Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2014 року Справа № 910/17542/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого : Кравчука Г.А.,

суддів: Мачульського Г.М., Ходаківської І.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 26.02.2014 р.у справі Господарського суду№ 910/17542/13 м. Києва за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1доКиївської міської радиза участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)провизнання договору поновленим

в судовому засіданні взяли участь представники:

позивача: не з'явились;відповідача: не з'явились;третьої особи: Масімова Е.Е., дов. № 05703-26418 від 16.12.2013 р.;

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2013 р. фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - Підприємець) звернулась до Господарського суду м. Києва з позовною заявою, у якій просила визнати поновленим договір оренди земельної ділянки, загальною площею 249 кв.м. (кадастровий номер 8000000000:79:324:0114), для обслуговування та експлуатації шиномонтажного павільйону, укладеного 27.10.2005 р. між Підприємцем та Київською міською радою (далі - Рада), на тих же умовах, строком на 5 років (починаючи із 27.10.2010 р. по 27.10. 2015 року включно).

Позовні вимоги Підприємець, посилаючись на норми Закону України "Про оренду землі" обґрунтовував тим, що після закінчення строку дії укладеного з Радою договору він продовжує користуватися земельною ділянкою, систематично сплачує орендну плату, проте при відсутності заперечень на продовження строку дії договору Рада зволікає в укладенні з Підприємцем відповідної додаткової угоди, а тому його права підлягають захисту в судовому порядку.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 07.11.2013 р. (суддя Привалова А.І.) у задоволені позовних вимог Підприємця відмовлено.

Вказане рішення мотивовано тим, що ст. 33 Закону України "Про оренду землі" у редакції, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин не було передбачено автоматичного поновлення дії договору оренди землі у разі відсутності заперечень з боку сторін договору протягом місяця після його закінчення. Поновлення договору оренди земельної ділянки можливе лише за наявності відповідного рішення органу місцевого самоврядування, однак Рада не приймала рішення про поновлення дії договору оренди земельної ділянки з Підприємцем.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.02.2014 р. (колегія суддів: Кропивна Л.В., Ільєнок Т.В., Корсакова Г.В.) рішення Господарського суду м. Києва від 07.11.2013 р. залишено без змін.

В зазначеній постанові колегія суддів апеляційної інстанції погодилась із висновком місцевого з підстав того, що чинним законодавством не передбачено такого способу захисту прав і законних інтересів, як визнання поновленим договорів оренди земельної ділянки комунальної форми власності.

Підприємець звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.02.2014 р. і рішення Господарського суду м. Києва від 07.11.2013 р. та передати справу на новий судовий розгляд. Викладені у касаційній скарзі вимоги Підприємець обґрунтовує посиланням на обставини справи, приписи ст. 59 Конституції України, ст. ст. 5, 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. ст. 18, 33 (в редакції, що діяла на момент закінчення строку дії договору), 33 (в редакції від 17.02.2011 р.) Закону України "Про оренду землі" та ст. 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Інші особи, які беруть участь у справі не скористались правом, наданим ст. 1112 ГПК України, та відзив на касаційну скаргу Підприємця до Вищого господарського суду України не надіслали, що не перешкоджає касаційному перегляду судових актів, які оскаржуються.

За розпорядженням заступника секретаря другої судової палати від 06.05.2014 р. розгляд справи у касаційному порядку здійснюється Вищим господарським судом України у складі колегії суддів: Кравчука Г.А. (головуючого), Мачульського Г.М. та Ходаківської І.П.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Підприємця не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами на підставі матеріалів справи встановлено, що:

- на підставі рішення Ради № 514/3090 від 07.07.2005 р. між Радою та Підприємцем 27.10.2005 р. було укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 249 кв.м., що знаходиться за адресою: пр. Науки, 34 у Голосіївському районі міста Києва для експлуатації та обслуговування шиномантажного павільйону з благоустроєм прилеглої території (далі - Договір). Державну реєстрацію Договору проведено 04.11.2005 р. за № 79-6-00372. Земельну ділянку передано Підприємцю за актом приймання-передачі 04.11.2005 р.;

- в силу п. 3.1. Договору його укладено строком на 5 років;

- положеннями п. 11.3. Договору визначено, що договір припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено;

- за приписами п.11.7 Договору після закінчення строку, на який було укладено цей договір, орендар, за умови належного виконання своїх обов'язків, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. У цьому разі орендар повинен не пізніше, ніж за 3 (три) місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію;

- при цьому, у відповідності до п. 11.1 Договору всі зміни та/або доповнення до договору вносяться за згодою сторін. Згодою або запереченням орендодавця на зміни та/або доповнення до договору, є його рішення, прийняте в установленому законодавством порядку;

- строк оренди земельної ділянки за Договором закінчився 04.11.2010 р., однак 27.09.2010 р. Підприємець звернувся до Київської міської державної адміністрації із заявою про продовження дії договору оренди земельної ділянки;

- у листі-відповіді № 480/24709 від 16.08.2012 р. на звернення Підприємця щодо розгляду технічної документації із землеустрою стосовно поновлення Договору, Управління повідомило про підготовлений проект рішення Ради, який разом із кадастровою справою А-18418 підготовлено для передачі на погодження до Київської міської державної адміністрації відповідно до регламенту її роботи;

- рішення Ради про продовження дії Договору чи укладення додаткової угоди до нього про поновлення Договору оренди землі прийнято не було, Підприємець продовжує використовувати передану йому земельну ділянку, сплачуючи за її користування орендну плату, передбачену Договором.

Частинами першою та третьою ст. 33 Закону України "Про оренду землі" у редакції, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин, встановлювалось, що після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення здійснюється листом-повідомленням.

Господарськими судами першої та другої інстанцій з'ясовано, що після закінчення 04.11.2010 р. строку дії Договору, Підприємець продовжував користуватись земельною ділянкою, яка є об'єктом цього договору, при цьому на його адресу до 04.12.2010 р. (протягом місяця після закінчення строку договору) лист-повідомлення про заперечення у поновленні дії Договору від Ради не надходив.

За таких обставин Договір, укладений між Радою та Підприємцем, міг бути поновленим на підставі частин першої та третьої ст. 33 Закону України "Про оренду землі".

Між тим, відповідно до частини першої ст. 13, частини першої ст. 14, частини першої ст. 142, та частини першої ст. 143 Конституції України земля, її надра є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Частиною першою ст. 124 Земельного кодексу України у редакції, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин, встановлювалось, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

П. 34 частини першої ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що питання регулювання земельних відносин (у тому числі надання земельної ділянки в оренду та поновлення договору оренди земельної ділянки) вирішується виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

З вказаних правових норм, а також з положень ст. 33 Закону України "Про оренду землі", зміст яких наводився вище, випливає, що законодавство України передбачає у випадку користування орендарем земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди цієї ділянки, за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку відповідного договору оренди, можливість поновлення цього договору на той самий строк і на тих самих умовах, які були ним передбачені, проте таке поновлення має відбуватись у встановленому порядку, а саме: на підставі відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, а не автоматично як вірно зазначив місцевий господарський суд.

При цьому колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що наведені у касаційній скарзі посилання Підприємця на положення ст. 33 Закону України "Про оренду землі" у редакції від 17.02.2011 р. колегією суддів відхиляються, оскільки до регулювання відносин щодо поновлення Договору строк дії якого закінчився 04.11.2010 р. ця редакція статті не застосовується в силу приписів ст. 58 Конституції України.

Зазначеної правової позиції дотримується також і Верховний Суд України у своїй постанові від 20.11.2012 р. у справі № 44/69, яка у відповідності до ст. 11128 ГПК України є обов'язковою як для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, так і для всіх судів України.

Водночас, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується і з правовою позицією господарського суду апеляційної інстанції про те, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не ґрунтується на положеннях чинного законодавства, зокрема ст.16 ЦК України, ст.20 Господарського кодексу України та ст. 152 Земельного кодексу України та порушує передбачену Конституцією та Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключну компетенцію Ради.

Як вірно зазначено апеляційним господарським судом, обрання Підприємцем неналежного способу захисту є окремою підставою для відмови у позові, яка при цьому не суперечить мотивам відмови у задоволені позову, викладеним місцевим господарським судом у рішенні. Відтак, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що місцевий та апеляційний господарські суди з вищенаведених підстав правомірно та обґрунтовано відмовили у задоволені позовних вимог Підприємця.

З урахуванням встановлених ст. ст. 1115, 1117 ГПК України меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що, під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій, фактичні обставини були встановлені на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів в їх сукупності, висновки господарських судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, відтак відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків місцевого та апеляційного господарських судів, які містяться в оскаржуваних судових актах.

З урахуванням вищенаведеного, судова колегія вважає, що постанова Київського апеляційного господарського суду від 26.02.2014 р. у справі № 910/17542/13 є законною та обґрунтованою, в зв'язку з чим має бути залишена без змін.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 та 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.02.2014 р. у справі № 910/17542/13 Господарського суду м. Києва - без змін.

Головуючий суддя Г.А. Кравчук

Суддя Г.М. Мачульський

Суддя І.П. Ходаківська