Історія справи

Ухвала КАС ВП від 30.01.2018 року у справі №825/2618/13-а
Постанова ВАСУ від 29.05.2015 року у справі №825/2618/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2015 року м. Київ К/800/7558/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого-судді: Кобилянського М.Г.,

суддів: Амєліна С.Є., Іваненко Я.Л.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міндоходів у Чернігівській області, Чернігівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2014 року,

В С Т А Н О В И Л А :

У червні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив з урахуванням уточнення позовних вимог визнати протиправним та скасувати наказ Державної податкової адміністрації в Чернігівській області «Про звільнення ОСОБА_1» від 22 травня 2008 року № 116-о, поновити його на займаній посаді з 22 травня 2008 року, стягнути з відповідача на його користь грошове забезпечення за весь час вимушеного прогулу.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 липня 2013 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано наказ Державної податкової адміністрації в Чернігівській області «Про звільнення ОСОБА_1» від 22 травня 2008 року № 116-о. Поновлено ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого відділення боротьби з суб'єктами господарювання, що мають ознаки фіктивності, відділу податкової міліції Чернігівської міжрайонної державної податкової інспекції з 23 травня 2008 року. Стягнуто з Чернігівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області на користь позивача грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 23 травня 2008 року по 25 липня 2013 року в розмірі 104446,77 грн. Постанову суду допущено до негайного виконання в частині поновлення на посаді та в межах суми стягнення грошового забезпечення за один місяць на користь ОСОБА_1 в розмірі 1682 грн. Зобов'язано Головне управління Міндоходів у Чернігівській області та Чернігівську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Чернігівській області надати звіт про виконання постанови суду від 25 липня 2013 року в 10-денний термін з дня набрання законної сили рішення суду.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 1 серпня 2013 року в задоволенні заяви Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про роз'яснення постанови суду від 25 липня 2013 року відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2014 року постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 липня 2013 року скасовано, в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2014 року ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 1 серпня 2013 року визнано нечинною та закрито провадження у справі.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2014 року, залишивши в силі постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 липня 2013 року та ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 1 серпня 2013 року. Зазначає, що домовленості між ним та відповідачем про дату звільнення 22 травня 2008 року не було, відкликання рапорту після 22 травня 2008 року є неможливим, неприбуття позивача на засідання атестаційної комісії не є перешкодою для проведення атестації за його відсутності.

Перевіривши доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин у справі, у межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги.

Судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи по суті встановлено наступне.

З 21 грудня 1999 року ОСОБА_1 проходив службу в органах податкової міліції.

29 лютого 2008 року позивач подав рапорт про звільнення зі служби за власним бажанням у зв'язку з невиконанням, на його думку, керівництвом Чернігівської міжрайонної державної податкової інспекції законодавства про працю.

31 березня 2008 року ОСОБА_1 у доповнення до рапорту від 29 лютого 2008 року подав рапорт, в якому просив звільнити його з 2 квітня 2008 року.

Листом Державної податкової адміністрації в Чернігівській області від 8 квітня 2008 року № 93/Т/04-205 ОСОБА_1 повідомлений про необхідність проходження атестації при звільненні за власним бажанням. Позивачем остання атестація була пройдена в 2006 році.

