Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2015 року Справа № 909/105/15 Вищий господарський суд України в складі колегії

суддів:Грейц К.В. - головуючого (доповідача), Бакуліної С.В., Поляк О.І.,розглянувши матеріали касаційної скарги Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця"на постановувід 23.06.2015 Львівського апеляційного господарського судуу справі Господарського суду Івано-Франківської області № 909/105/15за позовомДержавного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця"до1) Яремчанської міської ради Івано-Франківської області 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Скорзонера" 3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій- профілакторій ВБР"провизнання частково недійсним рішення, визнання недійсним договору купівлі-продажу землі, визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку, за участю представників: позивача - Войцеховська Н.Я.відповідача 1 - відповідача 2 - відповідача 3 -не з'явились Кричун В.В. не з'явилисьВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 20.03.2015 (суддя Деделюк Б.В.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.06.2015 (колегія суддів у складі головуючого судді Костів Т.С., суддів Марко Р.І., Желік М.Б.), відмовлено в задоволенні позовних вимог Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" (далі - позивач) до Яремчанської міської ради Івано-Франківської області (далі - відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Скорзонера" (далі - відповідач-2), Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій-профілакторій ВБР" (далі - відповідач-3) про визнання недійсним рішення Яремчанської міської ради №160-10/2007 від 18.10.2007 в частині продажу земельної ділянки площею 10999,16 м2 Товариству з обмеженою відповідальністю "Санаторій-профілакторій ВБР"; визнання недійсним договору купівлі-продажу землі, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Санаторій-профілакторій ВБР" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Скорзонера", №249 серії ВКТ №896261 від 28.01.2009; визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 556846 від 20.08.2009, виготовленого на підставі договору купівлі-продажу №249 серії ВКТ №896261 від 28.01.2009.

Позивач з рішенням та постановою у справі не згоден, в поданій касаційній скарзі просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме: ст. ст. 68, 84, 92, 149, 155 Земельного кодексу України, ст. ст. 6, 23 Закону України "Про транспорт".

Зокрема, скаржник вважає, що відсутність у залізниці оформленого належним чином акта на право користування спірною земельною ділянкою, не спростовує тих обставин, що ця ділянка відноситься до земель транспорту в силу закону, а, отже, наявні всі підстави для задоволення позову.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 09.09.2015 касаційну скаргу прийнято до провадження і призначено до розгляду на 22.09.2015 о 10год. 40хв.

Представники відповідачів не скористались своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції 22.09.2015.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 22.09.2015 розгляд касаційної скарги відкладено на 06.10.2015 на 10 год. 50 хв.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач-2 заперечив проти її задоволення.

Представники відповідача-1 та відповідача-2 не скористались своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції 06.10.2015, про дату і час якого були належним чином повідомлені ухвалою Вищого господарського суду України від 22.09.2015.

Заслухавши пояснення присутніх у відкритому судовому засіданні представників позивача та відповідача-2, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що пунктами 7, 8 рішення Яремчанської міської ради Івано-Франківської області від 18.10.2007 № 160-10/2007 "Про продаж земельних ділянок у приватну власність для здійснення підприємницької діяльності" затверджено ціну продажу земельної ділянки по вул. Свободи, 367 площею 10999,16м2 у розмірі 661510грн та вирішено продати у власність Товариству з обмеженою відповідальністю "Санаторій-профілакторій ВБР" вказану земельну ділянку для обслуговування незавершеного будівництва бази відпочинку.

Як зазначено судами попередніх інстанцій, 28.01.2009 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Санаторій-профілакторій ВБР" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Скорзонера" укладено договір купівлі-продажу землі №249 серії ВКТ №896261, на підставі якого вказана вище земельна ділянка перейшла у власність відповідача-2, в зв'язку з чим останнім отримано державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 556846 від 20.08.2009.

При проведенні інвентаризації земель смуги відведення Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" для виготовлення державних актів на право постійного землекористування по відокремленому підрозділу "Івано-Франківська дистанція колії" виявлено, що у межах м. Яремче на ділянці з прив'язкою до колії 60км + 917м - 61км + 054м в смузі відведення залізниці, яка в цьому місті становить 30м, з правої сторони за ходом кілометрів на відстані 17м від осі колії знаходиться земельна ділянка рекреаційного призначення Товариства з обмеженою відповідальністю "Скорзонера," кадастровий №2611000000:04:006:0034, площею 1,0999га, площа перекриття 0,0580га.

Вказані обставини зафіксовані в акті обстеження земельної ділянки від 05.06.2014, складеному представниками залізниці, Яремчанського міськвиконкому та Івано-Франківської прокуратури з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері.

Зазначаючи про те, що відповідно до Плану смуги відведення земель лінії Івано-Франківськ - Держкордон Львівської залізниці, 1994 року, який погоджений, зокрема, з Яремчанською міськрадою, ширина смуги відведення на ділянці 60км + 917м - 61км + 054м становить 30м, в той час як належна ТОВ "Скорзонера" земельна ділянка знаходиться на відстані 17м від осі колії і площа перекриття складає 0,0580га, внаслідок чого порушуються права Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" на землі залізничного транспорту, останнє звернулося до господарського суду з цим позовом, вимоги якого обґрунтовані, зокрема, приписами п. б ч. 4 ст. 84, ч. 5 ст.116, ч.2 ст.149, ст. ст.152, 155 Земельного кодексу України.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що земельна ділянка Товариства з обмеженою відповідальністю "Скорзонера" не межує із земельною ділянкою позивача, оскільки між вказаною земельною ділянкою та залізничним полотном розташована автомобільна дорога загального користування, яка належить до земель Яремчанської міської ради. Крім того, попередні судові інстанції також зазначили, що, оскільки позивачем у встановленому законом порядку не зареєстровано право ні на спірну земельну, ані на земельну ділянку, зайняту залізничним полотном, останній позбавлений права вимагати захисту порушених прав на землю як належний землекористувач.

