Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2015 року Справа № 910/25516/14 Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

за участю представників: Державного агентства резерву України Державної організації "Комбінат "Зірка"Чернов Є.В. Грек Б.М., Кузьменко М.В. Михайлець О.В. Літвінов О.Є.розглянув касаційну скаргуДержавної організації "Комбінат "Зірка"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.05.2015 рокуу справі№ 910/25516/14 господарського суду м. Києваза позовомДержавного агентства резерву Українидо Державної організації "Комбінат "Зірка"проповернення матеріальних цінностей державного резерву, сплату штрафних санкційВ С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду м. Києва від 04.02.2015 р. (суддя Пасько М.В.) задоволений позов Державного агентства резерву України до Державної організації "Комбінат "Зірка" про повернення матеріальних цінностей та сплату штрафних санкцій.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.05.2015 (судді Верховець А.А., Авдеєв П.В., Тищенко А.І.) рішення господарського суду м. Києва від 04.02.2015 залишено без зміни.

Державна організація "Комбінат "Зірка" в касаційній скарзі просить скасувати рішення господарського суду м. Києва від 04.02.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.05.2015 і передати дану справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скаржник доводить, що судом порушено та невірно застосовано ст.ст. 28, 43, 65, 84 ГПК України, ст. 224 ГК України, ст.ст. 22, ч. 2 ст. 105, ч. 1,2 ст. 107 ЦК України, п.3 "Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1997 №1129 та приписи постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про судове рішення» від 22.03.2012 № 6 від 23.03.2012р. та п.4.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18.

Вищий господарський суд України, розглянувши матеріали справи, доводи касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Предметом спору є вимоги повернення матеріальних цінностей державного резерву.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про державний матеріальний резерв" державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим Законом. У складі державного резерву створюється незнижуваний запас матеріальних цінностей (постійно підтримуваний обсяг їх зберігання).

Положеннями ст. 2 зазначеного Закону передбачено, що відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву є зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.

До вступу в законну силу Указу Президента України від 09.12.2010 № 1085/2010 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" управління державним матеріальним резервом здійснював Державний комітет України з державного матеріального резерву, який відповідно до Указу Президента України № 603/2001 від 07.08.2001 був правонаступником Державного агентства з управління державним матеріальним резервом.

Відповідно до Указу Президента України від 09.12.2010 № 1085/2010 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" Державне агентство резерву України є правонаступником Державного комітету України з державного матеріального резерву.

Відповідно до п. 4 та п. 5 "Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву" затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1129 від 08.10.1997 на підприємствах, в установах і організаціях, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, розміщення матеріальних цінностей забезпечується Держкомрезервом виходячи з критеріїв економічної доцільності, наявності у цих зберігачів необхідних для зберігання продукції умов, доцільності територіального розташування зберігачів тощо.

Поставка і закладення матеріальних цінностей до державного резерву здійснюється відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України номенклатури і норм їх накопичення у державному резерві та мобілізаційних завдань у порядку створення, поповнення, освіження, заміни запасів матеріальних цінностей державного резерву та повернення тимчасово позичених матеріальних цінностей.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки.

У відповідності до ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникнути, в тому числі, безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність, та з акту управління господарською діяльністю.

Нормами п. 3 та п. 4 ст. 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" закріплено, що перелік підприємств, установ і організацій усіх форм власності, що виконують відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, номенклатура та обсяги їх накопичення визначаються мобілізаційними та іншими спеціальними планами. Підприємства, установи і організації всіх форм власності, яким встановлені мобілізаційні та інші спеціальні завдання, зобов'язані забезпечити розміщення, зберігання, своєчасне освіження, заміну, а також відпуск матеріальних цінностей із державного резерву згідно із зазначеними завданнями власними силами. Отже, підприємства зберігають матеріальні цінності мобілізаційного резерву (в даному випадку мобілізаційне завдання виступає адміністративним актом, на підставі якого виникають правовідносини, які хоч і містять цивільно-правовий характер але являються специфічними правовідносинами в силу специфіки мобілізаційного резерву) на основі мобілізаційного завдання, яке доводиться до підприємства.

На відповідальне зберігання ДП "Комбінат "Буддеталь", правонаступником якого є відповідач, передано матеріальні цінності мобілізаційного резерву, що підтверджується приймальними актами форми р-13.

Факт прийняття відповідачем зобов'язань по збереженню матеріальних цінностей підтверджується матеріалами справи та наданими позивачем копіями балансів відповідача.

Крім того, відповідачу на відповідальне зберігання передано дизельне паливо, що теж підтверджується приймальними актами форми р-13.

Отже, між позивачем та відповідачем існують договірні зобов'язання зі зберігання (схову), які регулюються главою 66 "Зберігання" Цивільного кодексу України, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про державний матеріальний резерв".

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідач зобов'язаний зберігати матеріальні цінності мобілізаційного резерву, в тому числі ті, зобов'язання по збереженню яких було передано від ДО Комбінат "Буддеталь", які є недоторканими і можуть використовуватися лише за рішенням Кабінету Міністрів України.

Відповідно до актів перевірки від 16.10.08, 09.07.09, 23.05.11 встановлено факти незабезпечення збереження, матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.

Касатор не спростовує факти закладання до матеріального резерву бензину та дизпалива переданих на баланс на підставі актів прийому-передач та обставини справи пов'язані із відсутністю палива на відповідальному зберіганні, що встановлені під час інвентаризаційних перевірок.

Згідно ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Касатор не спростовує факт закладення до державного матеріального резерву матеріальних цінностей, обставини їх відсутності на відповідальному зберіганні, що встановлено під час перевірки.

Акти перевірок згідно яких встановлена нестача пального касатором не оскаржені, правонаступництво касатора підтверджується п.1.2. Статуту державної організації "Комбінат "Зірка", дотримання порядку реорганізації, на що посилається касатор не відповідає предмету доказування у справі щодо повернення матеріальних цінностей.

Касатор не був позбавлений права заявити позов про відшкодування збитків у кримінальній справі, або після винесення ухвали Бердянського міськрайонного суду Запорізької області у справі №310/7979/14к щодо вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України.

За вказаних обставин касаційна інстанція дійшла висновку про повне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, висновки господарських судів, відповідають обставинам справи та ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, тому підстав для скасування оскаржуваних судових рішень у справі немає.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 107, 108, 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.05.2015 р. у справі № 910/25516/14 господарського суду міста Києва залишити без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.

Головуючий - суддя Є. Чернов

Судді Б. Грек

М. Кузьменко