ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2016 року Справа № 915/90/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого-суддіКорнілової Ж.О. (доповідач), суддів:Ємельянова А.С., Грека Б.М., розглянувши матеріали касаційної скарги Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України"на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 07.06.2016 У справі№ 915/90/16 Господарського суду Миколаївської областіза позовомДержавного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" ДоТовариства з обмеженою відповідальністю "Європейська транспортна стивідорна компанія" Пророзірвання договору № А4-А від 10.07.2013 про встановлення сервітуту,в засіданні взяли участь:

Генеральна прокуратура України:Романов Р.О.,

представники:

від позивача:Ревенко О.В.,від відповідача:Уколов О.Л., Бігдан О.В., Копійка О.О.,

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Миколаївської області звернулось Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Європейська транспортна стивідорна компанія" про припинення дії договору від 10.07.2013 № А4-А про встановлення сервітуту.

Заявою про уточнення позовних вимог № 18-09/1822 від 21.03.2016 позивач змінив предмет позову: просив розірвати договір № А4-А від 10.07.2013 про встановлення сервітуту через припинення обставин, які були підставою для встановлення сервітуту.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 14.04.2016 у задоволенні позову відмовлено. Судові витрати покладено на позивача. Місцевий господарський суд дійшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог, з огляду на те, що позивач не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували припинення обставин, що були підставою для встановлення сервітуту. Обставина, яка була підставою для встановлення сервітуту, а саме: необхідність здійснення відповідачем навантажувально-розвантажувальних робіт через причал № 13, не припинена. Крім цього, місцевий господарський суд зазначив, що зміни в законодавстві, в тому числі і прийняття Кабінетом Міністрів України від 07.07.2015 № 483 Розпорядження № 1331-р від 14.12.2015, не можуть слугувати підставою для припинення чи розірвання договору сервітуту.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 07.06.2016 рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.04.2016 у справі № 915/90/16 залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням та постановою, Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.04.2016 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 07.06.2016, і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В порядку ст. 29 ГПК України у справу № 915/90/16 вступила Генеральна прокуратура України.

Заслухавши суддю-доповідача Корнілову Ж.О., обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши, прокурора, представників позивача та відповідача, перевіривши правильність норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції встановлено, що між Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (надалі - позивач, володілець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Європейська транспортна стивідорна компанія" (надалі - відповідач, користувач) 10.07.2013 укладено договір № А4-А про встановлення сервітуту (надалі - договір сервітуту).

Згідно з преамбулою договору сервітуту укладено у зв'язку з необхідністю виконання користувачем комплексу робіт і послуг, пов'язаних з перевалкою вантажів (навантажувально-розвантажувальних робіт) через причал № 13 та з використанням причальної інфраструктури (залізничні колії та підкранові колії), а також забезпечення володільцем можливості користування користувачем вказаними причалами та причальною інфраструктурою.

Відповідно до п. 1.1 договору сервітуту сервітут встановлюється щодо користування причалом та причальною інфраструктурою, які розташовані за адресою: 54020, м. Миколаїв, вул. Заводська, 23.

Відповідно до п. 2.1 договору сервітуту сервітут встановлюється для можливості здійснення користувачем навантажувально-розвантажувальних робіт через причал з використанням причальної інфраструктури.

Відповідно до п. 3.1 договору сервітуту видом права сервітуту є право користування майном (причалом та причальною інфраструктурою) згідно з планом-схемою причалу № 13 та причальної інфраструктури (додаток № 1, який є невід'ємною частиною цього договору), наступною довжиною: причал № 13 (інв. № 1031040) - 236,0 м.п., технологічна ширина 15,0 м.п.; залізничні колії № 53, 54 (інв. № 1031087, 1031088) - 355,68 м.п.; підкранові колії (інв. № 1031069) - 236,0 м.п. у дві нитки.

Пунктом 3.2 договору сервітуту визначено, що сервітут полягає у можливості вільного та безперешкодного користування користувачем причалом та причальною інфраструктурою, визначених вище у п. 3.1 даного договору.

