Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2015 року Справа № 910/5849/15-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДобролюбової Т.В.суддівГоголь Т.Г. (доповідач), Швеця В.О.розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін: позивача: Божков Т.І. - дов. від 05.11.15, відповідача: Шульга А.В. - дов. від 16.03.15,

касаційну скаргуДочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" Державне підприємство "Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма "Прогрес"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 28.09.15у справі№910/5849/15-г Господарського суду міста Києваза позовомДочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - "Державна госпрозрахункова зовнішньоторгівельна та інвестиційна фірма "Укрінмаш"доДочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" Державне підприємство "Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма "Прогрес"провизнання недійсним правочину

Дочірнє підприємство Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державна госпрозрахункова зовнішньоторгівельна та інвестиційна фірма "Укрінмаш" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" Державне підприємство "Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма "Прогрес" про визнання недійсним правочину, оформленого заявою відповідача від 12.02.15 №28/312 про зарахування зустрічних однорідних вимог у розмірі 4500000 грн. Позивач посилався на те, що оспорюваний правочин суперечить приписам статті 601 Цивільного кодексу України та підлягає визнанню недійсним на підставі приписів статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.05.15 (суддя Сівакова В.В.) позов задоволено. Суд виходив з того, що за оспорюваним правочином як зустрічну однорідну вимогу, що підлягає зарахуванню, відповідач вважає збитки, завдані неналежним виконанням позивачем зобов'язань за договором від 05.07.13. Проте, як визнали суди, наявність таких збитків та їх розмір за оспорюваним правочином про зарахування зустрічних вимог не є беззаперечним та доведеним, а тому така вимога не підлягає зарахуванню в порядку приписів статті 601 Цивільного кодексу України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.09.15 (судді: Мальченко А.О., Агрикова А.В., Руденко М.А.) рішення господарського суду першої інстанції залишено без змін з тих же підстав.

До Вищого господарського суду України з касаційною скаргою звернулося Дочірнє підприємство Державної компанії "Укрспецекспорт" Державне підприємство "Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма "Прогрес", яке просить судові рішення у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у позові. Скаржник вважає, що судами невірно установлені обставини справи і невірно оцінені докази у справі, зокрема, листи відповідача щодо готовності виробу до передачі. Він посилається на порушення судами приписів статей 203, 601-603 Цивільного кодексу України, статті 43 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник вказує на те, що оспорюваний правочин відповідає вимогам законодавства; що позивач повинен відшкодувати збитки, завдані неналежним виконанням своїх договірних зобов'язань; що вони є доведеними та підлягають до зарахування як зустрічні вимоги за вказаним правочином.

Від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить залишити судові акти у справі без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування господарськими судами норм чинного законодавства, колегія суддів відзначає наступне.

Господарськими судами установлено та підтверджено матеріалами справи, що 05.07.13 між Державним підприємством "Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма "Прогрес" - продавцем та Дочірнім підприємством Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма "Укрінмаш"- покупцем був укладений договір №3/77-Д/Д-21-01/2013/П. За умовами цього договору продавець зобов'язався передати, а покупець, в свою чергу, прийняти і оплатити головний швидкісний патрульний катер проект 1100 шифр "Марлін" із додатковим озброєнням у кількості 1 одиниця, ціна якого зазначена в додатку №1 до даного договору. Згідно з пунктом 3.3 договору та додатку №1 до нього загальна вартість виробу складає 12275738,50 грн., з ПДВ. Відповідно до пункту 4.1 договору (в редакції додаткової угоди №1 від 18.07.13) покупець сплачує продавцю 4500000 грн. упродовж 5 банківських днів з моменту надання продавцем відповідного рахунку на оплату. Пунктом 5.1 договору передбачено, що приймання-передача виробів здійснюється уповноваженими представниками продавця та покупця у м. Феодосія, з оформленням відповідного акта приймання-передачі та видаткових накладних. Згідно з пунктом 5.3 договору приймання-передача виробу здійснюється упродовж 90 календарних днів з моменту отримання продавцем оплати, визначеної пунктом 4.1. Належним чином оформлений та підписаний акт приймання-передачі виробу та видаткових накладних є підтвердженням виконання зобов'язань сторін щодо передачі виробу за даним договором (пункт 5.5). Згідно з пунктом 5.6 договору усі ризики втрат і/або ушкоджень виробу, та/або відповідальність за шкоду, заподіяну третім особам, зберігаються за продавцем до моменту підписання уповноваженими представниками продавця і покупця відповідного акта приймання-передачі виробу та видаткових накладних у місці передачі згідно з пунктом 5.1 договору. Цей договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до його остаточного виконання, але не пізніше 31.12.13 (пункт 11.1 договору). Господарські суди установили, що позивач перерахував відповідачеві в якості оплати за вказаним договором 4500000 грн.; що передача виробу за договором мала бути здійснена у строк до 16.10.13. Проте, як установили суди, відповідач в порушення умов договору виріб позивачеві не передав, що, між іншим, відповідачем не заперечується. Судами також було установлено, що у зв'язку із закінченням строку дії договору та невиконанням відповідачем обов'язку з передачі катеру позивач неодноразово скеровував відповідачеві вимоги про повернення сплачених за катер 4500000 грн. Втім такі вимоги були залишені відповідачем без задоволення. Разом з тим, в процесі розгляду спору суди установили, що 12.02.15 відповідач направив позивачеві заяву №28/312 про зарахування зустрічних вимог сторін за договором №3/77-Д/Д-21-01/213/П від 05.07.13, за якою до заліку в якості зустрічної вимоги ним було визначено 4500000 грн. Ці кошти відповідач вважав збитками, що підлягають до відшкодування йому позивачем через неналежне (на його думку) виконання останнім своїх договірних зобов'язань (неприйняття виробу за названим договором купівлі-продажу). Проте, як установили суди, з підтвердженням матеріалами справи, вказані вимоги не підлягають до зарахування як однорідні за названим правочином, оскільки не відповідають визначеним законом обов'язковим умовам щодо їх дійсності (реальності існування) та настання строку виконання таких. Відтак, суди установили, що вказаний односторонній правочин про зарахування зустрічних однорідних вимог суперечить вимогам законодавства (статті 601 Цивільного кодексу України). Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимога Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державна госпрозрахункова зовнішньоторгівельна та інвестиційна фірма "Укрінмаш" заявленса до Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" Державне підприємство "Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма "Прогрес" про визнання недійсним правочину, оформленого заявою відповідача від 12.02.15 №28/312 про зарахування зустрічних однорідних вимог у розмірі 4 500 000 грн. Ухвалюючи судові акти у справі, господарські суди дійшли висновку про обґрунтованість цих вимог. Відповідно до приписів статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину. Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. За приписами частин 1 - 5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків. Як вже зазначалося, позивач звернувся з позовом про визнання недійсним правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог від 12.02.15 №28/312, як такого, що суперечить приписам статті 601 Цивільного кодексу України. Відповідно до приписів статті 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін. У розумінні наведених приписів зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому). Зарахування здійснюється за наявності наступних умов: вимоги сторін мають бути зустрічні, тобто такі, які випливають з двох різних зобов'язань; вимоги мають бути однорідними, тобто в обох зобов'язаннях повинні бути речі одного роду; а також такими, строк виконання щодо яких настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Аналогічні положення містить і стаття 203 Господарського кодексу України. Господарські суди в процесі розгляду спору, на підставі повного та об'єктивного розгляду усіх обставин та оцінки зібраних у справ доказів, установили, що оспорюваний правочин про зарахування зустрічних однорідних вимог суперечить вимогам наведеного законодавства; що вимоги, котрі підлягають до зарахування, в порядку приписів статті 601 Цивільного кодексу України, як однорідні, повинні бути дійсними, існуючими (тобто факт наявності зустрічного зобов'язання має бути доведеним) та такими, строк виконання яких настав, чого у даному випадку суди обох інстанцій не установили. Як вже зазначалося, відповідач заявив до заліку 4500000 грн. збитків, котрі він нарахував за порушення (які він вважав) позивачем умов договору від 05.07.13. Проте, ці збитки позивачем не визнавалися та стягнуті не були, а відтак не були доведені, як того вимагають приписи статті 601 Цивільного кодексу України. Зважаючи на установлені обставини, суди визнали, що оспорюваний правочин підлягає визнанню недійсним та задовольнили позов. Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази, додатково перевіряти їх. Враховуючи те, що судами установлені обставини, з якими законодавство пов'язує визнання правочину недійсним, висновки судів про наявність підстав для задоволення позову є правомірними. Доводи скаржника не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки не спростовують установленого судами; стосуються переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза компетенцією суду касаційної інстанції; та були предметом судового розгляду в судах попередніх інстанцій і мотивовано відхилені ними. Отже, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, і те, що порушень чи неправильного застосування судами норм чинного законодавства не виявлено, правових підстав для скасування постанови у справі та задоволення касаційної скарги не вбачається.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.09.15 у справі №910/5849/15-г залишити без змін.

Касаційну скаргу Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" Державне підприємство "Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма "Прогрес" залишити без задоволення.

Головуючий суддя Т.Добролюбова

Судді Т.Гоголь

В.Швець