Історія справи

Постанова ВГСУ від 05.03.2014 року у справі №915/1194/13
Постанова ВГСУ від 20.07.2016 року у справі №915/1194/13
Постанова ВГСУ від 08.07.2015 року у справі №915/1194/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2014 року Справа № 915/1194/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіСибіги О.М.,суддівКостенко Т.Ф., Фролової Г.М.розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Рецикл" та ОСОБА_4, м. Миколаївна постановуОдеського апеляційного господарського суду від 11.11.2013 рокуу справі господарського суду Миколаївської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Рецикл", м. МиколаївдоОСОБА_5, м. Миколаївпровизнання права власності

за участю представників

позивача: Капітонов П.П., Корчевський М.В.,

відповідача: ОСОБА_5,

ОСОБА_4: ОСОБА_5

В С Т А Н О В И В:

Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Рецикл" (далі за текстом - ТОВ "НВФ "Рецикл") звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом до ОСОБА_5 (далі за текстом - ОСОБА_5.) про визнання права власності на нерухоме майно - будівлю картонажного цеху, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 15.08.2013 року у задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що спірне майно, передавалось учасником ОСОБА_5 до статутного фонду ТОВ "НВФ "Рецикл" не у власність, а у користування (господарське відання), а доказів того, що за товариством було зареєстровано право власності у відповідності з положеннями Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" позивачем подано не було, що свідчить про відсутність у товариства права власності на вказане майно.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 11.11.2013 року рішення господарського суду Миколаївської області від 15.08.2013 року було скасовано, позовні вимоги - задоволено: визнано за ТОВ "НВФ "Рецикл" право власності на нерухоме майно - будівлю картонажного цеху, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Постанову апеляційного господарського суду мотивовано тим, що формування статутного фонду товариства було завершено ще 10.01.2007 року, а ОСОБА_5 не може бути одночасно і власником майна, переданого ним до статутного фонду позивача, і власником частки в статутному капіталі ТОВ "НВФ "Рецикл"; відтак, оскільки статутний фонд ТОВ "НВФ "Рецикл" сформований, майно, що було передано відповідачем як внесок до статутного фонду товариства - будівля картонажного цеху є власністю позивача; крім того, з моменту внесення майна до статутного капіталу господарського товариства, воно є власністю самого товариства, тобто, зазначене майно подружжя втратило ознаки об'єкта права спільної сумісної власності подружжя.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, ТОВ "НВФ "Рецикл" та ОСОБА_4 (далі за текстом - ОСОБА_4) звернулись до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 11.11.2013 року.

Також ОСОБА_4 до Вищого господарського суду України було подано заяву, в якій вона просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 11.11.2013 року - скасувати і залишити в силі рішення господарського суду Миколаївської області від 15.08.2013 року.

В судовому засіданні представник ТОВ "НВФ "Рецикл" (Капітонов П.П.) та ОСОБА_5 просили касаційну скаргу задовольнити, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 11.11.2013 року - скасувати і залишити в силі рішення господарського суду Миколаївської області від 15.08.2013 року, а учасник ТОВ "НВФ "Рецикл" (ОСОБА_7) проти доводів касаційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду - без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судові акти господарських судів попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ "НВФ "Рецикл" засноване на підставі рішення загальних зборів засновників № 20 від 18.12.2006 року та його статут зареєстровано виконавчим комітетом Миколаївської міської ради 11.01.2007 року.

Відповідно до п. 1.2 статуту ТОВ "НВФ "Рецикл" засновниками товариства є громадяни України: ОСОБА_7 та ОСОБА_5.

Згідно з п. п. 6.4, 6.5 статуту ТОВ "НВФ "Рецикл" директор товариства має право діяти від імені товариства одноосібно і без доручення: купувати і продавати за готівку і в кредит, укладати різного роду угоди, пов'язані з діяльністю товариства, відкривати будь-які рахунки в банках і отримувати по них гроші, в тому числі готівкові, перераховувати через банк гроші на підставі здійснених угод, видавати доручення і здійснювати інші дії, пов'язані з керівництвом справами товариства і в його інтересах. Заступник директора з наукової роботи має право діяти від імені товариства одноосібно і без доручення: купувати і продавати за готівку і в кредит, укладати різного роду угоди, пов'язані з діяльністю товариства, відкривати будь-які рахунки в банках і отримувати по них гроші, в тому числі готівкові, перераховувати через банк гроші на підставі здійснених угод, видавати доручення і здійснювати інші дії, пов'язані з керівництвом справами товариства і в його інтересах.

Як вбачається з протоколу зборів учасників ТОВ "НВФ "Рецикл" № 22 від 29.12.2006 року директором ТОВ "НВФ "Рецикл" призначено - ОСОБА_5, заступником директора по науковій праці - ОСОБА_7

Відповідно до розділу 7 статуту ТОВ "НВФ "Рецикл" для забезпечення діяльності товариства створено статутний фонд у розмірі 133 000 грн. за рахунок вкладів учасників, зроблених в натуральній формі. Вклади учасників у статутному фонді товариства розподілені між ними таким чином: ОСОБА_7 - 50 % статутного фонду - обладнання вартістю 66 500 грн..; ОСОБА_5 - 50% статутного фонду - нежитлова будівля картонажного цеху. Частка кожного засновника відповідає розміру його вкладу у відсотках.

19.12.2006 року учасниками (засновниками) ТОВ "НВФ "Рецикл" було підписано Акт оцінки і приймання-передачі вкладів учасників до статутного фонду ТОВ "НВФ "Рецикл", в якому вказано, що ОСОБА_5 зробив вклад у статутний фонд 50 % вартості статутного фонду, який складається із нежитлової будівлі картонажного цеху, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, площею 273 кв.м, вартістю 66 500 грн.; ОСОБА_7 зробив вклад у статутний фонд 50 % вартості статутного фонду, який складається із відповідного обладнання, загальною вартістю 66 500 грн.

Належність картонажного цеху на праві власності ОСОБА_5 підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії ЯЯЯ № 516787 від 05.12.2006 року, виданим виконавчим комітетом Миколаївської міської ради.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 05.06.2013 року статутний капітал ТОВ "НВФ "Рецикл" сформований у розмірі 133 000 грн., дата закінчення його формування - 10.01.2007 року.

Водночас з матеріалів справи вбачається, що будівля картонажного цеху, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на момент запиту (28.10.2013 року) належить на праві власності ОСОБА_5 на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії ЯЯЯ № 516787 від 05.12.2006 року, виданого виконавчим комітетом Миколаївської міської ради.

З урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи здійснюючи касаційний перегляд, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.

Предметом спору у даній справі є визнання права власності за ТОВ "НВФ "Рецикл" на нерухоме майно, яке було передано відповідачем до статутного фонду цього товариства.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Згідно з ч. 4 ст. 41 Основного закону та ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право приватної власності є непорушним та ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Стаття 316 Цивільного кодексу України визначає, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги котрого звернені до суду, який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно.

Відповідно до положень ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відносини стосовно майна господарського товариства регулюються нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про господарські товариства".

Згідно з ч. 1 ст. 86 Господарського кодексу України вкладами учасників та засновників господарського товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, а також інші майнові права (включаючи майнові права на об'єкти інтелектуальної власності), кошти, в тому числі в іноземній валюті.

Сума вкладів засновників та учасників господарського товариства становить статутний капітал товариства (ч. 1 ст. 87 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 85 Господарського кодексу України господарське товариство є власником майна, переданого йому у власність засновниками і учасниками як внески; продукції, виробленої в результаті господарської діяльності товариства; доходів, одержаних від господарської діяльності товариства; іншого майна, набутого товариством на підставах, не заборонених законом.

Зазначена норма кореспондується з положеннями статті 12 Закону України "Про господарські товариства" та статті 115 Цивільного кодексу України, якими також передбачено, що товариство є власником майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу.

