом з тим, зазначені обставини, що мають суттєве значення та можуть вплинути на результати вирішення даного спору, не були в повній мірі досліджені та оцінені судами попередніх інстанцій.

В силу ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Крім того, відмовляючи в задоволенні вимог про розірвання Генеральної угоди № 151407N2 від 15.06.07 та укладених в її межах кредитних договорів № 151407К28 від 02.07.07 та № 151407К29 від 02.07.07, суди виходили з відсутності обставин, які б підтверджували сукупність і наявність встановлених ч. 2 ст. 652 ЦК України одночасно чотирьох умов необхідних для розірвання договору, проте не зазначили яка саме необхідна умова відсутня для застосування положень ч. 2 ст. 652 ЦК України.

З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій не можна вважати обґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам ст. 43 ГПК України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, прийняті у даній справі рішення та постанова підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції в іншому складі суду.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, повно та всебічно дослідити всі суттєві обставини справи в їх сукупності та постановивши законне та обґрунтоване судове рішення.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Кримзалізобетон" задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 09 квітня 2015 року та рішення Господарського суду міста Києва від 29 січня 2015 року у справі № 910/14779/14 скасувати.

3. Справу № 910/14779/14 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва в іншому складі суду.

Головуючий суддя: Н.Г. Дунаєвська

Судді: С.В. Владимиренко

Н.І. Мележик