Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2015 року Справа № 910/7397/15-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Губенко Н.М.,суддів:Барицької Т.Л., Картере В.І.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.08.2015та на рішеннягосподарського суду міста Києва від 03.06.2015у справі№910/7397/15-г господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Матімекс-Україна" доПублічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит"про зобов'язання перерахувати кошти та стягнення 16 831, 61 євро (421 961, 21 грн.). в судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача Бондаренко Д.М.;

- відповідача Косик С.І., Мухін А.М.;

Розпорядженням секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 03.11.2015 №02-05/848 змінено склад колегії суддів та сформовано наступний склад суддів для розгляду даної справи: головуючий суддя - Губенко Н.М., судді: Барицька Т.Л. (доповідач), Картере В.І.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.06.2015 у справі №910/7397/15-г (суддя Підченко Ю.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.08.2015 (судді: Зеленін В.О., Зубець Л.П., Шевченко Е.О.), задоволений позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Матімекс-Україна" (надалі позивач/ТОВ "Матімекс-Україна") до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" (надалі відповідач/банк/скаржник); за рішенням зобов'язано відповідача перерахувати кошти в іноземній валюті на вказані позивачем в позовній заяві реквізити, а також стягнуто з відповідача 16 831,61 євро пені, що еквівалентно 421 961,21 грн.

Відповідач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями в частині стягнення з нього пені, звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення місцевого господарського суду скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення з нього пені, а постанову апеляційного господарського суду повністю.

Ознайомившись з матеріалами справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті судових рішень, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Предметом даного спору є вимога позивача про зобов'язання відповідача перерахувати грошові кошти в іноземній валюті на вказані позивачем реквізити в рамках укладеного між позивачем та відповідачем договору на розрахунково-касове обслуговування від 23.07.2014 №027-14/АНВ з наступними змінами та доповненнями, а також про стягнення з відповідача пені в розмірі 16 831,61 євро, що еквівалентно 427 961,21 грн. за порушення виконання грошового зобов'язання.

Підставами позову є невиконання відповідачем своїх обов'язків відповідно до договору на розрахунково-касове обслуговування від 23.07.2014 №027-14/АНВ з наступними змінами та доповненнями, що полягає у невиконанні платіжних доручень позивача, а саме: №3 від 12.01.2015 на суму 49 558,28 євро; №4/1 від 14.01.2015 на суму 30 441,72 євро; №4/2 від 14.01.2015 на суму 35 000,00 євро; №4/3 від 14.01.2015 на суму 34 463,75 євро; №2/2 від 15.01.2015 на суму 50 000,00 євро; №5/1 від 19.01.2015 на суму 44 000, 00 євро; №5/2 від 19.01.2015 на суму 45 000,00 євро; №6 від 23.01.2015 на суму 8 867,88 євро; №7/1 від 26.01.2015 на суму 50 000,00 євро; №8/1 від 30.01.2015 на суму 4 735,67 євро та №7/2 від 04.02.2015 на суму 55 264,00 євро.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи повністю позовні вимоги позивача, погодилися із доводами останнього, наведеними в обґрунтування підстав позову. При цьому, керувалися ст.ст. 6, 11, 204, 526, 509, 611, 612, 615, 626, 627, 629, 1068, 1071 ЦК України, ст. 230 ГК України, положеннями Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", постанови правління Національного банку України "Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті" №22 від 21.01.2004, а також положеннями укладеного між сторонами договору.

Вищий господарський суд України частково погоджується із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як встановили суди та вбачається з матеріалів справи, 23.07.2014 між відповідачем - АТ "Банк "Фінанси та Кредит", як банком, та позивачем - ТОВ "Матімекс-Україна", клієнт, було укладено договір на розрахунково-касове обслуговування №027-14/АНВ, відповідно до умов якого банк відкрив клієнту поточний рахунок у національній валюті №26009001002401 і (або) поточний (поточні) рахунок (и) в іноземній валюті №26009001002401 в (USD/UAH/EUR) та зобов'язався здійснювати його (їх) розрахунково-касове обслуговування, а клієнт - оплачувати послуги банку відповідно до Тарифів банку на розрахунково-касове обслуговування рахунків (далі - тарифи) в порядку і на умовах, визначених договором (п. 1.1 договору).

Пунктами 2.1, 2.2 договору сторони узгодили, що банк здійснює розрахунково-касове обслуговування рахунків в операційний день банку у порядку і на умовах, визначених чинним законодавством України та банківськими правилами, а списання банком грошових коштів з рахунків здійснюється за дорученням клієнта або без його доручення у випадках, передбачених чинним законодавством України.

Банк зобов'язався вести комплексне розрахунково-касове обслуговування рахунків та виконувати за дорученням клієнта розрахункові, касові і інші операції, які не суперечать та передбачені для цього виду рахунків чинним законодавством України та банківськими правилами (п. 3.3.2 договору).

Згідно з пп. 3.3.3, 3.3.4 договору банк зобов'язується здійснити розрахунково-касове обслуговування рахунків у визначений внутрішніми документами банка робочий час крім суботи, неділі та святкових і неробочих днів, а також забезпечувати своєчасне зарахування грошових коштів на рахунки.

23.07.2014 сторони уклали додатковій договір №001 про обслуговування клієнта з використанням системи дистанційного обслуговування "Клієнт-банк" до договору на розрахунково-касове обслуговування №027-14/АНВ від 23.07.2014, згідно з п. 1.1 якого, банк зобов'язується здійснювати обслуговування клієнта з використанням системи дистанційного обслуговування "Клієнт-банк", тобто здійснювати розрахункові операції за дорученням клієнта з використанням розрахункових документів в електронній формі та приймати такі документи, що передаються по каналах електронного зв'язку на умовах, які передбачені договором на розрахунково-касове обслуговування і цим додатковим договором, діючим законодавством України і внутрішніми правовими актами банку (далі - дистанційне обслуговування).

Пунктом 2.1 додаткового договору від 23.07.2014 сторони узгодили, що дистанційне обслуговування клієнта здійснюється з використанням документів в електронній формі, в тому числі, платіжних доручень, заявок на купівлю-продаж валюти, виписок по рахунках клієнта, зведених відомостей сум заробітної плати для зарахування на поточні рахунки працівників клієнта, інших документів клієнта. Банк здійснює дистанційне обслуговування клієнта в системі "клієнт-банк" в операційні дні (крім вихідних, святкових і неробочих днів). Операції за розрахунковими документами, що надійшли від клієнта протягом операційного дня, але не пізніше 17:00, здійснюється банком в день надходження цих документів. Операції по розрахунковим документам, що надійшли після 17:00 годин, банк виконує не пізніше наступного операційного дня (п. 5.2 додаткового договору від 08.04.2014).

Крім того, як встановили суди, 30.07.2014 сторони уклали додаткову угоду до договору №027-14/АНВ на розрахунково-касове обслуговування від 23.07.2014, відповідно до умов якої п. 1.2 вказаного договору виклали в наступній редакції: "1.2. Банк здійснює розрахунково-касове обслуговування рахунків клієнта на умовах тарифного пакету "Оптимальний плюс індивідуальний", починаючи з 01.08.2014 року.".

Відповідно до ч.ч. 1 та 3 ст. 1068 ЦК України банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Частиною 1 ст. 1071 ЦК України унормовано, що банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження.

Відповідно до п. 8.1. ст. 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

В той же час, як встановили суди та що стало підставою для звернення позивача із даним позовом до суду, відповідачем не були виконані передані позивачем платіжні доручення, а саме: №3 від 12.01.2015 на суму 49 558,28 євро; №4/1 від 14.01.2015 на суму 30 441,72 євро; №4/2 від 14.01.2015 на суму 35 000,00 євро; №4/3 від 14.01.2015 на суму 34 463,75 євро; №2/2 від 15.01.2015 на суму 50 000,00 євро; №5/1 від 19.01.2015 на суму 44 000, 00 євро; №5/2 від 19.01.2015 на суму 45 000,00 євро; №6 від 23.01.2015 на суму 8 867,88 євро; №7/1 від 26.01.2015 на суму 50 000,00 євро; №8/1 від 30.01.2015 на суму 4 735,67 євро та №7/2 від 04.02.2015 на суму 55 264,00 євро. Вказані платіжні доручення були зареєстровані банком, про що свідчить печатка та підпис представника ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит". Крім того, як встановили суди на підставі дослідження банківських виписок з рахунку позивача, на момент звернення останнього до банку з вказаними вище платіжними дорученнями, на рахунку позивача було достатньо коштів для їх виконання.

Водночас, всупереч умов договору та вищевказаних норм, відповідачем вказані платіжні доручення виконані не були та не наведено жодних обґрунтованих причин їх невиконання.

