Історія справи

Постанова ВГСУ від 03.08.2016 року у справі №914/930/15
Постанова ВГСУ від 20.01.2016 року у справі №914/930/15
Постанова ВГСУ від 18.01.2017 року у справі №914/930/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2016 року Справа № 914/930/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Іванової Л.Б. (доповідач), Барицької Т.Л., Гольцової Л.А.,розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ВіЕс Банк"на ухвалуЛьвівського апеляційного господарського суду від 04.05.2016у справі№ 914/930/15 Господарського суду Львівської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Оптіма-Капітал"доПриватного підприємства "Шива"простягнення 500000 грн.особа, якою подано апеляційну скаргу Публічне акціонерне товариство "ВіЕс Банк"за участю представників сторін:

позивача: Авдєєнко В.В., дов. від 05.11.2015 № 20-А

відповідача: не з'явилися

скаржника: Марків В.Д., дов. від 16.12.2013 № 1580/1275/04

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Оптіма-Капітал" звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Приватного підприємства "Шива" про стягнення 500000,00 грн. заборгованості за договором процентної позики № 2012/02-15 від 15.02.2012.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 23.04.2015 у справі № 914/930/15, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.11.2015, позов задоволено повністю, стягнуто з Приватного підприємства "Шива" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Оптіма-Капітал" 500000 грн. 00 коп. боргу та 10000 грн. 00 коп. судового збору.

Постановою Вищого господарського суду України від 20.01.2016 постанову Львівського апеляційного господарського суду від 02.11.2015 у справі № 914/930/15 Господарського суду Львівської області скасовано, справу № 914/930/15 направлено на новий розгляд до Львівського апеляційного господарського суду.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 04.05.2016 у справі № 914/930/15 (колегія суддів у складі: головуючого судді Матущака О.І., суддів Гнатюк Г.М., Скрипчук О.С.) провадження у справі № 914/930/15 за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "ВіЕс Банк" припинено.

Не погоджуючись із ухвалою суду апеляційної інстанції, Публічне акціонерне товариство "ВіЕс Банк" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 04.05.2016 у справі № 914/930/15, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Так, скаржник вказує на те, що апеляційний господарський суд дійшов помилкового висновку про те, що рішення суду першої інстанції не порушує права та інтереси банку, оскільки не врахував порядок погашення заборгованості, визначений умовами тристоронньої Угоди про врегулювання погашення заборгованостей від 27.07.2012, не виконав вказівки суду касаційної інстанції щодо з'ясування правової природи стягуваної суми, залишив поза увагою здійснені відповідачем платежі на погашення заборгованості, що свідчить про відсутність між сторонами спору у цій справі.

29.07.2016 до Вищого господарського суду України надійшов відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Оптіма-Капітал" на касаційну скаргу, в якому позивач просить оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції залишити без змін, касаційну скаргу - без задоволення.

У поданому 02.08.2016 до суду касаційної інстанції відзиві Приватне підприємство "Шива" просить залишити ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 04.05.2016 у справі № 914/930/15 без змін, касаційну скаргу - без задоволення.

Сторони згідно з приписами статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач не скористався передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового акту, вважає касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 15.02.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Оптіма-Капітал" (далі - позикодавець) та Приватним підприємством "Шива" (далі - позичальник) було укладено договір процентної позики № 2012/02-15 (далі - договір), відповідно до умов якого позикодавець зобов'язується надати позичальнику грошові кошти для будівництва об'єкту за адресою м. Львів, вул. Зубрівська, 38, у розмірі, визначеному договором, а позичальник зобов'язується прийняти та повернути їх позикодавцю у визначений договором строк, а також сплатити проценти за весь термін користування позикою в розмірі та в строк, встановлені договором (п. 1.1 договору).

