Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 липня 2015 року м. Київ справа № 800/166/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Голубєвої Г.К., Веденяпіна О.А., Федорова М.О., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Президента України Порошенка Петра Олексійовича

третя особа - Кабінет Міністрів України

про зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Вищого адміністративного суду України як до суду першої інстанції з позовом до Президента України Порошенка Петра Олексійовича (далі - відповідач), у якому просив: визнати протиправною бездіяльність Президента України з приводу невжиття заходів щодо припинення приватизації державної власності; зобов'язати Президента України зупинити дію постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2015 року за № 271 «Про проведення прозорої та конкурентної приватизації у 2015 році» у порядку, визначеному Конституцією України; зобов'язати Президента України прийняти рішення про розробку та затвердження доктрини економічної безпеки України, в якій передбачити, що держава Україна має: не допускати приватизації об'єктів державного майна груп «В», «Г» та «Е» і лише у випадку крайньої необхідності передавати такі об'єкти іншим особам на правах довірчої власності (управління) або у порядку концесії; припиняти діяння, спрямовані на умисне доведення до банкрутства підприємств груп «В», «Г» та «Е»; зобов'язати Президента України застосувати вето щодо законів, які спрямовані на внесення змін до Закону України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» протягом 2015 року та повертати такі закони до Верховної Ради України для повторного розгляду у порядку, визначеному Конституцією України (в редакції заяви про зміну позовних вимог від 12 червня 2015 року).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Президент України, як гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина повинен захистити права та законні інтереси громадянина України - ОСОБА_1, з огляду на те, що постанова Кабінету Міністрів України від 12 травня 2015 року за № 271 «Про проведення прозорої та конкурентної приватизації у 2015 році» порушує його конституційні права, оскільки зменшує його частку як громадянина України у національному багатстві, тоді як Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року визначає, що саме народ України має виключне право на володіння, користування і розпорядження національним багатством України.

У письмових запереченнях на позов відповідач просить у задоволенні позову відмовити за безпідставністю. Вказує, що положення Конституції України, зокрема, пункт 15 частини 1 статті 106 Основного Закону, не містять норм, які б встановлювали обов'язок Президента України за певних обставин зупиняти дію актів Кабінету Міністрів України, підписувати закони або реалізовувати право вето щодо них. Також, вказує, що позивач не навів фактів порушення Президентом України його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин та обставин, які б свідчили про протиправність бездіяльності Президента України.

У письмових поясненнях на позов третя особа просить у задоволенні позову відмовити за безпідставністю. Вказує, що постанова від 12 травня 2015 року за № 271 «Про проведення прозорої та конкурентної приватизації у 2015 році» була прийнята Кабінетом Міністрів України на виконання та на підставі Конституції та законів України. Зокрема, вказує, що пунктом 10 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» Кабінету Міністрів України доручено затвердити у двотижневий термін Перелік об'єктів права державної власності, що підлягають приватизації у 2015 році, який забезпечить надходження до Державного бюджету України коштів від приватизації державного майна в розмірі, встановленому Законом.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів прийшла до наступного висновку

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди, зокрема перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Повноваження Президента України вичерпно визначені Конституцією України (стаття 106 Основного Закону), що унеможливлює прийняття законів, які б встановлювали інші його повноваження (права і обов'язки).

Відповідно до пунктів 15, 30 частини 1 статті 106 Конституції України Президент України: зупиняє дію актів Кабінету Міністрів України з мотивів невідповідності цій Конституції з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності; має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів (крім законів про внесення змін до Конституції України) з наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України.

Таким чином, наведені вище положення Конституції України визначають повноваження Президента України саме як право та не містять норм, які б встановлювали обов'язок Президента України за певних обставин зупиняти дію постанов Кабінету Міністрів України, приймати рішення або реалізовувати право вето щодо прийнятих законів.

Не вчинення суб'єктом владних повноважень дій, які він зобов'язаний (уповноважений) вчиняти є бездіяльністю, а протиправною вона може бути визнана судом у випадку, якщо внаслідок неї порушуються права інших осіб.

Згідно з пунктом 8 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Частиною 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Отже, право на захист можна визначити як надану правомочній особі можливість застосування заходів правоохоронного характеру для відновлення її порушених прав чи таких, що оспорюються.

Право на захист є самостійним суб'єктивним правом, яке з'являється у власника прав лише в момент їх порушення або оспорювання і реалізується в межах охоронюваних правовідносин, які виникли при цьому.

Відтак, захист порушених прав, свобод та інтересів особи є похідним, тобто передбачає наявність встановленого факт їх порушень.

Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Кабінету Міністрів України від 12 травня 2015 року за № 271 «Про проведення прозорої та конкурентної приватизації у 2015 році» не порушує прав, свобод та інтересів ОСОБА_1 та, як наслідок, Президент України не порушив вимог законодавства України і не допустив протиправної бездіяльності відносно позивача.

Таким чином, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 5, 12, 18, 41, 122, 159-163, 1711 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Президента України Порошенка Петра Олексійовича, за участі третьої особи - Кабінету Міністрів України, про зобов'язання вчинити дії відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили у порядку, передбаченому частиною 7 статті 1711 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Л.І. Бившева

Судді: О.А. Веденяпін

Г.К. Голубєва

М.О. Федоров

Т.М. Шипуліна