ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2017 року Справа № 918/362/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:Панової І.Ю.,суддів:Жукової Л.В., Погребняка В.Я.,розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"на ухвалу та постанову у справігосподарського суду Рівненської області від 29.07.2016 Рівненського апеляційного господарського суду від 29.08.2016 № 918/362/16 господарського суду Рівненської областіза заявоюТовариства з обмеженою відповідальністю "Рівненський насіннєвий завод "Євронасіння"доТовариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського зернопереробного підприємства "Стодола"провизнання банкрутомза участю представників сторін: від Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" - Чорний І.В., від Приватного сільськогосподарського підприємства "ОРІАНА" - Сядро О.В.

ВСТАНОВИВ :

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 29.07.2016 у справі № 918/362/16 (суддя Романюк Ю.Г.), зокрема, відмовлено Публічному акціонерному товариству "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк", кредитор) у визнанні грошових вимог на суму 49 779 930,84 грн.

Включено до реєстру вимог кредиторів та затверджено реєстр вимог кредиторів боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського зернопереробного підприємства "Стодола", зокрема, ПАТ "Дельта Банк" на суму 2 756,00 грн - судовий збір за подання заяви черговість задоволення вимог перша; на суму 14 297 360, 41 грн - вимоги, що забезпечені заставою майна боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського зернопереробного підприємства "Стодола" (далі - ТОВ СЗП "Стодола", боржник), які внесено до реєстру вимог кредиторів боржника окремо.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 29.08.2016 у справі №918/362/16 (головуючий суддя: Демидюк О.О., суддя Дужич С.П., суддя Савченко Г.І.) ухвалу господарського суду Рівненської області від 29.07.2016 у справі № 918/362/16 залишено без змін, а апеляційну скаргу ПАТ "Дельта Банк" залишено без задоволення.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ПАТ "Дельта Банк" звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, просило скасувати ухвалу господарського суду Рівненської області від 29.07.2016 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 29.08.2016 у справі № 918/362/16 повністю; прийняти нове рішення, яким задовольнити вимоги ПАТ "Дельта Банк" повністю в розмірі 64 077 291,25 грн, включивши їх окремо до реєстру вимог кредиторів ТОВ СЗП "Стодола"; внести до реєстру вимог кредиторів витрати на оплату судового збору, понесені ПАТ "Дельта Банк" при поданні заяви до господарського суду з грошовими вимогами у справі № 918/362/15 про банкрутство ТОВ СЗП "Стодола" на суму 2 756,00 грн в першу чергу, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, п. 3 ст. 6, ст.ст. 509, 526, 543, 627 ЦК України, ст. 193 ГК України, ч. 8 ст. 23, ст. 45 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство).

Переглянувши у касаційному порядку прийняті у даній справі судові акти, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 4-1 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.

Статтею 9 вказаного Закону визначено, що справи про банкрутство розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, ухвалою господарського суду Рівненської області від 30.05.2016 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненський насіннєвий завод "Євронасіння" порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ СЗП "Стодола", введено процедуру розпорядження майном та призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Мамченко Лідію Назарівну.

Офіційне оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі № 918/362/16 здійснено на веб-сайті Вищого господарського суду України за № 32003 від 30.05.2016.

Відповідно до вимог статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" кредитор - юридична або фізична особа, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника;

конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника;

забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя).

Згідно вимог ч. ч. 1, 2, 8 ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.

Забезпечені кредитори зобов'язані подати заяву з грошовими вимогами до боржника під час провадження у справі про банкрутство лише в частині вимог, що є незабезпеченими, або за умови відмови від забезпечення.

Розпорядник майна зобов'язаний окремо внести до реєстру вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника, згідно з їхніми заявами, а за їх відсутності - згідно з даними обліку боржника, а також внести окремо до реєстру відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з державним реєстром застав.

У відповідності до ст. 23 Закону про банкрутство до господарського суду надійшли письмові заяви з вимогами до боржника - ТОВ СЗП "Стодола" та документи, що їх підтверджують від, зокрема, ПАТ "Дельта Банк" про визнання грошових вимог кредитора до боржника на суму 64 077 291,25 грн.

Виходячи із вимог ч. 2 ст. 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, у тому числі щодо яких були заперечення боржника і які не були внесені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, а також ті, що визнані боржником та внесені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, і вирішує питання про його затвердження.

