Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2017 року Справа № 914/1662/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Іванової Л.Б. (доповідач), Барицької Т.Л., Гольцової Л.А.,розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Актив-Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "КБ "Актив-Банк"на рішення та постанову Господарського суду міста Києва від 19.09.2016 Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2016у справі№ 914/1662/16 Господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна компанія "ПФ-Онікс"доПублічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Актив-Банк" третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Франківський відділ Державної виконавчої служби міста Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській областіпроприпинення іпотекиза участю представників сторін:

позивача: Краплюк Ю.В., Приянчук І.В.

відповідача: Гурський Г.Ю.

третьої особи: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна компанія "ПФ-Онікс" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Актив-Банк" про визнання припиненою іпотеки згідно договору іпотеки від 26.12.2008.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.09.2016 у справі № 914/1662/16 (суддя Трофименко Т.Ю.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2016 (колегія суддів у складі: головуючого судді Баранця О.М., суддів Алданової С.О., Калатай Н.Ф.), позов задоволено повністю; визнано припиненою іпотеку нежитлового приміщення АДРЕСА_1, загальною площею 142,7 кв. м, згідно договору іпотеки від 26.12.2008, укладеного між Відкритим акціонерним товариством "Комерційний банк "Актив-Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна компанія "ПФ-Онікс", посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Тертичною Е.В. 26.12.2008 та зареєстрованого в реєстрі за № 13869.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Актив-Банк" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2016 у справі № 914/1662/16, винести нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою до суду, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Так, скаржник вказує на те, що судами невірно застосовано норми ст. 49 Закону України "Про іпотеку" з урахуванням змін, внесених Законом України № 3795-VI від 22.09.2011, а також не застосовано за заявою відповідача позовну давність.

Сторони згідно з приписами статті 1114 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак третя особа не скористалася передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в касаційній інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що 26.12.2008 між Відкритим акціонерним товариством "Комерційний банк "Актив-банк" (іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна компанія "ПФ-Онікс" (іпотекодавець) було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу, Тертичною Е.В. (далі - Договір), предметом якого є нежитлове приміщення № АДРЕСА_1, загальною площею 142,7 кв.м. та належить іпотекодавцю на праві власності.

Даний договір укладений для забезпечення виконання зобов'язань перед іпотекодержателем за кредитним договором № 2412/01-Ф від 24.12.2008 р., укладеним між відповідачем та ОСОБА_8.

Відповідно до п. 4.2.5. Договору іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один з перерахованих у договорі способів, а пунктом 4.2.5.2. Договору одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки визначено виконавчий напис нотаріуса.

Як передбачено п. 4.2.7 Договору, у разі звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса реалізація предмета іпотеки здійснюється шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.

Відповідно до п.п. 6.1., 6.2. Договір набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення та діє до виконання позичальником у повному обсязі забезпеченого іпотекою зобов'язання по Кредитному договору.

Судами попередніх інстанцій з'ясовано, що 09.03.2011 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левицьким Р.В. було вчинено виконавчий напис № 275 про звернення стягнення на предмет іпотеки за Договором, а саме: нежитлове приміщення АДРЕСА_1

06.04.2011 Франківським відділом державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції було відкрито виконавче провадження ВП № 25673871 за виконавчим написом № 257.

Постановою Франківського відділу державної служби Львівського міського управління юстиції від 28.03.2013 було повернуто виконавчий документ стягувачу у зв'язку з тим, що повторні прилюдні торги з реалізації арештованого майна не відбулись. На пропозицію державного виконавця залишити за собою майно стягувач відмовився.

16.04.2013 Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Актив-Банк" повторно звернулося до Франківського відділу державної служби Львівського міського управління юстиції із заявою про примусове виконання виконавчого напису нотаріуса № 257.

17.04.2013 державним виконавцем відкрито виконавче провадження ВП № 37627535 за виконавчим написом № 257 від 09.03.2011.

Як визначено судами першої та апеляційної інстанцій, перші прилюдні торги арештованого майна, а саме: нежитлового приміщення АДРЕСА_1 стартова (початкова) ціна - 352469,00 грн. були призначені на 02.08.2013, однак зазначені торги не відбулись у зв'язку з відсутністю купівельного попиту.

У подальшому старшим державним виконавцем Франківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції було проведено уцінку майна. Відповідно до акту про уцінку від 09.08.2013 вищезазначене майно було уцінено на 25% від початкової ціни, після чого ціна зазначеного майна становила 264351,75 грн.

Повторні прилюдні торги предмета іпотеки відбулись 30.08.2013, однак переможцем торгів не було внесено на депозитний рахунок відділу кошти за придбане на прилюдних торгах майно у визначений Законом України "Про виконавче провадження" термін.

