Історія справи

Постанова ВГСУ від 03.03.2016 року у справі №910/20128/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2016 року Справа № 910/20128/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддяЯценко О.В.,суддіФролова Г.М., Ходаківська І.П.розглянувши матеріали касаційної скаргиПублічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 22.12.2015 рокуу справі№ 910/20128/15Господарського судуміста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"доЖитлово-будівельного кооперативу "Медик-2"за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 1. Публічного акціонерного товариства "Київенерго", 2. Комунального підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр"простягнення коштів

В засіданні взяли участь представники:

- позивача:Шевченко О.Л. дов. № 746 від 31.12.2015 року,- відповідача:Чугаєнко О.М. дов. б/н від 04.01.2016 року, Кудряшова В.М. - голова правління,- третіх осіб:ПАТ "Київенерго": не з'явився, КП "ГІОЦ": не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (далі за тестом - ПАТ "АК "Київводоканал") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Житлово-будівельного кооперативу "Медик-2" (далі за текстом - ЖБК "Медик-2") про стягнення заборгованості за послуги постачання питної води та приймання стічних вод в сумі 33 258, 42 грн., інфляційних втрат в сумі 3 750, 73 грн., 3 % річних в розмірі 921, 41 грн., пені в сумі 1 051, 16 грн. та штрафу в сумі 1 662, 92 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.09.2015 року, в порядку ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Публічне акціонерне товариство "Київенерго" (далі за текстом - ПАТ "Київенерго") та Комунальне підприємство "Головний інформаційно-обчислювальний центр" (далі за текстом - КП "ГІОЦ").

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.10.2015 року у справі № 910/20128/15 припинено провадження в частині стягнення основного боргу в сумі 13 324, 90 грн., відмовлено в задоволенні позову ПАТ "АК "Київводоканал" до ЖБК "Медік-2" про стягнення основного боргу в розмірі 19 933, 52 грн., інфляційних втрат в сумі 3 750, 73 грн., 3 % річних в розмірі 921, 41 грн., пені в сумі 1 051, 16 грн. та штрафу в сумі 1 662, 92 грн.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, ПАТ "АК "Київводоканал" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2015 року в частині відмови в задоволені позовних вимог та прийняти у вказаній частині нове рішення, яким вказані позовні вимоги задовольнити.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2015 року у справі № 910/20128/15 апеляційну скаргу ПАТ "АК "Київводоканал" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2015 року - без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими актами, ПАТ "АК "Київводоканал" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 19.10.2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2015 року у справі № 910/20128/15 в частині відмови в задоволені позовних вимог, а матеріали справи направити на новий розгляд до місцевого господарського суду, аргументуючи порушення норм права, зокрема, ст. ст. 525, 526, 629 Цивільного кодексу Української, ст. 6 Господарського кодексу України, ст. ст. 42, 43, 47, 43 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою від 04.02.2016 року колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого -. Яценко О.В., суддів - Фролової Г.М., Ходаківської І.П касаційна скарга Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" прийнята до провадження, справа призначена до розгляду у судовому засіданні на 03.03.2016 року.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що 24.06.2008 відкрите акціонерне товариство Акціонерна компанія "Київводоканал" (постачальник) та ЖБК "Медік-2" (абонент) уклали договір № 08305/4-04 про постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі, згідно п. 1 якого постачальник зобов'язався надавати абоненту послуги з постачання питної води та на підставі пред'явленого абонентом дозволу на скид стічних вод у систему каналізацій міста Києва приймати від нього стічні води відповідно до Правил приймання стічних вод у систему каналізації міста Києва, а абонент зобов'язався здійснювати своєчасну оплату наданих йому послуг на умовах правочину, дотримуватись порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлений Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затверджених Наказом № 65 від 01.07.1994 Держжитлокомунгоспу України, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 22.07.1994 за № 165/374, Правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених Наказом № 37 від 19.02.2002 Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 26.04.2002 за № 403/6691, а також дотримуватись норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини, що виникають за договором.

Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27 червня 2008 року № 190 затверджено Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, згідно п. п. 3.1., 3.7. яких розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюється на основі показів засобів обліку. Розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.

Положеннями п. 2.1.1. вказаного вище Договору сторони передбачили, що облік поставленої води та кількість прийнятих стоків здійснюється за показанням водолічильника, зареєстрованого у постачальника, окрім випадків, передбачених Правилами користування. У випадку наявності у абонента декількох об'єктів водопостачання, облік спожитої ним води здійснюється з урахуванням показань всіх лічильників, зареєстрованих за абонентом. Обсяг наданої води для поливу визначається за показаннями водолічильника. В разі технічної неможливості встановлення водолічильника, кількість поставленої води може визначатися за узгодженням з постачальником розрахунком.

Пунктом 2.1.2. Договору сторони узгодили, що зняття показань з водолічильника (-ків) здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника у присутності представника абонента у строки згідно з графіком обслуговування постачальника. Для абонента із стабільним об'ємом водоспоживання (30 м. куб. із незначним коливанням) зняття показань з лічильника може здійснюватись постачальником поквартально, при цьому останній направляє абоненту щомісячно платіжні документи, виходячи із його середньодобового споживання води. Показання водолічильника за відповідний період можуть бути прийняті до розрахунків постачальником від абонента в письмовому вигляді. В разі, якщо абонент не забезпечить присутності свого представника для зняття показань, дані, що зняті постачальником, є підставою для виставлення платіжних документів на оплату наданих послуг.

Згідно п. п. 2.1.6., 2.2.1. Договору облікові дані абонента щодо кількості та вартості спожитих ним послуг підлягають обов'язковому звірянню у постачальника. Постачальник щомісячно направляє до банківської установи абонента платіжні документи (в електронному вигляді - дебетові повідомлення, вимоги-доручення тощо) для оплати за поставлену воду та прийняті стічні води відповідно до встановлених тарифів. Тарифи на послуги з водопостачання та водовідведення встановлюються уповноваженими органами відповідно із чинним законодавством та не підлягають узгодженню сторонами.

В разі зміни тарифів у період дії цього договору постачальник доводить абоненту нові тарифи у платіжних документах без внесення додаткових змін до цього договору стосовно строків їх введення та розмірів.

Відповідно до п. п. 2.2.2., 2.2.3. Договору у розрахункових документах зазначаються вартість та кількість наданих послуг за відповідний період, а також розмір діючих тарифів; оплата вартості послуг здійснюється абонентом щомісячно у безготівковій формі у десятиденний термін з дня направлення постачальником платіжного документу до банківської установи абонента; за згодою постачальника оплата може здійснюватися іншими способами, що не суперечать чинному законодавству України; в разі утворення боргу, оплата, що надходить від абонента, першочергово зараховується постачальником в погашення боргу; у разі неотримання від постачальника поточного щомісячного розрахункового документу, абонент здійснює оплату вартості наданих йому послуг, не пізніше 5-го числа наступного місяця, платіжним дорученням, виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості спожитої води.

Договір, згідно п. 7.1., укладається на один рік і набуває чинності з моменту його підписання сторонами договір вважається пролонгованим на новий строк, якщо за 20 днів до припинення його дії жодна із сторін письмово не повідомить про це іншу сторону.

Так, підставою для звернення до суду, на думку позивача, стало те, що відповідач має заборгованості перед позивачем за договором № 08305/4-04 від 24.06.2008 щодо спожитих з липня 2012 по 30.06.2014 послуг з постачання води та приймання стічних вод, однак, відповідач, заперечуючи проти заявлених вимог, обґрунтовує це тим, що позивачем безпідставно заявлено до стягнення вартість води на підігрів, оскільки бойлер, що здійснює такий підігрів, знаходиться на балансі ПАТ "Київенерго".

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положенням ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України закріплено обов'язок замовника оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, встановлених у договорі, якщо останнім передбачено надання такої послуги за плату.

Відповідно до ст. ст. 1, 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" комунальними послугами є результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.

Статтями 16, 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства. Відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Договірні правовідносини між сторонами регулюються Законом України "Про питну воду та питне водопостачання", сферу дії якого визначено статтею 2 Закону, відповідно до якої дія вказаного Закону поширюється на всі суб'єкти господарювання, що виробляють питну воду, забезпечують міста, інші населені пункти, окремо розташовані об'єкти питною водою шляхом централізованого питного водопостачання або за допомогою пунктів розливу води (в тому числі пересувних), застосування установок (пристроїв), інших засобів нецентралізованого водопостачання, а також на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, що здійснюють регулювання, нагляд і контроль за якістю питної води, станом джерел та систем питного водопостачання, а також споживачів питної води.

Дія Закону України "Про питну воду та питне водопостачання", згідно ст. 2, поширюється на всі суб'єкти господарювання, що виробляють питну воду, забезпечують міста, інші населені пункти, окремо розташовані об'єкти питною водою шляхом централізованого питного водопостачання або за допомогою пунктів розливу води (в тому числі пересувних), застосування установок (пристроїв), інших засобів нецентралізованого водопостачання, а також на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, що здійснюють регулювання, нагляд і контроль за якістю питної води, станом джерел та систем питного водопостачання, а також споживачів питної води.

Відповідно до ст.1 Закону України"Про питну воду та питне водопостачання" централізоване питне водопостачання - це господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води.

Водовідведення визначено приписами вказаного Закону як господарська діяльність із відведення та очищення комунальних та інших стічних вод за допомогою комплексу об'єктів, споруд, колекторів, трубопроводів, пов'язаних єдиним технологічним процесом.

Згідно п. п. 3.1., 5.2. Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на підставі показів приладів обліку; вузли обліку повинні розташовуватися на мережі споживача, як правило, на межі балансової належності мереж виробника та споживача, або за згодою виробника в приміщеннях, розташованих безпосередньо за зовнішньою стіною будівлі в місці входу водопровідного вводу.

Відповідно до п. 3.7. вказаних Правил розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.

За приписами ч. 2 ст. 22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" та пп. 5 п. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживачі питної води зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення.

Судами попередніх інстанцій досліджено, що згідно пояснень позивача за кодом 4-1541 обліковуються об'єми питної води та стоки за холодну воду, а за кодом 4-51541 - об'єми питної води для потреб гарячого водопостачання та водовідведення.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що відповідачем 16.08.2015 (після порушення провадження у справі) перераховано 13 324, 90 грн. як оплату вартості отриманих послуг за поставлену холодну воду та прийняті стоки (код 4-1541) на рахунок ПАТ "АК "Київводоканал", що підтверджується платіжним дорученням № 106 від 16.08.2015, скріпленим печаткою фінансової установи про проведення платежу.

Згідно п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України провадження у справі припиняється якщо відсутній предмет спору.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що припинення провадження у справі на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Отже, враховуючи те, що на момент виникнення спору заборгованість в розмірі 13 324, 90 грн. (код 4-1541) ЖБК "Медік-2" погашено не було, а внесено плату лише 16.08.2015, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що провадження у справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 13 324, 90 грн. підлягає припиненню на підставі п.1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Крім того, позивачем було заявлено позовні вимоги за кодом 4-51541 - вода, що йде на підігрів та водовідведення.

Господарськими судами попередніх інстанцій було досліджено розшифровки з рахунку абонента, які підтверджують, що за період з липня 2012 по червень 2014 позивачем було надано, а ЖБК "Медік-2" спожито послуг з холодного водопостачання та водовідведення (код 4-1541) в обсязі 18 541 куб. м. Одночасно, в межах коду 4-51541 позивачем прийнято стоків гарячої води у обсязі 11 211 куб. м. Відповідачем наведений вище обсяг споживання послуг холодного водопостачання та водовідведення (в тому числі, гарячої води) не заперечувався.

За приписами п. 2 ст. 19 Закону України "Про державне регулювання у сфері ринку комунальних послуг України" Національна комісія регулювання електроенергетики України виконує функції державного регулювання у сфері теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення до закінчення процесу формування Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України, що має бути завершено до 01.01.2011. До встановлення Національною комісією регулювання електроенергетики України тарифів на теплову енергію, транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) мережами, постачання теплової енергії, а також тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення діють тарифи, що встановлені відповідно органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку.

Згідно п. 13 Положення про Національну комісію регулювання електроенергетики України, затвердженого Указом № 335/98 від 21.04.1998 Президента України, (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) Національна комісія регулювання електроенергетики України в межах своїх повноважень на основі та на виконання законодавства приймає рішення у вигляді постанов і розпоряджень, які є обов'язковими для виконання підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності.

Національною комісією регулювання електроенергетики України було прийнято постанову № 82 від 10.02.2012 "Про встановлення тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення ПАТ "АК "Київводоканал".

Так, позивачем заявлено до стягнення вимога за воду, що йде на підігрів в розмірі 16 887, 90 грн.

Відповідно до п. п. 2.1., 2.2. та 3.13. Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27 червня 2008 року, договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України "Про питну воду і питне водопостачання" та "Про житлово-комунальні послуги".

Істотні умови договору між виробником та споживачем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення визначаються відповідно до Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення.

Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів, фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності. Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

Отже, за змістом наведеного пункту Правил № 190 визначено, що розрахунок за спожиту гарячу воду повинен проводитися з балансоутримувачем бойлеру, а тому вартість спожитої води, що іде на підігрів має оплачувати балансоутримувач теплових пунктів.

Крім того, відповідно до ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується; відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається; предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах.

Таким чином, обрахунок обсягів спожитої води має здійснюватися на підставі показів приладів обліку, встановлених на межі балансової належності теплового пункту, та сплачуватись балансоутримувачем теплових пунктів на підставі укладеного договору.

Згідно п. п. 2, 6 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630, централізоване постачання гарячої води - це послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у гарячій воді, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем гарячого водопостачання. Послуги повинні відповідати з централізованого постачання гарячої води - вимогам щодо якості і тиску води, температури гарячої води, а також розрахунковим нормам витрати води у точці відбору.

Чинне законодавство України не розділяє послугу з постачання споживачам гарячої води (гарячого водопостачання) на окремі частини з постачання окремо теплової енергії та окремо холодної води, а встановлює, що енерговиробник та/або енергопостачальник виробляє та постачає гарячу воду; тобто, саме гаряча вода є товаром, продуктом енерговиробника та/або енергопостачальника, яку отримує споживач; при цьому, саме енерговиробник та/або енергопостачальник споживає холодну воду для вироблення гарячої води, а споживач оплачує холодну воду, яка йде на підігрів, лише у тому випадку, якщо він отримує від водопостачальника холодну воду та самостійно підігріває її до стану гарячої води.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що доказів того, що теплові пункти, з яких здійснено постачання гарячої води, перебувають на балансі відповідача, позивачем не надано.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, тепловий пункт за адресою, на яку позивачем постачається питна вода на підігрів для виготовлення гарячої води, за яку останній виставляє рахунки відповідачу, знаходяться у володінні та користуванні не відповідача, а перебуває в обслуговуванні та на балансі ПАТ "Київенерго", яким роз'яснено, що між ЖБК "Медік-2" та ПАТ "Київенерго" був укладений договір № 620407 від 01.02.2008 про постачання теплової енергії у гарячій воді, у відповідності до умов якого третя особа 1 зобов'язалась виробляти та здійснювати постачання відповідачу гарячої води.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій стосовно того, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача вартості холодної води, яка була поставлена позивачем на теплові пункти для підігріву, задоволенню не підлягають з огляду на те, що умови договору укладеного між сторонами передбачають постачання позивачем відповідачу питної води, і не містять зобов'язань відповідача оплачувати вартість води, яка буде постачатись йому з теплових пунктів, які не знаходяться на його обліку, у вигляді гарячої води, а матеріали справи не містять належних доказів наявності на балансі відповідача теплових пунктів або котелень, з яких здійснюється постачання гарячої води, а тому правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача вартості холодної води, яка іде на підігрів, на загальну суму 16 877, 90 грн. відсутні.

Необґрунтованими є доводи скаржника про те, що дані стосовно споживання відповідачем води за кодом 4-51541 отримувались від КП "ГІОЦ" з огляду на те, що фактично КП "ГІОЦ" не є учасником спірних правовідносин, а докази наявності між позивачем та третьою особою 2, чи між відповідачем та КП "ГІОЦ" договорів, що були б підставою для виникнення у третьої особи 2 обов'язку зі здійснення обліку води на підігрів - відсутні.

Крім того, судами досліджено, що третя особа 2 обліку обсягів споживання відповідачем послуг за кодом 4-51541, в тому числі, води на підігрів не здійснювало у спірний період.

Також, позивачем заявлялось до стягнення заборгованості за послуги приймання стічних вод в сумі.

Відповідно до п. 1.4. Правил користування № 190 приймання стічних вод від підприємств, установ, організацій до системи централізованого водовідведення здійснюється відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Держбуду від 19.02.2002 № 37, зареєстрованих у Мінюсті 26.04.2002 за № 403/6691 (далі - Правила приймання № 37), а також місцевих правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації населеного пункту.

Правила приймання № 37, згідно п. 1.2., поширюються на комунальні підприємства водопровідно-каналізаційного господарства міст і селищ України та інші підприємства, що мають на балансі системи місцевого водопроводу та каналізації (далі - водоканали), та на всі підприємства, установи, організації незалежно від форм власності й відомчої належності, які скидають свої стічні води в системи каналізації населених пунктів (далі - Підприємства).

Абонент водоканалу, згідно п. 1.4. Правил приймання № 37,- це юридична особа, яка уклала договір з Водоканалом на надання послуг водопостачання та (або) каналізації.

Стічні води підприємств - усі види стічних вод, що утворилися внаслідок їхньої діяльності після використання води в усіх системах водопостачання (господарсько-питного, технічного, гарячого водопостачання тощо), а також поверхневі та дощові води з території Підприємства (з урахуванням субабонентів).

Згідно п. 2.4. вказаних Правил приймання, підприємства зобов'язані виконувати в повному обсязі вимоги цих Правил, місцевих Правил приймання та договору на послуги водовідведення, своєчасно оплачувати рахунки Водоканалу за надані послуги.

Отже, вірним є висновок судів стосовно того, що надання послуг із приймання стічних вод (у тому числі, гарячого водопостачання) регулюється умовами укладеного сторонами договору, а вартість таких послуг підлягає оплаті абонентом (яким є відповідач) на користь Водоканалу (позивача).

Так, позивачем заявлено до стягнення в цій частині вимога в розмірі 3 055, 62 грн. (15 605, 71 грн. нараховано за стоки гарячої води - 12 550, 09 грн. сплачено відповідачем за даними позивача).

Судами досліджено, що згідно наданого позивачем розрахунку ціни позову, в межах договору № 08305/4-04 від 24.06.2008 у період з липня 2012 по червень 2014 за кодом 4-51541 ЖБК "Медік-2" було внесено оплату на загальну суму 15 717, 46 грн.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком місцевого та апеляційного суду про те, що наведені у розрахунку позивача розщеплення внесених платежів за кодом 4-51541 окремо на оплату послуг води на підігрів і стоків гарячої води, які за твердженнями скаржника такі розщеплення було здійснено на підставі даних КП "ГІОЦ" є безпідставними, оскільки судами встановлено, що належні та допустимі, у розмінні ст.34 ГПК України, докази того, що фактичними споживачами послуг в межах договору № 08305/4-04 від 24.06.2008 за вказаним кодом (мешканцями житлового будинку, за адресою: м. Київ, вул. Малишка, 3) вносилась плата саме окремо за воду на підігрів та стоки гарячої води - відсутні.

Необґрунтованими є доводи скаржника стосовно наданих ним зведених відомостей третьої особи 2, згідно яких відповідачем здійснювалась оплата води, що йде на підігрів хоча й не в повному обсязі, оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що дані, зазначені в цих відомостях, а саме розмір коштів, що сплачувались за стоки та за холодну воду на підігрів, розщеплювалось третьою особою 2 самостійно, що відповідно не підтверджує факту сплати фактичними споживачами послуги з постачання води, що йде на підігрів.