У реєстрі вимог кредиторів повинні міститися відомості про кожного кредитора, розмір його вимог за грошовими зобов'язаннями, черговість задоволення кожної вимоги.

На підставі вимог ч. ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що виходячи із вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", обов'язок розгляду грошових вимог та надання правового аналізу наданих кредитором письмових доказів, підставам виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру та змісту, а також, обов'язок встановлення розміру та моменту виникнення грошових вимог, покладений на господарський суд.

Розглядаючи заяву ПАТ "Дельта Банк" з грошовими вимогами до боржника, суд першої інстанції в ухвалі від 29.07.2016 встановив, що заявлені грошові вимоги ПАТ "Дельта Банк" підтверджуються: кредитним договором № 25/08/KL від 06.08.2008 із додатковими угодами; іпотечним договором реєстраційний № 1717 від 29.08.2008 із додатковими договорами; кредитним договором № 29/08/KL від 06.08.2008 із додатковими угодами; договором застави № 29/08/KL/S 12 від 28.02.2012 із додатками та змінами; договором відступлення права вимоги за реєстровим № 9492, який діє зі змінами та доповненнями від 18.07.2012; договором переведення боргу (про заміну боржника у зобовязанні) від 21.12.2012; розрахунками заборгованості за кредитними договорами № 25/08/KL від 06.08.2008 та № 29/08/KL від 06.08.2008.

Разом з тим, як встановлено судом першої інстанції та вбачається із матеріалів справи, основним боржником по кредитних договорах №25/08/KL від 06.08.2008 та №29/08/KL від 06.08.2008 є ТОВ "Агро ХХІ", а ТОВ СЗП "Стодола" є лише майновим поручителем за іпотечним договором реєстраційний № 1717 від 29.08.2008 із додатковими договорами та договором застави № 29/08/KL/S 12 від 28.02.2012 із додатками та змінами, тобто, ТОВ СЗП "Стодола", в даному випадку, не є позичальником за основними кредитними договорами, як і не є особою, яка отримувала кредитні кошти, проте, норми Закону про банкрутство не обмежують право банку звернутися з грошовими вимогами до майнового поручителя, якщо основний боржник не сплатив борг.

Відповідно до п. 1.6 договору про внесення змін до іпотечного договору від 08.02.2010, заставна вартість предмета іпотеки є договірною і погоджується сторонами в розмірі 13 800 000,00 грн.

Відповідно до п. 1.4 договору застави № 29/08/KL/S - 12 від 28.02.2012, заставна вартість предмета застави становить 497 360,41 грн.

Ухвала суду першої інстанції, в частині розгляду грошових вимог ПАТ "Дельта Банк" мотивована тим, що згідно з ст. 1 Закону України "Про іпотеку" майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи-боржника.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України "Про іпотеку" майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

У разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов'язанням.

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України "Про заставу" у договорі застави визначаються суть, розмір та строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода.

Господарським судом зазначено, що відповідальність майнового поручителя, як іпотекодавця, який не є одночасно боржником в основному зобов'язанні, обмежується переданим у іпотеку майном (його вартістю, визначеною в договорі іпотеки). У визначенні господарським судом розміру вимог кредитора, що забезпечені майном боржника, до уваги має братися оцінка майна, погоджена сторонами у відповідному договорі застави (іпотеки).

Таким чином, на думку суду першої інстанції, відповідальність майнового поручителя за цим зобов'язанням обмежується вартістю предмета застави (іпотеки).

Враховуючи зазначене, господарський суд в ухвалі від 29.07.2016 частково задовольнив заяву ПАТ "Дельта Банк" про визнання грошових вимог до боржника на суму 14 297 360,41 грн - грошові вимоги, що забезпечені заставою майна боржника за іпотечним договором реєстраційний № 1717 від 29.08.2008 та договором застави № 29/08/KL/S 12 від 28.02.2012, із включенням їх до реєстру вимог кредиторів ТОВ СЗП "Стодола" окремо.

Також, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість вимог кредитора, які складають витрати зі сплати судового збору за звернення до суду із заявою про визнання грошових вимог до боржника на суму 2 756,00 грн, які підлягають включенню у першу чергу реєстру вимог кредиторів боржника.

