Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2015 року Справа № 903/713/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Полякова Б.М., - головуючого (доповідач у справі), Коваленка В.М., Короткевича О.Є.,розглянувши касаційні скарги 1. публічного акціонерного товариства "Горохівський цукровий завод" в особі керуючого санацією Томашука М.С.; 2. приватного підприємства "Агро-Експрес-Сервіс", с. Ярославичі Рівненської області; 3. публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі Волинського обласного управліннята постановувід 04.02.2015 Рівненського апеляційного господарського суду у справі№ 903/713/13 господарського суду Волинської областіпро банкрутствопублічного акціонерного товариства "Горохівський цукровий завод", смт. Мар'янівка Волинської області за участютовариства з обмеженою відповідальністю "Солодка країна-К", м. Рогатин Івано-Франківської областів судовому засіданні взяли участь представники:

ПАТ "Державний ощадний банк України" боржника ПП "Агро-Експрес-Сервіс"Грибенюк Н.В., Кут М.В., довір.; Томашук М.С., керуючий санацією; Бордюженко М.М., довір.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Волинської області від 11.03.2014 порушено провадження у справі № 903/713/13 про банкрутство публічного акціонерного товариства "Горохівський цукровий завод" (боржник, ПАТ "Горохівський цукровий завод") у порядку загальних норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України від 22.12.2011 N 4212-VI, далі - Закон про банкрутство).

Ухвалою від 01.10.2014 введена процедура санації боржника та призначено керуючим санацією арбітражного керуючого Томашука М.С.

У процедурі санації, 31.10.2014 керуючий санацією подав до суду заяву про визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 03.07.2013, укладеного між боржником та товариством з обмеженою відповідальністю "Солодка країна-К" (далі - ТОВ "Солодка країна-К").

Ухвалою господарського суду Волинської області від 09.12.2014 (суддя Слободян П.Р.) вказану заяву задоволено повністю, договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 03.07.2013 визнано недійсним. Суд керувався одночасно приписами ст. 20 Закону про банкрутство та нормами цивільного законодавства, якими врегульовано загальні підстави для визнання правочину недійсним. При цьому суд виходив з того, що оспорюваний договір укладений в підозрілий період, а внаслідок вчинених за ним майнових дій виконання грошових зобов'язань боржника перед іншими кредиторами стало неможливим. Крім того, договір підписаний неуповноваженою особою та на підставі нього задоволено вимогу іпотекодержателя по договору застави за відсутністю предмета іпотеки (не визначеного та не зареєстрованого).

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 04.02.2015 (судді Демидюк О.О - головуючий, Бригинець Л.М.. Савченко Г.І.) ухвалу суду першої інстанції від 09.12.1014 скасовано, в задоволенні заяви керуючого санацією про визнання недійсним договору відмовлено.

Суд апеляційної інстанції вказав на те, що спірний правочин відповідає загальним вимогам цивільного законодавства щодо дійсності правочинів. Відповідно, судом було встановлено відсутність визначених статтями 215, 216 ЦК України підстав для визнання правочину недійсним.

Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, боржник в особі керуючого санацією Томашука М.С. (далі - скаржник 1), ПП "Агро-Експрес-Сервіс" (далі - скаржник 2) та ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі Волинського обласного управління (далі - скаржник 3) звернулися до Вищого господарського суду з касаційними скаргами, в яких просять її скасувати, ухвалу суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційні скарги містять тотожне мотивування, яке зводиться до того, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст. 5, 33, 37 Закону України "Про іпотеку", ст.ст. 215, 241, 377, 548 ЦК України, ст. 20 Закону про банкрутство, ст.ст. 34, 101, 105 ГПК України. Скаржники зазначають, що оспорюваний договір мав бути предметом схвалення загальними зборами боржника, оскільки за наслідками його виконання відчужувалися 100% активів боржника, що свідчить про істотність правочину. Крім того, за цим правочином незаконно відчужено не зареєстроване за боржником майно без визначеного кадастрового номеру на земельну ділянку, на якій знаходиться цілісний майновий комплекс ПАТ "Горохівський цукровий завод".

Скаржник 1 також вказує на те, що майнові дії боржника за даним договором вчинені протягом підозрілого періоду та призвели до неможливості виконання боржником своїх зобов'язань перед іншими кредиторами, а у подальшому - до його банкрутства.

Заслухавши пояснення учасників судового засідання, обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 03.07.2013 між боржником та ТОВ "Солодка Країна - К" було укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя (далі - договір), за умовами якого боржник, як майновий поручитель, у рахунок погашення зобов'язань за кредитним договором на загальну суму 124 987 695,69 грн. передав у власність кредитору (заставодержателю) - ТОВ "Солодка Країна - К" належне йому заставне майно - цілісний майновий комплекс за адресою: Волинська область, смт. Мар'янівка, вул. Незалежності, 13 загальною вартістю 61 700 000 грн., який складається з усіх видів майна, призначених для діяльності підприємства, згідно з переліком, наведеним у договорі.

Звертаючись у межах справи про банкрутство із заявою про визнання вказаного договору недійсним, керуючий санацією посилався на приписи ст. 20 Закону про банкрутство та вказував, що укладення спірного договору менше ніж за рік до порушення справи про банкрутство призвело до неможливості виконання боржником зобов'язань перед іншими кредиторами. Одночасно керуючим санацією було наведено визначені загальними нормами цивільного законодавства (ст.ст. 203, 215, 241 ЦК України) правові підстави для визнання правочину недійсним.

У силу ч. 1 ст. 20 Закону про банкрутство правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені після порушення провадження у справі про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство, якщо, зокрема, боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов'язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим.

Слід зазначити, що метою визнання недійсним правочину (договору) зі спеціальних підстав, визначених ст. 20 Закону про банкрутство, є встановлення факту відчуження майна боржника у підозрілий період (після порушення провадження у справі про банкрутство або протягом одного року, що передував її порушенню) та наявність обставин, прямо визначених положеннями ст. 20 Закону про банкрутство.

При цьому за наявності також невідповідності правочину вимогам Цивільного та (або) Господарського кодексів України, такий правочин може бути визнаний недійсним в позовному провадженні на підставі норм загального цивільного законодавства.

Як вбачається, за спірною угодою відбулося відчуження фактичного усього майна (активів) боржника - цілісного майнового комплексу ПАТ "Горохівський цукровий завод". При цьому таке відчуження відбулося за вісім місяців до порушення справи про банкрутство боржника, тобто у підозрілий період. У результаті таких дій боржник був позбавлений можливості здійснювати господарську діяльність, а отже і проводити будь-які розрахунки з іншими кредиторами. Таким чином, внаслідок укладення такого договору виконання грошових зобов'язань боржника перед іншими кредиторами стало неможливим.

Вищезазначені обставини очевидно свідчать про наявність правових підстав для визнання недійсним спірного правочину з відчуження майна боржника у порядку ст. 20 Закону про банкрутство та, відповідно, застосування передбачених частиною 2 зазначеної статті наслідків у вигляді безумовного повернення майна в ліквідаційну масу.

Разом з тим, відповідно до ч. 3 ст. 20 Закону про банкрутство кредитор за недійсним правочином має право: погашення свого боргу в першу чергу в процедурі банкрутства або виконання зобов'язання боржником в натурі після припинення провадження у справі про банкрутство. Отже, спірне правовідношення в процедурі банкрутства не припиняється, а сторона правочину має право вибору: погашення боргу в першу чергу в процедурі банкрутства або виконання зобов'язання боржником в натурі після припинення провадження у справі про банкрутство.

Проте право на преференції, надані ч. 3 ст. 20 Закону про банкрутство, сторона правочину має лише після виконання обов'язку щодо фактичного повернення відчуженого майна в ліквідаційну масу боржника. Після цього така особа може реалізувати своє право шляхом звернення до суду в межах справи про банкрутство із заявою про застосування правового механізму, передбаченого ч. 3 ст. 20 Закону про банкрутство.

Отже, у даному випадку суд апеляційної інстанції прийшов до хибного висновку про недоведеність наявності обставин для визнання недійним договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 03.07.2013, не застосувавши в межах справи про банкрутство спеціальні підстави, визначені ст. 20 Закону про банкрутство, та не надавши їм оцінку.

За таких умов оскаржувана постанова підлягає скасуванню як така, що прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а законна та обґрунтована ухвала суду першої інстанції - залишенню в силі але з підстав, зазначених вище.

З урахуванням наведеного та керуючись ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України від 22.12.2011 N 4212-VI), ст. ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги публічного акціонерного товариства "Горохівський цукровий завод" в особі керуючого санацією Томашука М.С., приватного підприємства "Агро-Експрес-Сервіс", публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі Волинського обласного управління задовольнити.

2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 04.02.2015 у справі № 903/713/13 скасувати.

3. Ухвалу господарського суду Волинської області від 09.12.2014 у справі № 903/713/13 залишити в силі.

Головуючий Б.М. Поляков

Судді В.М. Коваленко О.Є. Короткевич