Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2015 року Справа № 910/11845/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

ГоловуючогоГончарука П.А.(доповідач),СуддівСтратієнко Л.В., Черкащенка М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 17 серпня 2015 року у справі №910/11845/14 за позовом державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" до приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Міністерство інфраструктури України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: товариство з обмеженою відповідальністю "Інтеравіа", товариство з обмеженою відповідальністю "Аерохендлінг", за участю прокуратури Київської області, про стягнення суми,

Встановив:

У червні 2014 року державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" 37 550 052,60 грн. боргу за надані позивачем послуги з наземного обслуговування повітряних суден у період з 26 вересня 2012 року по 31 січня 2014 року.

Рішенням господарського суду міста Києва від 24 листопада 2014 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 3 лютого 2015 року, в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України 15 квітня 2015 року, рішення господарського суду міста Києва від 24 листопада 2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 3 лютого 2015 року у справі №910/11845/14 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 7 липня 2015 року провадження у справі №910/11845/14 припинено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з тим, що спір не підлягає вирішенню в господарських судах України через наявність арбітражного застереження в договорі.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17 серпня 2015 року, ухвалу господарського суду міста Києва від 7 липня 2015 року скасовано, справу передано на розгляд до господарського суду міста Києва.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального права, просить оскаржувану постанову у справі скасувати, а ухвалу господарського суду міста Києва від 7 липня 2015 року залишити в силі.

У відзиві на касаційну скаргу позивач, вказуючи на безпідставність доводів касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, Міністерства інфраструктури України, прокурора, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечення проти них, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Предметом позову у справі є вимоги про стягнення з відповідача боргу в розмірі 37550052,60 грн., за період з 26 вересня 2012 року по 31 січня 2014 року, за надані послуги з наземного обслуговування повітряних суден, а саме:

- повідомлення усіх зацікавлених сторін про рух літака перевізника (пункт 1.1.4 додатку А стандартної угоди ІАТА в редакції 2004 року, далі - додаток А);

- інформування пасажирів та/або громадськість про час прибуття та/або відправлення літака перевізника та наземного транспорту (пункт 2.1.1 додатку А);

- вирішення питання щодо пасажирів, що слідують із зупинками, транзитних та таких, що слідують з пересадками, пасажирів і питання щодо їхнього багажу, а також інформування їх про послуги, наявні в аеропорту (пункт 2.1.2 додатку А);

- повідомлення перевізникові про скарги та претензії пасажирів перевізника (пункт 2.1.6 (а) додатку А);

- направлення пасажирів через пункти контролю до пунктів посадки на рейс (пункт 2.1.13 додатку А);

- направлення пасажирів від літака через пункти контролю (пункт 2.3.2 додатку А);

- інформування пасажирів/громадськість про час прибуття/відправлення (за межами аеропорту) (пункт 2.4.1 додатку А);

- забезпечення супроводження у місці стоянки повітряного судна у випадку його прибуття чи відправлення (пункт 3.2.1 (а) додатку А);

- забезпечення протипожежного та іншого захисного обладнання в місцях стоянки повітряного судна (пункт 3.8.1 (а) додатку А);

- забезпечення засобами зв'язку між наземною станцією та повітряним судном (пункт 4.2.3 (а) додатку А);

- з'ясування та відстеження польотного плану аеронавігаційних служб, виділеного відповідною аеронавігаційною службою час для перевізника (пункт 4.4.4 (b, e) додатку А).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціями 1 червня 2009 року сторонами укладено договір про наземне обслуговування у вигляді додатку В1.1/02.1.1-23.9-7 до Стандартної угоди про наземне обслуговування від січня 2004 року.

Договір складено відповідно до спрощеної процедури, згідно з якою сторони погодили, що умови Основної Угоди та додатку А до Стандартної угоди про наземне обслуговування від січня 2004 року, що опубліковані Міжнародною асоціацією повітряного транспорту, застосовуються так, якби ці умови були повністю повторені у договорі, при цьому, сторони підтвердили, що вказані умови їм відомі.

Відповідно до умов договору обслуговуюча компанія зобов'язалася забезпечити послуги з наземного обслуговування, в тому числі, надання місць для базування повітряних суден, обслуговування на пероні, обслуговування посадки та зльоту повітряних суден, обслуговування пасажирів в аеровокзалі, забезпечення авіаційної безпеки, обслуговування вантажу та пошти тощо.

