Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2015 року Справа № 927/216/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Гончарука П.А.суддів Кондратової І.Д. Стратієнко Л.В. (доповідач)за участі представників: позивача: відповідача: не з'явився Таран Ю.М.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство"Агродім"на рішення та постановуГосподарського суду Чернігівської області від 14 жовтня 2014 року Київського апеляційного господарського суду від 22 грудня 2014 рокуу справі№ 927/216/14за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Агродім"дотовариства з обмеженою відповідальністю "Носівський цукровий завод"про стягнення 209 959,14 грн

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2014 р. позивач звернувся до суду з позовом (з урахування уточнень позовних вимог) про стягнення з відповідача 175 138,60 грн вартості додаткових робіт, 24 792,00 грн інфляційних втрати та 5 687, 10 грн 3% річних.

Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.

Останнім рішенням Господарського суду Чернігівської області від 14.10.2014 (суддя - Фетисова І.А.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2014 (головуючий - Пономаренко Є.Ю., судді - Дідиченко М.А., Руденко М.А.), у задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити.

Заслухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено господарськими судами, 04.08.2010 між сторонами було укладено договір № 3-ю на переробку цукрових буряків, за умовами якого ТОВ "Сільськогосподарське підприємство "Агродім" зобов'язався поставити ТОВ "Носівський цукровий завод" для переробки цукрові буряки врожаю 2010 року, а останній - їх прийняти і переробити в готову продукцію - цукор, патоку, жом та передати готову продукцію ТОВ "СП "Агродім".

Відповідно до п. 3.1. договору позивач здійснює поставку сировини на приймальний пункт Носівського цукрового заводу за власний рахунок у фізичній вазі.

За умовами п. 3.2. договору відповідач здійснює доставку сировини в фізичній вазі з приймального пункту на цукрозавод за власний рахунок.

Згідно з п. 3.3. договору відповідач здійснює поставку сировини, яка передається позивачем (39 % від загальної залікової ваги зданої сировини позивачем) з поля на приймальний пункт цукрового заводу, яка відноситься як оплата за переробку буряку позивачу.

Відповідно до п. 4.5. розподіл між сторонами сировини здійснюється у співвідношенні, при якому позивачу належить 61 %, а відповідачу 39 % сировини, яка залишається як оплата за технічну переробку сировини.

Пунктом 4.16. договору передбачено, що після закінчення сезону переробки цукрових буряків 2010 року сторони зобов'язуються провести звірку і підписати акт звірки відповідно до якого проводяться повні розрахунки між сторонами.

Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судами, станом на 30.11.2010 сторонами проведено звірку та підписано акт кінцевих розрахунків за прийнятий давальницький цукровий буряк з урахуванням вмісту цукру в ньому врожаю 2010 року.

У акті сторони погодили обсяг зданої позивачем сировини (5 284,948 т), визначення втрат буряку (90,373 т), утримання за переробку (2 025,9 т), залікову масу (3 168,7 т), % цукру при прийманні (16,02), коефіцієнт у % виходу (13,07).

З акту вбачається, що фактично відповідачем від позивача прийнято чистої сировини 5 194,575 т (5 284,948 т - 90,373 т = 5 194,575 т).

Відповідачем за переробку утримано 2 025,9 т, що становить 39 % від фактично прийнятої відповідачем чистої сировини масою 5 194,575 т.

Згідно з п. 4.5. договору 61 % сировини (3 168,7 т) належить позивачу.

Із зазначеної маси (3 168,7 т), з урахуванням коефеціенту виходу 13,07 %, видано позивачу 414,15 т готової продукції у вигляді цукру, що підтверджено реєстром ТТН по відвантаженню цукру виробництва 2010 року, ТТН та довіреностями позивача на отримання цукру (а.с. 95-124, т. 6).

Вказаним актом підтверджується, що відповідачем прийнято виконання позивачем умов п. 3.1. договору щодо доставки сировини та проведено видачу цукру саме з залікової ваги 3 168,7 т, яка становить 61 % від фактично прийнятої відповідачем чистої сировини 5 194,575 т.

Відповідачем утримано 39 % сировини в кількості 2 025,9 т, саме як оплату за переробку, що відповідає умовам п. 3.3. договору.

