Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2015 року Справа № 904/224/15

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівКролевець О.А., Попікової О.В.,розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Манітоба"на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.07.2015 (головуючий суддя Подобєд І.М., судді Величко Н.Л., Іванов О.Г.)та рішенняГосподарського суду Дніпропетровської області від 11.03.2015 (суддя Бєлік В.Г.)у справі№ 904/224/15 Господарського суду Дніпропетровської області за позовомПублічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат"до1) Приватного акціонерного товариства "Тако", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Манітоба"провизнання векселів такими, що не підлягають виконаннюза участю представниківпозивачаКудін М.В.,відповідача-1не з'явились,відповідача-2Переяславська М.В., В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" звернулось до суду з позовом про визнання такими, що не підлягають виконанню, простих векселів (в частині зобов'язань ВАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" сплатити суму грошових коштів на користь ЗАТ "Тако") від 02.11.2007 за пред'явленням, але не раніше 01.01.2013, серії: АА 0103649 на суму 60.590,40 грн., АА 0103650 на суму 170.014,89 грн., АА 0651736 на суму 161.999,80 грн., АА 0651737 на суму 278.329,60 грн., АА 0651738 на суму 92.730,00 грн.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11.03.2015 у справі № 904/224/15, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.07.2015, позовні вимоги задоволені.

Не погоджуючись з даними судовими рішеннями, відповідач-2 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційної інстанції скасувати і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, чим порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема ч. 1 ст. 14 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок", ст. 4 Закону України "Про обіг векселів в Україні", ст. 75 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, ст. 43 ГПК України. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про підписання спірних векселів неуповноваженою на це особою.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте в судове засідання представники відповідача-1 не з'явились. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов'язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності вказаних представників.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників позивача та відповідача-2, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Відкритим акціонерним товариством "Південний гірничо-збагачувальний комбінат", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" (позивач), Закритому акціонерному товариству "Тако", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Тако" (відповідач-1), були видані прості векселі від 02.11.2007 за пред'явленням, але не раніше 01.01.2013, серії: АА 0103649 на суму 60.590,40 грн., АА 0103650 на суму 170.014,89 грн., АА 0651736 на суму 161.999,80 грн., АА 0651737 на суму 278.329,60 грн., АА 0651738 на суму 92.730,00 грн.

Вказані векселі містять підписи заступника голови Правління з фінансів та бюджету ВАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" за довіреністю № 52-16/95/113 від 29.12.2006 і головного бухгалтера без зазначення їх прізвищ та скріплені печаткою товариства. Зворотній бік векселів містить підписи генерального директора ЗАТ "Тако" ОСОБА_6 і головного бухгалтера ОСОБА_7 без зазначення особи пред'явника.

Листом № 61 від 12.12.2013 Товариство з обмеженою відповідальністю "Манітоба" повідомило позивача про те, що ТОВ "Манітоба" є векселедержателем простих векселів, які видані ВАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат", та у зв'язку з настанням строку платежу за векселями направило для проведення оплати до 20.12.2013 акт пред'явлення векселів до платежу разом із копіями векселів.

Предметом позову є вимога векселедавця про визнання простих векселів такими, що не підлягають виконанню в частині зобов'язань ВАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" сплатити суму грошових коштів на користь ЗАТ "Тако", оскільки вони підписані представниками з перевищенням повноважень.

За змістом ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Звертаючись до суду, позивач самостійно обирає спосіб захисту, передбачений ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

Зазначений перелік способів захисту цивільного права не є вичерпним, зокрема у ч. 2 ст.16 ЦК України встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, пов'язані з обігом векселів та відповідно до ст. 1 Закону України "Про обіг векселів в Україні" регулюються, зокрема, Конвенцією, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (далі - Уніфікований закон).

Статтею 5 Закону України "Про обіг векселів в Україні" визначено, що векселі (переказні та прості) складаються у документарній формі на бланках з відповідним ступенем захисту від підроблення, форма і порядок виготовлення яких затверджуються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Національним банком України з урахуванням норм Уніфікованого закону, і не можуть бути переведені у бездокументарну форму (знерухомлені).

Відповідно до статті 75 Уніфікованого закону простий вексель повинен містити такі реквізити: (1) найменування "вексель", яке включене безпосередньо в текст і висловлене тією мовою, якою цей документ складений; (2) просте і нічим не обумовлене обіцяння сплатити визначену суму; (3) зазначення строку платежу; (4) зазначення місця, в якому має бути здійснений платіж; (5) найменування того, кому або за наказом кого платіж повинен бути здійснений; (6) зазначення дати і місця складання векселя; (7) підпис того, хто видає документ (векселедавця).

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 5 Закону України "Про обіг векселів в Україні", в редакції, чинній на момент видачі спірних векселів, від імені юридичних осіб вексель підписується власноручно керівником та головним бухгалтером (якщо така посада передбачена штатним розписом юридичної особи) чи уповноваженими ними особами. Підписи скріплюються печаткою.

Статтею 76 Уніфікованого закону встановлено, що документ, у якому відсутній будь-який із вказаних реквізитів, не має сили простого векселя, за винятком випадків, встановлених цією нормою.

