Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2014 року Справа № 1/18 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мирошниченка С.В.,

суддів: Барицької Т.Л.,

Картере В.І. (доповідач)

за участю представників:

ТОВ "Альфа-Ассістанс-А" - Керекеши О.І.,

ПАТ "Страхова компанія "Арма" - Куренного С.В.,

ВАТ "САН ІнБев Україна" - не з'яв.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арма"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.02.2014

та на рішення господарського суду міста Києва від 29.07.2013

у справі № 1/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Ассістанс-А"

до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арма"

третя особа: Відкрите акціонерне товариство "САН ІнБев Україна"

про стягнення 170091,84 грн.

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2011 року ТОВ "Альфа-Ассістанс-А" звернулося до господарського суду з позовом до ПАТ "Страхова компанія "Арма" за участю третьої особи - ВАТ "САН ІнБев Україна" про стягнення 156518,82 грн. за надані послуги, 11371,99 грн. пені та 2201,03 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 29.07.2013 (суддя Мельник В.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.02.2014 (колегія суддів у складі: суддя Шевченко Е.О. - головуючий, судді Алданова С.О., Зеленін В.О.), позов задоволено. Стягнуто з ПАТ "Страхова компанія "Арма" на користь ТОВ "Альфа-Ассістанс-А" 156518,82 грн. боргу, 11371,99 грн. пені, 2201,03 грн. 3% річних, 3401,84 грн. судового збору.

У касаційній скарзі ПАТ "Страхова компанія "Арма" просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 29.07.2013, постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.02.2014 в частині стягнення 142952,49 грн. основного боргу, 10481,39 грн. пені, 2028,66 грн. 3% річних, 3401,84 грн. судового збору та направити справу в цій частині на новий розгляд до господарського суду першої інстанції; в іншій частині оскаржувані судові рішення залишити без змін.

В обґрунтування касаційної скарги відповідач стверджує, що судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваних судових рішень не правильно застосовано положення ст.ст. 43, 84, 85 ГПК України, ст. 3 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я", п. 1.3 Методики розрахунку цін на медичні послуги в медичних закладах, санаторно-курортних підприємствах, страхових компаніях та інших медичних структурах, затвердженої наказом міського госпрозрахункового центру "Медицина" Головного управління охорони здоров'я Київської міської державної адміністрації від 20.10.1998 № 5, ст. 193 ГК України.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню виходячи з такого:

Господарські суди попередніх інстанцій встановили наступне:

- 20.02.2010 ТОВ "Альфа-Ассістанс-А" та ПАТ "Страхова компанія "Арма" був укладений договір № 22, згідно з умовами якого сторони врегулювали відносини, що виникають між позивачем та відповідачем у ході виконання сторонами взятих на себе зобов'язань щодо надання та/або організації медичних і сервісних послуг юридичним і фізичним особам, які уклали договір страхування з відповідачем за програмами Добровільного медичного страхування;

- 18.02.2010 позивач та відповідач уклали додаток № 1 до договору № 22 від 10.02.2010, в п. 1 якого визначили, що на медичне обслуговування приймаються застраховані особи клієнта - Компанії "САН ІнБев Україна" в містах Дніпропетровськ, Донецьк, Миколаїв, Одеса, Рівне, Сімферополь, Харків, Чернігів;

- в п. 4, п. 5 додатку № 1 до договору визначено, що розмір абонентської плати за медичне обслуговування, що належить перерахуванню позивачеві, складає 10% від брутто-премії, отриманої відповідачем. Абонентська плата в сумі згідно з актом передачі на обслуговування у звітності місяці перераховується відповідачем позивачу не пізніше 10 числа звітного місяця;

- відповідно до п. 10 додатку № 1 до договору відповідач сплачує рахунки виконавця на компенсацію витрат та/або переплату за послуги третіх осіб протягом 3-х банківських днів з моменту отримання від позивача рахунку;

- відповідно до договору позивачем відповідачу були виставлені на оплату наступні рахунки-фактури: № 143 від 21.03.2011на суму 65192,50 грн. за медичні послуги третіх осіб за період грудень; № 296 від 22.04.2011 на суму 61121,38 грн. за медичні послуги третіх осіб; № 338 від 14.05.2011 на суму 45310,66 грн. за медичні послуги третіх осіб; № 470 від 26.07.2011 на суму 4894,28 грн. за медичні послуги третіх осіб. Всього рахунків на загальну суму 176518,82 грн.;

- відповідачем частково були оплачені вказані вище рахунки, а саме на 20000,00 грн., у зв'язку з чим і виник спір між сторонами, який є предметом розгляду у даній справі;

- відмовляючись від сплати рахунків, відповідач це мотивує тим, що у всі ці рахунки безпідставно були включені витрати, що не передбачені умовами договору.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі суди виходили з того, що вимоги є обґрунтованими та такими, що підтверджуються наявними матеріалами справи.

Однак, Вищий господарський суд України вважає передчасним такий висновок господарських судів попередніх інстанцій.

Так, відповідно до п. 2.1 укладеного позивачем та відповідачем договору № 22 від 10.02.2010 ТОВ "Альфа-Ассістанс-А" зобов'язується надати медичні послуги, вказані в п. 3.1. цього договору як застрахованим особам, так і ПАТ "Страхова компанія "Арма", відповідно до Програм медичного страхування відповідача, вибраним клієнтом згідно з договором страхування, а страховик зобов'язується сплатити абонентську плату та іншу плату згідно з актом передачі на обслуговування.

Згідно з розділом 4 вказаного договору сторони визначили порядок розрахунків та встановили, що розмір абонентської плати і іншої плати, що підлягає перерахуванню відповідачем позивачеві за медичне обслуговування, визначається окремими додатковими угодами по кожному клієнту. Абонентська плата та інша плата перераховується відповідачем на поточний рахунок позивача на підставі виставлених позивачем рахунків. Сторони домовились, що можуть погодити перерахування позивачеві на рахунок коштів у якості передплати для розрахунку з третіми особами за договором комісії. Розмір такої передплати сторони погоджують у окремих додаткових угодах. У випадку вичерпання всіх передплачених відповідачем грошових коштів для розрахунку з третіми особами або відсутності такої передплати позивач має право сплачувати вартість послуг таких третіх осіб власними коштами, і відповідач зобов'язується відшкодувати позивачеві такі витрати та комісійну винагороду в порядку та в строки, передбачені окремою додатковою угодою стосовно конкретного клієнта.

Враховуючи викладені умови договору, Вищий господарський суд України вважає за необхідне зазначити про те, що для визначення обґрунтованого розміру абонентської плати і іншої плати, що підлягає перерахуванню відповідачем позивачу за медичне обслуговування, необхідна наявність окремих додаткових угод по кожному клієнту та їх дослідження судами попередніх інстанцій.

Водночас, як суд першої інстанції так і суд апеляційної інстанції не взяли до уваги вказані умови договору та не з'ясували наявність або відсутність таких додаткових угод, що унеможливило об'єктивно перевірити правильність розрахунків між сторонами.

При цьому, в матеріалах справи наявні копії актів передачі на обслуговування за періоди: з 15.03.2010 по 31.03.2010, з 01.04.2010 по 30.04.2010, з 01.05.2010 по 31.05.2010, з 01.06.2010 по 30.06.2010, з 01.07.2010 по 31.07.2010, з 01.08.2010 по 31.08.2010, з 01.09.2010 по 30.10.2010, з 01.10.2010 по 31.10.2010, з 01.11.2010 по 30.11.2010, з 01.12.2010 по 31.12.2010, з 01.01.2011 по 31.01.2011, з 01.02.2011 по 28.02.2011, з 01.03.2011 по 14.03.2011.

Вказані акти містять інформацію про період обслуговування, назву юридичної особи-клієнта, ПІБ застрахованих осіб, регіони, класи страхування, брутто-премії та суми, що належать до перерахуванню виконавцю (абонентську плату). Ці акти (крім акта за період з 01.03.2011 по 14.03.2011) підписані представниками сторін та скріплені печатками.

Однак, цим доказам у справі суди обох інстанцій ніякої оцінки не надали.

Також погоджуючись з доводами позивача про узгодженість з відповідачем як страховиком попередніх витрат, пов'язаних з наданням медичних послуг, суди обох інстанцій виходили з пояснень відповідача, що таке погодження мало місце в телефонному режимі. Втім, незважаючи на те, що такі факти не підтверджені будь-якими іншими доказами, господарські суди попередніх інстанцій не надали оцінки запереченням позивача проти наявності таких усних погоджень і наданим позивачем в підтвердження заперечень доказам.

Крім того, як вбачається з наявних матеріалів справи, відповідач, заперечуючи проти заявлених вимог, неодноразово стверджував про те, що:

- позивачем до загальної вартості медикаментів включено такі, що відпущені за неіснуючими діагнозами (відповідні хвороби відсутні у Міжнародній класифікації хвороб та причин смерті (МКХ-10) і окремих вітчизняних класифікаторах), тобто без наявності страхового випадку;

- позивач надавав послуги лікування (організації лікування), що не є страховими випадками і не підпадають під дію договорів № 22 від 10.02.2010 (укладений ТОВ "Альфа-Ассістанс-А" та ПАТ "Страхова компанія "Арма") та № 015-70902832 від 25.02.2010 добровільного медичного страхування (укладений ПАТ "Страхова компанія "Арма" та ВАТ "САН ІнБев Україна").

Всупереч вимогам ст.ст. 47, 43 ГПК України, господарські суди попередніх інстанцій не перевірили обґрунтованість заперечень відповідача і також не надали ніякої оцінки тим доказам, на які відповідач у цьому ж зв'язку посилався.

Отже, внаслідок неповної оцінки доказів господарськими судами попередніх інстанцій, порушено приписи ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Вказані порушення унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

В силу приписів ст. 1117 ГПК України Вищий господарський суд України не має права встановлювати або вважати встановленими обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарських судів попередніх інстанцій, а відтак прийняті у справі постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.02.2014 та рішення господарського суду міста Києва від 29.07.2013, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1119 ГПК України слід скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

В ході нового розгляду господарському суду належить врахувати наведені недоліки, обґрунтовано встановити на підставі поданих доказів фактичні обставини справи, перевірити правильність зробленого розрахунку грошових сум і, в залежності від встановленого, правильно застосувати норми матеріального та процесуального права, якими врегульовано спірні правовідносини, та прийняти законне й обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арма" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.02.2014 та рішення господарського суду міста Києва від 29.07.2013 у справі № 1/18 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя:С. Мирошниченко Судді: Т. Барицька В. Картере