Згідно із пунктами 2.1. - 2.3 договору сума позики за договором становить 4000000,00 грн. Позикодавець може надавати суму позики в повному обсязі так і частинами. За договором позичальник зобов'язаний сплачувати проценти в розмірі 1% річних від суми фактично наданої позики (або її частини, з урахуванням п. 2.3 договору) з дня фактичного надання до дня фактичного повернення позики. День фактичного повернення позики (її частини) визначається згідно п. 5.3 договору. У разі дострокового повернення частини позики проценти продовжують сплачуватись виходячи з неповерненої суми.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 27.07.2012 між Публічним акціонерним товариством "Фольксбанк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "ВіЕс Банк", та Приватним підприємством "Шива" було укладено кредитний договір № KU018029, відповідно до умов якого банк надав відповідачу кредит в розмірі 2630000,00 доларів США із строком погашення, не пізніше 26.07.2019.

27.07.2012 між Публічним акціонерним товариством "Фольксбанк", Приватним підприємством "Шива" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Оптіма-Капітал" також укладено тристоронню угоду про врегулювання погашення заборгованостей, пунктами 1, 2.1, 2.2 якої визначено, що термін повернення позики за договором процентної позики № 2012/02-15 від 15.02.2012 буде у будь-якому випадку пізнішою датою, ніж термін повернення кредиту за кредитним договором № KU018029 від 27.07.2012, а позивач і відповідач у цій справі зобов'язуються погоджувати із Банком будь-які зміни, які вони бажають внести до умов договору процентної позики.

З метою реалізації домовленостей викладених п. 1, сторони цієї угоди дійшли згоди про те, що у будь-якому випадку Приватне підприємство "Шива" виконає свої зобов'язання перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Оптіма-Капітал", а Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Оптіма-Капітал" прийме таке виконання зобов'язання лише після того, як Приватне підприємство "Шива" виконає усі свої зобов'язання перед Публічним акціонерним товариством "ВіЕс Банк" - правонаступником Публічного акціонерного товариства "Фольксбанк" за кредитним договором.

Як встановлено судом, в подальшому сторонами (ПП "Шива" та ТОВ "Компанія з управління активами "Оптіма-Капітал"), без залучення третьої сторони ПАТ "ВіЕс Банк", було укладено додаткові угоди про внесення змін і доповнень до названого вище договору процентної позики від 15.02.2012 № 2012/02-15, а саме: від 01.12.2013, 01.08.2014 та 31.12.2014, якими сторони змінювали умови процентної ставки та остаточний строк погашення заборгованості за основним договором.

Згідно із умовами останньої додаткової угоди від 31.12.2014, розділ 5 договору позики "Порядок повернення суми позики" викладено у наступній редакції:

"п. 5.1 Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю суму позики (або неповернену її частину у разі дострокового погашення частини позики) в останній день строку, встановленого в п. 4.1 цього договору.

п. 5.2 Сума позики підлягає поверненню шляхом її перерахування на поточний рахунок позикодавця.

п. 5.3 Днем повернення позики (її частини) вважається день зарахування суми позики (її частини) на поточний рахунок позикодавця.

п. 5.4 У будь-який момент суму позики (її частину) може бути достроково повернено позичальником у порядку, передбаченому п. 5.2 договору.

п. 5.5 Позичальник зобов'язаний достроково повернути позикодавцю усю суму позики (або залишок несплаченої суми позики), а також усю суму процентів за користування позикою на письмову вимогу позикодавця, протягом п'яти календарних днів з моменту отримання від позикодавця такої письмової вимоги у разі, якщо за результатами господарської діяльності у 2014 році збитки позичальника будуть перевищувати 10 000 000,00 грн. Визнання розміру збитків позичальника відбувається шляхом аналізу позикодавцем балансу (звіту про фінансовий стан) позичальника по результатах його господарської діяльності у 2014 році, завірену копію якого позичальник зобов'язаний надати позикодавцю не пізніше 23.02.2015 року".

Судом апеляційної інстанції також встановлено, що постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.02.2016 у справі № 914/3389/15 вказані вище додаткові угоди від 01.12.2013, 01.08.2014 та 31.12.2014 визнані недійсними.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, місцевий господарський суд встановив, що на виконання умов договору позики позивачем з лютого 2012 по січень 2015 (останній переказ 26.01.2015) перераховувались періодично кошти на рахунок відповідача, які відповідачем отримано та в свою чергу суму позики повернуто частково.

