Історія справи

Постанова ВГСУ від 30.06.2015 року у справі №5024/1350/2011
Ухвала КГС ВП від 28.01.2018 року у справі №5024/1350/2011
Постанова ВГСУ від 05.04.2016 року у справі №5024/1350/2011

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2016 року Справа № 5024/1350/2011 Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Чернова Є.В.- головуючого, Корнілової Ж.О., Овечкіна В.Е.за участю представників: від прокурора: від позивача: від відпоівдача 1: від відповідача 2: від третьої особи 2: розглянув касаційну скаргу ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6, ОСОБА_7 ОСОБА_8 Першого заступника прокурора Одеської областіна постанову Одеського апеляційного господарського суду від 11 січня 2016 рокуу справі№ 5024/1350/2011 господарського суду Херсонської областіза позовомПрокурора Голопристанського району Херсонської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна Українидо за участю третіх осіб: про 1.Дочірнього підприємства "Санаторій "Гопри" ЗАТ лікувально-оздоровчих профспілок України "Укрпрофоздоровниця" 2.Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих профспілок України "Укрпрофоздоровниця" 1.Херсонського державного бюро технічної інвентаризації 2.Федерації професійних спілок України визнання права власності та витребування майна В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Херсонської області від 29.09.2015 р. (суддя Немченко Л.М.) у задоволені позову відмовлено повністю.

Рішення мотивовано тим, що позовні вимоги прокурором Голопристанського району Херсонської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України заявлені у 2011 році поза межами строків позовної давності.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 11.01.2016 р. (судді: Філінюка І.Г., Богатиря К.В. Аленіна О.Ю.) рішення господарського суду Херсонської області від 29.09.2015 р. залишено без зміни.

Прокурор в касаційній скарзі просить постанову апеляційного господарського суду та рішення господарського суду першої інстанції скасувати з підстав порушення ст.ст. 256, 261, 267, 391 ЦК України, що призвело до безпідставної відмови у задоволенні позову, позов прокурора задовольнити.

Прокурор доводить, що судами не прийнято до уваги правову позицію, вкладену у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 «Про деякі питання застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», відповідно до якої, позовна давність не може поширюватись на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном (ст. 391 ЦК України), оскільки в такому разі йдеться про так зване триваюче правопорушення. Власник може звернутися з позовом про витребування майна із незаконного володіння у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав, з урахуванням правил про набувальну давність, передбачених ст. 344 ЦК України.

Судами безпідставно не прийнято до уваги, що спірний об'єкт станом на 24.08.1991 знаходився не у власності, а лише у віданні Федерації незалежних профспілок України, тому під час створення ПАТ «Укрпрофоздоровниця» майно, що передавалось до статутного капіталу товариства, не переходило у його приватну власність, а залишалось і залишається у власності держави. Передача майна у відання не є тотожною передачі майна у власність з огляду як на різне правове значення даних форм управління майном, так і на юридичні наслідки реалізації прав на це майно. Правовідносини щодо права власності у даному спорі є безстроковими та продовжують існувати.

Слід зазначити, що у постанові Вищого господарського суду України від 26.02.2015 у справі № 5024/1928/2011, якою залишено без змін постанову Одеського апеляційного господарського суду від 02.12.2014 про задоволення позову прокурора Голопристанського району в інтересах держави в особі Фонду державного майна України про визнання недійсними рішення виконавчого комітету Голопристанської міської ради від 22.01.2003р. № 16 «Про видачу свідоцтва про право власності на об'єкти нерухомого майна - будівлі і споруди санаторію «Гопри» ЗАТ ЛОЗ «Укпрофоздоровниця» та свідоцтва про право власності на нерухоме майно, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що ЦК України визначено правові підстави зміни права власності на майно, пов'язані з дією законодавчих положень у часі.

Судом порушено ст. 35 ГПК України відповідно до яких, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь та самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Оскільки у даному випадку судом вже встановлено підстави та час порушення права позивача у справі № 5024/1928/2011 відносно спірного майна, то судами попередніх інстанцій безпідставно прийнято до уваги доводи відповідачів про сплив строку позовної давності.

