Суд визначив модель поведінки позивача, без врахування того, що ст. 693 ЦК України наділяє особу саме правом самостійно визначити спосіб захисту свого порушеного права. (ВС /КГС, постанова від 08 лютого 2019 р. у справі № 909/524/18)

Короткий виклад обставин справи : Фізичні особи-підприємці уклали між собою договір поставки хвойних матеріалів з правом проводити попередню оплату товару покупцем.

У 2015 р. покупець здійснив дві передплати на загальну суму 51 500, 00 грн. Проте товар продавцем поставлений не був.

Надалі покупець, вже у 08.06.2018 року звернувся до продавця з претензією про сплату заборгованості на вищевказану суму (попередню оплату) , нарахувавши на таку суму також пеню, інфляційні втрати та три відсотки річних.

Місцевий суд відмовив у задоволенні позову ФОП (покупця) про стягнення заборгованості у розмірі передоплати за непоставлений товар, дійшовши висновку про те, що : 1. позивач не довів своєчасності виставлення вимоги боржнику (відповідачу) вимоги про поставку товару, через що боржник не міг виконати обов'язку у строки згідно специфікації ; 2. відповідач доказів виконання зобов'язання також не надав, але суд звернув увагу на місце відвантаження товару, яким був склад продавця (п.3.2. Договору). Апеляційний суд повністю підтримав позицію місцевого суду з тих же мотивів.

Пропонована на розгляд постанова Верховного Суду дає відповідь на чітке питання (і,заразом,правову проблему) : саме особа-покупець за договором вправі обстоювати порушене право на власний розсуд за вибором (альтернативні положення ч.2 ст. 693 ЦК України). Згідно останньої якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Як відомо, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст. 712 ЦК України).

Таким чином, Верховний суд прийняв доводи касаційної скарги позивача, звернувши увагу на те, що суд першої інстанції самостійно визначив модель поведінки позивача, в той час як ч.2 ст. 693 ЦК України надає особі право самостійно обирати спосіб захисту порушеного права.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2019 року

м. Київ

Справа № 909/524/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючого - Міщенка І.С., суддів: Сухового В.Г., Чумака Ю.Я.

учасники справи:

позивач - Фізична особа-підприємець Сухарєв Ігор Михайлович

відповідач - Фізична особа-підприємець Плитчук Любомир Леонідович

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Сухарєва Ігоря Михайловича

на постанову Західного апеляційного господарського суду у складі Плотніцького Б.Д. - головуючого, Кордюк Г.Т., Кравчук Н.М. від 21 листопада 2018 року та рішення Господарського суду Івано-Франківської області у складі Рочняк О.В. від 23 серпня 2018 року

Історія справи

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У червні 2018 року Фізична особа-підприємець Сухарєв Ігор Михайлович звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Плитчука Любомира Леонідовича про стягнення 51 500 грн. передплати, 14 942 грн. 05 коп. пені, 18420 грн. 39 коп. інфляційних втрат, 4 541 грн. 88 коп. 3% річних та 26 492 грн. 47 коп. процентів за користування чужими грошовими коштами згідно ст.693 Цивільного кодексу України (з урахуванням заяви про зміну предмету позову).

1.2. Позовні вимоги мотивовані тим, що всупереч умов укладеного між сторонами договору поставки, відповідачем не було здійснено поставку товару, за який позивачем здійснено передоплату у розмірі 51 500,00 грн., у зв'язку з чим позивачем в порядку ст. 693 Цивільного кодексу України заявлено вимогу в судовому порядку про стягнення вказаної суми коштів - авансу та пені, інфляційних втрат, 3% річних та процентів за користування чужими коштами.

2. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

2.1. 16.06.2015 між ФОП Плитчуком Л.Л. (продавець) та ФОП Сухарєвим І.М. (покупець) було укладено договір поставки № 03 (далі - договір), за умовами якого продавець взяв на себе зобов'язання поставляти хвойні матеріали - смерека, згідно наданої специфікації покупцем, з дня підписання договору, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити товар у порядку та на умовах, передбачених договором.

2.2. В розділі п.4.1 договору сторони погодили, що покупець оплачує товар шляхом перерахування на рахунок продавця грошових коштів згідно рахунку-фактури після приймання товару. Також може проводитись повна або часткова оплата у вигляді попередньої оплати за товар, готівкою по касовому ордеру. У вартість входять послуги по його завантаженню продавцем.

2.3. Згідно з п.3.2 договору №03 від 16.06.15 місцем відвантаження товару є склад продавця, тобто відповідача у справі.

2.4. Згідно п.6.4 договору він вважається укладеним з моменту його підписання сторонами в день, що зазначений на початку договору (16.06.15) та діє до 31.12.2015 і може бути продовжений до повного виконання сторонами договірних зобов'язань.

2.5. Цього ж дня між сторонами підписано додаток № 1 до договору поставки № 03 від 16.06.2015 (специфікація), в якому погоджено розміри, кількість та ціну пиломатеріалів. Термін поставки в специфікації визначено - 10 днів з моменту її підписання.

2.6. 16.06.2015 позивач сплатив відповідачу 45 000,00 грн., що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера № 1 від 16.06.2015.

2.7. 30.06.2015 позивач сплатив 6 500,00 грн., що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера від 30.06.2015.

2.8. 08.06.2018 позивач надіслав відповідачу претензію про сплату заборгованості за договором поставки № 03 від 16.06.2015 на суму 51 500 грн., 14 888 грн. 44 коп. пені, 18 420 грн. 39 коп. інфляційних втрат та 4 541 грн. 88 коп. 3% річних.

2.9. У зв'язку з тим, що відповідач не повернув на вимогу позивача суму передоплати у розмірі 51 500,00 грн., на яку не було здійснено поставку товару по договору, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

3. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3.1. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 23.08.2018 по справі №909/524/18 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

3.2. Суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, дійшов висновків, що (1) доказів виконання зобов'язань по даному договору відповідач суду не надав; (2) проте, згідно п.3.2 договору, місцем відвантаження товару є склад продавця, тобто відповідача у справі, (3) позивач не надав суду належних і достатніх доказів своєчасного виставлення боржнику вимоги про поставку товару, а тому боржник не міг виконати свого обов'язку у строки, наведені в специфікації, що виключає наявність підстав стверджувати про прострочення виконання зобов'язання відповідачем по поставці товару, (4) суд з посиланням на припис ст. ст. 612 613 664 689 Цивільного кодексу України дійшов висновку, що позивачем не вчинено дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок.

3.4. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 26.11.2018 рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 23.08.2018 по справі №909/524/18 залишено без змін.

3.5. Апеляційний суд встановив, що позивач не подав суду доказів звернення до продавця у строк, встановлений специфікацією чи зі спливом цього строку, про відвантаження обумовленого договором товару (пункт 3.2. договору) чи доказів того, що, прибувши на склад продавця, одержав відмову останнього у відвантаженні оплаченого ним товару.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги

4.1. Не погоджуючись з постановою Західного апеляційного господарського суду від 26.11.2018 та рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 23.08.2018 по справі №909/524/18, Фізична особа-підприємець Сухарєв Ігор Михайлович подав касаційну скаргу, у якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Аргументи учасників справи

5. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)

5.1. Фізична особа-підприємець Сухарєв Ігор Михайлович у своїй касаційній скарзі посилається на невірне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, зокрема, частини 3 статті 693 Цивільного кодексу України, статті 664 Цивільного кодексу України.

5.2. Скаржник зазначає, частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України визначено право покупця за договором самостійно обирати варіант правової поведінки, а саме: вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати, у разі, якщо достовірно встановлено, що продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк.

5.3. Скаржник вказував, що ним обрано варіант поведінки захисту свого права шляхом заявлення вимоги про повернення суми передоплати, що повністю узгоджується з приписами частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України.

5.4. Додатково скаржник посилався на те, що судами першої та апеляційної інстанцій безпідставно відмовлено позивачу у застосуванні до спірних правовідносин ст. 664 Цивільного кодексу України.

6. Позиція ФОП Плитчук Л.Л., викладена у відзиві на касаційну скаргу

6.1. У відзиві на касаційну скаргу Перший заступник прокурора області просив залишити касаційну скаргу Фізична особа - підприємець Плитчук Любомир без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

6.2. Відповідач наголошував, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди першої та апеляційної інстанції вірно застосували норми матеріального права, зокрема частини 3 статті 693 Цивільного кодексу України, статті 664 Цивільного кодексу України.

Позиція Верховного Суду

7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

7.1. Верховний Суд, здійснивши перегляд судових рішень у справі на підставі встановлених фактичних обставин справи та в межах доводів та вимог касаційної скарги, частково приймає доводи касаційної скарги та не погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо відмови у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.

7.2. Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

7.3. Відповідно до статей 11 509 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (зобов'язань), які повинні виконуватися належним чином і у встановлений строк відповідно до вказівок закону, договору (ст. 526 Цивільного кодексу України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 Цивільного кодексу України).