Втім, зазначені висновки судів попередніх інстанцій колегія суддів вважає передчасними, тобто, такими, що здійснені внаслідок порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, враховуючи таке.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про автомобільні дороги" автомобільні дороги загального користування є складовою Єдиної транспортної системи України і задовольняють потреби суспільства в автомобільних пасажирських і вантажних перевезеннях. Автомобільні дороги загального користування перебувають у державній власності і не підлягають приватизації. Автомобільні дороги загального користування, які у зв'язку з розширенням меж територій міст стають частиною їх вулично-дорожньої мережі, можуть передаватися безоплатно в комунальну власність за рішенням Кабінету Міністрів України.

Згідно зі ст. 8 Закону України "Про автомобільні дороги" автомобільні дороги загального користування поділяються на автомобільні дороги державного та місцевого значення. Автомобільні дороги державного значення підрозділяються на міжнародні, національні, регіональні та територіальні. Перелік доріг державного значення, у тому числі їх ділянок, що суміщаються з вулицями міст та інших населених пунктів і фінансуються з державного бюджету, затверджує Кабінет Міністрів України один раз на три роки. Перелік доріг місцевого значення, у тому числі їх ділянок, що суміщаються з вулицями міст та інших населених пунктів, затверджують Рада міністрів Автономної Республіки Крим та обласні державні адміністрації один раз на три роки.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, попередні судові інстанції пристали на позицію ТОВ "Скорзонера", зазначивши, що його земельна ділянка не межує із земельною ділянкою позивача, оскільки між вказаною земельною ділянкою та залізничним полотном розташована автомобільна дорога загального користування, яка відноситься до земель транспорту і належить до земель Яремчанської міської ради.

Втім, в порушення приписів п. 3 ч. 1 ст. 84 ГПК України, попередніми судовими інстанціями не зазначено конкретних доказів, на підставі яких вони дійшли висновків про наявність між залізничним полотном та спірною земельною ділянкою по всій її довжині з боку залізниці автомобільної дороги загального користування, а також доказів, на підставі яких вказану дорогу, якщо вона існує, віднесено за законодавчо визначеною класифікацією до доріг місцевого значення.

Матеріали справи таких доказів також не містять, що, в свою чергу, свідчить про невідповідність вказаного висновку приписам ст. ст. 33, 34 ГПК України.

Висновки попередніх судових інстанцій про відмову в позові з підстав відсутності у позивача зареєстрованого права на спірну земельну ділянку та землі, що знаходяться безпосередньо під залізничним полотном, колегія суддів вважає безпідставним, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 статті 6 Закону України "Про залізничний транспорт" (у редакції, чинній на час прийняття спірного рішення) землі, що надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до Земельного кодексу України та Закону України "Про транспорт".

Згідно з частиною 1 статті 11 Закону України "Про транспорт" (у редакції, чинній на час прийняття спірного рішення) землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із Земельним кодексом України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об'єктів транспорту.

За приписами 2 ст. 6 Закону України "Про залізничний транспорт", яка кореспондується з положеннями статті 68 Земельного кодексу України та частиною 1 статті 23 Закону України "Про транспорт" (у редакціях, чинних на час прийняття спірного рішення) до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.

За таких обставин, наявність чи відсутність у залізниці документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його вже визначено законом (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 06.07.2015 у справі №926/1145/13 та від 24.06.2015 у справі №909/247/14).

Таким чином, висновки попередніх інстанцій про відсутність порушених прав позивача внаслідок того, що спірна земельна ділянка не межує із смугою відведення залізничної колії, а також внаслідок відсутності зареєстрованого залізницею права на смугу відведення залізничної колії, зроблені без врахування зазначених вище приписів і без належного встановлення обставин наявності між земельною ділянкою ТОВ"Скорзонера" по всій її довжині з боку залізниці та залізничною колією автомобільної дороги загального користування з визначенням іі статусу у відповідності до ст. 8 Закону України "Про автомобільні дороги".

Крім того, колегія суддів зауважує, що в порушення вимог ст. 43 ГПК України, судами попередніх інстанцій не надано будь-якої оцінки документам, наданим позивачем в обґрунтування позовних вимог, натомість, розглядаючи спір в частині визнання недійсним спірного договору купівлі-продажу як похідної вимоги, суди, між тим, оцінили на відповідність вимогам закону договір, який в матеріалах справи взагалі відсутній.

Наведене свідчить, що поза увагою судів залишилися питання, з якими пов'язується законність вирішення спору по суті.

Відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішення чи постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх.

Невірне застосування норм матеріального права та порушення судами процесуальних норм, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору у справі, та не з'ясування обставин, від яких залежить законність рішення, є підставою для скасування оскаржуваних судових актів та скерування справи до суду першої інстанції для нового розгляду. При новому розгляді справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і, в залежності від встановлених обставин, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.06.2015 у справі Господарського суду Івано-Франківської області № 909/105/15 та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 20.03.2015 у цій справі скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду Івано-Франківської області.

Головуючий суддя К.В. Грейц

Судді С.В. Бакуліна

О.І. Поляк