Не заслуговують на увагу посилання судів попередніх інстанцій на те, що Фонд державного майна України дізнався про порушення свого права при вирішенні справи №137/7, адже предметом позовних вимог у цій справі було визнання недійсними установчих документів товариства «Укрпрофоздоровниця», а не законність володіння будівель та споруд санаторію «Гопри».

Крім того, прокурор вважає необгрунтованим твердження судів, що початок перебігу строку позовної давності почався у 1996 році з моменту складання переліку лікувально-оздоровчих організацій, установ і підприємств, які станом на 24.08.1991 знаходились у віданні Федерації незалежних профспілок України до якого було включено спірний санаторій «Гопри», оскільки спірне майно фактично вибуло із державної власності набагато пізніше на підставі рішення виконкому Голопристанської міської ради від 22.01.2003 № 16 «Про видачу свідоцтва про право власності на об'єкти нерухомого майна - будівлі і споруди санаторію «Гопри» ЗАТ ЛОЗ «Укрпрофоздоровниця». Вказане рішення визнано недійсним у судовому порядку у господарській справі № 5024/1928/2011 за позовом прокурора.

При зверненні до суду з позовом прокурором наголошувалось на тому, що про існування спірних правовідносин як прокурору, так і Фонду державного майна України, стало відомо лише у червні 2011 року при проведенні перевірки з питань додержання вимог законодавства при відчуженні майна Федерації профспілок України.

При цьому прокурор доводить, що позовна давність за позовними вимогами до ЗАТ ЛОЗП «Укрпрофоздоровниця» про визнання права власності та витребування майна розпочинає свій перебіг від часу, коли позивач дізнався про те, що річ перейшла у чуже незаконне володіння, а також про особу порушника. Однак, матеріали справи не містять доказів того, що держава в особі Фонду державного майна України дізналася про порушника свого права власності (ЗАТ ЛОЗП «Укрпрофоздоровниця») до моменту подання позову, оскільки про факт одержання ЗАТ ЛОЗ «Укрпрофоздоровниця» на підставі рішення виконкому Голопристанської міської ради від 22.01.2003 №16 свідоцтва про право власності на спірний об'єкт, Фонду державного майна України до проведення прокуратурою перевірки у 2011 році, відомо не було.

ДП "Санаторій "Гопри" проти доводів скарги заперечує, вважає, що доводи прокурора та позивача про те, що їм стало відомо про порушення майнових прав держави у 2011 р. спростовуються встановленими обставинами, а саме рішенням Вищого арбітражного суду України від 17.06.1997 р. у справі № 137/7, судова практика Верховного Суду України свідчить, що строк позовної давності повинен обчислюватися з дати, коли позивачу стало відомо про порушення його права, а не з моменту, коли про порушення права стало відомо прокурору, тому вважає висновки судів попередніх інстанцій про відмову в позові з підстав пропуску позовної давності вірними, просить оскаржувані рішення та постанову залишити без зміни, а в задоволенні касаційної скарги відмовити.

Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих профспілок України "Укрпрофоздоровниця" у відзиві з доводами касаційної скарги не погоджується, вважає, що судами вірно застосовано позовну давність, оскільки про порушення свого права позивач був обізнаний ще в 1996 р., просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення та постанову у справі залишити без зміни.

Вищий господарський суд України, розглянувши доводи касаційної скарги, заслухавши представників учасників судового процесу, що взяли участь в судовому засіданні, приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі Фонду державного майна України суду з позовними вимогами щодо визнання права на частину будівель та споруд санаторію "Гопри" та витребування цього майна із незаконного володіння відповідача.

Судом встановлено, що на підставі постанови Ради Міністрів УРСР № 606 від 23.04.1960 "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР" усі діючі госпрозрахункові санаторії, будинки відпочинку та пансіонати, Міністерство охорони здоров'я зобов'язане було передати у строк до 01.05.1960 Українській республіканській раді профспілок з метою подальшого поліпшення організації відпочинку і санаторно-курортного обслуговування трудящих і підвищення ролі профспілок.

Зазначене майно передавалось на підставі переліку санаторіїв, будинків відпочинку і пансіонатів згідно додатку № 1 до постанови від 23.04.1960 № 606, до якого увійшов санаторій "Гопри", розташований у м. Гола Пристань Херсонської області.

Пунктом 2 цієї постанови передбачена передача майна профспілковим організаціям у відання.

Постановою Верховної Ради Української РСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 29.11.1990 № 506 було введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна.

Після розпаду СРСР правонаступником Української республіканської Ради профспілок стала Рада Федерації незалежних профспілок України, правонаступником якої, в свою чергу, є Федерація професійних спілок України.

Відповідно до Статуту професійних спілок СРСР, затвердженого постановою XVIII з'їзду профспілок СРСР від 01.01.1987, професійні спілки являлись загальносоюзною громадською організацією, до складу якої входили республіканські ради, у тому числі й Укрпрофрада.

На підставі установчого договору від 04.12.1991 Радою Федерації незалежних профспілок України та Фондом соціального страхування України було створене ЗАТ "Укрпрофоздоровниця", зареєстроване рішенням виконавчого комітету Ленінської райради м. Києва № 971 від 23.12.1991. При цьому, вкладом Федерації профспілок України були основні фонди та оборотні кошти санаторно-курортних закладів, підприємств і організацій профспілок загальною вартістю 751 234 350грн., що становить 92,2% розміру статутного фонду. До переліку переданого у власність ЗАТ майна ввійшов і спірний об'єкт санаторію "Гопри".

В подальшому правонаступником ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" стало ПАТ ЛОЗ ПУ "Укрпрофоздоровниця".

Згідно п. 2 постанови Ради Міністрів УРСР № 606 від 23.04.2960 усі діючі госпрозрахункові санаторії були передані профспілковим організаціям у відання.

Статтею 1 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташованих на території України" від 10.09.1991 №1540-ХІІ встановлено, що майно підприємств, установ і організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування є державною власністю України.

Згідно постанови ВР України від 10.04.1992 р. №2268-ХІІ "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР вирішено тимчасово передати ФДМУ, який згідно п. 1 Тимчасового положення про ФДМУ, затвердженого постановою ВРУ від 07.07.1992 № 2558, здійснює державну політику у сфері приватизації державного майна і виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю, тому розпорядження цим майном можливе за згодою Фонду.

На виконання Постанови ВРУ від 01.11.1996 №461/96-ВР "Про проект Постанови ВРУ про тлумачення постанови ВРУ "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" Фондом складений Перелік лікувально-оздоровчих організацій, установ і підприємств, які станом на 24.08.1991 знаходились у віданні Федерації незалежних профспілок України (колишньої Укрпрофради), до якого також включений спірний об'єкт санаторію "Гопри".

Прокурор в ході перевірки, яка проводилась в червні 2011 року, доводить, що передача Федерацією незалежних профспілок України спірного майна до статутного фонду створеного ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" відбулась з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки передбачала зміну форми власності і власника майна. Президія Ради Федерації незалежних профспілок України не мала правових підстав своєю постановою від 22.11.1991 передавати за актом прийому-передачі майна від 24.01.1992 у власність створеного нею акціонерного товариства майно санаторію "Гопри", яке було державною власністю, без погодження з уповноваженим органом, яким є ФДМ України.

Прокурор обґрунтував свої вимоги нормами ст.ст. 321, 388, 392 ЦК України.

Як встановлено судом позов про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння подано до суду 12.07.2011 р.

Відповідач позов не визнав з тих підстав, що за вимогами, які заявлені позивачем, минула позовна давність.

Відповідно до норм 4 "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України останній застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності (01.01.2004).

Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

За нормою п. 6 "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України, правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За нормою ст. 257 цього кодексу загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Чинними на час пред'явлення позову нормами про позовну давність не встановлювалися винятки для захисту права власності у спосіб його визнання чи витребування майна із чужого незаконного володіння, тому для даної категорії спору позовна давність згідно з нормою ст. 257 ЦК України становить три роки.

Відтак, господарські суди попередніх інстацій дійшли вірного висновку, що до спірних правовідносин сторін підлягають застосуванню норми про позовну давність Цивільного кодексу України, що набрав чинності 01.01.2004 в редакції чинній на момент пред'явлення позову.

Відповідно до норм ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За нормою ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ст. 29 ГПК України у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що норми закону про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Касаційна інстанція також погоджується з висновком апеляційного господарського суду, що прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, у цьому випадку в особі Фонду державного майна України, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої прокурор звертається до суду, в даному випадку Фонду державного майна України.

Відмовляючи в позові господарські суди дійшли висновку, що Фонд державного майна був обізнаний про порушення свого права ще у 1996 році, відповідно до наступного.

Рішення Вищого Арбітражного суду України по справі № 137/7 від 20.01.97 року, яким розглядались позовні вимоги Фонду державного майна про визнання недійсними установчих документів АТ "Укрпрофоздоровниця" з тих мотивів, що майно, на якому створене АТ, не належало його засновнику Федерації профспілок України. Однак, суд встановив, що посилання позивача - ФДМ України на те, що він є органом управління майна АТ "Укрпрофоздоровниця" не ґрунтуються на законі і суперечать фактичним обставинам справи, тому в позові було відмовлено.

Угодою про взаємодію ФДМУ та ФПУ № 299 від 04.07.2006 встановлено, що сторони здійснюють спільні заходи для проведення інвентаризації об'єктів Федерації професійних спілок України, для чого вони створюють спільну робочу групу та призначають своїх відповідальних представників. Пункт 5 Угоди закріплює, що при виявленні об'єктів, які на 100% є державною власністю, відомості про них вносяться до Єдиного реєстру об'єктів державної власності.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.09.07 року по справі № 8/3, був скасований наказ ФДМУ № 910 від 11.06.2007 "Про створення регіональних робочих груп щодо проведення інвентаризації майна, яке перебуває у володінні Федерації профспілок України".

Судом також встановлено, що на виконання вимог постанови Верховної Ради України від 11.11.1996 №461/96-ВР "Про проект Постанови Верховної Ради України про тлумачення Постанови ВРУ "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" Фондом державного майна був складений Перелік лікувально-оздоровчих організацій, установ і підприємств, які станом на 24.08.1991 знаходились у віданні Федерації незалежних профспілок України (колишньої Укрпрофради), до якого включений санаторій "Гопри", м. Гола Пристань, вул. Леніна, 32.

Верховний Суд України у постанові від 25.03.15 у справі № 11/163/2011/5003, зазначив, що саме складаючи Перелік установ, організацій, підприємств, які станом на 24.08.1991р. знаходились у віданні Української республіканської ради по туризму та екскурсіях Федерації профспілок України Загальносоюзної конфедерації профспілок (колишнього ВЦПРС), Фонд державної майна України саме з цієї дати був обізнаний про порушення свого права, тобто вибуття майна з свого володіння.

Враховуючи правову позицію, викладену в постанові ВС України від 25.03.2015 по справі № 11/163/2011/5003, колегія суддів апеляційного господарського суду погодилася з висновком суду першої інстанції, що саме з 1996р. Фонд державного майна України дізнався про порушення свого права.

За такими обставинами, господарські суди дійшли висновку, що початок перебігу строку позовної давності почався у 1996 році, з моменту складання Переліку лікувально-оздоровчих організацій, установ і підприємств, які станом на 24.08.1991 знаходились у віданні Федерації незалежних профспілок України (колишньої Укрпрофради), до якого було включено і спірний санаторій "Гопри". З клопотанням про поновлення пропущеного строку позовної давності Фонд державного майна України до суду не звертався.

Апеляційна інстанція також виходила з тих мотивів, що вимоги щодо витребування майна є похідними від позовних вимог щодо визнання права власності, тому в цієї частині позову прокурора відмовлено в зв'язку з недоведеністю.

Касаційна інстанція не погоджується з такими висновками, вважає їх такими, що не грунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права, що регулюють спірні відносини та такими, що зроблені при неповному зясуванні обставин справи, які мають значення для справи та правильності висновку про початок перебігу строку позовної давності з таких мотивів.

Касаційна інстанція вважає за необхідне звернути уваги на те, що позивачем заявлено вимогу про захисту порушеного права у спосіб визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Спосіб захисту, який вимагає позивач та який визнає обгрунтованим суд, повинен в результаті його застосування призвести до відновлення порушеного права.

Позов про визнання права стверджує належність права позивачу і свідчить про відсутність такого права у відповідача і така кваліфікуюча ознака як володіння спірним майном не є необхідною та не має правового значення. Витребування ж майна є віндикаційним позовом, який необхідний для захисту права неволодіючого власника.

При захисті права шляхом віндикації наявість самого права не входить до предмету доказування.

Таким чином, відсутні підстави вбачати взаємозалежність між цими способами захисту речового права.

Судами не звернуто увагу на те, що у справі № 5024/1928/2011 за позовом прокурора Голопристанського району в інтересах держави в особі Фонду державного майна України про визнання недійсними рішення виконавчого комітету Голопристанської міської ради від 22.01.2003р. № 16 «Про видачу свідоцтва про право власності на об'єкти нерухомого майна - будівлі і споруди санаторію «Гопри» ЗАТ ЛОЗ «Укпрофоздоровниця» та свідоцтва про право власності на нерухоме майно спростовано титул власності на спірне нерухоме майно.

Тому, слід було надати оцінку цим обставинам, врахувати встановлений факт відсутності зареєстрованого права у відповідача, встановити, коли відбулося спростування зареєстрованого права та від цього визначити момент початку перебігу позовної давності для вимог про визнання права власності.

Крім цього, висновок про відмову в позовних вимог про віндикацію з підстав недоведеності узалежнено від можливості застосування обраного спеціального способу захисту речового права шляхом його визнання, що однак не відповідає суті та характеру іншого окремого способу захисту, яким є віндикація та є порушенням права особи вільно обирати способи захисту.

Натомість правильна кваліфікація спірних відносин та захист речового права шляхом, зокрема, віндикації залежить від з'ясування того у чиєму фактичному володінні знаходиться спірне майно, момент вибуття спірного майна з фактичного володіння позивача, оскільки строк давності за позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння починає перебіг з моменту, коли особа дізналася чи могла дізнатися про те, що нерухоме майно вибуло з її володіння.

З рішення Вищого арбітражного суду України по справі № 137/7 від 20.01.97 року, яким розглядались позовні вимоги Фонду державного майна про визнання недійсними установчих документів АТ "Укрпрофоздоровниця" не вбачається, що суд вирішував спір про право на спірне нерухоме майно, відсутні правові підстави повязувати визнання установчих документів недійсними з обізнаністю позивача як із правами на спірне майно, так і з втратою володіння цим майном.

Згідно п. 4 Тимчасового положення про Фонд державного майна України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 07.07.1992 р. № 2558-XII основними завданнями Фонду є захист майнових прав України на її території та за кордоном.

За нормами п. 6 цього Положення Фонд має право одержувати інформацію від органів державної виконавчої влади, необхідну для виконання передбачених цим Положенням завдань і функцій; проводити інвентаризацію загальнодержавного майна, що відповідно до Державної програми приватизації підлягає приватизації, а також здійснювати аудиторські перевірки ефективності його використання.

Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин та звернення з позовом до суду на Фонд державного майна України як орган державної влади покладено обовязки захисту майнових прав держави, для належного виконання яких він наділений повноваженнями, тому має можливість в межах позовної давності отримати відомості як щодо прав на спірний об'єкт нерухомого майна, так і щодо особи, яка цими правами наділена.

При цьому, як уже зазначалося, наявність у прокурора повноважень по представництву прав та інтересів позивача не є підставою для зміни позовної давності чи порядку її обрахунку за вимогами, пред'явленими на захист інтересів держави.

Тому, саме на позивача яким є Фонд державного майна України покладається обов'язок по доведенню обставин щодо його обізнаності з порушення прав та інтересів держави, зокрема, про вибуття спірного нерухомого майна з його володіння, які мають значення для визначення моменту початку перебігу позовної давності.

Таким чином, судом не встановлено обставин, які свідчать про втрату позивачем володіння спірним майном, зокрема, з якого моменту позивач не виконував обов'язків власника щодо утримання цього майна, не вживав заходів по контролю за його станом, збереженням та використанням.

Відповідно до ст. 111-10 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Оскільки передбачені ст.ст.111-5, 111-7 Господарського процесуального кодексу України межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, прийняті у даній справі рішення та постанова підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 107, 108, 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 11.01.2016 р. та рішення господарського суду Херсонської області від 29.09.2015 р. у справі № 5024/1350/2011 господарського суду Херсонської області скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Херсонської області.

Головуючий, суддя Є.Чернов

судді Ж.Корнілова

В.Овечкін