Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2014 року Справа № 916/945/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя : Корсак В.А.

судді: Данилова М.В., Данилова Т.Б. (доповідач)

розглянувши матеріали касаційної скаргидержавного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 18.09.2014р. у справі господарського суду№916/945/14 Одеської області за позовомдержавного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" додержавного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" про за участю представників сторін: позивача - відповідача -стягнення 588 116,39грн. пр. Остапов В.В. - дов. №898547-48 від 18.09.14р. пр. Пуленко К.М. - дов. №135 від 25.12.13р.

В С Т А Н О В И В:

У березні 2014 року державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" про стягнення з відповідача на користь позивача 588116,39грн. заборгованості за неналежне виконання умов Договору майнового сервітуту від 30.09.2013р. №112-П-ІЛФ-13.

Рішенням господарського суду Одеської області від 27.06.2014р. (суддя Никифорчук М.І.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18.09.2014р. (судді Ярош А.І., Журавльов О.О., Таран С.В.) позовні вимоги задоволено, стягнуто з державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" на користь державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" 588116,39грн. плати за майновим сервітутом.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, державне підприємство "Іллічівський морський торговельний порт" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить скасувати постанову і рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

У відзиві на касаційну скаргу державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" заперечує проти доводів викладених в касаційній скарзі та вважає їх безпідставними, а оскаржувані рішення законними і обґрунтованими, тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Додаткові документи, надані ДП "Іллічівський морський торговельний порт" як додаток до письмових пояснень, Вищим господарським судом України по суті не розглядаються в силу приписів ст.1117 ГПК України, і приєднуються до матеріалів справи без надання їм правової оцінки.

Заслухавши присутніх в судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні і постанові та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Вирішуючи справу по суті, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідно до Закону України "Про морські порти України", розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.03.2013р. №133-р "Про погодження пропозиції щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту", наказу Міністерства інфраструктури від 19.03.2013р. №163 "Про заходи щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту та утворення державного підприємства "Адміністрація морських портів України" було проведено реорганізацію державних підприємств морського транспорту, шляхом виділу стратегічних об'єктів портової інфраструктури, іншого майна, прав та обов'язків стосовно них згідно розподільчих балансів, та утворено, внаслідок виділу, державне підприємство "Адміністрація морських портів України".

Пунктом 1.1 статті 15 Закону України "Про морські порти України" передбачено, що Адміністрація морських портів України утворюється з метою утримання та забезпечення ефективного використання державного майна, переданого їй в господарське відання, у тому числі модернізації, ремонту, реконструкції та будівництва гідротехнічних споруд, інших об'єктів портової інфраструктури, розташованих у межах території та акваторії морського порту.

Згідно із п.3 Наказу Міністерства інфраструктури від 19.03.2013р. №163 Адміністрація морських портів України є правонаступником державних підприємств морського транспорту, зазначених у п.1 цього наказу (в тому числі ДП "Іллічівський морський торговельний порт"), у частині майна, прав та обов'язків відповідно до розподільчих балансів.

Пунктом 7 вказаного наказу встановлено, що після проведення державної реєстрації Адміністрації морських портів України головам Комісій передати, а голові Адміністрації морських портів України прийняти на баланс майно, права та обов'язки державних підприємств морського транспорту, що реорганізуються, згідно із затвердженими Міністерством розподільчими балансами та актами приймання-передачі.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до акту приймання-передачі майна, майнових прав та зобов'язань №482/19 від 13.06.2013р., комісією з реорганізації ДП "Іллічівській морський торгівельний порт" передано майно, майнові права та зобов'язання, яке належить ДП "Іллічівській морський торгівельний порт", а ДП "Адміністрація морських портів України" прийняло майно, майнові права та зобов'язання в т.ч. на причал Іллічівського морського порту №19.

Після передачі від ДП "ІМТП" за актом приймання-передачі, зазначені причали знаходяться на обліку у Адміністрації, яка реалізовує відповідні повноваження власника (особи, у якої знаходиться державне майно в господарському віданні).

30.09.2013р. між державним підприємством "Адміністрація морських портів України" в особі Іллічівської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (надалі - Власник) та державним підприємством "Іллічівський морський торговельний порт" (надалі - Сервітуарій) укладено договір майнового сервітуту (користування гідротехнічними спорудами) №112-П-ІЛФ-13, згідно якого Адміністрація морських портів України, на визначених договором умовах оплати, надає Сервітуарію право обмеженого користування належними Адміністрації морських портів України гідротехнічними спорудами (нерухомим майном) розташованими в акваторії Іллічівського морського порту, а саме: причал №19, довжиною 220,00 м, архівний номер паспорту 85312.

Відповідно до п.1.2 договору право користування причалом обмежується виконанням відповідачем навантажувально-розвантажувальних робіт, що відповідає положенням ст.ст.401,404 ЦК України.

Згідно із п.2.3 договору оплата за сервітут здійснюється Відповідачем щомісячно, до 30 числа місяця, наступного за звітним, на підставі рахунку Позивача. Сума щомісячного платежу розраховується виходячи з кількості днів у звітному місяці.

