Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" серпня 2014 р. м. Київ К/800/16598/14

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Малиніна В.В., Юрченка В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в м. Умані та Уманському районі Черкаської області про визнання протиправним рішення, визнання права та зобов'язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в м. Умані та Уманському районі Черкаської області на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2014 року та постанову Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 8 лютого 2011 року, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2010 року позивач - ОСОБА_4 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, в якому просив: визнати протиправним рішення відповідача - УПФ України в м. Умань Черкаської області щодо невизнання за ним права на зарахування часу проходження військової служби у Збройних Силах України в період з 05.08.1981 року по 21.10.1997 року до 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, передбачену ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» для прокурорів і слідчих та відмови у призначенні йому пенсії відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру»; визнати за ним право на зарахування до 20-річного стажу його роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, передбачену Законом України «Про прокуратуру» для прокурорів і слідчих, поряд зі стажем роботи на прокурорських посадах в органах прокуратури України, часу проходження ним військової служби у Збройних Силах в період з 05.08.1981 року по 21.10.1997 року; зобов'язати відповідача зарахувати до 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсійне забезпечення за вислугою років працівникам прокуратури, час проходження ним військової служби з 05.08.1981 року по 21.10.1997 року, та призначити пенсію за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» з дня подання заяви, тобто з 15.11.2010 року.

Постановою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 8 лютого 2011 року, частково зміненою постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2014 року (виключено абз. 3 резолютивної частини рішення суду першої інстанції щодо визнання за позивачем певного права), адміністративний позов задоволено.

Суди попередніх інстанцій, мотивували свої рішення тим, що спеціальний стаж військової служби на посаді курсанта у військовому училищі та військова служба в Збройних Силах СРСР та України відносяться до роботи, що дає право на пенсійне забезпечення за вислугу років згідно статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру».

У поданій касаційній скарзі відповідач заявив вимоги про скасування рішень судів попередніх інстанцій, як таких, що постановлені із порушенням норм матеріального і процесуального права, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

У доводах касаційної скарги, заявник зазначає, що ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» не передбачено зарахування часу військової служби на офіцерських посадах у Збройних Силах до 20-річного стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років; відповідно до п. «в» ч. 3 ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», час проходження позивачем військової служби з 05.08.1981 року до 21.10.1997 рік зараховується до загального трудового стажу, однак зазначений період не може бути зарахований до 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, передбачену ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру».

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.

Позивач з 05.08.1981 року по 21.10.1997 року проходив військову службу у Збройних Силах СРСР та України, у тому числі з серпня 1981 року по червень 1985 року - курсантом Ризького вищого військово-політичного училища ім. Маршала Радянського Союзу Бірюзова С.С., а з червня 1985 року по жовтень 1997 року - на офіцерських посадах.

У період з грудня 1997 року по час звернення до суду першої інстанції з позовом, ОСОБА_4 працював на слідчих і прокурорських посадах органів військової прокуратури.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 звертався до Управління Пенсійного фонду України в м. Умань Черкаської області із заявою про призначення йому пенсії за вислугу років. Однак, рішенням територіального органу Пенсійного фонду України в м. Умань Черкаської області від 15.11.2010 року йому відмовлено в призначенні пенсії з посиланням на Закон України «Про прокуратуру», яким не передбачено зарахування до 20-річного стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, всього періоду військової служби (крім строкової).

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, відповідно до пункту першого частини першої статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Відповідно до ч. 1 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку.

Згідно ч. 5 вищевказаної статті, до 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.

Згідно з ст.11 Закону СРСР «Про загальний військовий обов'язок», на громадян, які були прийняті до військово-навчальних закладів, перебували на дійсній військовій службі, розповсюджувалися обов'язки, які встановлені для військовослужбовців строкової служби.

Постановою верховної Ради України від 12 вересня 1991 року №1545-ХХІІ «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території Республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

25.03.1992 року ухвалено Закон України №2232-ХП «Про військовий обов'язок і військову службу», у частині першій ст. 25 якого зазначено, що навчання у військово-навчальних закладах зараховується курсантам як строкова військова служба. Законом України від 18.06.1999 року №766 «Про внесення змін до Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» в ст. 25 вказаного Закону внесено зміни, зокрема, ч. 6 визначено, що в строк військової служби військовослужбовцям зараховується тривалість служби під час навчання у вищих військових навчальних закладах та вищих навчальних закладах, які мають військові навчальні підрозділи, із розрахунку два місяці служби ( навчання ) у зазначених військових навчальних закладах за один місяць строкової військової служби.

Відповідно до ч.1 ст.58 Конституції України Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Дію нормативно -правового акта в часі треба розуміти так, що до події, факту застосовується той закон, або інший нормативно -правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно - правовим актом.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що строк навчання позивача з серпня 1981 року по червень 1985 року - курсантом Ризького вищого військово-політичного училища ім. Маршала Радянського Союзу Бірюзова С.С. прирівнюється до строкової військової служби, яка підлягає зарахуванню до 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру».

З приводу вимог про зарахування часу проходження військової служби на офіцерських посадах у Збройних Силах в період з липня 1985 року по 21.10.1997 року до 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, передбачені ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» та призначити пенсію за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» з дня подання заяви, суд касаційної інстанції зазначає наступне.

Як зазначалось вище, спеціальним законом, що визначає право та процедуру призначення пенсії в данному випадку є Закон України «Про прокуратуру».

Колегія суддів вважає обгрунтованими доводи відповідача, з приводу того, що ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» не передбачено зарахування часу військової служби на офіцерських посадах у Збройних Силах до 20-річного стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років за вказаною статею.

Відповіднодно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції Закону від 04 квітня 2006 року), а також ч. 1 ст. 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції Закону від 03 листопада 2006 року) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

В свою чергу, як зазначалось вище, ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» не передбачено зарахування часу військової служби на офіцерських посадах у Збройних Силах до 20-річного стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, оскільки застосуванню до даних правовідносин підлягають норми спеціального Закону України «Про прокуратуру», то суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про протиправність незарахування відповідачем періодів служби позивача на офіцерських посадах у Збройних Силах з липня 1985 року по 21.10.1997 року до 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, передбачені ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру».

Відповідно до п. «в» ч. 3 ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», час проходження позивачем військової служби з липня 1985 року до 21.10.1997 рік зараховується до загального трудового стажу, однак зазначений період не може бути зарахований до 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, передбачену ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» для прокурорів і слідчих.

Згідно з ч. 10 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» прокурорам і слідчим, які мають одночасно право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їхнім вибором, у тому числі на умовах, передбачених статтею 37 Закону України «Про державну службу». Військові прокурори і слідчі військових прокуратур при звільненні з військової служби мають право на одержання пенсії відповідно до цієї статті або на одержання пенсії, встановленої законом для військовослужбовців.

Відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що позивач не позбавлений права звернутися за призначенням пенсії в порядку передбаченому Законом України «Про державну службу» чи Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідачем зараховано позивачу лише 13 років 26 днів спеціального стажу роботи, що дає право на отримання пенсії за вислугу років відповідно до ст. 50-1 «Про прокуратуру». Як зазначалось вище, зарахуванню до вказаного стажу також підлягає період навчання позивача з серпня 1981 року по червень 1985 року - курсантом Ризького вищого військово-політичного училища ім. Маршала Радянського Союзу Бірюзова С.С.

Враховуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні позовної вимоги про призначення пенсії за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» з дня подання позивачем заяви необхідно також відмовити, з огляду на відсутність у позивача необхідного 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, передбаченого вказаною статтею Закону України «Про прокуратуру».

Щодо позовних вимог про визнання за позивачем права на зарахування до 20-річного стажу його роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, передбачену Законом України «Про прокуратуру» для прокурорів і слідчих, поряд зі стажем роботи на прокурорських посадах в органах прокуратури України, часу проходження ним військової служби у Збройних Силах в період з 05.08.1981 року по 21.10.1997 року, суд касаційної інстанції зазанчає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка правильності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб) відповідно до прийнятих або вчинених при здійсненні ними владних управлінських функцій.

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що згідно приписів частини 4 статті 105 та частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, до адміністративного суду не можуть заявлятись вимоги з приводу встановлення того чи іншого факту і такі судом не можуть вирішуватись

Згідно пункту 1 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Компетенція адміністративних судів, встановлена статтею 17 КАС України, на вищевказану позовну вимогу не поширюється. А тому провадження в цій частині підлягає закриттю, що не було зроблено судами попередніх інстанцій.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 223 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або проведення додаткової перевірки доказів, обставини встановлені повно та правильно, але допущена помилка в застосуванні норм матеріального права, суд касаційної інстанції, згідно зі статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України, скасовує рішення судів першої та апеляційної інстанції і ухвалює нове рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 222, 223, 229, 232 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Умані та Уманському районі Черкаської області задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2014 року та постанову Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 8 лютого 2011 року у справі № 2а-38/11 - скасувати.

Провадження у справі в частині позовних вимог про визнання за ОСОБА_4 права на зарахування до 20-річного стажу його роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, передбачену Законом України «Про прокуратуру» для прокурорів і слідчих, поряд зі стажем роботи на прокурорських посадах в органах прокуратури України, часу проходження ним військової служби у Збройних Силах в період з 05.08.1981 року по 21.10.1997 року - закрити.

Ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_4 задовольнити частково.

Визнати протиправним рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Умань Черкаської області в частині не зарахування часу проходження ОСОБА_4 навчання курсантом Ризького вищого військово-політичного училища ім. Маршала Радянського Союзу Бірюзова С.С. з серпня 1981 року по червень 1985 року, яка прирівнюється до проходження строкової військової служби із розрахунку два місяці служби за один місяць строкової служби, до 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, передбаченого ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» для прокурорів і слідчих.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Умань Черкаської області зарахувати до 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсійне забезпечення за вислугою років працівникам прокуратури, час проходження ОСОБА_4 навчання курсантом Ризького вищого військово-політичного училища ім. Маршала Радянського Союзу Бірюзова С.С. з серпня 1981 року по червень 1985 року, який прирівнюється до проходження строкової військової служби із розрахунку два місяці служби за один місяць строкової служби.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.

Судді І.Я. Олендер

В.В. Малинін

В.В. Юрченко