Між сторонами укладалися додаткові угоди до договору, в тому числі, додаткова угода № 30 від 27 лютого 2014 року, в якій сторони погодили, зокрема, що спори, розбіжності чи вимоги, які виникають між сторонами з додатку або у зв'язку з ним, в тому числі, що стосуються його дійсності, недійсності, порушення, зміни чи розірвання, підлягають розгляду та вирішенню в арбітражі міста Цюріх (Швейцарія) згідно з Швейцарським регламентом Міжнародного Арбітражу Арбітражного інституту Торгових Палат Швейцарії, що діє на момент звернення до арбітражу. Арбітраж складається з трьох арбітрів, мова засідання - англійська, право, що застосовується до додатку - матеріальне право України.

Ця додаткова угода набирає чинності з моменту укладення та є невід'ємною частиною додатку. Сторони домовились, що відповідно до ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України цієї додаткової угоди застосовуються до відносин між сторонами, що виникли з 1 лютого 2014 року. Умови додатку та основної угоди застосовуються в частині, що не суперечить умовам цієї додаткової угоди. За наявності розбіжностей між положеннями цього додаткового договору та положеннями додатку та основної угоди, пріоритет мають положення цього додаткового договору (п. 15 додаткової угоди № 30 від 27 лютого 2014 року).

Посилаючись на вказане арбітражне застереження та на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, місцевий господарський суд, в ухвалі від 7 липня 2015 року зазначив, що спір у справі №910/11845/14 не підлягає вирішенню в господарських судах України, а тому провадження у справі підлягає припиненню.

Апеляційний господарський суд, посилаючись на положення ст. 627 Цивільного кодексу України, п. 3 ст. 6 Закону України "Про судоустрій України", ч. 1 ст. 7 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж", ст. 1, ч. 2 ст. 12 ГПК України, а також на рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року та ч. 4 п. 1 рішення Конституційного Суду України від 10 січня 2008 року №1-рп/2008, не погодився з такою правовою позицією першої інстанції і зазначив, що виходячи з принципу верховенства права, положень ст.ст. 21, 22 Конституції України щодо непорушності конституційних прав особи, положень ст. 6 Конвенції, яка гарантує права особи на доступ до суду і справедливий розгляд його справи судом та положень статей 3, 15 ЦК України щодо права особи на судовий захист цивільного права та інтересу, пріоритет у розгляді даного спору належить саме господарському суду, як органу судової влади, а не арбітражному суду, вказаному у договорі.

Висновок апеляційного господарського суду стосовно того, що даний спір має бути розглянутий господарським судом є правильним з огляду на наступне.

Статтею 1 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" передбачено, що до міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися зокрема спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв'язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" арбітражна угода - це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в зв'язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер, чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди.

Пунктом 7 ч. 1 ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" визначено, що суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у випадку, якщо дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України. За результатами дослідження чинності і дійсності арбітражної угоди господарський суд вирішує питання щодо необхідності і можливості припинення провадження по справі і направлення сторін до арбітражу.

Господарський суд, відповідно до ст. 2 ГПК України, порушує справи (у тому числі) за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору, припинити провадження у справі і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

Аналіз зазначених вище норм дає підстави вважати, що у господарському суді може бути розглянуто спір між сторонами і при наявності арбітражної угоди, узгодженої сторонами у відповідному договорі, але з урахуванням вимог ч. 1 ст. 8 вказаного Закону.

До матеріалів справи залучено клопотання відповідача про припинення провадження у справі (а.с. 226-231 Т. №6) у зв'язку із наявністю арбітражного застереження в укладеній сторонами угоді, в якій між тим, він надає пояснення щодо суті позову.

З матеріалів справи також вбачається, що дана справа судами розглядалась неодноразово, сторонами надавались пояснення щодо суті спору, і крім того, матеріали справи містять письмове пояснення відповідача від 7 липня 2015 року, в прохальній частині якого він просить відмовити у задоволенні позову.

Враховуючи наявність заяв відповідача щодо суті спору та приписи ч. 1 ст. 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж", господарським судом міста Києва безпідставно припинено провадження у даній справі відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Таким чином, постанова Київського апеляційного господарського суду, якою скасовано ухвалу суду першої інстанції про припинення провадження у даній справі, є законною, обґрунтованою, відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам і наявним матеріалам справи.

Доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права ґрунтуються на неправильному розумінні та тлумаченні відповідачем вказаних положень матеріального права, що унеможливлює прийняття таких доводів судом касаційної інстанції в якості підстави для зміни або скасування постановленого у справі судового рішення апеляційної інстанції.

З огляду на викладене, постановлену у справі постанову Київського апеляційного господарського суду слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 17 серпня 2015 року у справі №910/11845/14 - без змін.

ГоловуючийП.А.ГончарукСуддіЛ.В.Стратієнко М.М.Черкащенко