Зважаючи на те, що повторні прилюдні торги відбулись, однак переможцем торгів не було внесено на депозитний рахунок відділу кошти за придбане майно, державний виконавець листом № В-425116 від 16.12.2013 запропонував Публічному акціонерному товариству "Комерційний банк "Актив-Банк" вирішити питання щодо залишення за собою нереалізованого майна, а також повідомив, що відповідно до ст. 62 Закону України "Про виконавче провадження" у разі якщо стягувач у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання повідомлення державного виконавця письмово не заявив про своє бажання залишити за собою нереалізоване майно, арешт майна знімається.

Суди встановили, що Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Актив-Банк" залишити за собою майно (нежитлове приміщення АДРЕСА_1) відмовився, у зв'язку із чим Франківським відділом ДВС Львівського МУЮ винесено постанову від 20.03.2014 про повернення виконавчого документу стягувачеві.

Предметом позову у цій справі є позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна компанія "ПФ-Онікс" про визнання припиненою іпотеки згідно договору іпотеки від 26.12.2008. Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач вказує на те, що відповідач (іпотекодержатель) двічі відмовився придбати предмет іпотеки, а тому наявні фактичні та правові підстави для визнання припиненою іпотеки на підставі частини 3 ст. 49 Закону України "Про іпотеку" в редакції яка діяла до 22.09.2011.

Вирішуючи спір по суті, місцевий господарський суд виходив з того, що кредитний договір, як і забезпечувальний іпотечний договір, за яким провадилось звернення стягнення за виконавчим написом нотаріуса № 257 від 09.03.2011, було укладено до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг" від 22.09.2011, а тому до спірних правовідносин має застосовуватися редакція ст. 49 Закону України "Про іпотеку", яка була чинною на момент їх виникнення; виконавче провадження із примусового виконання виконавчого напису нотаріуса № 275 від 09.03.2011 відкрито постановою державного виконавця 06.04.2011, тобто до вступу у силу змін до Закону України "Про іпотеку" внесених законом від 22.09.2011; протягом десяти днів з дня оголошення других прилюдних торгів такими, що не відбулися (у виконавчому провадженні № 25673871), та за результатом других прилюдних торгів у виконавчому провадженні № 37627535 відповідач (іпотекодержатель) не скористався правом придбати предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна, що є підставою для визнання припиненою іпотеки на підставі частини 3 ст. 49 Закону України "Про іпотеку".

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи в повному обсязі рішення суду першої інстанції в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, погодився із вказаним висновком та зазначив також, що нереалізація іпотекодержателем свого права задовольнити вимоги шляхом придбання предмету іпотеки за початковою ціною, шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна, порушує право іпотекодавця розпоряджатися своїм майном, гарантоване йому статтею 319 Цивільного кодексу України; відповідач двічі визнав поширення на правовідносини по зверненню стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса саме такої редакції ст. 49 Закону України "Про іпотеку", що передбачає надсилання пропозиції залишення нереалізованого майна - предмета іпотеки - після других торгів, оскільки не оскаржив дії державного виконавця, що повертав виконавчий документ без виконання саме після других торгів.

За таких обставин суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для припинення іпотеки.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки судів попередніх інстанцій передчасними з огляду на наступне.

Згідно з частиною 2 статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

Однак, оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам не відповідають.

Так, як було передбачено частинами 1- 3 статті 49 Закону України "Про іпотеку" у редакції, чинній на момент укладення кредитного та іпотечного договорів, протягом десяти днів з дня оголошення прилюдних торгів такими, що не відбулися, іпотекодержателі та інші кредитори боржника відповідно до пріоритету їх зареєстрованих вимог мають право придбати предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна.

Якщо іпотекодержатель не скористався правом, передбаченим частиною першою цієї статті, за результатами перших прилюдних торгів призначається проведення на тих же умовах других прилюдних торгів, які мають відбутися протягом одного місяця з дня проведення перших прилюдних торгів.

Якщо іпотекодержатель не скористався правом, передбаченим частиною першою цієї статті, за результатами других прилюдних торгів, іпотека може бути припиненою за рішенням суду.

16.10.2011 набрав чинності Закон України № 3795-VI від 22.09.2011 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг", яким внесено зміни до частин другої, третьої статті 49 Закону України "Про іпотеку", згідно із якими якщо іпотекодержатель не скористався правом, передбаченим частиною першою цієї статті, за результатами других прилюдних торгів призначається проведення у тому самому порядку третіх прилюдних торгів. Початкова ціна продажу предмета іпотеки на третіх прилюдних торгах може бути зменшена не більш як на 50 відсотків початкової вартості майна.