Крім того, судами досліджено, що належних та допустимих доказів, зокрема платіжних доручень відповідача, з яких за призначенням платежу можливо було б чітко встановити, що споживачем вносилась плата саме за воду на підігрів у спірний період, а не за будь-яку іншу надану позивачем послугу ПАТ "АК "Київводоканал" не надано.

Судами встановлено, що зарахування плати за надані послуги здійснюється саме на підставі платіжних доручень та визначеного споживачем призначення платежу, який можливо змінити, відповідно до чинних нормативно-правових актів України лише за згодою сторін.

В той же час, судам попередніх інстанцій не було надано відповідних письмових доказів сплати споживачами коштів із призначенням платежу: "за воду, що йде на підігрів", а тому суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що відповідачем вносились кошти саме за стоки гарячої води і розмір внесених коштів, перевищує заявлений до стягнення позивачем борг, а тому посилання позивача на здійснення таких розщеплень з огляду на дані, що надавалась КП "ГІОЦ" правомірно відхилено судами, так як, ані нормами чинного законодавства, ані будь-якими іншими актами, на підставі яких виникли правовідносини між сторонами та третьою особою 2, не передбачено права вказаного суб'єкта здійснювати самостійне розщеплення платежів, сплачених в межах одного коду, тобто, за воду на підігрів та стоки гарячої води в залежності від обсягу послуг.

Отже, враховуючи той факт, що прийнята позивачем оплата за кодом 4-51541 у період з липня 2012 по червень 2014 становить 15 717, 46 грн., а вартість послуг з приймання стоків гарячої води в означений період складала 15 605, 71 грн., суди дійшли до обґрунтованого висновку про відсутні підстав вважати наявною у відповідача заборгованості з внесення плати за стоки гарячої води, а тому позовні вимоги ПАТ "АК "Київводоканал" до ЖБК "Медік-2" про стягнення основного боргу в розмірі 3 055, 62 грн. вірно залишено судами без задоволення.

Також, позивачем,заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати, 3 % річних, пеню та штраф.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами ст. 216 Господарського кодексу України за правопорушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Положеннями ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України закріплено, що штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 4.2. Договору сторони погодили, що у разі порушення строків виконання зобов'язання по оплаті за надані послуги, абонент сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу. Нарахування пені припиняється через один рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Положеннями п. 4.6. Договору сторони визначили, що за безпідставну відмову оплатити направлений рахунок або вимогу щодо оплати, абонент сплачує постачальнику штраф у розмірі 5 % від суми, яку відмовився сплатити.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивачем заявлено про стягнення з відповідача за кодом 4-1541 (холодна вода та водовідведення) 3 % річних в розмірі 389 грн., інфляційних втрат в розмірі 1 562, 61 грн., пеня в розмірі 432, 21 грн.

Судами встановлено, що протягом всього спірного періоду відповідачем вносились часткові оплати за договором, а тому ці обставини впливають на здійснення нарахування неустойки, 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки останні повинно бути вирахувано з урахуванням точної дати кожного часткового платежу та фактичної зміни заборгованості.

Однак, судам попередніх інстанцій банківських виписок з відтисками печаток банку щодо розрахунків між сторонами за договором № 08305/4-04 від 24.06.2008 позивачем представлено не було, докази перерахування оплати на рахунок КП "ГІОЦ", яке у подальшому здійснювало перерахування грошових коштів позивачу - відсутні.

В той же час, судами досліджено надані КП "ГІОЦ" виписки щодо здійснення розщеплень оплат за послуги з водопостачання, які правомірно не прийняті в якості належного доказу розрахунків між сторонами, оскільки вказані документи не містять відомостей щодо дійсного моменту, обсягів та цільового призначення платежів, внесених споживачами послуг.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що в разі коли якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (ч. 1 ст. 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Проте, на момент розгляду судами даної справи, не вбачалось за можливе встановити фактичні дати внесення кожної часткової оплати за правочином та визначити динаміку зміни заборгованості відповідача за відсутності належних доказів, у зв'язку з чим і здійснити перевірку обґрунтованості представленого позивачем розрахунку.

