Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" листопада 2014 р. м. Київ К/800/48471/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Цуркана М.І. (головуючий); Єрьоміна А.В.; Кравцова О.В., секретар судового засідання - Наумець О.В.;

за участю: представників позивача - Райхіля І.В., Кайрод В.В.; представника відповідача - Лапоші Д.Ю.; представника Приватного акціонерного товариства «ПМК-55» - Федоренка А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Деснянського басейнового управління водних ресурсів до Державної фінансової інспекції в Чернігівській області, треті особи: Приватне акціонерне товариство «ПМК-55», ДП ПМК-59 Відкритого акціонерного товариства «Чернігівводбуд», Борзнянське міжрайонне управління водного господарства, про визнання незаконними та скасування пунктів вимоги, що переглядається за касаційною скаргою Державної фінансової інспекції в Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 7 квітня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 серпня 2014 року,

у с т а н о в и л а :

У липні 2013 року Деснянське басейнове управління водних ресурсів (Управління) звернулося до суду з позовом до Державної фінансової інспекції в Чернігівській області (Інспекція) про визнання незаконними вимог.

Зазначали, що проведеною ревізією виявлені порушення Управлінням правил фінансової дисципліни, у зв'язку з чим Інспекцією направлені вимоги про їх усунення.

Посилаючись на те, що висновки про порушення є помилковими, просили визнати незаконними та скасувати пункти 2-4 вимоги Інспекції від 26 червня 2013 року № 25-07-18-14/4340.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 7 квітня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 серпня 2014 року, позов задоволено.

У касаційній скарзі Інспекція, посилаючись на порушення судами норм процесуального та матеріального права, просить оскаржувані рішення скасувати, а у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши доповідача, представників сторін, здійснивши перевірку матеріалів справи та доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що за результатами проведеної Інспекцією ревізії Підприємства складено акт від 28 травня 2013 року.

26 червня 2013 року Інспекція направила Підприємству вимогу № 25-07-18-14/4340 про усунення виявлених ревізією порушень. Зокрема, пунктами 2-4 позивача зобов'язано вжити заходів щодо відшкодування до бюджету коштів з працівників Деснянського БУВР в сумі 7 317,39 грн, як зайво нараховану та виплачену заробітну плату за невідпрацьований робочий час за сумісництвом; відобразити в обліку дебіторську заборгованість ПрАТ «ПМК-55», ДП ПМК-59 ВАТ «Чернігівводбуд» та Борзнянського міжрайонного управління водного господарства в сумі 4 055 761,91 грн; стягнути з ПрАТ «ПМК-55» кошти в сумі 3 949 550,57 грн, як незаконно отримані за проведення ремонтно-будівельних робіт або забезпечити відшкодування зайвих виплат шляхом виконання відповідного обсягу робіт чи надання послуг; стягнути з ДП ПМК-59 ВАТ «Чернігівводбуд» 73 992,80 грн, як незаконно отримані за проведення ремонтно-будівельних робіт або забезпечити відшкодування зайвих виплат шляхом виконання відповідного обсягу робіт чи надання послуг; стягнути з Борзнянського міжрайонного управління водного господарства кошти в сумі 30 202,26 грн, як незаконно отримані за проведення ремонтно-будівельних робіт або забезпечити відшкодування зайвих витрат шляхом виконання відповідного обсягу робіт чи надання послуг.

Задовольнивши позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що порушення, про які йдеться в акті, виявлені Інспекцією помилково.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України з висновками судів не погоджується.

Предметом цього спору є законність вимог Інспекції щодо відшкодування підконтрольній установі збитків.

Згідно зі статтею 2442 Кодексу адміністративного судочинства України правова позиція Верховного Суду України є обов'язковою для врахування судами.

Колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд України у постанові від 20 травня 2014 року № 21-93а14 висловив позицію про неможливість вирішення питання наявності збитків у спорі за позовом підконтрольної установи до Інспекції про скасування вимоги.

Зазначений висновок ґрунтується на такому.

Згідно з Положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженим Указом Президента України від 23 квітня 2011 № 499/2011 (Положення) Державна фінансова інспекція України (Держфінінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Держфінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальність винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (підпункт 4 пункту 4 Положення).

Відповідно до пункту 6 Положення Держфінінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Також Положенням установлено, що у разі, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів Держфінінспекція України має право звернутися до суду в інтересах держави.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями пункту 7 статті 10 Закону України від 26 січня 1993 року № 2939-ХІІ «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», згідно з якими державній контрольно-ревізійній службі надано право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та, у разі виявлення порушень законодавства, пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на коригування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

На підставі наведеного колегія суддів дійшла висновку про наявність у органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

У справі, яка розглядається, Інспекція пред'явила вимогу про усунення порушень, виявлених під час ревізії. При цьому оскаржувана вимога вказує на виявлені збитки та їхній розмір.

Зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряється судом, який розглядає такий позов.

Тому у задоволенні позову підконтрольної установи до Інспекції необхідно відмовити.

За правилами статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Чернігівській області задовольнити.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 7 квітня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 серпня 2014 року скасувати, а у справі ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді М.І.Цуркан

А.В.Єрьомін

О.В.Кравцов