Якщо іпотекодержатель не скористався правом, передбаченим частиною першою цієї статті, за результатами третіх прилюдних торгів, іпотека може бути припиненою за рішенням суду.

У пункті 2 Прикінцевих положень Закону України N 3795-VI від 22.09.2011 передбачено, що дія цього Закону не поширюється на кредитні договори, укладені до набрання ним чинності.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Таким чином, право іпотекодержателя одержати задоволення за рахунок заставленого майна виникає не з моменту укладення ним договорів кредиту чи іпотеки, а у разі невиконання боржником (іпотекодавцем) своїх зобов'язань у майбутньому.

Частиною 1 ст. 41 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", та з дотриманням вимог цього Закону.

За змістом статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусова реалізація заставленого майна як стадія виконавчого провадження є сукупністю дій і правовідносин (урегульованих законами України: "Про виконавче провадження"; "Про іпотеку"; ЦК України та іншими нормативно-правовими актами), що в процесі примусового виконання виникають і реалізуються між органами й посадовими особами, які здійснюють примусове виконання судових рішень, та особами, які беруть участь у виконавчому провадженні чи залучаються до проведення виконавчих дій відповідно до Закону.

Отже, правовідносини з примусової реалізації заставленого майна повинні регулюватися нормативними актами, чинними на час вчинення таких дій, зокрема на час проведення прилюдних торгів.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України, зокрема у постановах від 03.02.2016 у справі № 3-1150гс15 та від 16.03.2016 у справі № 6-72цс16.

Разом тим, при вирішенні спору судами попередніх інстанцій неповно з'ясовані обставини проведення дій з реалізації заставного майна та проведення прилюдних торгів в рамках виконавчих проваджень № 25673871 та № 37627535, у зв'язку із чим достеменно не визначено, яка редакція статті 49 Закону України "Про іпотеку" була чинною на момент проведення таких дій.

Посилання судів на те, що до спірних правовідносин повинна застосовуватися редакція закону станом на дату укладення кредитного та іпотечного договорів, не можна вважати обґрунтованими, з огляду на таке.

Статтею 5 Цивільного кодексу України встановлено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Пункт 2 зазначених Прикінцевих положень, яким встановлено, що дія Закону N 3795-VI не поширюється на кредитні договори, укладені до набрання ним чинності, не містить положень, які би вносили зміни до встановлених статтею 5 ЦК України правил про дію актів цивільного законодавства у часі.

Факт виникнення цивільних відносин на підставі кредитного договору й пов'язаного з ним договору іпотеки не обмежує, а навпаки, передбачає їх розвиток у часі на основі того, щоб у силу юридичних фактів, визначених договорами і законодавством, виникали нові права та обов'язки учасників.

Юридична можливість іпотекодавця, як суб'єктивне цивільне право, звернутися до суду з вимогою про визнання іпотеки припиненою на підставі частини третьої статті 49 Закону України "Про іпотеку" у процесі розвитку встановлених договором іпотеки відносин послідовно залежить у виникненні від реалізації іпотекодержателем права придбати предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог у рахунок ціни майна.

Це право іпотекодержателя безпосередньо обумовлено настанням події оголошення прилюдних торгів такими, що не відбулися, і десятиденним строком його здійснення, до закінчення якого в іпотекодавця не виникає підстав вимагати припинення іпотеки, а у суду - можливості припинити іпотеку.

Відповідно до положень статті 5 Цивільного кодексу України оцінка такої події, як юридичного факту, і встановлення правових наслідків визначається змістом норми цивільного законодавства, яка є чи була чинною на момент її настання.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій, допустили неповноту у дослідженні обставин справи та дійшли передчасних висновків щодо правового змісту тих правовідносин, які склалися між сторонами.

За таких обставин, оскаржувані рішення та постанова не можуть вважатися обґрунтованими, оскільки, в порушення вимог частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, прийняті без повного та всебічного з'ясування всіх суттєвих обставин справи та оцінки доказів, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті.

Враховуючи те, що у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції, за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, прийняті у справі рішення та постанова не відповідають нормам чинного законодавства і тому підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у даній постанові, вжити всі передбачені чинним законодавством заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, дати належну юридичну оцінку доводам та запереченням учасників судового процесу і, в залежності від встановленого та у відповідності з вимогами закону, вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Актив-Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "КБ "Актив-Банк" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 19.09.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2016 у справі № 914/1662/16 скасувати.

Справу № 914/1662/16 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя: Л. Іванова

судді: Т. Барицька

Л. Гольцова