В силу приписів ст. 1117 ГПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Також, необґрунтованими є доводи скаржника про те, що за умовами договору (п. 2.2.3.) абонент повинен вносити плату за надані послуги не пізніше 5-го числа наступного місяця, що відповідно за відсутності такої оплати, надає право нараховувати штрафні санкції з 6-го числа відповідного місяця з огляду на те, що судами встановлено здійснення часткової оплати відповідачем послуг і, а тому без наявності належних доказів, даних про внесені проплати абонентом, у судів попередніх інстанцій була відсутня можливість дослідити всі обставини здійсненого позивачем розрахунку, та самостійно, правомірно, арифметично вірно визначити обґрунтований розмір штрафних санкцій, що підлягають сплаті відповідачем за порушення умов договору в частині вчасного внесення плати за отримані послуги.

Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що з огляду на вимоги ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат (по коду 4-1541 та по коду 4-51541) в силу їх необґрунтованості та недоведеності періодів прострочення відповідних грошових зобов'язань.

Вимоги про сплату 3 % річних, інфляції та пені за воду, що йде на підігрів та за стоки гарячої води не підлягають задоволенню, з урахуванням відмови судом першої інстанції в задоволені по суті вимоги про стягнення основної суми боргу за кодом 4-51541 з підстав відсутності такої заборгованості.

Крім того згідно п. 4.6. Договору за безпідставну відмову від оплати направленого рахунку, або на вимогу щодо оплати, абонент сплачує постачальнику штраф у розмірі 5 % від суми, що відмовився сплатити.

За порушення заявником своїх обов'язків за договором № 08305/4-04 від 24.06.2008 в частині внесення оплати за послуги, надані з липня 2012 по червень 2014, позивачем нараховано та заявлено до стягнення штраф у розмірі 1 662, 92 грн.

З матеріалів справи вбачається та зазначено судами, що відповідачем було заявлено про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення штрафних санкцій.

Відповідно до ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що за змістом ч. 2 ст. 9 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст.223 Господарського кодексу України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених ст. 175 Господарського кодексу України.

При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. ч. 3 та 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).

За змістом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 12.06.2007 року у справі № П-9/161-16/165.

Судами встановлено, що позивачем штраф було нараховано за порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором № 08305/4-04 від 24.06.2008 в частині внесення оплати за послуги, надані з липня 2012 по червень 2014, однак ПАТ "АК "Київводоканал" звернулось до суду з позовом до ЖБК "Медик-2" 04.08.2015 (штамп вхідної кореспонденції місцевого суду).

За таких обставин, суди враховуючи приписи ст. 257 Цивільного кодексу України, дійшли вірного висновку про те, що строк позовної давності за вимогами про стягнення штрафу, нарахованого за порушення, що виникло з липня 2012 по червень 2014 (включно), сплив, доказів зупинення або переривання строку позовної давності позивачем не представлено, про причини поважності пропуску строку позовної давності у визначений період суд не повідомлено.

Також, судами вірно вказано про безпідставне нарахування штрафу на суму боргу з оплати води на підігрів та стоків гарячої води, оскільки судами встановлено необґрунтованість нарахування ПАТ "Київводоканал" плати за такі послуги та відсутність заборгованості з оплати стоків гарячої води відповідно.

За приписами ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Положеннями ст. 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів про припинення провадження в частині позовних вимог в розмірі 13 324, 90 грн. та про відмову в задоволені решти позовних вимог ПАТ "АК "Київводоканал".

Отже, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що під час розгляду справи місцевим та апеляційним господарськими судами фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, господарськими судами вірно застосовані норми права, а доводи скаржника не спростовують законності прийнятих у справі судових актів.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2015 року у справі № 910/20128/15 залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2015 року у справі № 910/20128/15 залишити без змін.

Головуючий суддяО.В. Яценко СуддіГ.М. Фролова І.П. Ходаківська