30.09.2013р. сторонами також складений, підписаний та завірений печатками акт за договором №112-П-ІЛФ-13 від 30.09.2013р., який є підставою для здійснення взаєморозрахунків, порядок яких визначений у Договорі, та за яким Адміністрація відповідно до умов договору №112-П-ІЛФ-13 від 30.09.2013р. надала в період з 21.08.2013р. по 30.09.2013р. Сервітуарію (Іллічівському порту) право обмеженого користування гідротехнічною спорудою, що належать Адміністрації та розташованою вдовж акваторії Іллічівського морського порту, а саме: Причал №19 довжиною 220 метрів. Розмір плати за право обмеженого користування причалом №19 в період з 21.08.2013р. по 30.09.2013р. складає 151082,53грн. без ПДВ 20% - 30216,51грн. Загальна сума плати з ПДВ складає 181299,04грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач умови договору виконав у повному обсязі, що підтверджується рахунками на оплату за використання причалу на загальну суму 588116,39грн., а саме №4451 від 30.09.2013р. на суму 181299,04 грн., №9360 від 31.10.2013р. на суму 137079,76грн., №9381 від 30.11.2013р. на суму 132657,83грн., №12856 від 31.12.2013р. на суму 137079,76грн., які отримані відповідачем.

Однак, відповідач в порушення умов договору не здійснив оплату за використання об'єктів сервітуту.

Вирішуючи справу по суті, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідно до ч.3 ст.18 Закону України "Про морські порти України" власники та/або користувачі технологічно пов'язаних об'єктів портової інфраструктури зобов'язані укладати між собою договори, що визначають взаємні права і обов'язки щодо організації та забезпечення безперервності технологічного процесу надання відповідних послуг у морському порту і встановлюють єдиний порядок експлуатації відповідної інфраструктури морського порту.

Як зазначено у Статуті, Адміністрація є державним комерційним підприємством, зареєстрованим відповідно до чинного законодавства України. Відповідно до ч.2 ст.74 Господарського кодексу України, п.4.2 Статуту Адміністрації, майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання. В будь-якому разі усе майно, що знаходиться в розпорядженні Адміністрації, належить до державного майна.

Згідно із ч.1 ст.136 Господарського кодексу України, право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим кодексом та іншими законами. Отже, Адміністрація як особа, у господарському віданні якої знаходиться причали та на балансі якої вони числяться, здійснює право володіння, користування та розпорядження цим майном.

Так як Адміністрація здійснює право володіння, користування та розпорядження закріпленим за ним майном, вона володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, а саме ч.1 та ч.2 ст.319 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.403 Цивільного кодексу України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не підлягає відчуженню. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.

Судами попередніх інстанцій не встановлені випадки припинення сервітуту, визначені, ст.406 Цивільного кодексу України.

Згідно із ст.638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що сторони досягли згоди з усіх умов і спірний договір без будь-яких зауважень підписано повноваженими представниками сторін: Адміністрації та Порту, а також завірено печатками сторін. Договір №112-П-ІЛФ-13 від 30.09.2013р. недійсним не визнавався.

Статтями 626, 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 193 Господарського Кодексу України та статтею 526 Цивільного Кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із ч.2 ст.218 Господарського Кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Враховуючи викладене та те, що рахунки на оплату (використання причалу), які одержані відповідачем, останнім не оплачені, суди дійшли до висновку про задоволення позовних вимог ДП "АМПУ" в особі Іллічівської філії ДП "АМПУ" та стягнення з відповідача заборгованості в сумі 588116,39грн.

Посилання відповідача на те, що позивачем не здійснено державну реєстрацію права власності ДП "АМПУ" на об'єкт сервітуту за договором майнового сервітуту (користування гідротехнічними спорудами) від 30.09.2013р., не спростовують наведеного, а тому не можуть бути підставами для відмови у позові.

Суди попередніх інстанцій, перевіривши зміст договору та фактичні обставини виконання сторонами договірних зобов'язань, встановили, що сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов наявного чинного договору, який не є нікчемним та недійсним у встановленому законом порядку не визнавався, при цьому фактичне користування об'єктом відбувалось, що не заперечується сторонами, а тому вказаний договір повинен виконуватись сторонами належним чином відповідно до ст.526 ЦК України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що відсутність реєстрації права сервітуту не тягне за собою недійсність договору сервітуту, оскільки чинне законодавство не ставить за умову дійсність договору реєстрацію саме договору, а не права, яке виникло на підставі договору.

Щодо посилання скаржника на приписи Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" в частині державної реєстрації права користування (сервітуту) то вони були предметом розгляду судів попередніх інстанцій і їм надана належна правова оцінка.

Статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт", оскільки доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів по справі, а судами попередніх інстанцій було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для даної справи, їм надано належну правову оцінку та прийнято рішення і постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити їх без змін.

Судові витрати, сплачені касатором до бюджету під час подання касаційної скарги, у зв'язку з відмовою в задоволенні касаційної скарги на підставі ст.49 ГПК України залишаються на касаторі.

Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.09.2014р. у справі №916/945/14 господарського суду Одеської області залишити без змін.

Головуючий суддя В. Корсак

Судді М. Данилова

Т. Данилова