7.4. Виходячи із змісту правовідносин між позивачем та відповідачем по договору, останні є відносинами з поставки товару, відтак, права і обов'язки сторін визначаються, у тому числі, положеннями глави 54 Цивільного кодексу України.

7.5. Приписом ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України унормовано, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

7.6. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).

7.7. Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України встановлено, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

7.8. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на виконання умов укладеного договору, позивачем сплачено на користь позивача в якості передоплати за товар загалом 51 500,00 грн., проте, покупцем не було отримано від продавця товар на суму передоплати.

7.9. При цьому, судами першої та апеляційної інстанцій вірно визначено правову природу сплаченої суми коштів в розмірі 51 500,00 грн., як передоплата, тобто кошти, які попередньо оплачені стороною договору на користь іншої сторони з метою виконання нею своїх зобов'язань.

7.10. Верховий Суд зазначає, що правова природа зазначених коштів внаслідок невиконання будь-якою стороною своїх зобов'язань за договором - не змінюється і залишається такою доти, поки сторони двосторонньо не узгодять іншої їх правової природи або не вчинять дій, які змінять правову природу перерахованої суми.

7.11. Обумовлені законом підстави для зміни правової природи перерахованих покупцем (позивачем) коштів внаслідок непоставки продавцем (відповідачем) товару, у зв'язку з неотримання ним звернення від покупця щодо місця відвантаження товару - не настали, що тягне за собою правові наслідки, обумовлені часиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України.

7.12. При цьому, припис частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України містить в собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку не поставки товару у встановлений договором строк, а саме: покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

7.13. Наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.

7.14. При цьому, судами першої та апеляційної інстанцій не було досліджено правової природи заявленої до стягнення суми, а відмовляючи у позові з посиланням лише на приписи ст. ст. 612 613 664 689 Цивільного кодексу України, судами попередні інстанцій не застосовано частину 2 статті 693 Цивільного кодексу України в контексті реалізації позивачем свого права щодо стягнення коштів передоплати, на яку не було поставлено товар у визначений договором строк.

7.15. Висновок суду першої інстанції про те, що зобов'язання сторін щодо поставки та прийняття товару згідно укладеного між ними договору є чинними до повного виконання сторонами, а тому позивач не позбавлений можливості звернутися до відповідача з вимогою про поставку товару - також є помилковим, оскільки суд самостійно визначив модель поведінки позивача, без врахування того, що частина 2 статті 693 Цивільного кодексу України наділяє особу саме правом самостійно визначити спосіб захисту свого порушеного права певним шляхом, що було реалізовано позивачем в межах даної справи шляхом подання відповідного позову.

7.16. Таким чином, Верховний Суд зазначає, що судами першої та апеляційної інстанції при вирішенні спору не застосовано частину 2 статті 693 Цивільного кодексу України, що призвело до ухвалення рішення, яке не відповідають нормам матеріального права.

7.17. Крім того, Верховний Суд зазначає, що позивачем окрім вимоги про стягнення 51 500 грн. передплати було заявлено вимогу про стягнення суми пені, інфляційних втрат, 3% річних та процентів за користування чужими грошовими коштами (з урахуванням заяви про зміну предмету позову), посилаючись на порушення відповідачем грошового зобов'язання перед позивачем.

7.18. Проте, вимоги позивача в цій частині не були задоволені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні, яке залишено без змін постановою суду апеляційної інстанції без змін.

7.19. Оскільки судами не вчинені дії з перевірки розрахунку суми заявлених позовних вимог та не надано висновків щодо правомірності їх стягнення, вказане перешкоджає ухвалити нове рішення у справі, а тому справу слід передати на новий розгляд суду першої інстанції.

7.20. Враховуючи викладене, постановлені у справі судові рішення не можна визнати законними і обґрунтованими, в зв'язку з чим вони підлягають скасуванню.

7.21. Відповідно до ст. 300 ГПК України Верховний Суд розглядає справи за правилами перегляду судових рішень у касаційному порядку, тому не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

7.22. З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню підлягає частково, а справа має бути передана на нових розгляд, згідно ст. 129 ГПК України, розподіл судових витрат зі справи, у тому числі сум судового збору за подання скарги про перегляд рішення в апеляційному і у касаційному, має здійснити господарський суд, який прийматиме рішення по суті спору, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

7.23. Керуючись статтями 129 300 301 306 308 310 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Сухарєва Ігоря Михайловича - задовольнити частково.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 26.11.2018 та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 23.08.2018 по справі №909/524/18 - скасувати.

3. Справу №909/524/18 направити на новий розгляд до Господарського суду Івано - Франківської області.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати складення повного судового рішення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Суховий В.Г.

Чумак Ю.Я.