Разом з цим, у визнанні грошових вимог ПАТ "Дельта Банк" до ТОВ СЗП "Стодола" на суму 49 779 930, 84 грн суд першої інстанції відмовив.

Враховуючи те, що ПАТ "Дельта Банк" звернулось із кредиторськими вимогами до боржника - ТОВ СЗП "Стодола", як до майнового поручителя, і, що боржник не є позичальником за основними кредитними договорами та не є особою, яка отримувала кредитні кошти, а отже, відповідальність майнового поручителя, як іпотекодавця, який не є одночасно боржником в основному зобов'язанні, обмежується переданим у іпотеку майном (його вартістю, визначеною сторонами в договорі іпотеки), суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові від 29.08.2016 погодився із висновком суду першої інстанції щодо визнання заявлених ПАТ "Дельта-Банк" кредиторських вимог частково, в межах погодженої сторонами вартості предметів іпотеки (застави) за вищевказаними договорами іпотеки реєстраційний № 1717 від 29.08.2008 та застави № 29/08/KL/S 12 від 28.02.2012, в загальному розмірі 14 297 360,41 грн, які підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів ТОВ СЗП "Стодола" окремо.

Також, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що судом першої інстанції обґрунтовано визнано вимоги даного кредитора, які складають витрати зі сплати судового збору за звернення до господарського суду із заявою про визнання грошових вимог до боржника - ТОВ СЗП "Стодола" на суму 2 756,00 грн, які підлягають включенню у першу чергу реєстру вимог кредиторів боржника.

Крім того, суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції про відмову у визнанні грошових вимог ПАТ "Дельта Банк" до ТОВ СЗП "Стодола" на суму 49 779 930, 84 грн.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що ухвала господарського суду від 29.07.2016 та постанова суду апеляційної інстанції від 29.08.2016, в частині розгляду грошових вимог ПАТ "Дельта Банк" до боржника - ТОВ СЗП "Стодола", в даному випадку прийняті із порушенням вимог ст. 43 ГПК України, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя).

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, ПАТ "Дельта Банк" звернулось із кредиторськими вимогами до боржника - ТОВ СЗП "Стодола", як до майнового поручителя позичальника - основного боржника за кредитними договорами, зокрема на підставі договору іпотеки та договору застави, що забезпечують основне кредитне зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Частиною першою статті 583 ЦК України визначено, що заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель).

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 11 Закону України "Про заставу" сторонами договору застави (заставодавцем і заставодержателем) можуть бути фізичні, юридичні особи та держава.

Заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель).

Згідно з ч. 1 ст. 575 ЦК України, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до вимог ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом;

основне зобов'язання - зобов'язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов'язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою;

майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи-боржника.

Частинами 5, 6 ст. 3 вказаного Закону визначено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною, зокрема, до припинення основного зобов'язання.

У разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами.

Відповідно до частини першої ст. 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Якщо інше не встановлено законом або іпотечним договором, іпотекою також забезпечуються вимоги іпотекодержателя щодо відшкодування: витрат, пов'язаних з пред'явленням вимоги за основним зобов'язанням і зверненням стягнення на предмет іпотеки; витрат на утримання і збереження предмета іпотеки; витрат на страхування предмета іпотеки; збитків, завданих порушенням основного зобов'язання чи умов іпотечного договору.

Згідно вимог ст. 11 Закону України "Про іпотеку" майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

У разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов'язанням.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що обсяг задоволення вимог іпотекодержателя (заставодержателя) прямо залежить від вартості фактичної реалізації предмета майнової поруки в ліквідаційної процедурі, що здійснюється відповідно до вимог ст. 42 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", тобто, юридичне значення має вартість фактичної реалізації предмета майнової поруки, яка на стадії затвердження реєстру вимог кредиторів за результатами попереднього засідання ще невідома.

В разі реалізації предмета іпотеки в ліквідаційній процедурі з дотриманням вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" іпотека та майнова порука припиняються у повному обсязі, оскільки їх мета досягнута, правовідносини в частині задоволення вимог між майновим поручителем-банкрутом та кредитором припиняються, і кредитор - іпотекодержатель у справі про банкрутство майнового поручителя не має можливості задовольнити свої вимоги за рахунок іншого майна, яке належить такому боржнику.

