Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2015 року Справа № 922/5459/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дунаєвської Н.Г. - головуючого,

Владимиренко С.В.,

Самусенко С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14 квітня 2015 року у справі № 922/5459/14 Господарського суду Харківської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський електротехнічний завод "Енергоміра", м. Харків, до ОСОБА_4 (до 23.01.2015 Фізична особа-підприємець ОСОБА_4), м. Харків, про стягнення 50 659,37 грн.,

представники сторін в судове засідання не з'явились, про час та місце проведення засідання повідомлені належним чином,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2014 року позивач ТОВ "Харківський електротехнічний завод "Енергоміра" пред'явив у господарському суді позов до відповідача ФОП ОСОБА_4 про стягнення 50 659,37 грн.

Вказував, що 01.09.13 між ним (орендодавцем) та відповідачем (суборендарем) був укладений договір суборенди № 18/09А, згідно умов якого він зобов'язався передати суборендарю у строкове платне користування нежитлові приміщення на першому поверсі виробничого корпусу (літ. В-8) загальною площею 272 кв.м., що розташовані під АДРЕСА_1.

Посилаючись на порушення відповідачем умов договору в частині сплати суборендної плати, позивач просив стягнути з відповідача 39 124,12 грн. основного боргу, 7 426,09 грн. інфляційних втрат, 1 058,45 грн. 3 % річних та 3 032,71 грн. пені, а всього - 50 659,37 грн.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 11 лютого 2015 року (суддя Доленчук Д.О.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 14 квітня 2015 року (колегія суддів у складі: Лакіза В.В. - головуючого, Гетьман Р.А., Кухар В.І.), позов задоволено частково.

Постановлено стягнути з ОСОБА_4 на користь ТОВ "Харківський електротехнічний завод "Енергоміра" 37 151,08 грн. основного боргу, 2 845,87 грн. пені, 7 426,09 грн. інфляційних втрат, 1 001,55 грн. 3 % річних та 1 746,61 грн. судового збору.

В решті вимог відмовлено.

Судові акти мотивовані посиланнями на порушення відповідачем умов договору в частині сплати суборендної плати, що є підставою до покладення на нього обов'язку здійснити її оплату позивачу разом з інфляційними втратами, 3 % річних та пенею з врахуванням їх правильного розрахунку.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 626 України та ст. 34 ГПК України, просить скасувати постановлені у справі рішення та постанову та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 01.09.13 між позивачем (орендодавцем) та відповідачем (суборендарем) був укладений договір суборенди № 18/09А, згідно умов якого орендодавець зобов'язався передати суборендарю у строкове платне користування нежитлові приміщення на першому поверсі виробничого корпусу (літ. В-8) загальною площею 272 кв.м., що розташовані під АДРЕСА_1.

01.09.13 позивач передав, а відповідач прийняв вказаний об'єкт суборенди, що було оформлено актом приймання-передачі.

Згідно п. 5.1 договору розмір суборендної плати становить 25 грн. за 1 кв.м. на місяць, в тому числі ПДВ 20 % - 4,17 грн.

Суборенди орендна плата перераховується на розрахунковий рахунок орендаря щомісячно, два рази на місяць рівними частинами по 50 %, перша частина - не пізніше п'ятнадцятого числа поточного (звітного) місяця, друга частина - не пізніше п'ятого числа місяця, наступного за звітним (п. 5.2 договору).

Пунктом 5.5 договору сторонами погоджено, що витрати пов'язані зі сплатою отриманих суборендатором комунальних та інших послуг (прибирання приміщень, вивіз бруду та інше) у орендну плату не включаються та компенсуються відповідачем окремо на підставі рахунків позивача.

У п. 5.12 договору сторони визначили, що станом на 01.09.13 відповідач має заборгованість перед позивачем у розмірі 33 681,08 грн., яка визнається відповідачем та яку він зобов'язується погасити в строк до 31.12.13.

Відповідно до ст.ст. 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Положеннями ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України унормовано, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно п. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

31.12.13 між сторонами був складений акт приймання-передачі нежитлових приміщень відповідно до якого відповідач повернув позивачу об'єкт суборенди.

Судами встановлено, що 23.01.15 було припинено підприємницьку діяльність ФОП ОСОБА_4, що підтверджується наявними в матеріалах справи відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

У абз. 4 підпункту 4.7 пункту 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.11 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що громадянин, який мав статус суб'єкта підприємницької діяльності, але на дату подання позову втратив такий статус, не може бути стороною в судовому процесі у господарському суді, якщо немає визначених законом підстав для його участі в такому процесі. Однак у разі коли відповідна зміна статусу відбулася після порушення провадження у справі, вона не тягне за собою наслідків у вигляді зміни підвідомчості такої справи і, відповідно, - припинення провадження у ній, оскільки на час порушення господарським судом такого провадження її розгляд належав до юрисдикції цього суду; наведене стосується й випадку подання відповідним громадянином, що був відповідачем у справі, зустрічного позову в тій же справі. У будь-якому разі у суду немає й правових підстав для застосування при цьому положень статті 25 ГПК України та залучення до участі у справі як правонаступника фізичної особи - підприємця тієї ж таки фізичної особи, оскільки правонаступництво передбачає перехід прав та обов'язків від одного суб'єкта до іншого, а не зміну правового статусу однієї й тієї ж самої особи. У разі задоволення позову до фізичної особи, яка в процесі розгляду справи втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, резолютивна частина відповідного судового рішення, крім відомостей, передбачених частинами другою-сьомою статті 84 ГПК України, повинна містити дані, визначені в пункті 2 частини другої статті 54 цього Кодексу для фізичної особи (без зазначення її колишнього статусу суб'єкта підприємницької діяльності).

Враховуючи ту обставину, що відповідач припинив свою підприємницьку діяльність після порушення провадження у даній справі місцевим господарським судом, суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що дана справа підлягає розгляду господарським судом без зміни підвідомчості.

Судами встановлено, що на виконання умов п. 5.12 вказаного договору відповідач сплатив на користь позивача заборгованість в розмірі 23 730 грн., у зв'язку з чим у відповідача існує заборгованість на підставі означеного пункту договору в сумі 9 951,08 грн. та, за розрахунком позивача, 29 191,04 грн. суборендної плати за період з 01.09.13 по 31.12.13, яка включає в себе плату та компенсацію витрат на охорону об'єкта суборенди.

Враховуючи положення п. 5.1 договору відповідач повинен був сплачувати суборендну плату у розмірі 25 грн. за один кв.м, що в місяць становило 6 800 грн., тобто за час дії договору з 01.09.13 по 31.12.13 сума суборендної плати склала 27 200 грн.

9 951,08 грн. (боргу на підставі п. 5.12 договору) + 27 200 грн. (боргу за несплату суборендної плати) = 37 151,08 грн.

Водночас, судами встановлено, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено існування у відповідача обов'язку здійснити оплату 1 991 грн. компенсації витрат на охорону об'єкта суборенди, що стало обґрунтованою підставою для часткового задоволено судами попередніх інстанцій вимог позивача про стягнення з відповідача суборендної плати в сумі 37 151,08 грн.

Приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене, задовольняючи частково позовні вимоги, суди попередніх інстанцій правильно встановили та виходили з того, що порушення відповідачем договірного зобов'язання в частині своєчасної оплати суборендної плати є підставою до покладення на останнього обов'язку по сплаті боргу з урахуванням 7 426,09 грн. інфляційних втрат та 1 001,55 грн. 3 % річних.

Крім того, п. 9.3 договору сторони визначили, що в разі несвоєчасного або не в повному обсязі перерахування суборендної плати та комунальних платежів суборендар виплачує орендарю пеню в розмірі двох облікових ставок НБУ за кожен день прострочення невиконаного грошового зобов'язання.

В силу ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платник коштів сплачує на користь їхнього одержувача за прострочення платежу, пеню в розмірі встановленому угодою сторін. Статтею 3 Закону передбачено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Позивачем за порушення відповідачем грошового зобов'язання здійснено нарахування пені за період з 31.12.13 по 29.06.14 (180 днів) в сумі 3 032,71 грн.

Перевіривши правильність нарахування позивачем пені, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про часткове задоволення вимог про стягнення пені в сумі 2 845,87 грн.

З огляду на викладене, судами попередніх інстанцій на підставі встановлених фактичних обставин справи, з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін та правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини.

Доводи касаційної скарги про неправомірність визначення судами попередньої інстанції належної до стягнення суми основного боргу суборендної плати, не заслуговують на увагу суду, оскільки на їх підтвердження скаржником не надано будь-яких первинних документів.

Суд дав оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що відповідає вимогам ст. 43 ГПК України, переоцінка доказів, відповідно до ст. 1117 ГПК України, не входить до меж перегляду справи в суді касаційної інстанції.

Постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального законодавства, доводи касаційної скарги правильності викладених у ній висновків не спростовують, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14 квітня 2015 року у справі № 922/5459/14 залишити без змін.

Головуючий суддя: Н.Г. Дунаєвська

Судді: С.В. Владимиренко

С.С. Самусенко