ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2014 року Справа № 34/218-22/171 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: судді:Прокопанич Г.К., Алєєва І.В. (доповідач), Євсіков О.О.за участю представників: від прокуратури:Кузнецова Ю.В., посв. №023135 від 26.11.2013р.;від позивача:Боков І.О., дов. №3055/15/1 від 29.07.2013р.;від відповідача:Ситий В.О., дов. №13-11-16493 від 27.12.2013р.розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуДержавної іпотечної установина постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.11.2013р. (складена 18.11.2013р.)у справі господарського суду№34/218-22/171 міста Києваза позовомДержавної іпотечної установидо Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра"за участюПрокурора міста Києвапростягнення 148 020 444,38грн.В С Т А Н О В И В:

Останнім рішенням господарського суду міста Києва від 11.09.2013р. (складене 13.09.2013р.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.11.2013р. (складена 18.11.2013р.) у справі №34/218-22/171, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" на користь Державної іпотечної установи інфляційні втрати у розмірі 19 539 267грн., пеню - 4 168 221,39грн. Розстрочено виконання судового рішення строком на п'ять років з моменту набрання ним законної сили, зобов'язавши Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра" сплачувати на користь Державної іпотечної установи заборгованість щомісячно рівними частинами у розмірі 395 124,81грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Позивач, Державна іпотечна установа, з прийнятими судовими актами не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судове рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

У зв'язку з відпусткою судді Мирошниченка С.В. було проведено повторний автоматичний розподіл справи №34/218-22/171 відповідно до розпорядження керівника апарату Вищого господарського суду України від 28.01.2014р. №08.03-04/88.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 30.01.2014р. зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду у новому складі колегії суддів: головуючий суддя - Прокопанич Г.К., судді - Алєєва І.В. (доповідач), Євсіков О.О.

У письмових поясненнях на касаційну скаргу відповідач просив оскаржувані судові акти залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

В призначеному судовому засіданні касаційної інстанції 10.02.2014р. прокурор та представник позивача підтримали вимоги касаційної скарги, представник відповідача заперечував проти її задоволення.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, Вищий господарський суд України дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Державної іпотечної установи.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 15.10.2008р. між позивачем (кредитор) та відповідачем (позичальник) укладений кредитний договір №7/1, відповідно до умов якого кредитор надає позичальнику на умовах цього договору, а позичальник зобов'язується прийняти, використати за цільовим призначенням та повернути кредитору грошові кошти в сумі 700 000 000грн. та сплатити відсотки за користування кредитом рефінансування в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Факт надання відповідачу кредиту в розмірі 700 000 000грн. встановлений рішенням господарського суду міста Києва у справі № 54/267 (4/397) за позовом Державної іпотечної установи до ПАТ "КБ "Надра".

Відповідно до п. 1.2 договору кредит рефінансування надається позичальнику на строк до 10.04.2009р.

Згідно з п. 1.4.1 договору відсотки за користування кредитом рефінансування розраховуються в розмірі 9,9% річних.

Пунктом 1.4.2 договору визначено, що відсотки нараховуються за методом "факт/факт" на фактичний залишок заборгованості за кредитом рефінансування за фактичний час користування ним, починаючи з першого дня видачі кредиту рефінансування до настання терміну, зазначеного у п. 1.2 договору.

Згідно з п. 1.4.3 договору остання сплата відсотків здійснюється позичальником не пізніше дати, зазначеної в п. 1.2 договору, тобто до 10.04.2009р.

Приписами ч. 1 ст. 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно зі ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. (ч.6 ст.232 ГК України).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій зазначили, що відсотки за користування кредитом відповідно до укладеного договору сплачуються позивачем лише до 10.04.2009р., таким чином заборгованість по відсоткам в сумі 2389175,18 грн. за період визначений позивачем та позовні вимоги про стягнення пені в сумі 4070011,24 грн. стягненню не підлягають.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що в п.3.2 кредитного договору №1/7 від 15.10.2008р. сторонами було передбачено, що за порушення взятих на себе зобов'язань з повернення суми кредиту рефінансування та сплати відсотків за користування кредитом рефінансування позичальник сплачує на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від суми несплаченого платежу за кожний день прострочення.

Крім того, господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Правління Національного банку України №59 від 10.02.2009р. у Публічному акціонерному товаристві "Комерційний банк "Надра" було призначено тимчасову адміністрацію строком на один рік - з 10.02.2009р. по 10.02.2010р. з метою створення сприятливих умов для відновлення фінансового стану банку введено мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на шість місяців - з 10.02.2009р. по 10.08.2009р. та постановою Правління Національного банку України №452 від 05.08.2009р. - продовжено до 10.02.2010р.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру пені та про розстрочення виконання рішення суду з посиланням на скрутний фінансовий стан та погашення основного боргу перед позивачем.

Відповідно до п.3, п.6 ч.1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право: зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання та відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Встановивши наявність обставин, які є винятковими та такими, що достатні для зменшення розміру пені, що підлягає стягненню, а також врахувавши фінансовий стан сторін, ступінь вини відповідача, його платоспроможність, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про розстрочення виконання рішення суду на строк п'ять років та про зменшення розміру пені до 10 відсотків.

Отже, задовольняючи частково позовні вимоги, господарські суди попередніх інстанцій з урахуванням того, що на правовідносини, які склалися між сторонами, поширюється дія мораторію на задоволення вимог кредиторів, вірно визначились з розміром сум, належних до стягнення.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки судів попередніх інстанцій такими, що відповідають наданим доказам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального та процесуального права, оскільки господарські суди попередніх інстанцій в порядку ст.ст. 43, 47, 33, 34, 35, 43, 101 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили та належним чином оцінили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин з'ясували дійсні права і обов'язки сторін, вірно застосували норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

В силу приписів ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, у касаційної інстанції відсутні процесуальні повноваження щодо переоцінки фактичних обставин справи, встановлених під час розгляду справи місцевим господарським судом та під час здійснення апеляційного провадження.

Щодо викладених в касаційній скарзі інших доводів, то вони вже були обґрунтовано спростовані судом апеляційної інстанції, і колегія суддів касаційної інстанції погоджується з викладеними в оскаржуваній постанові мотивами відхилення доводів скаржника, у зв'язку з чим підстав для скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 13.11.2013р. (складена 18.11.2013р.) у справі №34/218-22/171 відсутні.

З огляду на приписи ст. 49 ГПК України, судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.11.2013р. (складена 18.11.2013р.) у справі №34/218-22/171 - залишити без змін, а касаційну скаргу Державної іпотечної установи - без задоволення.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич Суддя (доповідач) І.В. Алєєва Суддя О.О. Євсіков