Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2015 року Справа № 904/3809/14 Вищий господарський суду України в складі колегії суддів:

Овечкін В.Е. - головуючого, Чернов Є.В., Цвігун В.Л.за участю представників: ТОВ "ЦЕМБУДРЕСУРС" розглянув касаційну скаргу ОСОБА_4 товариства з обмеженою відповідальністю "ЦЕМБУДРЕСУРС"на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 01 грудня 2014 рокуу справі№ 904/3809/14 господарського суду Дніпропетровської областіза позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "ЦЕМБУДРЕСУРС"до третя особатовариства з обмеженою відповідальністю "КАТРАН-ТУР" товариства з обмеженою відповідальністю "Тревелінг онлайн"простягнення безпідставно отриманих коштівВ С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 12.08.2014 р. (суддя Новікова Р.Г.) у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Такий висновок суду мотивований тим, що спірні кошти перераховувалися та отримано згідно агентських договорів, які недійсними не визнавалися, тому висновок про безпідставність отримання відповідачем цих коштів передчасний.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.12.2014р. (судді: Березкіної О.В., Дарміна М.О., Чус О.В.) рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12.08.14р. залишено без зміни.

Позивач в касаційній скарзі просить постанову апеляційного господарського суду та рішення господарського суду першої інстанції скасувати з підстав порушення норм процесуального права, справу передати на новий розгляд до апеляційного господарського суду.

Скаржник доводить порушення норм ст.ст. 2-3, 22 ГПК України, оскільки відповідач не виконав вимог ухвали господарського суду про надання доказів, суд не врахував обставини, що позивач не замовляв послуги, які стосуються фізичної особи ОСОБА_5, замовлення послуги відбулося після підписання договору, кошти зазначені в договорі на момент його підписання не було відомо, договір є фіктивним; суд неправомірно в порушення ст.ст. 22, 32, 36, 43, 101 ГПК України, роз'яснень Вищого господарського суду України в п.п. 2.5, 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р., не надав оцінки обставинам, які стосуються підписання договору та актів приймання-передачі робіт.

Вищий господарський суд України, розглянувши доводи касаційної скарги, заслухавши представників учасників судового процесу, приходить до висновку, що касаційні скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Предметом спору є вимоги про повернення безпідставно отриманих коштів.

Судом встановлено, що між сторонами був укладений договір №20 від 20.05.2012р. з реалізації туристичних послуг на суму 130123грн., яка була перерахована позивачем платіжними дорученнями №3282 від 21.06.2012р., №3305 від 27.06.2012р., №3316 від 03.07.2012р.

Згідно листа позивача №71 від 16.07.2012р. формулювання призначення платежів за згаданими платіжними дорученнями було змінено на "оплата за консультації та послуги з організації подорожей за рахунком № % без ПДВ"

Факт надання послуг підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) №АТП211 від 30.06.2012р. на суму 82199грн. та №АТП210 від 31.07.2012р. на суму 47924грн.

Крім того, між сторонами укладався агентський договір №1105-К від 05.11.2012р. з реалізації туристичних послуг на суму 22726грн.80коп. Предметом цього договору було надання відповідачем консультацій та послуг з організації подорожі позивача.

На виконання цього договору позивачем було перераховано платіжним дорученням №141 від 10.12.2012р. 22726 грн.

Листом №129 від 07.12.2012р. позивач розірвав договір та запропонував повернути грошові кошти в розмірі 19923грн.40коп. (сума зменшена відповідачем за рахунок штрафних санкцій, застосованих на підставі пункту 4.9 договору №1105-К від 05.11.2012р.) Платіжним дорученням №198 від 09.11.2012р. ця сума була перерахована позивачу.

Звертаючись до Товариства з обмеженою відповідальністю "Катран-тур" м.Дніпропетровськ із позовом про стягнення безпідставно отриманих коштів в розмірі 132926 грн., позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Цембудресурс" посилалось на те, що під час проведення внутрішнього аудиту на підприємстві були виявлені декілька платежів за агентським договором №1105-К від 05.11.2012р., який не укладався позивачем. Оскільки позивач договір з відповідачем не підписував, призначення платежу "послуги з консультації згідно рахунку" носить незрозумілий характер, консультаційні та організаційні послуги позивач не замовляв та не потребує їх, підпис директора ОСОБА_6 на агентському договорі №1105-К від 05.11.2012р. є підробленим, просив стягнути з відповідача отримані ним кошти за цим договором як безпідставно набуті.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарський суд виходив з того, що заявлена позивачем сума коштів перераховувалась на адресу відповідача згідно агентських договорів №20 від 20.05.2012р. з реалізації туристичних послуг на суму 130123грн., та №1105-К від 05.11.2012р. з реалізації туристичних послуг на суму 22726грн.80коп., які були укладені представниками сторін; недійсність цих договорів чинним законодавством прямо не встановлена, доказів визнання їх недійсними в судовому порядку позивачем не надано, тому підстави для задоволення позову відсутні.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з наступних мотивів.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Як встановлено судом першої інстанції, заявлена позивачем сума коштів перераховувалась на адресу відповідача згідно агентських договорів №20 від 20.05.2012р. з реалізації туристичних послуг на суму 130123грн., та №1105-К від 05.11.2012р. з реалізації туристичних послуг на суму 22726грн.80коп.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Означені договори були підписані представниками сторін, в договорах були узгоджені істотні умови, необхідні для їх виконання. Недійсність цих договорів чинним законодавством прямо не встановлена, доказів визнання їх недійсними в судовому порядку позивачем не надано.

За таких обставин, висновки суду про відсутність підстав для задоволення позову, є правильними.

Касаційна інстанція зазначає, що згідно зі ст.111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Посилання скаржника до уваги не приймаються, оскільки встановлених судом обставин не спростовують, зводяться до вимог їх переоцінки, що виходить за межі касаційного перегляду справи.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарський суд вирішив спір відповідно до вимог статей 4-2, 34, 43, 105 Господарського процесуального кодексу України, розглянув всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, тому законних підстав для скасування постанови та рішення господарського суду не має.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 107, 108, 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.12.2014 р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12.08.2014 у справі № 904/3809/14 господарського суду Дніпропетровської області залишити без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.

Головуючий, суддя В. Овечкін

судді Є. Чернов

В. Цвігун