Разом з тим Уніфікований закон не містить положення про визнання векселя таким, що не підлягає виконанню.

Уніфікований закон передбачає спосіб захисту порушеного права та інтересу шляхом визнання векселя такими, що не має вексельної сили, а підставою для задоволення такого позову є відсутність у спірному векселі будь-яких реквізитів, вказаних у статті 75 Уніфікованого закону.

Проте при розгляді справи суди не перевіряли відповідність спірних векселів наведеним вимогам вексельного законодавства щодо наявності у ньому всіх реквізитів, передбачених статтею 75 Уніфікованого закону.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що:

- відповідно до п. 9.3.6 Статуту позивача (що діяв на момент видачі спірних векселів) правління товариства в межах своєї компетенції приймає рішення, в тому числі, про випуск векселів;

- в матеріалах справи відсутні рішення засідання правління позивача про видачу спірних векселів та довіреність № 52-16/95/113 від 29.12.2006, на підставі якої були вчиненні підписи на векселях;

- позивачем надано довідку № 52-16/1464 від 24.12.2014 про відсутність на його підприємстві рішення засідання правління про видачу таких векселів.

З огляду на викладене суди дійшли висновку, що юридична особа позивача не уповноважувала заступника голови правління з фінансів та бюджету на підписання спірних векселів.

Також судами зазначено, що такі дії представника, в силу положень ст. 241 ЦК України, створюють обов'язки для Публічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" лише за умов наступного їх схвалення цією особою, проте доказів такого схвалення судам не надано.

Колегія суддів вважає зазначені висновки судів передчасними та такими, що зроблені за неповного з'ясування обставини, які мають значення для справи, а також за невірного застосування норм процесуального та матеріального права, з огляду на наступне.

В п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" зазначено, що рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" вексель - цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

Вказана норма кореспондується з приписами Закону України "Про обіг векселів в Україні", який визначає вексель як засіб розрахунків. Частиною 1 ст. 4 даного Закону (в редакції, чинній на момент видачі спірних векселів) встановлено, що видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги.

З огляду на вказані приписи закону видачі векселів мали передувати відносини між позивачем та відповідачем-1 щодо поставки товару, виконання робіт чи надання послуг, а спірні векселі мали слугувати способом розрахунку за грошовими зобов'язаннями позивача.

З'ясування наведених обставин залишилось поза увагою судів попередніх інстанцій.

Приписами ч. 3 ст. 4 Закону України "Про обіг векселів в Україні" встановлено обов'язок сторін відображати умову щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів у відповідному договорі, який повинен бути укладений в письмовій формі та передбачати, що у разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" всі юридичні особи, створені відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством. Фінансова звітність - це бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух коштів підприємства за звітний період.

Згідно зі ст. 8 цього ж Закону відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування актів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну несе власник (власники), або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів. Головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства, організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійсненні господарських операцій.

Відповідно до вказаних норм законодавства умова про проведення розрахунків із застосуванням векселів мала бути передбачена умовами відповідного договору з поставки товару, виконання робіт чи надання послуг та обов'язково відображена у документах фінансової звітності позивача.

Проте при вирішенні спору суди попередніх інстанції не з'ясовували обставини виникнення та існування грошового боргу перед відповідачем-1, для оформлення якого було видано спірні векселі (відповідний договір поставки товару, виконання робіт чи надання послуг, умовами якого встановлено проведення розрахунків із застосуванням векселів), а також не досліджували документи фінансової звітності та бухгалтерського обліку позивача за період, в якому здійснено видачу спірних векселів, та наступні.

Також судами встановлено, що спірні векселі з боку векселедавця підписані заступником голови правління з фінансів та бюджету ОСОБА_8, що діяв на підставі довіреності № 52-16/95/113 від 29.12.2006.

Відповідно до ст. 246 ЦК України довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи.

Однак судами не досліджено питання видачі довіреності № 52-16/95/113 від 29.12.2006, на підставі якої заступник голови правління з фінансів та бюджету ВАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" ОСОБА_8 підписав спірні векселі, зокрема, не з'ясовано особи, яка відповідно до внутрішніх документів юридичної особи позивача мала право та видала таку довіреність.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Суди попередніх інстанцій в порушення ч. 1 ст. 43 ГПК України не встановили в судовому процесі всіх обставин справи всебічно, повно і об'єктивно в їх сукупності.

Як встановлено ст. 111-5 ГПК України, у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Невстановлення судами попередніх інстанцій відповідних фактичних обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення спорів у справі, входять до предмету доказування, а отже підлягають обов'язковому дослідженню, і ненадання їм належної правової оцінки в сукупності є порушенням вимог ст. 43 ГПК України, що виключає можливість висновку суду касаційної інстанції про правильність застосування судами норм матеріального права при вирішенні спору.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними фактичні обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, а також з урахуванням наведених вище процесуальних порушень, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції для встановлення зазначених обставин і надання їм належної правової оцінки з врахуванням вищевикладених вказівок цієї постанови.

Керуючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Манітоба" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.03.2015 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.07.2015 у справі № 904/224/15 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіО.А. Кролевець О.В. Попікова