Виходячи із вимог частини першої ст. 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Якщо інше не встановлено законом або іпотечним договором, іпотекою також забезпечуються вимоги іпотекодержателя щодо відшкодування: витрат, пов'язаних з пред'явленням вимоги за основним зобов'язанням і зверненням стягнення на предмет іпотеки; витрат на утримання і збереження предмета іпотеки; витрат на страхування предмета іпотеки; збитків, завданих порушенням основного зобов'язання чи умов іпотечного договору.

Статтею 19 Закону України "Про заставу" визначено, що за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Згідно з ст. 589 ЦК України, у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до вимог абз. 2 ч. 8 ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", розпорядник майна зобов'язаний окремо внести до реєстру вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника, а також внести окремо до реєстру відомості про майно боржника яке є предметом застави згідно з державним реєстром застав.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що виходячи з вказаної спеціальної норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", при встановленні господарським судом розміру вимог забезпечених кредиторів до боржника на стадії попереднього засідання, юридичне значення має склад та розмір вимог кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника та вносяться до реєстру окремо, тобто господарський суд повинен встановити на підставі належних та допустимих доказів, які саме вимоги кредитора забезпечені заставою майна боржника.

Суди попередніх інстанцій, розглядаючи в ухвалі та постанові вимоги кредитора - ПАТ "Дельта Банк" до боржника, в порушення вимог ст.ст. 43, 99, 101 ГПК України, не описали та не надали належної правової оцінки умовам укладених з ТОВ СЗП "Стодола" договорам іпотеки та застави для забезпечення основних зобов'язань за кредитними договорами, зокрема, не встановили в повному обсязі в тексті ухвали та постанови, враховуючи вимоги ст. 7 Закону України "Про іпотеку" та ст. 19 Закону України "Про заставу", які саме вимоги іпотекодержателя (заставодержателя) та в якому складі забезпечені майном боржника ТОВ СЗП "Стодола" - згідно положень основних кредитних договорів та договорів іпотеки та застави.

Разом з тим, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України "Про заставу" у договорі застави визначаються суть, розмір та строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода.

Згідно з ст. 24 вказаного Закону, у випадках, коли суми, вирученої від продажу предмета застави, недостатньо для повного задоволення вимог заставодержателя, він має право, якщо інше не передбачено законом чи договором, одержати суму, якої не вистачає для повного задоволення вимоги, з іншого майна боржника в порядку черговості, передбаченої законодавством України.

Суди першої та апеляційної інстанцій, в порушення вимог ст.ст. 43, 99, 101 ГПК України, не встановили в оскаржуваних ухвалі та постанові зміст умов договору застави № 29/08/KL/S 12 від 28.02.2012 та не надали їм належної правової оцінки виходячи з вищевказаних норм матеріального права.

Крім того, судами попередніх інстанцій також в постанові та ухвалі не з'ясований склад та зміст грошових вимог, у визнанні яких відмовлено ПАТ "Дельта Банк" до ТОВ СЗП "Стодола" на суму 49 779 930, 84 грн, а також в порушення вимог ст.ст. 23, 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та ст.ст. 33, 34, 43, 84 ГПК України, не наданий правовий аналіз документам, які вимоги в цій частині підтверджують.

Відповідно до ч. 1 ст.11110 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що ухвала суду першої інстанції від 29.07.2016 та постанова суду апеляційної інстанції від 29.08.2016 у справі № 918/362/16, в частині розгляду грошових вимог ПАТ "Дельта Банк" до ТОВ СЗП "Стодола" підлягають скасуванню, а справа, в частині розгляду грошових вимог ПАТ "Дельта Банк" до боржника - передачі на новий розгляд до господарського суду Рівненської області.

Керуючись статтями 1117, 1119 - 11113 ГПК України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" задовольнити частково.

Ухвалу господарського суду Рівненської області від 29.07.2016 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 29.08.2016 у справі № 918/362/16, в частині розгляду грошових вимог Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського зернопереробного підприємства "Стодола" - скасувати. Справу № 918/362/16 в частині розгляду грошових вимог Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до боржника передати на новий розгляд до господарського суду Рівненської області.

Головуючий І.Ю. Панова

Судді Л.В. Жукова

В.Я. Погребняк