ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2016 року Справа № 906/404/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКондратової І.Д. (доповідач),суддіВовка І.В,суддіКарабаня В.Я.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Військової частини А1262 на рішення Господарського суду Житомирської області від 27.01.2015 року та постановуРівненського апеляційного господарського суду від 22.12.2015 рокуу справі№906/404/14за позовомКонцерну "Військторгсервіс"доВійськової частини А1262простягнення 14 901,22 грн.ВСТАНОВИВ:

У березні 2014 року Концерн "Військторгсервіс" (надалі -позивач) звернувся до суду з позовом, в якому, посилаючись на належне виконання Військовою частиною А0804 зобов'язання за договором № 2 від 10.04.2012 року, просив стягнути з військової частини заборгованість за надані послуги в розмірі 14903,68 грн, а також 1051,78 пені та 877,00 грн 3 % річних, нарахованих за прострочення виконання грошового зобов'язання.

До прийняття рішення у справі позивач зменшив позовні вимоги і просив стягнути суму боргу в розмірі 14901,22 грн за надані послуги в липні - грудні 2012 року. Сума боргу визначена позивачем відповідно до підписаних сторонами акту звірки взаємних розрахунків від 29.12.2012 року станом на 01.01.2013 р. (а. с. 74 т. 1) та акту звірки взаємних розрахунків від 29.03.2013 р. станом на 01.04.2013 року.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 30.05.2014 року відповідача у справі - Військову частину А0804 замінено його правонаступником - Військовою частиною А1262 (далі - відповідач).

Відповідач позов не визнав, зазначивши, що йому, як правонаступнику Військової частини А0804, не було передано жодних документів щодо заборгованості за послуги з миття особового складу. Крім того, відповідач вказує на те, що між позивачем та Військовою частиною А0804 були підписані договір № 2 від 10.04.2012 року та додаткові угоди № 3 від 16.11.2012 року, № 4 від 24.12.2012 року до нього на загальну суму 9 118,46 грн, які повністю були сплачені відповідачу. В той час, оскільки угоди до договору на суму 14 901,22 грн сторонами не укладалися і бюджетні асигнування на цю суму відсутні, відповідач вважає, що взяття зобов'язань згідно з актами здачі-прийняття робіт є порушенням бюджетного законодавства.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Останнім рішенням Господарського суду Житомирської області від 27.01.2015 року (суддя Сікорська Н.А.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 22.12.2015 року (колегія суддів у складі: головуючого судді Грязнова В.В., суддів: Мельник О.В., Розізнаної І.В.), позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 12 576,58 грн основної заборгованості, 1 541,99 грн. судового збору. В решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами положень ст.ст. 6, 627 та 629 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), ст. 181 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), просить рішення Господарського суду Житомирської області від 27.01.2015 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 22.12.2015 року у справі №906/404/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши згідно із ст.ст. 1115, 1117 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судові рішення - без змін з таких підстав.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 10.04.2012 року між Концерном "Військторгсервіс" в особі Житомирської філії, як виконавцем, та Військовою частиною А0804, як замовником, правонаступником якої є Військова частина А1262, укладено договір № 2 на надання послуг, за умовами якого позивач зобов'язався надати послуги лазні (миття особового складу), а відповідач - оплатити їх готівкового або безготівкового перерахування коштів на банківський рахунок виконавця за виконані послуги протягом семи банківських днів з дня підписання акту виконаних робіт.

У липні - грудні 2012 року сторони підписали двосторонні акти здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг): № 98 за липень 2012 року на суму 4 329,12 грн; № 102 за вересень 2012 року на суму 2603,04 грн; №104 за жовтень 2012 року на суму 1795,68 грн.; №106 за листопад 2012 року на суму 2 811,84 грн, №256 від 31.12.2012 року за грудень 2012 року на суму 2 366,40 грн. (а.с. 76, 79, 83, 85, 91 т. 1). На підставі цих актів позивачем були виставлені рахунки на оплату послуг: № 34 від 29.06.2012 року, № 193 від 30.09.2012 року, № 205 від 31.10.2012 року, № 224 від 30.11.2012 року, № 256 від 31.12.2012 року (а.с. 78, 80, 82, 84, 86 т.). Крім того, за серпень 2012 року відповідачу виставлявся рахунок-накладна № 41 від 31.08.2012 року на загальну суму 2324,64 грн (а.с. 88 т. 1). Акти здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) на цю суму сторонами не підписувався.

05.12.2012 року відповідач частково оплатив надані йому у липні 2012 року послуги на суму 1329,50 грн.

29.12.2012 року та 29.03.2013 року сторони підписали акт звірки взаємних розрахунків станом на 01.01.2013 року (а. с. 74 т. 1) та акт звірки взаємних розрахунків від 29.03.2013 р. станом на 01.04.2013 року (а. с.75 т. 1), у яких визначили, що сальдо на користь позивача складає 14901,22 грн.

У заявках (клопотаннях) від 03.01.2013 року, 27.02.2013 року та 19.06.2013 року командир Військової частини А0804 звертався до начальника Центрального управління речового забезпечення Збройних Сил України тилу з проханням призначити кошторис для погашення заборгованості за надані послуги (а.с. 125-127 т. 1).

13.09.2013 року позивач звертався до Військової частини А0804 з претензію про сплату 14 903,68 грн заборгованості (а. с. 13 т. 1).

Однак, відповідач за отриманні послуги не розрахувався, суму заборгованості не погасив, що стало причиною звернення позивача до господарського суду з позовом у цій справі.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог і стягуючи з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 12576,58 грн, суд першої інстанції, з яким погодилась апеляційна інстанція, застосувавши до спірних правовідносин положення ст.ст. 6, 11, 526, 530, 629, 901, 903 ЦК України, виходив із того, що відповідач зобов'язаний оплатити послуги, факт надання яких підтверджується двостороннє підписаними актами здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг). Доводи відповідача про відсутність відповідного бюджетного призначення, що відповідно до п. 2.3 договору є умовою виникнення платіжних зобов'язань замовника, суд відхилив, оскільки обов'язок відповідача оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором, встановлюється актами цивільного законодавства України, і відсутність у відповідача необхідних коштів або взяття ним зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених Бюджетним кодексом України чи законом про Державний бюджет України, не звільняє його від обов'язку виконати зобов'язання перед позивачем за договором, яке не припинилось відповідно до гл. 50 ЦК України.

Вищий господарський суд України вважає, що такі висновки суду є законними та обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, ґрунтуються на вимогах норм матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги про порушення судами положень ст.ст. 6, 627 та 629 ЦК України, ст. 181 ГК України, оскільки не враховано, що сторонами не укладалися додаткові угоди про збільшення загальної суми договору, Вищий господарський суд України відхиляє, оскільки у п. 2.2 договору сторони погодили, що розрахунки за надані послуги проводяться в національній валюті України шляхом готівкового або безготівкового перерахування коштів на банківський рахунок виконавця за виконані послуги протягом 7 банківських днів з дня підписання акту виконаних робіт. Відповідно до ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Отже, в даному випадку сторони змінили (збільшили) загальну суму договору шляхом підписання актів здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг), у яких визначили обсяг та вартість фактично наданих послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України підставою для скасування рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції встановив, що судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для задоволення скарги не вбачається.

З урахуванням наведеного, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за розгляд касаційної скарги, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Військової частини А1262 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 27.01.2015 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 22.12.2015 року у справі №906/404/14- без змін.

Головуючий суддя Кондратова І.Д. Суддя Вовк І.В. СуддяКарабань В.Я.