Наказом Державної податкової адміністрації в Чернігівській області від 22 травня 2008 року №116-о ОСОБА_1 був звільнений з посади оперуповноваженого відділення боротьби з суб'єктами господарювання, що мають ознаки фіктивності, відділу податкової міліції Чернігівської міжрайонної державної податкової інспекції та з податкової міліції у запас за пунктом 64 «ж» (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ на підставі рапорту від 29 лютого 2008 року.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, прийшов до висновку, що 22 травня 2008 року сторони досягли домовленості про звільнення ОСОБА_1, підтвердженням цього є особистий підпис позивача та його напис «ознайомлений ОСОБА_1 в приміщенні ДПА в Чернігівській області 17:55 год. 22.05.08р.» на висновку за результатами розгляду рапорту позивача про звільнення від 22 травня 2008 року. Тобто позивач висловив свою згоду з датою та підставами звільнення, оскільки жодних заперечень не висловлював та не зазначав. У період з дня подачі рапорту про звільнення (з 29 лютого 2008 року по 29 травня 2008 року) позивач не скористався правом на відкликання свого рапорту про звільнення. На думку колегії суддів апеляційного суду, висновок атестаційної комісії Управління податкової міліції Державної податкової адміністрації в Чернігівській області від 22 січня 2008 року, у відповідності до якого вирішено порушити клопотання перед головою Державної податкової адміністрації в Чернігівській області про проведення позачергової атестації капітана податкової міліції ОСОБА_1 у зв'язку із неналежним ставленням до виконання службових обов'язків, є обґрунтованим. Рапорт про незгоду з відомостями в атестаційному листі позивач не подавав. Проведення атестації працівника в черговому або позачерговому порядку є правом керівництва відповідного органу в залежності від конкретних обставин. Крім цього, згідно висновку за результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 щодо звільнення зі служби за власним бажанням позивач неодноразово запрошувався до Державної податкової адміністрації в Чернігівській області та отримував роз'яснення про необхідність проходження атестації. При проведенні бесіди позивач відмовлявся від проходження атестації та надання письмової відмови від її проходження. 3 квітня 2008 року та 23 квітня 2008 року на адресу відповідача ОСОБА_1 були надіслані листи з вимогами про видачу трудової книжки і проведення розрахунку при звільненні, оскільки він вважав себе звільненим з посади за власним бажанням.

Проте з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитись не можна.

Відповідно до пункту 62 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року №114, (далі - Положення) звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби провадиться:

а) у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік), якщо звільнені особи не досягли граничного віку, встановленого Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» для перебування в запасі осіб, які мають військові звання і за станом здоров'я придатні до військової служби;

б) у відставку, якщо звільнені особи досягли граничного віку, встановленого Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» для перебування в запасі осіб, які мають відповідні військові звання або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби (із зняттям з військового обліку).

Підпунктом «ж» пункту 64 Положення передбачено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.

Звільнення зі служби за власним бажанням відповідно до зазначеної правової норми можливо при наявності двох обов'язкових умов: 1) власного бажання особи, яка проходить службу, для дострокового звільнення; 2) наявності причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.

Відповідно до пункту 68 Положення особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніше як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

Трьохмісячний строк, встановлений зазначеною нормою, стосується періоду з дня подання рапорту про звільнення зі служби до постановлення наказу про звільнення і є обов'язковим для усіх учасників процедури звільнення, оскільки жодних винятків застосування такого строку не передбачено. До закінчення трьохмісячного строку попередження зазначені особи мають право відкликати поданий рапорт, якщо сторони не домовилися при наявності поважних підстав про звільнення у більш короткий строк.

Верховний Суд України, рішення якого відповідно до положень частини першої статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України є обов'язковим для всіх судів України, у постанові від 5 грудня 2011 року (справа № 21-236а11) сформулював наступну правову позицію: звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби за власним бажанням до закінчення трьохмісячного строку про таке звільнення, встановленого пунктом 68 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, згідно з яким зазначені особи мають право відкликати поданий рапорт, якщо сторони не домовились про звільнення у більш короткий строк, є протиправним.

Як обґрунтовано зазначено судом першої інстанції, позивача було звільнено зі служби за власним бажанням без встановлення поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків, та до спливу встановленого Положенням трьохмісячного строку.

Колегія суддів погоджується з твердженням суду першої інстанції про те, що висновок від 22 травня 2008 року, складений за результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення, з яким позивач був ознайомлений 22 травня 2008 року о 17 год. 55 хв., не може бути підтвердженням домовленості сторін про його звільнення зі служби 22 травня 2008 року, тобто у більш короткий строк, оскільки з наказом про звільнення ОСОБА_1 був ознайомлений 22 травня 2008 року о 17 год. 45 хв.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції прийшов до помилкового висновку про законність звільнення позивача зі служби до закінчення трьохмісячного строку з дати подання рапорту, оскільки відомості про те, що сторони домовились про звільнення у більш короткий строк, відсутні.

