Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" серпня 2015 р. м. Київ К/800/62413/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Олексієнка М.М. (доповідач), Швеця В.В., Штульман І.В.,

здійснивши в письмовому провадженні касаційний розгляд справи за адміністративним позовом Луганського міського центру зайнятості (далі - Центр зайнятості) до ОСОБА_4 про стягнення вартості соціальних послуг за касаційною скаргою представника позивача на судові рішення Луганського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2013 року та Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2013 року,

в с т а н о в и л а :

У липні 2013 року представник Центру зайнятості звернувся в суд з позовом, відповідно до якого просив стягнути з ОСОБА_4 вартість соціальних послуг у розмірі 8002,50 грн.

Посилався на те, що відповідач безпідставно відмовився від запропонованої роботи за одержаною професією, у зв'язку з чим повинен відшкодувати витрати за його професійне навчання.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2013 року, в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі представник позивача, з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, допущені судами, просить попередні судові рішення скасувати і ухвалити нове про задоволення позову. Вказує на те, що висновок судів не відповідає фактичним обставинам справи.

З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів приходить до висновку про задоволення касаційної скарги з урахуванням наступного.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідач відмовився від працевлаштування з поважних причин, тому з нього не може бути стягнута сума витрат на професійну підготовку.

З таким висновком погодитися неможливо, оскільки він не відповідає фактичним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Права, обов'язки та відповідальність застрахованих осіб визначенні Законом України від 02 березня 2000 року № 1533-III «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (далі - Закон № 1533-III).

Відповідно до частини другої статті 7 цього Закону професійна підготовка або перепідготовка, підвищення кваліфікації у професійно-технічних та вищих навчальних закладах, у тому числі в навчальних закладах державної служби зайнятості, на підприємствах, в установах, організаціях, належать до соціальних послуг.

У разі припинення професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості без поважних причин або відмови працювати за одержаною професією (спеціальністю) із застрахованих осіб стягується сума витрат на професійну підготовку, перепідготовку або підвищення кваліфікації (частини третьої статті 36 Закону № 1533-III).

Статтею 46 Закону України від 05 липня 2012 року № 5067-VI «Про зайнятість населення» визначено поняття «підходяща робота для безробітного». За правилами частини п'ятої цієї норми у разі зміни безробітним професії за направленням територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, підходящою вважається робота за новою та за попередньою професією (спеціальністю).

Як установлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_4 надано статус безробітного та призначено допомогу по безробіттю. Згідно договорів від 25 серпня 2013 року №№ 120112092500001, від 19 жовтня 2013 року 120112101900001 він проходив професійне навчання на курсах за навчальною програмою «Електрогазозварник» у ПАТ «Луганськтепловоз», на що витрачено 8002,50 грн.

15 травня та 28 травня 2013 року Центом зайнятості видано направлення №12011305220018001, № 12011305220018003 щодо працевлаштування його на посади електрогазозварника і електрогазозварника ручного зварювання, проте він від запропонованих робіт двічі відмовився, тому наказом від 03 червня 2013 року ОСОБА_4 знято з реєстрації в Центрі зайнятості на підставі абзацу 22 підпункту 1 пункту 37 «Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку осіб, які шукають роботу», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2013 року № 198, та за рішенням Центу зайнятості від 12.06.2013 року № 53-б стягнуто витрати на його навчання.

Висновок судів про поважність причин відмови від працевлаштування не відповідає дійсним обставинам справи.

Зокрема, згідно запису на корінці направлення на працевлаштування від 15.03.2013 року відповідач відмовився від запропонованої роботи по тій причині, що його не влаштовують умови праці. Відмовився ОСОБА_4 й від роботи в Луганському національному університеті, про що теж свідчить запис на корінці направлення на працевлаштування від 28.05.2013 року.

Зазначені обставини не свідчать про поважність причин відмови від роботи.

Вартість витрат на професійне навчання відповідача відповідно до довідки від 07.06.2013 року № 1/9/05/-2350 складала 8002,50 грн.

Враховуючи, що судами попередніх інстанцій обставини у справі встановлені повно і правильно лише порушені норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, тому колегія суддів касаційної інстанції, керуючись статтею 229 КАС України, вважає за необхідне рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати і ухвалити нове про задоволення позову. Стягнути З ОСОБА_4 на користь Центру зайнятості 8002,50 грн. вартість соціальних послуг, пов'язаних з його навчанням за період з 10.10.2012 року по 19.04.2013 року.

У справі позивачем виступає суб'єкт владних повноважень, відповідачем - фізична особа, тому відповідно до частини четвертої статті 94 КАС України судові витрати з відповідача не стягуються.

На підставі наведеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Касаційну скаргу Луганського міського центру зайнятості задовольнити.

Скасувати судові рішення Луганського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2013 року та Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2013 року і ухвалити нове про задоволення позову.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь Луганського міського центру зайнятості 8002,50 грн. вартість соціальних послуг, пов'язаних з його навчанням за період з 10.10.2012 року по 19.04.2013 року.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає, проте може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: М.М. Олексієнко

В.В. Швець

І.В. Штульман