Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" травня 2015 р. м.Київ К/800/50362/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя Голяшкін О.В. (доповідач),

судді Заяць В.С.,

Швед Е.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Сумського обласного комунального підприємства «Фонд інвестування об'єктів соціальної сфери та промисловості» на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 22 липня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2014 року у справі за позовом Державної фінансової інспекції в Сумській області до Сумського обласного комунального підприємства «Фонд інвестування об'єктів соціальної сфери та промисловості» про зобов'язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2014 року Державна фінансова інспекція в Сумській області звернулася до суду з адміністративним позовом до Сумського обласного комунального підприємства «Фонд інвестування об'єктів соціальної сфери, в якому просила зобов'язати відповідача виконати п.4 листа вимоги від 08 серпня 2013 року №18-05-14-14/5737, а саме: забезпечити відшкодування завданої шкоди в сумі 7095,21 грн. шляхом поновлення дебіторської заборгованості в обліку та стягнення вищевказаної суми з СОО ФСГ «Динамо», в іншому випадку провести відшкодування за рахунок винних осіб у покритті за рахунок коштів Фонду витрат іншої юридичної особи у порядку та розмірі, встановленому ст.ст.130 133 136 Кодексу законів про працю України.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив про невиконання відповідачем письмових вимог щодо усунення порушень, виявлених під час ревізії фінансово-господарської діяльності Сумського обласного комунального підприємства «Фонд інвестування об'єктів соціальної сфери та промисловості».

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 22 липня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2014 року, адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з ухваленими у справі рішеннями, Сумське обласне комунальне підприємство «Фонд інвестування об'єктів соціальної сфери та промисловості» звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення.

У касаційній скарзі відповідач зазначає про відсутність правових підстав для стягнення з будь-кого кошти в сумі 7095,21 грн. та притягнення до матеріальної відповідальності винних осіб у вчинені встановленого контрольним заходом порушення працівників у порядку та розмірі, встановленому ст.ст.130, 133, 136 Кодексу законів про працю України. Вказує, що інспекція, не дослідивши причини виникнення коштів у сумі 7095,21 грн. та правильності їх відображення по бухгалтерському обліку підприємства, зробила передчасні помилкові висновки про відшкодування підприємством за рахунок власних коштів витрат іншої юридичної особи та відповідне заподіяння матеріальної шкоди (збитків) підприємству на вказану суму.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 22 квітня 2013 року по 25 червня 2013 року Державною фінансовою інспекцією в Сумській області проведено планову ревізію фінансово-господарської діяльності Сумського обласного комунального підприємства «Фонд інвестування об'єктів соціальної сфери та промисловості» за період з 01 квітня 2011 року по 31 березня 2013 року. За результатами ревізії 02 липня 2013 року складено акт №05-08/22.

На підставі акту ревізії від 02 липня 2013 року №05-08/22 позивачем 08 серпня 2013 року за вих.№18-05-14-14/5737 відповідачу надіслано вимогу «Про усунення виявлених плановою ревізією порушень чинного законодавства», у п.4 якої зобов'язано забезпечити відшкодування завданої шкоди в сумі 7095,21 грн. шляхом поновлення дебіторської заборгованості в обліку та стягнення вищевказаної суми з СОО ФСГ «Динамо», в іншому випадку провести відшкодування за рахунок винних осіб у покритті за рахунок коштів Фонду витрат іншої юридичної особи у порядку та розмірі, встановленому ст.ст.130, 133, 136 Кодексу законів про працю України.

Посилаючись на невиконання відповідачем вимог, позивач просив зобов'язати виконати п.4 вимоги від 08 серпня 2013 року №18-05-14-14/5737.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Як передбачено ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.1 Положення про Державну фінансову інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 23 квітня 2011 року №499/2011 (далі - Положення), Державна фінансова інспекція України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

У п.6 Положення Держфінінспекція України встановлено, що для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Також Положенням установлено, що Держфінінспекція України має право звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями п.7 ст.10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» №2939-ХІІ, згідно з якими органові державного фінансового контрою надано право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Відповідно до п.10 ст.10 Закону № 2939-ХІІ органу державного фінансового контролю надано право звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а відповідно до пункту 13 цієї норми - при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку.

Згідно ч.2 ст.15 Закону № 2939-XII законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

В порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки.

У справі, що розглядається, Інспекція пред'явила вимоги, які вказують на виявлені збитки, їхній розмір та їх стягнення.

Зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за відповідним позовом органу державного фінансового контролю, вони не можуть бути стягнуті за адміністративним позовом про зобов'язання вчинити певні дії.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 15 квітня 2014 року у справах №№21-40а14, 21-63а14, від 13 травня 2014 року у справі № 21-89а14, від 20 травня 2014 року у справі № 21-93а14, від 28 жовтня 2014 року у справі №21-462а14.

Відповідно до ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновків, що обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій при ухваленні судових рішень порушили норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення необґрунтованих рішень, які підлягають скасуванню з винесенням нової постанови про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст.220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Сумського обласного комунального підприємства «Фонд інвестування об'єктів соціальної сфери та промисловості» задовольнити.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 22 липня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2014 року скасувати; ухвалити нове рішення; у задоволенні позовних вимог Державної фінансової інспекції в Сумській області відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, передбачених статтями 237 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді