Постанова ВГСУ від 02.07.2015 року у справі №914/249/15

Друк

Пошук

204

Просмотров

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Історія справи

Постанова ВГСУ від 02.07.2015 року у справі №914/249/15

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2015 року Справа № 914/249/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіШвеця В.О. (доповідач),суддівДанилової М.В., Данилової Т.Б.розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 20.05.2015у справі№ 914/249/15 Господарського суду Львівської області за позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Енергія-Новий Розділ"простягнення 159 661,35 грн.

Згідно з Розпорядженням Вищого господарського суду України №03-05/1103 від 01 липня 2015 року для розгляду касаційної скарги у цій справі сформовано колегію суддів у складі: головуючого - Швеця В.О. (доповідач), Данилової М.В., Данилової Т.Б.

за участю представників сторін від:

позивача: Сіндряков О.В. (дов. від 18.04.2014),

відповідача: не з'явилися, належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергія - Новий Розділ" про стягнення 159 661,35 грн., з яких: 3 767,22 грн. - інфляційні втрати, 129 886,55 грн. - пеня, 26 007,58 грн. - 3 % річних. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на порушення відповідачем строків оплати вартості природного газу, поставленого упродовж січня-грудня 2013 року за договором купівлі-продажу від 28.12.2012 № 13/2841-БО-21. При цьому, позивач посилався на приписи статей 526 610 612 625 Цивільного кодексу України, статей 193 231 Господарського кодексу України.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 19.03.2015, ухваленим суддею Морозюк А.Я., позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 3 767,22 грн. - інфляційних втрат, 90 920,59 грн. - пені, 26 007,58 грн. - 3 % річних. В решті позову відмовлено. Вмотивовуючи рішення, суд першої інстанції виходив з обставин порушення відповідачем зобов'язань щодо своєчасного розрахунку за отриманий природний газ відповідно до договору. Водночас, врахувавши наявність підстав для задоволення клопотання відповідача, суд зменшив розмір заявленої до стягнення пені на 30%, відмовивши у стягненні 38 965,96 грн. При цьому суд керувався приписами статей 526, 551, 625, 629 Цивільного кодексу України, статей 193, 231, 343 Господарського кодексу України, статті 83 Господарського процесуального кодексу України.

Львівський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Бойко С.М. - головуючий, Бонк Т.Б., Якімець Г.Г., постановою від 20.02.2015 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення та постанову у справі в частині відмови у стягненні 38 965,96 грн. пені скасувати та прийняти у цій частині нове рішення, яким позов задовольнити. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник вказує на неврахування судами того, що зазначена відповідачам підстава, а саме важкий фінансовий стан, не є винятковим випадком у розумінні закону та підставою для зменшення неустойки, яка підлягає до стягнення. На думку скаржника, зменшуючи розмір пені суди не прийняли до уваги і негативні наслідки, спричинені позивачу від прострочення виконання відповідачем зобов'язань за договором. При цьому скаржник посилається на порушення судами приписів статей 549, 551 Цивільного кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України, статей 42, 43, 83 Господарського процесуального кодексу України.

Відзиву на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України не надходило.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., пояснення представника позивача, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що предметом судового розгляду є вимога Публічного акціонерного товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергія - Новий Розділ" 159 661,35 грн., з яких: 3 767,22 грн. - інфляційних втрат, 129 886,55 грн. - пені, 26 007,58 грн. - 3 % річних. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, визнав доведеним порушення відповідачем зобов'язань зі своєчасної сплати вартості газу, отриманого за договором від 28.12.2012 № 13/2841-БО-21, у зв'язку з чим стягнув з відповідача на користь позивача 3 767,22 грн. - інфляційних втрат, 26 007,58 грн. - 3 % річних, та зменшив заявлену до стягнення суму пені до 90 920,59 грн., відмовивши у решті позовних вимог. Як убачається зі змісту касаційної скарги, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" не погоджується з судовими рішеннями у справі в частині зменшення судом розміру пені на суму 38 965,96 грн., відтак рішення і постанова переглядаються судом касаційної інстанції в оскаржуваній частині. Відповідно до статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання через застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. За приписами статті 230 цього ж Кодексу штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Статтею 546 Цивільного кодексу України унормовано, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою. Згідно зі статтею 549 цього ж Кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Право суду, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір штрафу, який підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, передбачене пунктом 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, вказана процесуальна норма застосовується виключно у сукупності з нормами права матеріального, які передбачають можливість зменшення розміру пені, а саме частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України. За приписами статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України унормовано, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання господарський суд об'єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, котрі заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначний період прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки таким наслідкам, поведінки винної сторони, зокрема вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків тощо. При цьому наявність обставин, що мають істотне значення, при застосуванні зазначених правових норм, вирішується на підставі оцінки судом усіх матеріалів справи. Як убачається зі змісту судових рішень у справі, суд першої інстанції, з чим погодився і апеляційний суд, зменшуючи розмір заявленої позивачем до стягнення пені до 90 920,59 грн., на підставі повного та об'єктивного розгляду усіх обставин справи та оцінки зібраних у справі доказів, установив наявність тих виняткових обставин, з якими законодавство пов'язує можливість зменшення розміру пені. Зокрема, судами установлено, що поставлений відповідачу природний газ використовується останнім виключно для вироблення теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями; невиконання відповідачем зобов'язань за договором виникло з об'єктивних причин, зокрема через не проведення з ним розрахунків вказаними споживачами. Враховано судами і повну сплату відповідачем заборгованості за поставлений природний газ. Щодо доводу скаржника про те, що зменшення судом розміру пені завдає йому збитків, і при зменшенні пені суди не дослідили негативні наслідки спричинені позивачеві, то відповідно до приписів статей 32, 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, між тим, під час вирішення даного спору, позивачем не надано, а відтак матеріали справи не містять доказів, підтверджуючих наявність у позивача збитків, які б були спричинені простроченням відповідача. Посилання скаржника, як на судову практику, на інші постанови Вищого господарського суду України, не можуть бути підставою для скасування судових рішень у даній справі, оскільки вони ухвалені за різних установлених судами попередніх інстанцій обставин справи. Доводи касаційної скарги щодо порушення судами приписів статей 549, 551 Цивільного кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України, статей 42, 43, 83 Господарського процесуального кодексу України не знайшли свого підтвердження матеріалами справи. Інші доводи скаржника також визнаються неспроможними, оскільки не спростовують установленого судами та ґрунтуються на переоцінці доказів, яка за приписами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції. Відтак, підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги не вбачається.