Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2014 року Справа № 916/3432/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Божок В.С.- головуючого, Костенко Т.Ф., Сибіги О.М.розглянувши матеріали касаційної скаргизаступника прокурора Одеської областіна постановуОдеського апеляційного господарського суду від 12.08.2014у справігосподарського суду Одеської областіза позовомпрокурора Тарутинського району Одеської області, що виступає в інтересах держави в особі Головного управління Держземагенства в Одеській областідоприватного підприємства "Сільськогосподарське підприємство" "Березине"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачаТарутинська районна державна адміністраціяпровитребування земельної ділянки з чужого незаконного володінняв судовому засіданні взяли участь представники:від позивача:не з'явились;від відповідача:не з'явились;від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачане з'явились;від Генеральної прокуратури УкраїниКлюге Л.М., прокурор відділу - посв. №014652 від 17.01.2013;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням від 25.06.2014 господарського суду Одеської області (судді: Оборотова О.Ю. - головуючий, Горячук Н.О., Літвінов С.В.) позовні вимоги задоволено.

Витребувано з незаконного володіння ПП "Сільськогосподарське підприємство "Березине" земельну ділянку сільськогосподарського призначення загальною площею 206,5 га (пасовища), нормативно-грошовою вартістю 575 160, 32 грн., яка розташована на території Березинської селищної ради Тарутинського району Одеської області за межами населеного пункту. Зобов'язано ПП "Сільськогосподарське підприємство "Березине" повернути земельну ділянку сільськогосподарського призначення загальною площею 206,5 га (пасовища), нормативно-грошовою вартістю 575 160,32 грн., яка розташована на території Березинської селищної ради Тарутинського районну Одеської області за межами населеного пункту до земель державної власності в особі Головного Управління Держземагенства Одеській області. Стягнуто з ПП "Сільськогосподарське підприємство "Березине" на користь Державного бюджету України 1 218,00 грн. суму судового збору.

Рішення суду мотивоване тим, що спірна земельна ділянка передана на підставі тимчасового договору оренди землі від 27.01.2010 та договору короткострокової оренди землі від 29.12.2012, що не пройшли у передбаченому законом порядку державну реєстрацію. Відповідач незаконно користується земельною ділянкою загальною площею 206,5 га на території Березинської селищної ради Тарутинського районну Одеської області. Вказані договори укладені всупереч ст. 17, 122 Земельного кодексу України та Закону України "Про оренду землі" є нікчемними правочинами.

Постановою від 12.08.2014 Одеського апеляційного господарського суду (судді: Величко Т.А. - головуючий, Таран С.В., Гладишева Т.Я.) рішення від 25.06.2014 господарського суду Одеської області скасовано. Відмовлено в задоволені позовних вимог з тих підстав, що правомірність дотримання вимог земельного законодавства, щодо повноважень, на розпорядження спірною земельною ділянкою, дотримання вимог щодо порядку і процедури надання земельної ділянки відповідачу за вказаними угодами може бути встановлено при розгляді питання відповідності угод законодавству - визнання їх недійсними. Тобто позивач помилково зробив висновок, що укладені 27.01.2010 та 29.12.2012 угоди оренди земельної ділянки є нікчемними з посиланням на укладення їх в супереч вимогам ст.17, 122 Земельного кодексу України та Закону України "Про оренду землі".

Не погоджуючись з постановою господарського суду апеляційної інстанції заступник прокурора Одеської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить її скасувати, а рішення залишити без змін, посилаючись на порушення апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст. 124, 125, 126 Земельного кодексу України, ст. 640 Цивільного кодексу України; ст.ст. 33, 34, 43, 82 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник вказує, що між ПП "Сільськогосподарське підприємство "Березине" та Тарутинською РДА не укладено договір оренди спірної земельної ділянки, який відповідав би всім вимогам земельного законодавства, тому підприємство не мало права її використовувати.

Відзиви на касаційну скаргу інші учасники судового процесу не надіслали.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить необхідним задовольнити касаційну скаргу частково.

Господарськими судами встановлено, що 27.01.2010 Тарутинська РДА Одеської області та ПП "СП "Березине" уклали тимчасовий договір оренди землі №48 (без прийняття розпорядження Тарутинською районною державною адміністрацією), відповідно якого в оренду передано 206,5 га ріллі.

29.12.2012 на підставі розпорядження голови Тарутинської РДА №1030/А-2012 від 29.12.2012 Тарутинська РДА Одеської області та ПП "СП "Березине" уклали договір короткострокової оренди землі №71, за яким в оренду передана земельна ділянка площею 206,5 га ріллі, договір укладено терміном на 1 рік до проведення аукціону відповідно до вимог Земельного кодексу України та виготовлення проекту землеустрою та технічної документації на земельну ділянку.

Предметом позову у даній справі є витребування з незаконного володіння ПП "СП "Березине" земельної ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 206, 5 га та зобов'язання повернути спірну земельну ділянку до земель державної власності в особі Головного Управління Держземагенства в Одеській області, яка передана за вказаними вище договорами від 27.01.2010 за №48 та від 29.12.2012 за №71.