Як правильно встановлено судами, сировина в кількості 2 025,9 т, що становить 39 % від загальної кількості чистої завезеної сировини, є саме тією сировиною, яку відповідач мав обов'язок за умовами п. 3.3. договору самостійно вивезти з поля до заводу, однак відповідач не здійснив дій щодо вивезення сировини (цукрових буряків) з поля.

У зв'язку з невиконанням відповідачем свого зобов'язання, з метою недопущення загибелі врожаю та як наслідок виникнення боргу у позивача перед відповідачем, позивачем з фізичними особами-підприємцями були укладені договори для вивезення сировини з поля до приймального пункту цукрового заводу (а.с. 60-168, т. 1). Також позивачем власним транспортом була здійснена доставка сировини до приймального пункту заводу відповідача (а.с. 2-124, т. 5; а.с. 25, т. 6).

Всього, позивачем підтверджено доставку сировини до заводу відповідача вагою нетто до скидки на забруднення 5808435 кг.

З реєстру товарно-транспортних накладних, актів виконаних робіт фізичними особами-підприємцями, платіжних доручень на оплату послуг фізичним особам-підприємцям вбачається отримання позивачем автотранспортних послуг із вивезення сировини з поля до приймального-пункту заводу на суму 207 086,76 грн (сума здійснених позивачем витрат на оплату послуг із вивезення сировини з поля до приймального-пункту заводу) (а.с. 44-67, т. 6).

Статтею 22 ЦК України та статтею 224 ГК України визначено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відшкодування збитків є одним із видів господарсько-правової відповідальності і для застосування такої міри відповідальності необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; шкідливого результату такої поведінки - збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності, хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.

Чинним законодавством України обов'язок доведення факту наявності порушення відповідачем зобов'язання, наявність та розмір понесених збитків, а також причинно-наслідковий зв'язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача.

Отже, господарські суди прийшли до правильного висновку, що позивачем відповідно до вимог ст. ст. 33, 34 ГПК України було доведено порушення відповідачем зобов'язань щодо виконання п. 3.3. договору, внаслідок вчинення якого позивачу були заподіяні збитки у розмірі 175 138,60 грн та наявності в діях відповідача складу господарського правопорушення.

У ході розгляду даної справи відповідачем - ТОВ "Носівський цукровий завод" було подано до суду заяву про застосування позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Сторонами у договорі № 3-ю від 04.08.2010 не було збільшено тривалості позовної давності.

Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судами, позивачем понесені збитки на оплату автотранспортних послуг впродовж 23.09.2010 - 08.11.2010 (дати платіжних доручень), однак позивач дізнався про порушення його права 30.11.2010 - у день формування кінцевих розрахунків за договором № 3-ю, що відображено в акті, як зарахування в оплату за умовами п. 3.3 договору та утриманої сировини за переробку 2 025,9 т, що становить 39 %.

Таким чином, суди прийшли до правильного висновку, що перебіг строку позовної давності розпочався з 01.12.2010 і закінчився 01.12.2013, однак позивач звернувся до суду 14.02.2014, тобто з пропуском позовної давності.

Доводи касаційної скарги про початок перебігу позовної давності з моменту отримання відповідачем претензії від 16.08.2013 не ґрунтуються на вказаних вище нормах закону.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК України).

За таких обставин, взявши до уваги заяву відповідача про застосування позовної давності, судами правомірно відмовлено у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача 175 138,60 грн у зв'язку зі спливом позовної давності.

Оскільки стягнення 3 % річних та інфляційних втрат є похідними від стягнення основного боргу, то суди прийшли до правильного висновку про відсутність підстав для застосування відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України до ТОВ "Носівський цукровий завод".

Інші посилання скаржника в обґрунтування касаційної скарги також не підтверджуються матеріалами справи, спростовуються висновками судів та не доведені відповідно до вимог ст. 33 ГПК України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Агродім" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 14 жовтня 2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22 грудня 2014 року у справі за № 927/216/14 - без змін.

Головуючий, суддя П. Гончарук Суддя І. КондратоваСуддя Л. Стратієнко