Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2015 року Справа № 910/19963/14

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівБарицької Т.Л., Попікової О.В.,розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Н-М"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 23.02.2015 р. (головуючий суддя Пономаренко Є.Ю., судді Руденко М.А., Дідиченко М.А..)на рішенняГосподарського суду міста Києва від 10.11.2014 р. (суддя Грєхова О.А.)у справі№ 910/19963/14 Господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Н-М"простягнення 11.039.865,36 доларів США, що еквівалентно 144.426.996,59 грн.,за участю представниківпозивачаКісілевич О.М.,відповідачівКудінова О.М., Нгуен Х.Л., Тризна О.О.,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.11.2014 р. у справі №910/19963/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.02.2015 р., позов задоволено повністю: стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитом у розмірі 7.900.000 доларів США 00 центів, що за офіційним курсом НБУ станом на 20.10.2014 р. становить 102.314.638 грн. 00 коп.; проценти, нараховані за період з 25.09.2014 р. по 19.10.2014 р., в розмірі 64.131 долар США 94 центи, що за офіційним курсом НБУ станом на 20.10.2014 р. становить 830.586 грн. 86 коп.; проценти, нараховані за період з 25.06.2012 р. по 24.09.2014 р., в розмірі 2.108.658 доларів США 14 центів, що за офіційним курсом НБУ станом на 20.10.2014 р. становить 27.309.695 грн. 48 коп.; пеню за несвоєчасне повернення кредиту, що нарахована за період з 27.05.2013 р. по 24.11.2013 р., в розмірі 539.394 долари США 44 центи, що за офіційним курсом НБУ станом на 20.10.2014 р. становить 6.985.816 грн. 06 коп.; пеню за несвоєчасну сплату процентів, що нарахована за період з 01.10.2012 р. по 20.10.2014 р., в розмірі 147.425 доларів США 71 цент, що за офіційним курсом НБУ станом на 20.10.2014 р. становить 1.909.342 грн. 80 коп.; 3 % річних за прострочення повернення кредиту, що нараховані за період з 27.05.2013 р. по 19.10.2014 р., в розмірі 331.800 доларів США 00 центів, що за офіційним курсом НБУ станом на 20.10.2014 р. становить 4.297.214 грн. 80 коп.; 3 % річних за прострочення сплати процентів, що нараховані за період з 01.10.2012 р. по 19.10.2014 р., в розмірі 66.902 долари США 06 центів, що за офіційним курсом станом на 20.10.2014 р. становить 866.463 грн. 30 коп.; договірну санкцію, що застосована згідно з п. 7.3 кредитного договору № 8ВД від 13.06.2008 р. за період з 12.08.2014 р. по 19.10.2014 р. (включно) за порушення зобов'язання, передбаченого п. 4.3.1 кредитного договору № 8ВД від 13.06.2008 р., в розмірі 75.768 доларів США 90 центів, що за офіційним курсом НБУ станом на 20.10.2014 р. становить 981.299 грн.69 коп.

Не погоджуючись із зазначеними рішенням та постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий розгляд до місцевого суду.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального права, зокрема ст.ст. 526 - 530, 1049 ЦК України, ст.ст. 4-7, 32 - 36, 43 ГПК України. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що позивач не набув права на дострокове стягнення кредитних коштів, а також на невірність розрахунку відсотків за користування кредитними коштами, пені та 3 % річних.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між Відкритим акціонерним товариством "ВТБ Банк" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк") як кредитором та Товариством з обмеженою відповідальністю "Н-М" 13.06.2008 укладено кредитний договір про надання невідновлювальної відкличної кредитної лінії № 8ВД.

Відповідно до п. 1.1 кредитного договору, в редакції договору № 16 від 08.06.2012 про внесення змін до кредитного договору про надання невідновлювальної відкличної кредитної лінії № 8ВД (далі - договір), банк на умовах цього договору зобов'язується надати позичальнику кредит в сумі 8.000.000,00 доларів США, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використати та повернути банку кредит не пізніше 24.05.2013, а також сплатити плату за кредит та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, визначення даним договором. Кредит за договором надається позичальнику у такій валюті - долар США.

Пунктом 1.1.1 договору передбачено, що кредит надається у вигляді невідновлювальної кредитної лінії в межах ліміту кредитування, визначеного відповідно до зазначеного нижче графіку: 13.06.2008-24.05.2013: 8.000.000 доларів США, з 25.05.2013: 0 доларів США. При цьому ліміт кредитування не може перевищувати суму кредиту, що може бути надана позичальнику відповідно до умов п. 2.1.1 цього договору.