Умовами п. 4.1 договору сервітуту передбачено, що зміст права сервітуту полягає у наданні права користування причалом та причальною інфраструктурою згідно з п. 3.1 договору. Сервітут є строковим та оплатним (п. 4.2 договору сервітуту).

Відповідно до п. 4.4 договору сервітуту сервітут встановлений за даним договором є речовим правом користувача, має абсолютний характер і підлягає захисту від неправомірних дій невизначеного кола осіб відповідно до діючого законодавства України. Сервітут не позбавляє володільця, щодо якого він встановлений, права володіння та користування причалом та причальною інфраструктурою (п. 4.5 договору сервітуту).

Відповідно до п. 14.1. договору сервітуту договір набирає чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін та діє протягом 10 (десяти) років з набуття чинності. У випадку якщо користувач не пізніше ніж за один місяць до закінчення терміну дії договору не повідомив володільця про наміри припинити його дію, договір вважається автоматично пролонгований на 10 (десять) років на тих самих умовах.

Відповідно до п. 14.4 договору сервітуту одностороннє розірвання даного договору з ініціативи володільця не допускається. Договір може бути припинений за взаємною згодою сторін шляхом укладення відповідної додаткової угоди до договору, підписаної уповноваженими представниками сторін та скріпленої печатками. Договір вважається припиненим з дати набуття чинності відповідної додаткової угоди. (п. 14.5 договору сервітуту).

Відповідно до п. 14.6 договору договір припиняється також у разі припинення сервітуту у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також у випадку передання об'єкта сервітуту користувачу в оренду.

На думку позивача, розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1331-р від 14.12.2015, яке набрало законної сили з 01.01.2016, встановлюється інший спосіб доступу до причалу, тому листом від 23.12.2015 № 18-06/6892 позивач повідомив відповідача про намір розірвати договір № А4-А від 10.07.2013 та листом № 18-06/6880 від 23.12.2015 позивач повідомив відповідача про намір укласти договір про забезпечення доступу портового оператору до причалу.

Листом № 28/12-8 від 28.12.2015 відповідач повідомив позивача, що заперечує щодо розірвання договору сервітуту та підписання договору про забезпечення доступу портового оператору до причалу.

Відповідно до статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 395 ЦК України речовими правами на чуже майно є право користування (сервітут).

За своїм змістом сервітут є правом на чужу річ і його сутність полягає у обмеженому користуванні чужою річчю у межах та спосіб, встановлених законами чи договором між сервітуарієм та власником речі або особою, якій майно було передано власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Частиною 1 ст. 402 ЦК України передбачено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Відповідно до ч. 1-5 ст. 403 ЦК України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не підлягає відчуженню. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.

Відповідно до ст. 406 ЦК України сервітут припиняється у разі:

1) поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлений сервітут, і власника майна, обтяженого сервітутом;

2) відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут;

3) спливу строку, на який було встановлено сервітут;

4) припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту;

5) невикористання сервітуту протягом трьох років підряд;

6) смерті особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут.

Відповідно до ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Суди дійшли правильного висновку, що закон пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з одночасною наявністю чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України, при істотній зміні обставин.

Місцевий господарський суд та суд апеляційної інстанції дійшли правильного висновку, що виконання договору сервітуту не порушує співвідношення майнових інтересів сторін, і не позбавляє заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладанні договору сервітуту, оскільки відповідач здійснює плату за користування сервітутом, як це визначено ст. 5 договору сервітуту.

Суди дійшли до правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог.

Таким чином касаційна скарга Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" не підлягає задоволенню, а постанова Одеського апеляційного господарського суду від 07.06.2016 у справі № 915/90/16 Господарського суд Миколаївської області слід залишити без змін.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 07.06.2016 у справі №

915/90/16 Господарського суд Миколаївської області залишити без змін.

Головуючий-суддя:Корнілова Ж.О. Судді:Ємельянов А.С. Грек Б.М.