Прокурор Тарутинського району Одеської області в позовних вимогах вказує, що тимчасовий договір оренди землі №48 від 27.01.2010 та договір короткострокової оренди землі №71 від 29.12.2012 є нікчемними правочинами, а відповідно ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Нікчемним (абсолютно недійсним) є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом. Відповідно вказаній ч.2 ст. 215 Цивільного кодексу України визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Сторони такого правочину не зобов'язані виконувати його умови навіть тоді коли суд не вимагає його недійсність. Однак у випадку, коли сторони виконали певні умови нікчемного правочину, рішенням суду повинні бути визнанні правові наслідки недійсності правочину.

Частиною 1 ст. 236 Цивільного кодексу України визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Отже недійсність - це об'єктивна властивість нікчемного правочину.

Як встановлено господарськими судами, спірна земельна ділянка площею 206,5 га до укладення договору оренди №48 від 27.01.2010 вже перебувала у платному строковому користуванні ПП "СП "Березине" на підставі тимчасової угоди б/н від 01.03.2007. Договір неодноразово переукладався.

Укладені на підставі вказаних розпоряджень договори оренди, які не скасовані у встановленому законодавством порядку та за якими з 2007 року і на даний час між Тарутинською РДА та ПП "СП "Березине" виникали відповідні правовідносини, сплачувалась і сплачується орендна плата, не можуть вважатися нікчемними, тобто, такими, що не породжують ніяких прав та обов'язків.

Прокурор Тарутинського району Одеської області, зазначаючи про невідповідність вказаних договорів вимогам чинного законодавства, а саме ст.ст. 116, 122, 123 та 124 Земельного кодексу України, про застосування наслідків недійсності правочину, не оспорив ці договори у встановленому законом порядку, а помилково зазначив, що ці договори є нікчемними.

Відповідно ч.1 ст.124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

У вирішенні спорів про визнання недійсними договорів оренди земельної ділянки господарські суди з'ясовують наявність на момент укладення оспорюваного договору оренди рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки, оскільки його відсутність суперечить вимогам п.5 ч.4 ст. 15 Закону України "Про оренду землі" та п. 3 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 за N 677.

Розглядаючи справи у спорах про визнання недійсними договорів оренди, суди повинні з'ясовувати питання чинності рішень (розпоряджень), на підставі яких було укладено такі договори.

Тому, з огляду на положення ст.124 Земельного кодексу України, відповідні договори оренди земельної ділянки державної власності визнаються недійсними з підстав незаконності передання в оренду земельної ділянки, лише за умови визнання недійсним рішення органу державної влади про надання в оренду цієї ділянки, що були підставою для укладення оспорюваного договору.

Згідно ч.1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Прокурор Тарутинського району Одеської області звернувся з даним позовом в інтересах держави в особі Головного управління Дерземагенства в Одеській області, щодо повернення спірної земельної ділянки до земель державної власності в особі Головного управління Дерземагенства в Одеській області.

Згідно ст.2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій України" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Однак, наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації встановленого вищевказаними нормами права.

Так, вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. Відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених господарським судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов'язку перед особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання такого обов'язку від зобов'язаних осіб. Отже, лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом (або в інтересах якої), суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, господарський суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Вирішуючи спір у даній справі господарські суди не з'ясували, чи є Головне управління Держземагенства в Одеській області особою (або в інтересах якої), що має право звертатися до суду за захистом свого порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу (належний позивач), оскільки відповідно ст. 387 Цивільного кодексу України тільки власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Обґрунтовуючи право Головного управління Держземагенства в Одеській області прокурор Тарутинського району Одеської області посилається на Положення про Державне агентство земельних ресурсів України, затвердженого Указом Президента України №445/2011 від 08.04.2011, за яким Держземагентство України є центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів та топографо-геодезичної і картографічної діяльності, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністерство аграрної політики та продовольства України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері земельних відносин та топографо-геодезичної і картографічної діяльності.

Однак, відповідно до п.34 ст. 4 вказаного вище Положення Держземагентство України відповідно до покладених на нього завдань вживає в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, звертається з позовами до суду за захистом своїх прав та з питань порушення вимог законодавства.

Господарськими судами попередніх інстанцій також не з'ясовано кому на праві власності належить спірна земельна ділянка та чи були делеговані власником земельної ділянки повноваження щодо захисту його прав Головному управлінню Дерземагенства в Одеській області. Також господарськими судами не досліджено питання, щодо повноважень Головного управління Дерземагенства в Одеській області стосовно прав на спірну земельну ділянку та в чиїх інтересах може заявлятись позов про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Неповне з'ясування всіх обставин справи, які мають значення для справи, дає підстави для скасування ухвалених у справі судових рішень та передачі справи на новий розгляд.

Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки господарського суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

При вирішенні спору господарський суд зобов'язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні господарського суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Зважаючи на те, що відповідно зі ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

При новому розгляді справи необхідно повно та всебічно з'ясувати всі обставини справи, дати їм належну правову оцінку та постановити законне та обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.1115, п.3 ст.1119, ст.11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову від 12.08.2014 Одеського апеляційного господарського суду та рішення від 25.06.2014 господарського суду Одеської області зі справи №916/3432/13 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

Головуючий В.С. Божок

Судді Т.Ф. Костенко

О.М. Сибіга