Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" листопада 2014 р. м. Київ К/800/31362/14

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 21.11.2011

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2013

у справі № 2а-0870/6215/11

за позовом ОСОБА_1

до державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя (далі - ДПІ)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У липні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 24.05.2011 № 0000991703.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 21.11.2011, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2013, у задоволенні позову відмовлено. У прийнятті цих судових актів попередні інстанції виходили з того, що до моменту розірвання в установленому порядку договору оренди землі та реєстрації припинення договірних правовідносин підстави вважати припиненим податковий обов'язок позивача зі сплати земельного податку відсутні.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані рішення попередніх судових інстанцій та задовольнити позов. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що його права та обов'язки позивача як орендаря спірної земельної ділянки припинилися за фактом відчуження об'єкта нерухомості, розташованого на цій земельній ділянці.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне задовольнити розглядувані касаційні вимоги виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що за договором оренди земельної ділянки від 28.12.2005, укладеним ОСОБА_1 (орендар) та Запорізькою міською радою (орендодавець), позивачеві було передано у строкове платне користування земельну ділянку площею 0,3103га по АДРЕСА_1, на якій розміщений комплекс належних позивачеві на праві власності будівель та споруд.

У 2009 році позивач передав зазначені об'єкти нерухомості як внесок до статутного фонду товариства з обмеженою відповідальністю «Сіндекс Ріел»; право власності цього товариства на придбані будівлі було зареєстровано орендним підприємством «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації» 18.02.2010.

Втім, за висновком ДПІ (який було підтримано судами попередніх інстанцій), відсутність державної реєстрації розірвання договору оренди земельної ділянки від 28.12.2005 свідчить про чинність цього договору та, відповідно, про існування у позивача обов'язку із внесення орендної плати в порядку та розмірі, визначених цим договором, у тому числі й після 18.02.2010.

Невиконання позивачем цього обов'язку стало підставою для нарахування ОСОБА_1 податкового зобов'язання з орендної плати в сумі 180 392,01 грн. за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про плату за землю» (який діяв до 31.12.2010) використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. <...>

У статті 5 цього Закону визначено, зокрема, що об'єктом плати за землю є земельна ділянка, яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, суб'єктом власник земельної ділянки і землекористувач, у тому числі орендар.

За змістом статті 15 вказаного Закону обов'язок сплачувати за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.

У частинах 1, 2 статті 125 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, далі - ЗК) встановлено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Статтею 126 цього Кодексу (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) передбачено, що право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

У той же час питання переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюється статтями 120 ЗК та 377 Цивільного кодексу України.

Ці норми чітко встановлюють, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

Наведене у контексті розглядуваних правовідносин означає, що з моменту передачі позивачем нерухомих об'єктів, розташованих на спірній земельній ділянці, до статутного фонду юридичної особи обов'язок позивача зі сплати орендної плати за земельну ділянку, на якій розміщений такий об'єкт, припинився у зв'язку з фактичним припиненням речового права на спірну ділянку.

Відповідно до частини другої статті 20 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Стаття 654 Цивільного кодексу України передбачає розірвання договору в тій самій формі, що передбачена для його укладення.

Таким чином, для цілей регулювання земельних відносин виникнення права оренди земельної ділянки та припинення цього права пов'язане із фактом державної реєстрації відповідного договору (припинення цього договору).

Водночас податкове законодавство не вимагає державної реєстрації договору оренди земельної ділянки як обов'язкової ознаки для кваліфікації відповідної ділянки як такої, що знаходиться у користуванні особи. Наведене означає і відсутність обов'язкової реєстрації факту розірвання договору оренди землі для встановлення обставин щодо припинення податкового обов'язку платника.

Враховуючи пріоритетність застосування норм Податкового кодексу України перед нормами інших галузей права у регулюванні податкових правовідносин, варто визнати, що недотримання норм земельного законодавства щодо реєстрації права оренди земельних ділянок (припинення цього права) не може викликати права та обов'язки платників у сфері оподаткування.

У той же час суди, вирішуючи даний спір, необґрунтовано надали перевагу положенням земельного законодавства при встановленні обсягу прав та обов'язків ОСОБА_1 у сфері податкових правовідносин, фактично зобов'язавши його сплачувати земельний податок за земельну ділянку, що не перебувала у його користуванні.

Слід зазначити, що при такому підході порушується принцип економічної обґрунтованості стягнення земельного податку внаслідок покладення обов'язку зі сплати земельного податку на особу, яка не використовувала земельну ділянку у спірному періоді та не мала юридичної можливості одержувати дохід від її використання.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне скасувати ухвалені у справі судові акти та задовольнити позов.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 21.11.2011 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2013 у справі № 2а-0870/6215/11 скасувати.

3. Позов задовольнити. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 24.05.2011 № 0000991703.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на сплату судового збору за розгляд справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанції в загальному розмірі 2544,99 грн.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько