Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" травня 2014 р. м. Київ К/800/1283/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Трифар»

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.08.2013

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.12.2013

у справі №826/8019/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Трифар»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби

про про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Трифар» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Трифар») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12.03.2013 №0002842208 та №0002832208.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.08.2013, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.12.2013, в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно акту перевірки встановлено порушення позивачем п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на суму 734793,00 грн. та порушення пп. 7.4.1, пп. 7.2.3, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість в сумі 282252,00 грн. Підставою для донарахування зобов'язань з податку на прибуток підприємств, податку на додану вартість та зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток слугували висновки щодо нікчемності правочинів укладених позивачем з ТОВ «Остін Трейд», ТОВ «Лоу Консалт», ТОВ «Проммаст-Стандарт», ПП «Алмаз 2006», ТОВ «Маркон Груп КО», ТОВ «ТПК «Техномашпостач», ТОВ «Компанія «Вайліс» та ТОВ «Дормашавто».

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв до 31.12.2010) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 даного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Аналогічні умови формування податкового кредиту визначені і у Податковому кодексі України, який набрав чинності з 01.01.2011.

Так, згідно з п. 198.1 ст. 198 цього Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті даного Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 Податкового кодексу України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст. 198 даного Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 зазначеного Закону заборонено відносити до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Таким чином, обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (у тому числі податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Наявні в матеріалах справи податкові накладні, розрахункові (платіжні) документи, акти прийому-передачі наданих послуг, в силу Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення N168/704, є первинними документами, та мають всі необхідні встановлені законом обов'язкові реквізити. Докази того, що вказані накладні, розрахункові (платіжні) документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними - відсутні. Відтак, віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених в ціні за надані послуги згідно актів прийому-передачі, відповідає вимогам пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 198.1 п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

Крім того слід зазначити, що у разі підтвердження дійсного виконання відповідних господарських операцій певні недоліки первинних документів, зокрема, їх підписання невстановленою особою, є свідченням недобросовісності постачальника та не можуть слугувати підставою для притягнення платника податку-покупця до відповідальності.

У даному випадку податковим органом не доведено невиконання спірних операцій на користь позивача, а отже не доведено обставин та не надано доказів на їх підтвердження, які б у взаємозв'язку з приписами Податкового кодексу України унеможливлювали формування позивачем податкового кредиту за зазначеними операціями.

Також, колегія суддів зазначає, що надані позивачем документи підтверджують реальність господарських операцій. При цьому відповідачем не були надані докази щодо неотримання позивачем послуг, визначених в договорах. Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ «Остін Трейд», ТОВ «Лоу Консалт», ТОВ «Проммаст-Стандарт», ПП «Алмаз 2006», ТОВ «Маркон Груп КО», ТОВ «ТПК «Техномашпостач», ТОВ «Компанія «Вайліс» та ТОВ «Дормашавто», на час спірних відносин були зареєстровані як платники податку на додану вартість (відповідно до вимог чинного законодавства).

Твердження відповідача про нікчемність договорів, укладених між позивачем та його контрагентами, є необґрунтованими належними засобами доказування припущеннями, оскільки, позиція податкового органу щодо суперечності спірної угоди інтересам держави не підкріплена належними доказами чи відповідними судовими рішеннями.

Згідно зі ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

З урахуванням викладеного, касаційна скарга ТОВ «Трифар» підлягає задоволенню, а постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.08.2013 та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 19.12.2013 - скасуванню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Трифар» задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.08.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.12.2013 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Трифар» задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 12.03.2013 №0002842208 та №0002832208.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров