Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2017 року Справа № 910/15310/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Вовка І.В.(головуючого, доповідача),Кондратової І.Д., Стратієнко Л.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2016 року у справі № 910/15310/16 за позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до товариства з обмеженою відповідальністю "Київоблгаз Збут" про стягнення пені, 3% річних та інфляційних сум,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2016 року до господарського суду міста Києва звернувся позивач з позовом про стягнення з відповідача трьох відсотків річних у розмірі 458,81 грн., пені у розмірі 7 028,57 грн., інфляційних втрат у сумі 1 055,53 грн. через неналежне виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу від 23.06.2015 року щодо своєчасного розрахунку за поставлений газ.

Рішенням господарський суд міста Києва від 17.10.2016 (суддя Марченко О.В.) позов задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача 458,81 грн. 3% річних; 1 412,94 грн. пені, а в решті позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.12.2016 року (судді: Гаврилюк О.М., Майданевич А.Г., Сулім В.В.) зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі позивач вважає, що судами порушено і неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняті ними рішення в частині відмови у позові скасувати та позов задовольнити повністю.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач вважає, що рішення та постанова є законними та просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи та прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 23.06.2015 року між позивачем та відповідачем укладено договір № 15-743-РО на купівлю-продаж природного газу, відповідно до п. 1.1 якого, позивач, за договором продавець, зобов'язується передати у власність відповідача, за договором покупця, у 2015 році природний газ, а відповідач зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах договору.

Згідно із п.п. 3.3, 3.4 договору № 15-743-РО приймання-передача газу, переданого позивачем відповідачу у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу; не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, відповідач зобов'язується надати позивачу підписані та скріплені печаткою відповідача два примірники акта приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість; позивач не пізніше 8-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, зобов'язується повернути відповідачу один примірник оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта; підписані акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Відповідно до п. 6.1 договору № 15-473-РО оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки; у разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється відповідачем до 20-го числа місяця, наступного за місяцем реалізації газу, на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі газу за розрахунковий місяць.

За п. 7.2 договору у разі якщо до 20 числа місяця, наступного за місяцем закінчення строку дії договору в частині реалізації газу (розділ ІХ договору), покупець не здійснить повну оплату фактично отриманого за договором природного газу, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити продавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Також до договору № 15-743-РО були укладені додаткові угоди, а саме: № 1 від 23.06.2015 року, № 2 від 23.06.2016 року та № 3 від 23.06.2016 року.

Факт передачі позивачем відповідачу газу на загальну суму 1 111 850,80 грн., згідно із умовами договору № 15-743-РО та одержання його відповідачем підтверджується підписаними представниками позивача та відповідача актами приймання-передачі газу.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем було здійснено оплату природного газу на суму у розмірі 1 111 850,80 грн. з порушенням встановлених у договорі № 15-743-РО строків.

Неналежне виконання відповідачем умов договору стало підставою для звернення позивача з позовом про стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних сум.

Предметом даного судового розгляду є вимоги продавця до покупця про сплату пені, 3% річних та інфляційних сум через неналежне виконання умов договору купівлі-продажу природного газу щодо своєчасного розрахунку за поставлений газ.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог про стягнення 5 615,63 грн. пені суди попередніх інстанцій виходили з того, що підстав для нарахування пені за весь час існування договірних відносин між сторонами немає, оскільки сторони, викладаючи у пункті 7.2 Договору умови нарахування пені, не погодили можливість такого нарахування; у стягненні ж 1 055,53 грн. втрат від інфляції відмовлено через неправильно зроблений розрахунок.

Згідно із статтею 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями ч. 1 ст. 230, ч.ч. 4, 6 ст. 231 ГК України, ч. 3 ст. 549, ч. 1 ст. 612 ЦК України та ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено обов'язок учасника господарських відносин сплатити штрафні санкції у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання, зокрема: у вигляді штрафу, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; та у вигляді пені, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, розмір яких, зазвичай, визначається обліковою ставкою Національного банку України та не може перевищувати подвійної облікової ставки, що діяла у відповідний період.

Згідно із п. 7.2 договору № 15-473-РО у разі якщо до 20 числа місяця, наступного за місяцем закінчення строку дії договору в частині реалізації газу, відповідач не здійснив повну оплату фактично отриманого за договором природного газу, відповідач зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

У силу ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Вказане кореспондується з вимогами частини шостої статті 232 ГК України, яка визначає початковий момент нарахування пені, що не може бути змінений за домовленістю сторін.

Однак, висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення пені за прострочення виконання грошового зобов'язання в сумі лише 1412,94 грн. не засновані на положеннях наведених вище правових норм.

Так, при вирішенні спору в зазначеній частині суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що нарахування пені здійснюється на заборгованість, що існувала станом на дату закінчення строку дії договору, тобто на 31.12.2015 року, розмір якої склав 167 901,01 грн. Вказана заборгованість складається із боргу за грудень 2015 року.

Враховуючи пункт 7.2 Договору, суди здійснили розрахунок пені, починаючи з 21-го числа місяця, наступного за місяцем закінчення строку дії Договору в частині реалізації газу, на суму заборгованості, яка існувала станом на дату закінчення строку дії Договору.

Проте з встановлених судами обставин вбачається, що у п. 6.1 Договору сторони погодили здійснення покупцем поточної оплати планових обсягів газу протягом місяця поставки або ж у разі неповної оплати здійснення остаточного розрахунку за фактично переданий газ до 20-го числа місяця, наступного за місяцем реалізації газу.

Оскільки під час розгляду даної справи суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили обставини передбаченого вказаною умовою Договору терміну виконання покупцем зобов'язання, а відповідно до вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України воно підлягало виконанню саме у цей термін, відтак час прострочення оплати щодо окремих обсягів газу має обчислюватись з 21-го числа місяця, наступного за місяцем реалізації газу.

Водночас слід зауважити, що з вказаних у судових рішеннях умов п.7.2 Договору не вбачається встановлення сторонами певного іншого строку виконання саме зобов'язань з оплати поставленого газу, адже вказана умова Договору пов'язує з обставинами здійснення повної оплати фактично отриманого за договором природного газу до 20 числа місяця, наступного за місяцем закінчення строку дії договору в частині поставки газу, лише обов'язок покупця сплатити продавцеві пеню.

При цьому в будь-якому випадку обчислення розміру пені за кожен день прострочення платежу має здійснюватися за правилами, закріпленими у ч. 6 ст. 232 ГК України, яка надаючи сторонам право за згодою встановлювати певну тривалість періоду нарахування пені, не дозволяє їм змінювати початок перебігу вказаного періоду - з дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане.

Не врахувавши викладеного, суди першої та апеляційної інстанцій не з'ясували обставин щодо часу прострочення виконання відповідачем обов'язку з оплати відповідних обсягів газу за кожен місяць у спірний період, а відтак належним чином не перевірили правильність нарахування позивачем сум пені за відповідні порушення.

З огляду на викладене суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування рішення та постанови судів попередніх інстанцій в частині стягнення пені та судових витрат, адже такі висновки є передчасними.

Оскільки касаційна інстанція не наділена правом оцінки доказів, наданих сторонами у справі, а таке право належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій з додержанням принципу рівності сторін у процесі, справу в зазначеній частині слід передати на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення на підставі відповідних доказів усіх суттєвих обставин.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2016 року та рішення господарського суду міста Києва від 17.10.2016 року в частині позову про стягнення пені в сумі 7 028,57 грн. та судових витрат скасувати, і справу № 910/15310/16 в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий суддя І.Вовк

Судді І.Кондратова

Л.Стратієнко