Пунктом 48 Положення встановлено, що атестація осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу проводиться на кожній із займаних посад через чотири роки, а також при призначенні на вищу посаду, переміщенні на нижчу посаду і звільненні з органів внутрішніх справ, якщо переміщення по службі або звільнення провадиться по закінченні року з дня останньої атестації, а у виняткових випадках незалежно від цього строку.

Аналогічне правило містить і підпункт 1.4 пункту 1 Інструкції про порядок проведення атестування особового складу органів внутрішніх справ України, (затверджено наказом Міністерства внутрішніх справ України від 22 березня 2005 року № 181; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 травня 2005 року за № 559/10839), затвердженої на виконання пунктів 47, 48 Положення, відповідно до якого атестування осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу проводиться: на кожній із займаних посад - через 4 роки; при призначенні на вищу посаду, переміщенні на нижчу посаду і звільненні з органів внутрішніх справ, якщо переміщення по службі або звільнення провадиться по закінченні року з дня останньої атестації, а у виняткових випадках (зокрема при скороченні штатів чи реорганізації органів внутрішніх справ України) незалежно від цього строку.

Підпункт 1.4 пункту 1 Інструкції не містить такої обов'язкової підстави для проведення атестування осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу як звільнення з органів внутрішніх справ за власним бажанням.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необґрунтованість направлення Державною податковою адміністрацією в Чернігівській області ОСОБА_1 листа від 8 квітня 2008 року № 93/Т/04-205, в якому зазначено, що позивача буде звільнено з органів податкової міліції після проходження атестації, доказів винятковості випадку атестування позивача відповідачі суду не надали.

Відповідно до пункту 24 Положення (в редакції постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ» від 5 грудня 2012 року № 1137) у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.

Якщо заява про поновлення на службі розглядається більше одного року не з вини особи рядового, начальницького складу, така особа має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовну вимогу про стягнення грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу, визначив його розмір з порушенням вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок), оскільки довідкою Чернігівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області від 23 липня 2013 року №570/9/10-015 визначено грошове забезпечення ОСОБА_1 на момент звільнення.

Верховний Суд України, рішення якого відповідно до положень статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України є обов'язковим для всіх судів України, у постанові від 14 січня 2014 року (справа № 21-395а13) висловив наступну правову позицію: «…суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку».

Із пункту 5 Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Крім цього, суд першої інстанції помилково зазначив датою поновлення позивача на посаді 23 травня 2008 року, оскільки відповідно до наказу Державної податкової адміністрації в Чернігівській області від 22 травня 2008 року №116-о ОСОБА_1 був звільнений з посади 22 травня 2008 року (а.с.67).

Відповідно до частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення є незрозумілим, суд, який його ухвалив, за заявою осіб, які беруть участь у справі, або державного виконавця ухвалою роз'яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту.

Суд першої інстанції, відмовляючи в роз'ясненні судового рішення, обґрунтовано виходив з того, що постанова Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 липня 2013 року є зрозумілою, питання, викладені Головним управлінням Міндоходів у Чернігівській області, стосуються порядку виконання судового рішення.

Відповідно до вимог частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суд касаційної інстанції позбавлений можливості провести відповідні розрахунки, оскільки це пов'язано з дослідженням доказів у справі, а тому у цій частині справа підлягає направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

За правилами статті 225 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

Керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 225, 227, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2014 року скасувати.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 липня 2013 року змінити.

В абзаці третьому резолютивної частини постанови замість дати «23.05.2008 року» зазначити дату « 22 травня 2008 року».

Скасувати постанову в частині оплати вимушеного прогулу позивача та направити справу у цій частині на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

В решті постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 липня 2013 року та ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 1 серпня 2013 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

ГОЛОВУЮЧИЙ Кобилянський М.Г.

СУДДІ Амєлін С.Є.

Іваненко Я.Л.