Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2015 року Справа № 922/1421/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Судді:Борденюк Є.М., Вовк І.В., Могил С.К. (доповідач),розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу приватного підприємства фірми "Антей" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.07.2015 та рішення господарського суду Харківської області від 14.05.2015 у справі № 922/1421/15 господарського суду Харківської областіза позовом приватного підприємства фірми "Антей" до третя особакомунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" Харківська міська рада про стягнення коштів, (представники сторін у судове засідання не з'явились),В С Т А Н О В И В :

У березні 2015 року приватне підприємство фірма "Антей" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" про стягнення 54 609, 59 грн. штрафу, 15, 79 грн. процентів за безпідставне користування грошовими коштами посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов договору № 1890165 від 13.09.2012.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 06.04.2015 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Харківську міську раду.

Рішенням господарського суду Харківської області від 14.05.2015, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 02.07.2015, в позові відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши в касаційному порядку оскаржені судові рішення колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між приватним підприємством фірмою "Антей" (замовником) та комунальним підприємством "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" (виконавцем) 13.09.2012 укладено договір на виконання робіт № 1890165, за умовами якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання відповідно до діючих нормативно-правових актів та умов договору з виготовлення технічного паспорту та витягу на нежитлові приміщення, розташовані за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 79/1, площею до сплати орієнтовано 270, 5 м2.

Відповідно до розділу 4 договору загальна вартість робіт складає 1 348, 38 грн., в тому числі ПДВ (20%) - 224, 73 грн. Попередня оплата становить 674, 19 грн.

Згідно з п. 6.1 договору замовник здійснює оплату послуг на поточний рахунок виконавця у вигляді 100% попередньої оплати протягом десяти банківських днів після отримання рахунку-фактури від відповідача.

Відповідно до п. 7.1 договору виконавець зобов'язаний розпочати виконання робіт протягом доби з моменту підписання договору, надання необхідної документації та за умови виконання замовником п.п. 6.1, 6.2 договору.

Згідно з п. 7.2 договору виконавець зобов'язався виконати роботи протягом 30-ти робочих днів при відсутності змін, з правом дострокового виконання. Подовження терміну виконання робіт можливе за згодою сторін з обов'язковим складанням письмового документу, що є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до п. 8.1 договору останній набуває чинності з моменту підписання його сторонами та діє до моменту його остаточного виконання.

Пунктом 10.1 договору визначено відповідальність сторін за невиконання зобов'язань за договором. Зокрема, при невиконанні умов договору, винна сторона сплачує іншій стороні штраф в розмірі попередньої оплати за кожен день прострочення виконання зобов'язань за цим договором.

На виконання умов зазначеного договору позивачем платіжним дорученням № 199 від 26.09.2012 здійснено попередню оплату в сумі 674, 19 грн.

У зв'язку з неможливістю виконання відповідачем робіт внаслідок відсутності інвентаризаційної справи, позивач в січні 2013 року звернувся до відповідача з вимогою про повернення грошових коштів в сумі 674, 19 грн., які, в свою чергу, повернуті відповідачем 18.01.2013.

Вважаючи, що відповідачем порушено умови спірного договору, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позову місцевий господарський суд, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, виходив з того, що позивач звернувся до суду після спливу позовної давності щодо вимоги про стягнення договірних штрафних санкцій, у зв'язку з чим, з урахуванням заяви відповідача про застосування строку позовної давності, позов в цій частині залишено без задоволення. Що ж до вимоги про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, то умовами укладеного договору, законом або іншим актом цивільного законодавства розмір процентів за користування чужими грошовими коштами в даному випадку не встановлений, у зв'язку з чим у позові в цій частині також відмовлено.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками попередніх судових інстанцій з огляду на таке.

Пеня, за визначенням ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, є видом неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, з огляду на що за своєю правовою природою передбачений п. 10.1 договору вид забезпечення виконання зобов'язань є неустойкою (пенею), а не штрафом.

За приписами ст. 256 Цивільного кодексу України позовною давністю є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 258 Цивільного кодексу України визначено спеціальні строки позовної давності для окремих видів вимог. Так, до вимог про стягнення неустойки застосовується спеціальна позовна давність в один рік.

Якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак слід мати на увазі положення ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що попередня оплата здійснена позивачем 26.09.2012, а тому відповідач мав виконати роботи за договором протягом 30-ти робочих днів, тобто до 08.11.2012. Проте у зв'язку з відсутністю інвентаризаційної справи останній зобов'язань за договором у визначений строк не виконав, а позивач в січні 2013 року звернувся до відповідача з вимогою про повернення попередньої оплати в розмірі 674, 19 грн., яка повернута 18.01.2013.

Враховуючи викладене, суди дійшли правильного висновку, що позивач дізнався про порушення свого права у січні 2013 року, але з даним позовом звернувся 10.03.2015, тобто після спливу строку позовної давності щодо вимоги про стягнення неустойки, у зв'язку з чим, з урахуванням вимог ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України та заяви відповідача про застосування строку позовної давності, обґрунтовано відмовили у задоволенні позову в цій частині.

Крім цього, згідно з ч. 2 ст. 536 Цивільного кодексу України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Тобто, проценти, зазначені у ст. 536 Цивільного кодексу України, є платою за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (ст. 1214 Цивільного кодексу України).

Підставами для застосування до правовідносин ст. 536 Цивільного кодексу України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством.

Статтею 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до положень ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції, що встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором лише за порушення грошових зобов'язань.

Натомість, стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з іншої підстави - повернення сплаченого авансу за невиконані роботи.

Таким чином, встановивши, що умовами укладеного між сторонами у справі договору, законом або іншим актом цивільного законодавства розмір процентів за користування чужими грошовими коштами в даному випадку не встановлений, суди обох інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в позові в цій частині.

Інші доводи скаржника вичерпно спростовані апеляційним господарським судом.

Згідно з ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування рішень господарських судів у даній справі, оскільки в межах касаційного провадження скаржником не доведено порушення або неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а викладені у касаційній скарзі доводи зводяться до тлумачення законодавчих норм скаржником на власний розсуд.

Керуючись ст.ст. 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.07.2015 - без змін.

Головуючий суддяБорденюк Є.М.Судді:Вовк І.В. Могил С.К.