Позичальник зобов'язаний повернути кредит відповідно до графіка повернення: дата повернення частини кредиту - не пізніше 24.05.2013 (п. 1.1.2 договору в редакції договору № 16 від 08.06.2012 про внесення змін до кредитного договору про надання невідновлювальної відкличної кредитної лінії № 8ВД).

Відповідно до п. 3 договору за користування кредитом позичальник зобов'язаний сплатити банку відповідну плату за кредит в порядку і на умовах, обумовлених нижче, а саме: плата за користування кредитом встановлюється у вигляді процентів за користування кредитом, розмір яких є фіксованим і складає: 13 % річних на суму 1.000.000,00 доларів США, яка видана під заставу земельних ділянок та майнових прав по контракту, зазначених в п. п. 1.3.1 та 1.3.8 цього договору; 11,5 % річних на суму 7.000.000,00 доларів США, яка видана під заставу майнових прав на депозитні вклади, зазначені в п. п. 1.3.1 та 1.3.8 цього договору.

За положеннями п. п. 3.2, 3.3 договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту на суму заборгованості за кредитом за весь час користування кредитом, починаючи з дня надання кредиту по день, що передує дню повного його повернення, із розрахунку факт/360 - іноземна валюта. При нарахуванні процентів за користування кредитом враховується день надання та не враховується день повернення кредиту. Плата за користування кредитом нараховується банком 24-го числа поточного місяця, в останній банківський день поточного місяця та день погашення заборгованості за кредитом в повному обсязі.

Сплата процентів за користування кредитом здійснюється позичальником у валюті кредиту на рахунок обліку/сплати процентів, визначений п. 11.1 цього договору, у наступному порядку: проценти, нараховані в порядку, визначеному п. 3.2 цього договору, сплачуються щоквартально з 25-го числа кожного місяця кварталу, але не пізніше останнього банківського дня останнього місяця того ж кварталу (включно) на рахунок обліку/сплати процентів, визначений п. 11.1 цього договору. При несплаті процентів в останній банківський день кварталу з наступного банківського дня вони вважаються простроченими. Незважаючи на положення попереднього пункту договору, в день розірвання договору/повернення кредиту у повному обсязі позичальник зобов'язаний повністю погасити всі боргові зобов'язання за цим договором, в т. ч. суму нарахованих процентів за останній місяць кредитування. При несплаті процентів у вказаний строк, вони вважаються простроченими.

Згідно п. 4.3.1 договору позичальник зобов'язаний застрахувати та/або забезпечити страхування заставного (крім майновий прав, цінних паперів, частки в статутному капіталі) та майна, яке буде передано в забезпечення за цим договором, а також надати на визначених в договорах про забезпечення умовах договори страхування та документи, що підтверджують сплату страхових платежів.

Положеннями п. 5.3 договору передбачено, що банк набуває право вимагати від позичальника достроково повернути виданий позичальнику кредит у випадку виникнення будь-якої несприятливої події та у разі, якщо ця несприятлива подія не буде виправлена позичальником протягом періоду виправлення, а позичальник зобов'язаний незважаючи на положення п. 1.1 кредитного договору виконати таку вимогу банку і повернути отриманий кредит в повному обсязі, сплатити плату за кредит, пеню, договірні та штрафні санкції, що підлягають сплаті позичальником на користь банку, в строк не пізніше 10 банківських днів з моменту відправлення банком листа-вимоги.

Відповідач звертався до позивача із заявками про надання кредитних коштів: №156/1 від 26.08.2009, № 115 від 18.06.2008, № 158 від 11.08.2008, № 145 від 28.07.2008, № 269 від 11.12.2008.

На виконання умов кредитного договору банк перерахував відповідачу кредитні кошти, що підтверджується меморіальними ордерами: № 5454.1 від 19.06.2008, № 5556 від 26.08.2008, № 2590 від 27.08.2009, № 2633 від 12.12.2008, № 3023 від 29.07.2008

Відповідач зобов'язання з повернення зазначених коштів не виконав.

Позивач з метою отримання вказаної заборгованості звернувся до відповідача з листом від 29.10.2012 № 76666/1-2, в якому вимагав повернути всю суму заборгованості за кредитом, а також сплатити проценти та штрафні санкції. Відповідач зазначений лист отримав 09.11.2012, проте залишив вимогу позивача без задоволення.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором (ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця (ч. 3 ст. 1049 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 2. ст. 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 1.1.2 договору передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути кредит не пізніше 24.05.2013.

Разом з тим, положеннями п. 5.3 договору передбачено право банку на дострокове стягнення суми кредитних коштів у випадку невиконання позичальником своїх зобов'язань за договором.

