Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2015 року Справа № 911/3993/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого Овечкіна В.Е.,суддівЧернова Є.В., Цвігун В.Л.,за участю представників:позивача -Гріщенко В.І., Буйвол Д.І.,відповідача третьої особи-не з'явились, -не з'явились,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ТОВ "ВВ Імекс"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 01.12.2014у справі№911/3993/14 за позовомТОВ "ВВ Імекс"до (третя особаТОВ "Комплекс "Агромарс" - фізична особа-підприємець Землин О.С.)простягнення заборгованості за перевезення вантажу, штрафу, пені, 3% річних та інфляційних втратвстановив:

Рішенням господарського суду Київської області від 21.10.2014 (суддя Конюх О.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2014 (судді: Майданевич А.Г.. Лобань О.І., Федорчук Р.В.), в позові відмовлено у зв'язку з необґрунтованістю позовних вимог.

ТОВ "ВВ Імекс" в поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову повністю, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального права та процесуального права, а саме ст.ст.4,9,13 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956р., ст.ст.619,1000 ЦК України та ст.43 ГПК України. Зокрема, скаржник вважає, що відповідач, як одержувач вантажу, поряд з експедитором (основним боржником) має нести додаткову (субсидіарну) відповідальність по оплаті зобов'язань за перевезення вантажу, що виникли на підставі двох міжнародних товарно-транспортних накладних (CMR). Крім того, на думку заявника, враховуючи те, що відповідач скористався правами на отримання вантажу та другого примірника вантажної накладної в обмін на видачу перевізнику (позивачу) розписки, вантажоодержувач зобов'язаний здійснити на користь позивача платежі за перевезення вантажу як такі, що зазначені у вантажній накладній. Також скаржник вказує на те, що укладаючи за дорученням та від імені довірителя (відповідача) договір перевезення, оформлений CMR, експедитор (третя особа у даній справі) діяв як повірений, що створило обов'язки саме для відповідача, а укладений між позивачем та третьою особою договір перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні №2409/1-Тр від 24.09.2012 за своєю правовою природою є договором доручення.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників позивача, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувана постанова - залишенню без змін з наступних підстав.

Залишаючи без змін первісне рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний господарський суд виходив з того, що:

24.09.2012р. між ТОВ "ВВ Імекс" (перевізник) та ФОП Землиним О.С. (експедитор) укладено договір перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні №2409/1-Тр (далі - договір), відповідно до умов якого перевізник згідно укладених договорів зобов'язується доставляти вантажі, довірені йому експедитором, в місце призначення та видавати їх вказаним вантажоодержувачам. Зазначені договори будуть оформлюватись у вигляді заявок, які є невід'ємною частиною даного договору, на умовах, визначених цим договором (п. 1.1 договору).

Відповідно до п.п.5.1,5.2,5.3 договору розмір оплати послуг перевізника фіксується в заявці. В розмір оплати не включаються витрати на транспортування транспортного засобу до місця завантаження та після розвантаження. Разом із рахунком на перевезення перевізник надсилає експедитору оригінал CMR, засвідчений одержувачем вантажу та акт виконаних робіт. Експедитор здійснює оплату рахунків перевізника протягом 10 банківських днів з моменту отримання документів, зазначених в п.5.2 договору, якщо інше не визначене в заявці.

Відповідно до узгодженої заявки на перевезення від 24.09.2012 №01038, яка є додатком до договору, експедитор ФОП Землин О.С. доручив перевізнику ТОВ "ВВ Імекс" здійснити перевезення вантажу - обладнання для сушилки вагою 4300кг, висотою 3м, та обладнання для сушилки вагою 1600кг, висотою 2,85м за маршрутом м.Массинг (Німеччина) - м.Кагарлик, Київська обл. (Україна).

Дата завантаження - 26.09.2012 року. Митний перехід - Краковець - Корчова. Митне оформлення - Київська обласна митниця, Митний пост Святошин, вул. Мала Кільцева, 10/1. Адреса пункту розвантаження - Київська область, м. Кагарлик, вул. Фрунзе, 95. Вантажовідправник - Компанія "Стела Лаксхубер ГмбХ", вантажоотримувач - згідно CMR.

Загальна вартість перевезення (сума фрахту) згідно заявки складає 5400 Євро. Строк оплати - протягом 7-10 банківських днів після розвантаження автомобіля та надання факсокопій документів (рахунок, акт, CMR), розрахунок здійснюється безготівковим розрахунком по курсу НБУ на момент розвантаження автомобіля в національній валюті України.

На виконання умов заявки позивачем вантажними автомобілями DAF державний реєстраційний номер АА7468НМ з напівпричепом - АА0690ХР та MAN державний реєстраційний номер АА6317КН з напівпричепом - АА9631ХР було здійснено перевезення вантажу до місця призначення і видано його вантажоодержувачу - ТОВ "Комплекс Агромарс". Як вбачається з відповідних відміток, проставлених у двох міжнародних товарно-транспортних накладних (CMR), вантаж одержано 08.11.2012р. представником вантажоодержувача Гордоном Г.В.

На підтвердження надання транспортних послуг позивач склав та надав експедитору (ФОП Землину О.С.) акт наданих послуг від 08.11.2012 №000000195 на загальну суму 148202,30 грн., а також виставив експедитору рахунок від 02.10.2012 №116 на суму 59480 грн.

Проте, акт наданих послуг від 08.11.2012 №000000195 експедитор не підписав та від оплати послуг відмовився, мотивуючи це тим, що акт включає в себе вартість штрафних санкцій без деталізації їх розрахунку та документального підтвердження.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що ним, як замовником, на виконання договору перевезень вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні від 24.09.2012 №2409/1-Тр, укладеного позивачем (перевізником) та фізичною особою-підприємцем Землиним Олександром Степановичем (експедитором), згідно заявки на перевезення від 24.09.2012 №01038 здійснено для відповідача (вантажоотримувача) перевезення вантажів у міжнародному сполученні, про що свідчать міжнародні автомобільні накладні (CMR). Згідно з доводами позивача, грошові зобов'язання, які позивач має право вимагати на підставі вказаних CMR, складаються з боргу за перевезення в сумі 55014,54 грн. та штрафу за понаднормовий простій автомобілів в сумі 117160,60 грн. Позивач твердить, що згідно умов Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів від 19.05.1956р., складена міжнародна автомобільна накладна (CMR) є договором перевезення, укладеним між позивачем та відповідачем, тому згідно умов Конвенції одержувач зобов'язаний погасити боргові зобов'язання, що виникли на підставі накладної.

Однак, апеляційний суд зазначив, що вказані обставини вже досліджувалися господарським судом Київської області під час розгляду справи №5/103-12/26 за позовом ТОВ "ВВ Імекс" до ФОП Землина О.С. та ТОВ "Комплекс Агромарс" про солідарне стягнення заборгованості в сумі 220821,28 грн., і не потребують додаткового доказування та встановлення в силу вимог ч.3 ст.35 ГПК України.

Так, рішенням господарського суду Київської області від 30.01.2014 у справі №5/103-12/26, яке набрало законної сили, встановлено, що вартість послуг з перевезення згідно з заявкою на перевезення від 24.09.2012 №01038 становила 55014,54 грн. та задоволено позов про стягнення заборгованості за надані послуги з перевезення вантажів в сумі 55014,54 грн., 117160,60 грн. штрафу за понаднормовий простій транспортних засобів та 4103,54 грн. пені.

Разом з тим, цим судовим рішенням відмовлено ТОВ "ВВ Імекс" в задоволенні вимог до відповідача-2 (ТОВ "Комплекс "Агромарс") з тих мотивів, що ТОВ "Комплекс Агромарс" не був стороною договору перевезень вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні від 24.09.2012 №2409/1-Тр, тому даний договір не породжує для ТОВ "Комплекс Агромарс" жодних прав та обов'язків.

Згідно з доводами скаржника, рішення суду у справі №5/103-12/26, на виконання якого 14.02.2014р. були видані накази, залишилось невиконаним, оскільки у боржника відсутні грошові кошти та майно, на яке можна було б звернути стягнення. При цьому, заявлені позовні вимоги у справі №911/3993/14 складаються як з боргових зобов'язань, встановлених рішенням господарського суду №5/103-12/26, а саме 55014,54 коп. основного боргу, 117160,60 коп. штрафу та 4103,54 грн. пені, так і 22382,77 грн. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 9368,23 грн., нарахованих на суму основного боргу та штрафу згідно з ч.2 ст.625 ЦК України.

Даний позов є необґрунтованим та не підлягає задоволенню з огляду на те, що спірні перевезення виконувались позивачем на виконання договору перевезень вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні №2409/1-Тр від 24.09.2012, замовником та зобов'язаною особою за яким є експедитор - ФОП Землин О.С.

До цього, між експедитором (ФОП Землин О.С.) та замовником (ТОВ "Комплекс Агромарс") укладено договір на надання транспортно-експедиційних послуг по організації міжнародних вантажних перевезень від 18.09.2012 №1809/1-Ст/12-1470, згідно умов якого експедитор зобов'язався від свого імені за дорученням замовника, за його рахунок та за винагороду надавати замовнику транспортно-експедиційні послуги по організації міжнародних вантажних перевезень. При цьому, експедитор зобов'язувався укласти договір з перевізником вантажу, а у вартість організації перевезення включаються як кошти, що передаються замовником експедитору для відшкодування третім особам, залученим до виконання договору, витрат, пов'язаних з перевезенням вантажів, так і винагорода експедитору (п.п.1.1,3.2 цього договору).

Відповідно до ч.2 ст.4 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями тощо, які є резидентами або нерезидентами України.

Саме на виконання даної норми закону та умов договору на надання транспортно-експедиційних послуг по організації міжнародних вантажних перевезень №1809/1-Ст/12-1470 від 18.09.2012 експедитором ФОП Землиним О.С. було укладено з позивачем як перевізником договір №2409/1-Тр від 24.09.2012 та оформлено заявку на перевезення від 24.09.2012 №01038, на виконання яких позивачем було здійснено спірні перевезення.

Рішенням господарського суду Київської області від 30.01.2014 у справі №5/103-12/26 встановлено, що по даним борговим зобов'язанням, заявленим позивачем також у справі №911/3993/14, відповідальною особою є експедитор ФОП Землин О.С. згідно умов укладеного між позивачем як перевізником та ФОП Землиним О.С. як експедитором договору перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні №2409/1-Тр від 24.09.2012.

Отже, позивачем реалізовано своє право на судовий захист у спірних відносинах. У випадку невиконання рішення суду в справі №5/103-12/26 позивач як стягувач вправі оскаржувати дії чи бездіяльність державного виконавця або заявляти про зміну способу та порядку виконання рішення, однак, не вправі заявляти новий позов про стягнення того самого боргу з іншої особи.

Колегія погоджується з висновками апеляційного суду з огляду на таке.

Згідно з ч.1 ст.929 ЦК України та ч.1 ст.316 ГК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Таким чином, договір перевезення вантажу може укладатися експедитором як від власного імені, так і від імені клієнта. В останньому випадку повноваження експедитора мають підтверджуватися довіреністю, виданою клієнтом.

Судами попередніх інстанцій на підставі ретельної правової оцінки договору на надання транспортно-експедиційних послуг по організації міжнародних вантажних перевезень №1809/1-Ст/12-1470 від 18.09.2012, договору перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні №2409/1-Тр від 24.09.2012 та інших наявних у справі доказів в їх сукупності з достовірністю встановлено, а скаржником не спростовано той факт, що при укладенні з позивачем (перевізником) договору перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні №2409/1-Тр від 24.09.2012 та оформленні заявки на перевезення від 24.09.2012 №01038 експедитор (третя особа) діяв хоч і за дорученням замовника (відповідача), але від власного імені.

По-перше, це вбачається з того, що договір перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні №2409/1-Тр від 24.09.2012 укладено між позивачем як перевізником та фізичною особою-підприємцем Землиним О.С. як експедитором, тобто є двостороннім правочином, укладеним без участі відповідача як замовника послуг перевезення вантажів.

По-друге, згідно умов п.1.1 договору №1809/1-Ст/12-1470 від 18.09.2012 виконавець (фізична особа-підприємець Землин О.С.) зобов'язався від свого імені за дорученням замовника (відповідача), за його рахунок та за винагороду надавати замовнику транспортно-експедиційні послуги по організації міжнародних вантажних перевезень. В рамках даного договору виконавець від свого імені за дорученням і в інтересах замовника, за рахунок замовника та за винагороду залучає третіх осіб - перевізників, експедиторів, транспортні організації, авіалінії для організації та виконання перевезень вантажів замовника.

Наведеним вище повністю спростовуються помилкові посилання скаржника на ст.1000 ЦК України в обґрунтування того, що, укладаючи за дорученням та від імені довірителя (відповідача) договір перевезення, оформлений CMR, експедитор (третя особа у даній справі) діяв як повірений, що створило обов'язки саме для відповідача, а укладений між позивачем та третьою особою договір перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні №2409/1-Тр від 24.09.2012 за своєю правовою природою є договором доручення.

Адже, відповідно до ч.1 ст.1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

Наявні твердження заявника про те, що відповідач повністю розрахувався з експедитором, виплативши йому лише суму винагороди, не мають істотного значення для даної справи, оскільки згідно п.3.2 договору №1809/1-Ст/12-1470 від 18.09.2012 у вартість організації перевезення включаються як винагорода експедитору витрат, пов'язаних з перевезенням вантажів, так і кошти, що передаються замовником експедитору для відшкодування третім особам, залученим до виконання договору.

Колегія суддів вважає, що в розумінні п.3.2 договору №1809/1-Ст/12-1470 від 18.09.2012 третьою особою є перевізник (позивач), з яким експедитор згодом уклав договір перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні №2409/1-Тр від 24.09.2012.

Разом з тим, згідно імперативних приписів ч.3 ст.35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням господарського суду Київської області від 30.01.2014 у справі №5/103-12/26 (за участю сторін у справі №911/3993/14) встановлено, що по спірним борговим зобов'язанням, заявленим позивачем також у справі №911/3993/14, зобов'язаною та відповідальною особою є експедитор ФОП Землин О.С. згідно умов укладеного між позивачем (перевізником) та ФОП Землиним О.С. договору перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні №2409/1-Тр від 24.09.2012. При цьому, ТОВ "Комплекс Агромарс" не був стороною договору від 24.09.2012 №2409/1-Тр, тому даний договір не породжує для ТОВ "Комплекс Агромарс" жодних прав та обов'язків.

З урахуванням цього, судами попередніх інстанцій встановлено відсутність передбачених законом та договором підстав для притягнення відповідача (вантажоодержувача) до цивільно-правової відповідальності, яка відповідним судовим рішенням покладена на іншу особу (експедитора).

Крім того, скаржник посилається на ст.619 ЦК України в обґрунтування своїх доводів про те, що відповідач, як одержувач вантажу, поряд з експедитором (основним боржником) має нести додаткову (субсидіарну) відповідальність по оплаті зобов'язань за перевезення вантажу, що виникли на підставі двох міжнародних товарно-транспортних накладних (CMR).

Дійсно, відповідно до ч.1 ст.619 ЦК України договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.

Проте, позивач не довів наявність обставин та підстав для виникнення субсидіарної відповідальності вантажоодержувача (відповідача), оскільки згідно п.5.7 договору від 24.09.2012 №2409/1-Тр одержувач вантажу згідно CMR (ТТН) і експедитор несуть солідарну відповідальність по оплаті послуг перевізника.

Згідно зі ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

З матеріалів справи не вбачається визнання недійсним п.5.7 договору від 24.09.2012 №2409/1-Тр в частині солідарної відповідальності експедитора та вантажоодержувача, що не позбавляє заявника права оскаржити у встановленому порядку рішення господарського суду Київської області від 30.01.2014 у справі №5/103-12/26, яким солідарна відповідальність не була застосована.

Водночас, колегія не може прийняти до уваги посилання заявника в обґрунтування підстав для задоволення позову на ст.ст.4,9 та ч.2 ст.13 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956р. (далі - Конвенція) з огляду на наступне.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.13 Конвенції після прибуття вантажу на місце, передбачене для його доставки, одержувач має право вимагати від перевізника передачі йому другого примірника вантажної накладної і вантажу в обмін на розписку. Одержувач, який користується правами, наданими йому відповідно до пункту 1 цієї статті, здійснює платежі, зазначені як такі, що підлягають сплаті, у вантажній накладній. У випадку виникнення спору з цього приводу, перевізник не зобов'язаний доставляти вантаж до надання одержувачем гарантій платежу.

Проте, з наявних у справі двох міжнародних товарно-транспортних накладних CMR (а.с.17-20) не вбачається, судами не встановлено та позивачем не доведено зазначення в цих накладних як конкретних сум будь-яких платежів, що в розумінні ч.2 ст.13 Конвенції підлягають сплаті одержувачем вантажу на користь перевізника, так і оплати суми фрахту (5400 євро) чи штрафу за понаднормовий простій транспортних засобів, передбачених заявкою на перевезення від 24.09.2012 №01038 та п.3.1.4 договору перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні №2409/1-Тр від 24.09.2012, чим спростовуються бездоказові посилання заявника на виникнення у відповідача боргових зобов'язань на підставі ч.2 ст.13 Конвенції.

Крім того, колегія враховує те, що в п.6 заявки на перевезення від 24.09.2012 №01038 гарантом оплати послуг перевізнику вказано ТОВ "Мобіліс Логістік". Отримавши такі гарантії від одержувача, позивач доставив вантаж згідно положень ч.2 ст.13 Конвенції.

Отже, позивач не позбавлений права звернутися з відповідними вимогами до гаранта.

Касаційна інстанція також зазначає про помилковість висновку апеляційної інстанції про те, що реалізація позивачем свого права на судовий захист у спірних відносинах при розгляді однієї справи за участю тих же сторін нібито позбавляє заявника можливості подати новий позов про стягнення того самого боргу з іншої особи, оскільки предмет та підстави позовів у справах №5/103-12/26 та №911/3993/14 є різними (солідарне стягнення боргу та стягнення боргу з іншої особи в порядку застосування субсидіарної відповідальності відповідно).

Однак, враховуючи те, що в даній правовій ситуації само по собі неправильне застосування апеляційним судом приписів ч.1 ст.16 ЦК України, які гарантують особі конституційне право на судовий захист майнових прав та інтересів, не призвело до прийняття неправильної по суті постанови, тому вказане порушення не може бути достатньою підставою для її скасування.

Зважаючи на вищенаведене, колегія не вбачає підстав для задоволення скарги.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2014 у справі №911/3993/14 залишити без змін, а касаційну скаргу ТОВ "ВВ Імекс" - без задоволення.

Головуючий, суддя В.Овечкін

Судді: Є.Чернов

В.Цвігун