Встановивши дані фактичні обставини у справі та керуючись вищезазначеними правовими приписами, апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність скасування рішення місцевого господарського суду про відмову у позові з огляду на те, що формування статутного фонду товариства було завершено ще 10.01.2007 року, а ОСОБА_5 не може бути одночасно і власником майна, що передано ним до статутного фонду товариства, і власником частки в статутному капіталі ТОВ "НВФ "Рецикл"; відтак, оскільки статутний фонд ТОВ "НВФ "Рецикл" сформований, майно, що було передано відповідачем як внесок до статутного фонду товариства - будівля картонажного цеху є власністю товариства; крім того, з моменту внесення майна до статутного капіталу господарського товариства, воно є власністю самого товариства, тобто, зазначене майно подружжя втратило ознаки об'єкта права спільної сумісної власності подружжя.

Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, приходить до висновку, що судами попередніх інстанцій при винесенні оскаржуваних судових актів було не повно досліджено обставини у даній справі, не надано належної правової оцінки предмету спору та правовідносинам, які виникли між сторонами, що призвело до протилежних висновків у справі на підставі тих самих доказів і з застосуванням загальних норм матеріального права.

Так, з матеріалів справи вбачається, що предметом спору є визнання права власності за товариством на нерухоме майно, яке було передано відповідачем до статутного фонду цього товариства, що потребує застосування судами норм прав, які регулюють саме ті правовідносини, які виникли між сторонами.

Поряд з цим, поза увагою господарських судів попередніх інстанцій залишився той факт, що в позовній заяві не зазначено конкретних правових підстав, з яких продається позов, і позивач фактично посилається лише на загальні норми, які регулюють право власності в цілому, зокрема, на ст. ст. 328, 331, 392 Цивільного кодексу України, та не регулюють даний предмет спору.

Колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на ту обставину, що ст. 392 Цивільного кодексу України передбачено захист прав існуючого власника, право власності якого не визнається або оспорюється іншою особою, в той час як позивач у спорі про визнання права власності на нерухоме майно, звертається до суду з метою набуття права власності на таке майно, тобто визнання в судовому порядку права власності на річ за загальним правилом є способом захисту наявного цивільного права, а не підставою для його виникнення.

Відтак, колегія суддів Вищого господарського суду України відзначає, що судам необхідно було застосувати до даних правовідносин не загальні норми права про визнання права власності, а ті норми, які регулюють даний предмет спору, зокрема, формування статутного капіталу товариства та внесення вкладів (ст. 52 Закону України "Про господарські товариства", ст. 144 Цивільного кодексу України ті ін.)

Крім того, господарськими судами попередніх інстанцій не було встановлено чи відбулась передача майна та реальний перехід права власності на спірне нерухоме майно, яке внесено до статутного фонду товариства, що буде мати вирішальне значення для правильного вирішення спору.

До того ж, колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на ту обставину, що господарськими судами як першої, так і апеляційної інстанції не досліджено коли ж відбувся факт порушення прав позивача і чи відбувся він взагалі.

Зазначені обставини не були враховані судами першої та апеляційної інстанцій при винесенні оскаржуваних судових актів, у зв'язку з чим суди прийшли до передчасних висновків у справі.

Неповне дослідження фактичних обставин справи та неналежне з'ясування дійсних прав і обов'язків сторін унеможливлює правильне застосування матеріального закону, що регулює спірні правовідносини.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що всупереч покладеному на суди обов'язку щодо повного та всебічного з'ясування дійсних обставин справи, суди на вищенаведене уваги не звернули, а тому судові акти попередніх інстанцій не можна визнати законними та обґрунтованими.

Передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1119 ГПК України Вищий господарський суд України за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи.

При новому розгляді справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати обставини справи, дійсні права та обов'язки сторін, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, визначити коло та правовий статус учасників цієї справи і, в залежності від встановленого, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

За таких обставин, касаційна скарга ТОВ "НВФ "Рецикл" та ОСОБА_4 на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 11.11.2013 року підлягає частковому задоволенню, а судові акти попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Миколаївської області від 15.08.2013 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 11.11.2013 року у справі № 915/1194/13 - скасувати.

3. Справу № 915/1194/13 направити до господарського суду Миколаївської області на новий розгляд.

Головуючий суддя О.М. Сибіга

Судді: Т.Ф. Костенко

Г.М. Фролова