ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2017 року Справа № 910/16221/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді суддівКролевець О.А., Євсікова О.О., Самусенко С.С.,розглянувши касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал страхування"на рішенняГосподарського суду міста Києва від 11.10.2016та постановуКиївського апеляційного господарського суду від 07.12.2016у справі№910/16221/16 Господарського суду міста Києваза позовомПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал страхування"до1. Приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп", 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Транском"простягнення 106 957,53 грн.за участю представників:від позивача:Лазор А.І.,від відповідача-1:Стеценко Т.М.,від відповідача-2:не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Арсенал Страхування" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Транском" про стягнення 106 957,53 грн. виплаченого страхового відшкодування.

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.10.2016 у справі №910/16221/16 (суддя Мандриченко О.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.12.2016 (колегія суддів у складі: Агрикова О.В., Калатай Н.Ф., Чорногуз М.Г.), у задоволені позову відмовлено.

Не погодившись з вказаними судовими актами, ПрАТ "Страхова компанія "Арсенал страхування" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Учасники судового процесу згідно з приписами ст. 1114 ГПК України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач-2 не скористався передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-1, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши згідно з ч. 1 ст. 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових актах, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 18.07.2013 між ПрАТ "Страхова компанія "Арсенал Страхування" (страховик) та ОСОБА_10 (страхувальник) укладений договір добровільного страхування наземного транспорту №2008/13-Т/ЗП1, відповідно до якого застраховано автомобіль "KIA Picanto", реєстраційний номер НОМЕР_1.

21.07.2013 на дорозі Енергодар - Василівка - Бердянськ 180 км 850 м відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого ТЗ "Kіа Picanto", реєстраційний номер НОМЕР_1, та ТЗ "Iveko 430С43", державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_11, що належить ТОВ "Транском".

Цивільно-правова відповідальність особи - ОСОБА_11, який керував ТЗ "Iveko 430С43", державний реєстраційний номер НОМЕР_2, на момент настання ДТП була застрахована у Приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № НОМЕР_3.

Судами встановлено, що внаслідок зазначеного ДТП обидва автомобілі отримали механічні пошкодження, про що свідчить копія довідки МВС України в Запорізькій області Відділення ДАІ з обслуговування адміністративної території Приморського району та автомобільно-технічної інспекції та відомості про ДТП №9234915, сформованих АІПС ДТП.

В матеріалах справи наявна заява ОСОБА_10 від 22.07.2013 про настання події, що має ознаки страхового випадку за договором добровільного страхування транспортного засобу.

Позивачем був складений та підписаний страховий акт № 2008/13-Т/Зп1-1 від 02.09.2013 згідно з яким пошкодження автомобіля марки "Kіа Picanto", реєстраційний номер НОМЕР_1, внаслідок вищезазначеної ДТП, визнано позивачем страховим випадком та призначено до виплати страхове відшкодування в розмірі 106 387,53 грн.

Враховуючи вказаний страховий акт, позивачем було здійснено виплату страхового відшкодування в розмірі 106 387,53 грн., що підтверджується копією платіжного доручення № 18222 від 05.09.2013.

Предметом даного спору є вимога на підставі ст. 27 Закону України "Про страхування" про відшкодування відповідачами позивачу витрат, понесених у зв'язку із виплатою коштів за договором добровільного страхування наземного транспорту.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем пропущено строк позовної давності.

Поряд з цим, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у позові з інших мотивів, а саме у зв'язку з недоведеністю вини ОСОБА_11 у спірній ДТП, відповідальність якого застрахована у відповідача-1 та який перебував у трудових відносинах з відповідачем-2.

Вищий господарський суд України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції враховуючи наступне.

Відповідно до приписів статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

На підставі ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (п.1 ч.1 ст. 1188 ЦК України).

Згідно з нормою ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків. Зазначений висновок узгоджується і з нормою ч. 1 ст. 1172 ЦК України та ч. 2 ст. 1187 ЦК України.

Положення ч. 1 ст. 1188 ЦК України про застосування принципу вини у разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки не скасовує попереднього правила про відповідальність саме власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).

Якщо цивільно-правова відповідальність перед третіми особами застрахована у певного страховика, останній стає відповідальною особою, адже внаслідок укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів страховик в межах страхової суми несе відповідальність за завдану застрахованою ним особою шкоду. Він бере на себе всю відповідальність за свого страхувальника за заподіяну джерелом підвищеної небезпеки шкоду, оскільки застрахував такий страховий ризик, як відповідальність за заподіяну джерелом підвищеної небезпеки шкоду.

Враховуючи зазначені норми законодавства, можна дійти висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідачів на підставі ст. 27 Закону України "Про страхування" сум виплаченого позивачем страхового відшкодування, можуть бути задоволенні лише за умови наявності вини в діях ОСОБА_11

Так, досліджуючи обставини справи на предмет наявності доказів вини ОСОБА_11 у ДТП, судом апеляційної інстанції встановлено, що у довідці МВС України в Запорізькій області Відділення ДАІ з обслуговування адміністративної території Приморського району та автомобільно-технічної інспекції, на яку посилається позивач, містяться відомості про механічні пошкодження, які отримав ТЗ "Kіа Picanto", реєстраційний номер НОМЕР_1, яким керувала ОСОБА_10, проте відсутні відомості про інший транспортний засіб, з яким відбулось зіткнення вказаного автомобіля, а також відсутні відомості щодо деталей такої ДТП.

Відомості про дорожньо-транспортну пригоду № 9234915, сформовані АІПС, відхилені апеляційним господарським судом як належний доказ вини ОСОБА_11 в ДТП, оскільки в них також відсутні дані щодо вини останнього.

В матеріалах справи наявна лише постанова Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 14.08.2013 у справі № 310/8861/13-п, в якій вказано, що свідки подій ДТП не встановлені та не опитані, а також те, що ОСОБА_11 не визнає своєї вини у скоєнні спірного ДТП, а відтак адміністративні матеріали відносно ОСОБА_11 повернуті до ВДАІ Приморського РВ ГУМВС України в Запорізькій області для призначення та проведення експертного - технічного дослідження.

Передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким, чином, оскільки позивачем не доведено наявності вини в діях ОСОБА_11 у спірній ДТП, що мало місце 21.07.2013 року на дорозі Енергодар - Василівка - Бердянськ 180 км 850 м, то суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову з підстав його необґрунтованості.

Щодо позовної давності варто зазначити наступне.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

У п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України " Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013 роз'яснено, що перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Місцевий господарський суд наведеного не врахував, у зв'язку з чим дійшов хибного висновку щодо відмови у задоволенні позову саме у зв'язку зі спливом позовної давності.

Поряд з тим, відповідно до п. 12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 17.05.2011 не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення.

Враховуючи зазначене, апеляційний господарський суд дійшов вірного висновку щодо залишення рішення місцевого господарського суду без змін.

Доводи касаційної скарги не спростовують правомірних висновків, покладених в основу оскаржуваних судових актів, а тому відсутні підстав для скасування законних рішення та постанови судів попередніх інстанцій.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал страхування" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.12.2016 та рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2016 у справі №910/16221/16 залишити без змін.

Головуючий суддя О. Кролевець

Судді О. Євсіков

С. Самусенко