Доказів виконання зобов'язань щодо сплати кредитних коштів та процентів за користування цими коштами у передбачені договором строки відповідачем не надано.

Банк, враховуючи невиконання позичальником зобов'язань щодо своєчасної сплати кредитних коштів та процентів за користування цими коштами, скористався наданим йому правом на дострокове стягнення кредиту та надіслав відповідачу відповідний лист-вимогу.

Враховуючи наведене, позивач набув право вимоги на дострокове стягнення з відповідача кредитних коштів.

Доводи скаржника про те, що банк не набув право на дострокове стягнення з відповідача кредитних коштів, оскільки несприятлива подія в розумінні п. 5.3 кредитного договору як підстава набуття банком права на дострокове стягнення не відбулась, відхиляються колегією суддів з огляду на таке.

Положеннями п. 5.3 договору передбачено, що банк набуває право вимагати від позичальника достроково повернути виданий позичальнику кредит у випадку виникнення будь-якої несприятливої події.

У п. 5.1.2 договору визначено, що несплата позичальником будь-якої суми, що належить до сплати на користь банку згідно з кредитним договором та у передбачений ним строк, є несприятливою подією.

Відповідачем зобов'язання з повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування цими коштами виконано не було.

Наведене позичальником не спростовано, доказів належного та своєчасного виконання зобов'язань за кредитним договором не надано.

Отже, у з в'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань в частині здійснення кредитних платежів (настання несприятливої події), банк набув право на дострокове стягнення з відповідача кредитних коштів.

Крім того наданий скаржником лише при розгляді справи судом апеляційної інстанції протокол, яким, як зазначає відповідач, сторонами погоджено врегулювання спірних правовідносин, не підтверджує обставин виконання відповідачем зобов'язань щодо своєчасної сплати кредитних коштів та процентів за користування цими коштами.

Позивач заперечує проти зазначеного документу та зазначає при цьому, що жодних домовленостей щодо спірної заборгованості між сторонами не існує.

Обґрунтовуючи неможливість подання зазначеного документу до суду першої інстанції, відповідач зазначив про те, що засновник товариства відповідача дізнався про стягнення кредитної заборгованості вже після прийняття рішення.

Наведена обставина не може бути підставою для визнання поважною причиною неподання цього протоколу до суду першої інстанції, оскільки представник відповідача був присутній на всіх судових засіданнях у місцевому господарському суді та, відповідно, був обізнаний про розгляд справи, отже мав можливість надати зазначений доказ до суду першої інстанції. Таким чином, наданий скаржником протокол підставно не прийнято судом апеляційної інстанції в якості додаткового доказу з огляду на вимоги ч. 1 ст. 101 ГПК України.

За наведених обставин суди дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитом в розмірі 7.900.000,00 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 20.10.2014 становить 102.314.638,00 грн., та заборгованості зі сплати процентів, нарахованих за період з 25.09.2014 по 19.10.2014, в розмірі 64.131,94 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 20.10.2014 становить 830.586,86 грн., а також процентів, нарахованих за період з 25.06.2012 по 24.09.2014, в розмірі 2.108.658,14 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 20.10.2014 становить 27.309.695,48 грн.

Позивачем також заявлено до стягнення пеню за несвоєчасне повернення кредиту в сумі 539.394,44 дол. США та пеню за порушення строків сплати процентів за користування кредитом в сумі 147.425,71 дол. США.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 7.1 договору у разі прострочення позичальником зобов'язань з погашення заборгованості за кредитом, позичальник сплачує банку пеню в гривні за офіційним валютним курсом НБУ на дату сплати в розмірі подвійної облікової ставки НБУ (що діяла у період за який сплачується пеня) від суми простроченої заборгованості за кредитом за кожний календарний день прострочення заборгованості за кредитом враховуючи день поверненя кредиту з розрахунку факт/360.

Пунктом 7.2 договору у разі прострочення позичальником зобов'язань з погашення плати за кредит згідно умов цього договору, позичальник сплачує банку пеню в гривні за офіційним валютним курсом НБУ на дату сплати в розмірі подвійної облікової ставки НБУ (що діяла у період за який сплачується пеня) від суми простроченої заборгованості за кредитом за кожний календарний день прострочення заборгованості за кредитом враховуючи день поверненя кредиту з розрахунку факт/360.

З огляду на те, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання перед позивачем за кредитним договором, колегія суддів погоджується з висновком судів щодо задоволення вимог про стягнення з відповідача пені за несвоєчасне повернення кредиту в сумі 539.394,44 дол. США та пені за несвоєчасну сплату відсотків в сумі 147.425,71 дол. США, розрахунок яких перевірений судами та не суперечить чинному законодавству.