24.02.2015 позивачем було направлено відповідачу претензію з вимогою сплатити суму боргу, у відповідь на яку відповідач повідомив про скрутне матеріальне становище підприємства та відсутність можливості погасити суму боргу за договором та просив розстрочити строк повернення боргу частинами на три місяці, зобов'язуючись перерахувати перший платіж у розмірі 500000,00 грн. у строк до 15.03.2015.

Приймаючи рішення про задоволення позову, місцевий господарський суд виходив з того, що відповідач не здійснив перерахунок першого платежу у зазначений ним строк, чим порушив взяті на себе зобов'язання, борг відповідача станом на час вирішення спору складає 500000,00 грн., відповідачем позовом визнано повністю, доказів оплати боргу не надано і відсутні підстави вважати, що визнання позову відповідачем суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції, припиняючи провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "ВіЕс Банк", дійшов висновку, що безпосереднім фактом порушення прав та охоронюваних законом інтересів апелянта у справі як особи, яка не брала участь у справі, може бути лише факт визнання недійсними додаткових угод від 01.12.2013, 01.08.2014 та 31.12.2014, який на дату прийняття рішення судом першої інстанції у даній справі не існував, вказані додаткові угоди були чинними, а інших достатніх обґрунтувань вирішення судом першої інстанції його прав та обов'язків апелянтом у апеляційній скарзі не наведено.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає помилковими вищевказані висновки суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.

Згідно із ст. 91 Господарського процесуального кодексу України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Ухвали місцевого господарського суду оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення господарського суду, лише у випадках, передбачених статтею 106 цього Кодексу.

У розгляді апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції і яка вважала, що місцевим господарським судом вирішено питання про її права та обов'язки, апеляційний господарський суд, прийнявши апеляційну скаргу до провадження (якщо вона не підлягала поверненню з передбачених Господарським процесуальним кодексом підстав), повинен з'ясувати наявність правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі.

Якщо при цьому буде встановлено, що права такої особи оскаржуваним судовим рішенням не порушені та що питання про її права і обов'язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися, то апеляційний господарський суд своєю ухвалою припиняє апеляційне провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу, оскільки у такому випадку не існує правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі, в зв'язку з чим відсутній суб'єкт апеляційного оскарження (п. 5І Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 17.05.2011 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України").

Судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов'язків цієї особи, тобто суд має розглянути і вирішити спір про право у правовідносинах, учасником яких на час розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або містити судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийнято про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення наведено висновки суду про права та обов'язки зазначеної особи або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. У цьому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що випливають зі змісту п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків.

Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції у цій справі, якою було залишено без змін рішення місцевого господарського суду про задоволення позову, Вищий господарський суд України у постанові від 20.01.2016 вказав на те, що судами не було з'ясовано правову природу стягуваної заборгованості, що призвело до невизначеності того, чи стосується рішення суду першої інстанції прав і обов'язків скаржника.

При новому розгляді справи судом апеляційної інстанції вказівки суду касаційної інстанції не були виконані, що призвело до помилкових висновків суду про відсутність порушення прав скаржника.

Так, як встановлено судом першої інстанції, відповідно до п. 4 договору позики, укладеного між позивачем і відповідачем, остаточною датою повернення позики є 03.06.2015.

31.12.2014 сторонами було укладено додаткову угоду до договору процентної позики № 2012/02-15 від 15.02.2012, якою сторони вирішили викласти Розділ 5 договору "Порядок повернення суми позики" у новій редакції, додавши п. 5.5 такого змісту: "п. 5.5 Позичальник зобов'язаний достроково повернути позикодавцю усю суму позики (або залишок несплаченої суми позики), а також усю суму процентів за користування позикою на письмову вимогу позикодавця, протягом п'яти календарних днів з моменту отримання від позикодавця такої письмової вимоги у разі, якщо за результатами господарської діяльності у 2014 році збитки позичальника будуть перевищувати 10000000,00 грн. сторони домовились, що визнання розміру збитків позичальника відбувається шляхом аналізу позикодавцем балансу (звіту про фінансовий стан) позичальника по результатах його господарської діяльності у 2014 році, завірену копію якого позичальник зобов'язаний надати позикодавцю не пізніше 23.02.2015 року."

Згідно із ст.ст. 1050, 1052 Цивільного кодексу України позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Як свідчить зміст позовної заяви, позовні вимоги у справі обґрунтовані тим, що керуючись п. 5.5 договору позики у наведеній вище редакції, позивач 24.02.2015 звернувся до відповідача з вимогою про дострокове погашення суми позики у розмірі 6578258,59 грн. і строк виконання такої вимоги настав на п'ятий календарний день з моменту її отримання.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Разом з тим, як встановлено в ході апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції, тристоронньою Угодою про врегулювання погашення заборгованостей від 27.07.2012 було визначено, що термін повернення позики за договором процентної позики № 2012/02-15 від 15.02.2012 буде у будь-якому випадку пізнішою датою, ніж термін повернення кредиту за кредитним договором KU018029 від 27.07.2015, а п. 2 угоди встановлено, що у будь-якому випадку Приватне підприємство "Шива" виконає свої зобов'язання перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Оптіма-Капітал", а Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Оптіма-Капітал" прийме таке виконання зобов'язання лише після того, як Приватне підприємство "Шива" виконає усі свої зобов'язання перед банком за кредитним договором.

При цьому, відповідно до умов тристоронньої угоди позивач і відповідач у цій справі зобов'язалися погоджувати із банком будь-які зміни, які вони бажають внести до умов договору процентної позики, а відповідач, крім цього, зобов'язався здійснювати виконання зобов'язань як боржник за будь-якими договорами кредиту, позики, поруки, застави (іпотеки) та гарантії виключно після погодження із банком. Натомість як зміни до договору позики, в тому числі і щодо права на дострокове повернення позики, так і виконання зобов'язань відповідача за договором позики з банком не погоджено.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 531 Цивільного кодексу України визначено, що боржник має право виконати свій обов'язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно із ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи наведене, невиконання позивачем і відповідачем взятих на себе зобов'язань за тристоронньою угодою щодо погодження із банком змін до договору процентної позики (п. 2.2 угоди), погодження із банком виконання зобов'язань за договором позики (п. 2.3 угоди) та порушення черговості виконання зобов'язань за договором позики і кредитним договором у зв'язку із вимогою позивача про дострокове повернення суми позики, призвело до порушення права банку на першочергове задоволення своїх вимог за кредитним договором, що не було враховано судами попередніх інстанцій.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі (ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України).

Як свідчать матеріали справи та встановлено апеляційним господарським судом, постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.02.2016 у справі № 914/3389/15 визнано недійсною додаткову угоди від 31.12.2014 до договору позики, яка була підставою позову у цій справі. Вказана постанова залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 18.05.2016.

Частиною 1 ст.ст. 216, 236 Цивільного кодексу України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Отже, зміст тристоронньої угоди та вищенаведені обставини справи дають підстави для висновку про те, що станом на дату звернення із позовом у цій справі, у позивача було відсутнє право вимоги погашення позики за договором процентної позики № 2012/02-15 від 15.02.2012, виникнення якого обумовлене виконанням відповідачем зобов'язань по сплаті заборгованості (тіло кредиту і проценти) за укладеним із ПАТ "ВіЕс Банк" кредитним договором або погодженням банку на здійснення відповідачем таких платежів.

Таким чином колегія суддів вважає, що апеляційний господарський суд дійшов помилкового висновку проте, що прийнятим у справі судовим рішенням не порушено права скаржника. Крім цього, враховуючи, що скаржник є учасником спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції також не визначився із залученням його до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, відповідно до ст. 27 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що ухвала суду апеляційної інстанції про припинення провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "ВіЕс Банк" підлягає скасуванню з передачею справи до суду апеляційної інстанції для розгляду апеляційної скарги по суті.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ВіЕс Банк" задовольнити.

Ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 04.05.2016 у справі № 914/930/15 Господарського суду Львівської області скасувати.

Справу № 914/930/15 передати на розгляд до Львівського апеляційного господарського суду.

Головуючий суддя: Л. Іванова

судді: Т. Барицька

Л. Гольцова