Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2014 року Справа № 925/1305/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:Малетича М.М., Круглікової К.С. (доповідач), Мамонтової О.М.розглянувши касаційну скаргу Виконавчого комітету Черкаської міської радина постановуКиївського апеляційного господарського суду від 16.10.2014 у справі№ 925/1305/14 господарського суду Черкаської областіза позовомВиконавчого комітету Черкаської міської радидоФізичної особи-підприємця ОСОБА_4провизнання укладеним договору пайової участіза участю представників сторін:

від позивача: Житнікова Т.А.,

від відповідача: ОСОБА_6,

ВСТАНОВИВ:

Виконавчий комітет Черкаської міської ради звернувся до господарського суду Черкаської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про визнання укладеним договору пайової участі.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 19.08.2014 , залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.10.2014, у задоволенні позову було відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, Виконавчий комітет Черкаської міської ради звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.10.2014 та рішення місцевого господарського суду від 19.08.2014 скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням Виконавчого комітету Черкаської міської ради від 29.02.2008 № 306 ФОП ОСОБА_4 було надано дозвіл на будівництво магазину з продажу продовольчих товарів по АДРЕСА_1.

Окремим пунктом рішення № 306 було зазначено, що ФОП ОСОБА_4 слід укласти договір пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Черкаси відповідно до рішення Черкаської міської ради від 05.06.2007 № 2-672. Контроль за виконанням рішення № 306 було покладено на заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради.

В свою чергу, 08.09.2009 Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Черкаській області (на підставі проектної документації, узгодженої та зареєстрованої 14.07.2009) без будь-яких зауважень та вказівок видала відповідачу дозвіл № 563-9 на виконання будівельних робіт. Разом з цим, дозволом від 11.02.2011 № 66-11 (також без будь-яких зауважень та вказівок) було продовжено дозвіл № 563-9 до 4 кварталу 2011 року.

Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечувався той факт, що декларацією про готовність об'єкта до експлуатації від 07.05.2012 за № ЧК 14312070075 (додаток № 1 до Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів) було зареєстровано завершення будівництва двоповерхневого магазину з продажу продовольчих товарів по АДРЕСА_1.

Після прийняття об'єкту в експлуатацію, листами від 28.11.2012 та 06.12.2012 Виконавчий комітет Черкаської міської ради звернувся до ФОП ОСОБА_4 з зазначенням про відсутність укладеного між сторонами договору пайової участі. Укладання такого договору позивач обумовлював п. 3.3. рішення № 306 (в якому містилася вказівка на укладення вказаного договору відповідачем в добровільному порядку), а також приписами ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". Крім того, в обох листах позивач вказував на необхідність укласти договір в порядку, визначеному рішенням Черкаської міської ради від 23.06.2011 № 2-261.

Позивач стверджував, що відповідач відреагував на вищезазначені листи та у добровільному порядку виявив бажання укласти договір, що підтверджується заявою від 26.12.2012, в якій ФОП ОСОБА_4 просила розрахувати розмір пайової участі у грошовому вигляді та надати для підписання відповідний договір.

Матеріалами справи підтверджується, що листом від 05.12.2013 (більш ніж через 11 місяців після реєстрації заяви відповідача на розробку проекту договору пайової участі) позивачем направлявся відповідачу розроблений проект договору з розрахунком пайової участі. Разом з цим, в матеріалах справи також міститься відповідь ФОП ОСОБА_7 щодо відмови в підписанні договору, зокрема, через те, що укладання такого договору після завершення відповідного будівництва, законодавством не передбачено. При цьому відповідач вказувала, що позивачем було порушено строк у 15 робочих днів, який встановлено законодавством для направлення проекту відповідного договору після звернення замовника.

Звертаючись з даним позовом, позивач стверджував про те, що відповідач безпідставно ухиляється від укладення договору про пайову участь.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд, з яким також погодився й апеляційний суд, дійшов висновку, що відповідачем не прийнято пропозицію позивача на укладення договору, договір у формі єдиного документу не складено та не підписано, пропозиція на укладення договору була направлена позивачем після закінчення будівництва відповідачем, тобто, відповідач вже на той час не був забудовником об'єкту на спірній території. При цьому, місцевий суд також вказав, що обраний позивачем спосіб захисту права не відповідає ст.16 ЦК України.

Колегія суддів погоджується з висновками попередніх судових інстанцій щодо відмови у позові з огляду на таке.

Причиною виникнення спору зі справи є питання стосовно наявності чи відсутності підстав для визнання Договору укладеним у судовому порядку в редакції позивача.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 179 ГК України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:

вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;

примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;

типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;

договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Згідно з приписами частини третьої статті 184 ГК України укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.

Приписами статей 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначені загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та сформовані загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 208 ЦК України правочин між фізичною і юридичною особами належить вчиняти у письмовій формі, за виключенням випадків, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України). Інші випадки визнання договору укладеним зазначені у статтях 642, 643 ЦК України.

Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до змісту статей 6, 627 ЦК України свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.

Закріпивши принцип свободи договору, ЦК України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу другого частини третьої статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Зазначені положення узгоджуються з приписами частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства.

П. 3.3. рішення від 29.02.2008 дійсно містив вказівку на необхідність укладення між сторонами договору пайової участі відповідно до рішення Черкаської міської ради від 05.06.2007 № 2-672.

Матеріали справи не містять доказів укладення між сторонами договору пайової участі, однак вбачається, що наступні дозволи на будівництво (які видавалися Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Черкаській області), а також декларація про готовність об'єкта до експлуатації були видані без жодних зауважень (зокрема, щодо відсутності договору пайової участі або необхідності його укладання).

Відсутність будь-яких зауважень з боку Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю при наданні вказаних документів має суттєве значення, оскільки відповідно до положень Закону "Про регулювання містобудівної діяльності", саме на цей орган покладається обов'язок здійснювати державний архітектурно-будівельний контроль.

Так, згідно п. 1, 2 ст. 41 вказаного Закону, державний архітектурно-будівельний контроль - сукупність заходів, спрямованих на дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих і будівельних робіт. Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частина 2 Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 р. N 553 (далі - Порядок) встановлює, що державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється за дотриманням, зокрема, вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, проектної документації, будівельних норм, державних стандартів і правил, технічних умов, інших нормативних документів під час виконання підготовчих і будівельних робіт, архітектурних, інженерно-технічних і конструктивних рішень, застосування будівельної продукції, виконавчої документації, інших вимог, установлених законодавством.

Згідно з ч. 7 Порядку, позаплановою перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена планом роботи інспекції. Підставами для проведення позапланової перевірки, зокрема, є необхідність проведення перевірки достовірності даних, наведених у повідомленні та декларації про початок виконання підготовчих робіт, повідомленні та декларації про початок виконання будівельних робіт, декларації про готовність об'єкта до експлуатації, протягом трьох місяців з дня подання зазначених документів.

Відповідно до ч. 17 Порядку, у разі виявлення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, посадовою особою інспекції складається відповідний акт та протокол разом з приписом усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил або приписом про зупинення підготовчих та будівельних робіт.

Разом з цим, в матеріалах справи відсутні докази виявлення будь-яких порушень, при планових або позапланових перевірках Інспекції, що також вбачається зі змісту Декларації про готовність об'єкта до експлуатації.

Окремо слід зазначити про відсутність в матеріалах справи зауважень щодо відсутності договору пайової участі з боку заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів (на якого було покладено безпосередній контроль за виконанням рішення від 29.02.2008).

Вищенаведене свідчить про відсутність контролю уповноваженої особи позивача за виконанням відповідачем пункту 3.3. рішення від 29.02.2008 (з відповідною реалізацією власних повноважень по вчиненню дій, спрямованих на укладення між сторонами договору пайової участі у встановленому Законом порядку) протягом усього періоду будівництва магазину з продажу продовольчих товарів по АДРЕСА_1.

Звернення позивача до відповідача з листами, в яких вказувалося на необхідність укласти договір пайової участі відбулося вже після завершенням будівництва та прийняття об'єкту в експлуатацію (зокрема, 28.11.2012 - першим листом та 06.12.2012 - другим листом), тоді як декларація про готовність об'єкту до експлуатації була зареєстрована Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Черкаській області ще 07.05.2012 року. При цьому, судами встановлено, що в обох листах позивач посилався на положення ст. 40 Закону "Про регулювання містобудівної діяльності".

Стаття 40 Закону "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлює обов'язок взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту виключно замовника, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті.

Разом з цим, частина 9 вказаного Закону встановлює, що договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.

При цьому, замовником є фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву (п. 4 ст. 1 Закону).

З вищенаведеного вбачається відсутність обов'язку відповідача укладати договір пайової участі у встановленому Законом порядку, оскільки будівництво об'єкту є завершеним та об'єкт прийнятий в експлуатацію відповідно до вимог законодавства.

Крім того, матеріалами справи підтверджується, що позивач направив проект договору з розрахунком пайової участі відповідачу майже через рік після реєстрації заяви відповідачу про укладення договору. Даний факт свідчить про недотримання встановленого законодавством строку у 15 робочих днів для укладення такого договору саме позивачем.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій про відмову у задоволенні позову.

Водночас, висновок судів попередніх інстанцій про те, що обраний позивачем спосіб захисту прав шляхом визнання Договору укладеним не відповідає передбаченим статтею 16 ЦК України та статтею 20 ГК України способам захисту є помилковим, однак не впливає на висновок суду про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 16.10.2014 року, прийнятої з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Виконавчого комітету Черкаської міської ради залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.10.2014 року у справі № 925/1305/14 - без змін.

Головуючий М. Малетич Судді: К. Круглікова О. Мамонтова