Крім цього, позивачем також було заявлено вимогу про стягнення з відповідача 331.800,00 дол. США 3% річних за несвоєчасне повернення кредиту та 66.902,06 дол. США 3 % річних за порушення строків сплати процентів за користування кредитом.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що відповідачем було прострочено виконання грошового зобов'язання за кредитним договором, вимоги про стягнення 331.800,00 дол. США 3% річних за несвоєчасне повернення кредиту та 66.902,06 дол. США 3 % річних за порушення строків сплати процентів за користування кредитом обґрунтовано задоволено судами.

Позивачем також було заявлено до стягнення 75.768,90 доларів США договірної санкції, застосованої згідно з п. 7.3 кредитного договору за порушення зобов'язання, передбаченого п. 4.3.1 кредитного договору.

Колегія суддів вважає обґрунтованим задоволення судами зазначеної вимоги з огляду на наступне.

Відповідно до п. 7.3 договору у разі невиконання або неналежного виконання позичальником зобов'язання, визначеного п. 4.3.1 цього договору, банк має право застосувати до позичальника договірну санкцію, а позичальник зобов'язаний сплатити її банку у розмірі 0,0139% від суми заборгованості за кредитом за цим договором за кожний календарний день невиконання/неналежного виконання зобов'язання п. 4.3.1 цього договору, починаючи з дати невиконання/неналежного виконання зобов'язання п. 4.3.1 цього договору до дати повного виконання зобов'язання а. 4.3.1 договору.

Згідно з п. 4.3.1 договору позичальник зобов'язаний застрахувати та/або забезпечити страхування заставного (крім майнових прав, цінних паперів, частки в статутному капіталі) та майна, яке буде передано в забезпечення за цим договором, а також надати на визначених в договорах про забезпечення умовах договори страхування та документи, що підтверджують сплату страхових платежів.

Позивач звертався до відповідача з листом № 5788/1-2 від 13.08.2014 про надання документів на виконання п. 4.3.1 договору. Даний лист було отримано відповідачем 18.08.2014, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення. Проте відповідач зазначений лист залишив без виконання.

З огляду на викладене, відповідачем було порушено п. 4.3.1 договору, що в свою чергу є підставою для застосування позивачем штрафної санкції, передбаченої п. 7.3 договору, в сумі 75768,90 дол. США.

Колегія суддів критично сприймає посилання скаржника на неповне встановлення обставин справи, неналежність доказів, неправильність розрахунків тощо з огляду на таке.

Ухвалою місцевого господарського суду від 22.09.2014 справу було призначено до розгляду на 27.10.2014. За усним клопотанням представника в судовому засіданні 27.10.2014, відповідно до протоколу, було оголошено перерву до 10.11.2014. В судовому засіданні 10.11.2014 за результатами обговорення матеріалів справи, дослідження доказів судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення. З наведеного випливає, що у відповідача, повноважний представник якого був присутній в обох засіданнях суду першої інстанції, було більш як достатньо часу для підготовки обгрунтованих письмових заперечень на позов та надання належних і допустимих доказів на їх підтвердження. Проте відповідач цього не зробив. При цьому ані в апеляційній, ані в касаційній скаргах відповідач так чітко і не визначає, якими доказами спростовується наявність заборгованості за кредитом та відсотками, в чому конкретно полягає неналежність чи недопустимість наявних у справі доказів, невірність чи помилковість наданих позивачем та досліджених судами розрахунків тощо.

Судами попередніх інстанцій перевірено розрахунки позивача та встановлено їх арифметичну вірність. Крім цього, відповідач, не погоджуючись з нарахованими сумами, не був позбавлений права в обґрунтування своєї позиції надати контррозрахунки, однак жодного такого розрахунку відповідачем зроблено не було.

Також колегія суддів критично сприймає посилання скаржника на те, що позивачем не доведений перехід права вимоги за кредитним договором від Відкритого акціонерного товариства "ВТБ Банк" до Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк", з огляду на таке. Аналізуючи наявні у справі кредитний договір та додатки до нього як одну з правових та фактичних підстав позову, колегія суддів відзначає, що, як вбачається зі змісту вказаних угод, починаючи з 29.12.2010, тобто з дати укладення Договору № 7 про внесення змін до кредитного договору, відповідач укладав як Договір № 7, так і всі наступні саме з Публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" (перейменованим з ВАТ "ВТБ Банк").

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи, а також на довільному тлумаченні чинного законодавства.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок місцевого та апеляційного судів про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі рішення місцевого суду та постанови апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Н-М" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2014 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.02.2015 р. у справі № 910/19963/14 - без змін.

Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіТ.Л. Барицька О.В. Попікова