Згідно з ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.ст. 526, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Отже, виходячи із встановлених судами попередніх інстанцій обставин, що знайшли своє підтвердження в суді касаційної інстанції, є вірним висновок судів попередніх інстанцій про задоволення позовної вимоги позивача про зобов'язання відповідача перерахувати кошти в іноземній валюті за вказаними позивачем у позовній заяві реквізитами.

В той же час, суд касаційної інстанції вважає передчасними висновки судів попередніх інстанцій про стягнення з відповідача пені у розмірі 16 831,61 євро, що еквівалентно 427 961,21 грн. за порушення виконання грошового зобов'язання з огляду на таке.

Стаття 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (далі - Закон) встановлює строки проведення переказу коштів, згідно з якими банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, в день його надходження або не пізніше наступного дня, якщо документ надійшов до банку після операційного часу (пункт 8.1 статті 8 Закону).

Крім того, банки та їх клієнти мають право передбачити в договорах інші, ніж встановлені в абзацах першому та другому цього пункту, строки виконання доручень клієнтів.

В свою чергу, пункт 8.4 статті 8 Закону "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" визначає строки виконання банками міжбанківського переказу, які не повинні перевищувати трьох операційних днів (для внутрішньобанківського переказу - двох операційних днів).

Таким чином, платіжні доручення клієнтів виконуються банком протягом цього ж робочого дня або не пізніше наступного робочого дня і не можуть перевищувати два операційні дні для внутрішньобанківського переказу коштів, а для міжбанківського переказу коштів не можуть перевищувати три операційні дні або в інші строки, якщо це передбачено в договорі.

Згідно з п. 5.1. договору на розрахунково-касове обслуговування за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Відповідно до п. 32.2. "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (на підставі якого був заявлений позов в частині стягнення пені та, відповідно, був задоволений судами) у разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Отже, згідно з пунктами 1.21, 1.22 статті 1 та пунктами 8.1, 8.4 статті 8, статтею 30, пунктом 32.2 статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" банк платника або банк отримувача зобов'язані сплачувати пеню клієнту - ініціатору переказу або відповідно клієнту-платнику на наступний день після останнього дня, коли такі банки повинні були відповідно до законодавства або договору завершити (виконати) ініціювання переказу коштів або завершити переказ коштів (зарахувати на рахунок або видати в готівковій формі).

В той же час, із судових рішень не вбачається, а в матеріалах справи відсутній розрахунок заявленої до стягнення пені, із якого б вбачався строк початку нарахування пені по кожному платіжному дорученню, невиконаному відповідачем, виходячи як з умов договору, так і наведених норм Закону, позаяк, висновок судів попередніх інстанцій про правомірність нарахування позивачем розміру пені по кожному платіжному дорученню, що в сукупності за всіма платіжними дорученнями становив би 16 831,61 євро, що еквівалентно 427 961, 21 грн., є передчасним.

Крім того, статтею 192 ЦК України унормовано, що законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно із частиною 1 статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частина 3 статті 533 ЦК України).

Такий порядок визначено Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 року № 15-93, дія якого не поширюється на правовідносини щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій за внутрішніми угодами, укладеними між резидентами на території України (такої правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 01.04.2015 у справі №909/660/14).

В п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" зазначено, що рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Статтею 1115 ГПК України унормовано, що у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Невстановлення судами попередніх інстанцій відповідних фактичних обставин в частині задоволення вимог про стягнення пені, які мають суттєве значення для правильного вирішення спору у справі, входять до предмету доказування, а отже підлягають обов'язковому дослідженню, і ненадання їм належної правової оцінки в сукупності є порушенням вимог ст. 43 ГПК України, що виключає можливість висновку суду касаційної інстанції про правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору в зазначеній частині.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними фактичні обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, рішення та постанова у справі в частині задоволення вимог про стягнення пені підлягають скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до господарського суду першої інстанції для встановлення зазначених обставин і надання їм належної правової оцінки з врахуванням вищевикладених вказівок цієї постанови.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.08.2015 та рішення господарського суду міста Києва від 03.06.2015 у справі №910/7397/15-г скасувати частково в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" 16 831,61 євро пені, що станом за офіційним курсом Національного банку України станом на 25.03.2015 становить 427 961,21 грн. та про стягнення 8 559,22 грн. судового збору, з передачею справи в цій частині позовних вимог на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

В іншій частині постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.08.2015 та рішення господарського суду міста Києва від 03.06.2015 у справі №910/7397/15-г залишити без змін.

Головуючий суддя Н.М. Губенко

Судді: Т.Л. Барицька

В.І. Картере