Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2014 року Справа № 910/21109/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дунаєвської Н.Г. - головуючого,

Мележик Н.І.,

Самусенко С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві касаційну скаргу Корпорації "Об'єднання підприємств Марс" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 19 березня 2014 року у справі № 910/21109/13 Господарського суду міста Києва за позовом Державного підприємства "Базовий центр критичних технологій "Мікротек", м. Київ, до Корпорації "Об'єднання підприємств Марс", м. Київ, про стягнення 447 436,85 грн.,

за участю представників сторін:

позивача - Пархоменко О.О. (дов. б/н від 27.09.13);

відповідача - Міщенко А.Л. (дов. б/н від 17.02.14),

в с т а н о в и в:

У жовтні 2013 року позивач ДП "Базовий центр критичних технологій "Мікротек" пред'явив у господарському суді позов до відповідача Корпорації "Об'єднання підприємств Марс" про стягнення 447 436,85 грн.

Вказував, що 22.08.07 між ним (постачальником) та відповідачем (покупцем) був укладений договір № 01/07/79-07, згідно якого він зобов'язався виготовити та поставити покупцю продукцію у номенклатурі, кількості та в терміни, визначені в специфікації, а покупець - прийняти продукцію та здійснити її оплату на умовах та в строки, що визначені договором.

Зазначав, що 22.08.11, на виконання умов вказаного договору, передав покупцю визначену специфікацією продукцію на загальну суму 1 401 372 грн., що підтверджується підписаним сторонами та скріпленим печатками актом приймання-передачі продукції.

Посилаючись на часткову оплату відповідачем отриманої продукції, позивач, згідно заяви про збільшення розміру позовних вимог від 04.12.13, просив стягнути з відповідача 390 000 грн. боргу, 30 639,04 грн. пені, 26 797,81 грн. 3 % річних, а всього - 447 436,85 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18 грудня 2013 року (суддя Ломака В.С.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19 березня 2014 року (колегія суддів у складі: Агрикової О.В. - головуючого, Сухового В.Г., Чорногуза М.Г.), позов задоволено частково.

Постановлено стягнути з Корпорації "Об'єднання підприємств Марс" на користь ДП "Базовий центр критичних технологій "Мікротек" 390 000 грн. боргу, 19 500 грн. пені, 26 733,70 грн. 3 % річних та 8 724,67 грн. судового збору.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Судові акти мотивовані посиланнями на порушення відповідачем умов договору в частині повної оплати отриманої продукції, що є підставою до покладення на нього обов'язку по сплаті боргу, пені та 3 % річних з врахуванням їх правильного розрахунку.

У касаційній скарзі Корпорація "Об'єднання підприємств Марс", посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій приписів ст.ст. 251, 252, 253, 530, 612, 614, 692 ЦК України, просить скасувати постановлені у справі рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 22.08.07 між ДП "Базовий центр критичних технологій "Мікротек" (постачальником) та Корпорацією "Об'єднання підприємств Марс" (покупцем) був укладений договір № 01/07/79-07, згідно якого постачальник зобов'язався виготовити та поставити покупцю продукцію у номенклатурі, кількості та в терміни, визначені в специфікації, а покупець - прийняти продукцію та здійснити її оплату на умовах та в строки, що визначені договором.

Пунктом 2.7 договору покупець зобов'язався прийняти вироби, підписати акт приймання-передачі та здійснити оплату отриманого товару.

Згідно п. 4.1 договору замовник перераховує постачальнику передоплату у сумі, що дорівнює 50 % від загальної суми договору.

Після підписання відповідного акту приймання-передачі на всі вироби, покупець перераховує постачальнику оплату у сумі, що дорівнює 50 % від загальної суми договору (п. 4.2 договору).

Відповідно до ст.ст. 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст. 530 ЦК України).

В силу ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судами встановлено, що 22.08.11 позивач передав покупцю визначену специфікацією продукцію на загальну суму 1 401 372 грн., що підтверджується підписаним сторонами та скріпленим печатками актом приймання-передачі продукції, проте відповідач лише частково розрахувався за отриману продукцію в сумі 1 011 372 грн., в зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 390 000 грн.

Приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Встановивши порушення відповідачем договірного зобов'язання в частині повної оплати отриманої продукції, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про стягнення з відповідача 390 000 грн. боргу та 26 733,70 грн. 3 % річних, розмір яких правильно зменшено судом першої інстанції у зв'язку з їх неправильним розрахунком позивачем.

Крім того, п. 8.2 договору сторони погодили, що у разі порушення строків розрахунків за поставлену продукцію на умовах даного договору, покупець сплачує пеню за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за період нарахування пені нарахованої на суму несвоєчасної оплати, але не більше 5 % від суми несвоєчасної оплати.

В силу ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Порушення відповідачем договірного зобов'язання в частині повної оплати отриманої продукції, стали обґрунтованою підставою для часткового задоволення судами попередніх інстанцій вимог позивача про стягнення з відповідача 19 500 грн. пені.

При цьому, відмовляючи в задоволенні решти вимог про стягнення пені, суди правильно зазначили про те, що позивачем здійснено розрахунок пені з порушенням ст. 253 ЦК України щодо визначення початку строку прострочення оплати отриманої продукції та без врахування встановлених п. 8.2 договору обмежень щодо розміру пені, яка не може перевищувати 5 % від суми заборгованості.

З огляду на викладене, судами попередніх інстанцій на підставі встановлених фактичних обставин справи, з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін та правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини.

Доводи касаційної скарги про те, що судами не взято до уваги домовленості сторін щодо зобов'язання часткової оплати отриманої продукції третьою особою, - ДГЗП "Спецтехноекспорт" по договору № STE-2-255-Д-11/200-11 від 19.07.11 в сумі 240 000 грн., не заслуговують на увагу суду, оскільки зводяться до переоцінки доказів, яким судами попередніх інстанцій надавалась належна правова оцінка.

Суд дав оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що відповідає вимогам ст. 43 ГПК України, переоцінка доказів, відповідно до ст. 1117 ГПК України, не входить до меж перегляду справи в суді касаційної інстанції.

Постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального законодавства, доводи касаційної скарги правильності викладених у ній висновків не спростовують, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Корпорації "Об'єднання підприємств Марс" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19 березня 2014 року у справі № 910/21109/13 залишити без змін.

Головуючий суддя: Н.Г.Дунаєвська

Судді: Н.І. Мележик

С.С. Самусенко