Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 червня 2014 року                              м. Київ                    К/800/19327/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі

суддів: Васильченко Н.В., Калашнікової О.В., Леонтович К.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду справу за касаційною скаргою Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2014 року у справі № 815/5286/13-а за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “УТК Крост” до Південної митниці Міндоходів, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання протиправними дій, скасування рішення та стягнення сум, -

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю “УТК Крост” звернулося в суд з позовом до Південної митниці Міндоходів, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, в якому просило: визнати протиправними дії Південної митниці Міндоходів з видачі картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 13.06.2013 року №500060001/2013/00318 та з прийняття рішення про коригування митної вартості товарів від 13.06.2013 року №500060001/2013/610006/2; скасувати картку відмови Південної митниці Міндоходів від 13.06.2013 року №500060001/2013/00318 в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення та рішення Південної митниці Міндоходів від 13.06.2013 року №500060001/2013/610006/2 про коригування митної вартості; стягнути з ГУДКСУ в Одеській області на користь ТОВ “УТК КРОСТ” суму фінансових гарантій у розмірі 70031,83 грн..

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає про неправомірність дій митного органу щодо визначення митної вартості товару за резервним методом, оскільки вважає, що заявлена декларантом митна вартість є достовірною та об’єктивною, яка підтверджується зовнішньоекономічними контрактами, інвойсами та іншими документами.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 25.09.2013 року в задоволені позовних вимог відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2014 року скасоване рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2013 року позовні вимоги задоволені. Визнані протиправними дії Південної митниці Міндоходів з видачі картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 13 червня 2013 року №500060001/2013/00318 та з прийняття рішення про коригування митної вартості товарів від 13 червня 2013 року №500060001/2013/610006/2. Скасовані картка відмови Південної митниці Міндоходів від 13 червня 2013 року №500060001/2013/00318 в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення та рішення Південної митниці Міндоходів від 13 червня 2013 року №500060001/2013/610006/2 про коригування митної вартості. Стягнуто з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю “УТК КРОСТ” зайво сплачені митні платежі в розмірі 70031 (сімдесят тисяч тридцять одна) гривня 83 коп..

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено, що 07.11.2012 року ТОВ “УТК КРОСТ” (покупець) укладений з компанією “KLASS DI TIC.LTD.STI” Кайсери, Турція (продавець) контракт №7/2012/UA-TR про продаж газових плит під торгової маркою “Саnгеу”, відрегульовані для роботи на природному газі тиском 33-20мБар та запасних частини до них. Найменування, кількість та ціни товар погоджуються у додатках до даного контракту та інвойсу на кожну партію товару. За п.2.1 контракту ціни на товар встановлюються в доларах США на умовах СРТ чи СІF Одеса, чи іншого міста України (за домовленістю), згідно Incoterms-2000. Між позивачем та компанією “KLASS DI TIC.LTD.STI” Кайсери 03.06.2013 року була укладена додаткова угода №7/2012/UA-TR до контракту №7/2012/UA-TR від 07.11.2012 року, якою п.3.1. вищезазначеного контракту був викладений у наступній редакції: “ 3.1. оплата вартості купленого Товару здійснюється шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця, згідно рахунку-фактури (інфойса) на умовах відстрочки платежу 60 календарних днів з моменту відвантаження товару за місцем поставки”.

На виконання умов контракту та додаткової угоди до нього фірма “KLASS DIS TIC.LTD.STI” Кайсери, Турція 13.06.2013 року відповідно до інвойсу №253890 від 06.06.2013 року поставила на територію України для позивача наступний товар: газові плити Canrey - CG5640 у кількості 114 шт. по ціні за одиницю товару - 62 дол. США; газові плити Canrey - CG6640 у кількості 85 шт. по ціні за одиницю товару - 73 дол. США; газові плити Canrey - CG6640K у кількості 29 шт. по ціні за одиницю товару - 75 дол. США;запасні частини до плит (передня панель) у кількості 6 шт. по ціні за одиницю товару - 0,2 дол. США; запасні частини до плит (решітка плити) у кількості 23 шт. по ціні за одиницю товару - 0,86 дол. США; запасні частини до плит (варочний стіл) у кількості 2 шт. по ціні за одиницю товару - 1,26 дол. США; запасні частини до плит (решітка духовки) у кількості 4 шт. по ціні 0,95 дол. США; запасні частини до плит (протвень) у кількості 2 шт. по ціні за одиницю товару - 0,85 дол. США. Всього товару було поставлено загальною вартістю 15815,00 дол. США. Умови поставки: СРТ Одеса. Форма оплата: відстрочка платежу 60 днів з моменту відвантаження.

З метою митного оформлення зазначеного товару позивач подав відповідачу ВМД №500060001/2013/023524 від 13.06.2013 року та документи: контракт та доповнення до нього, прейскурант (прайс-лист) виробника товару б/н від 01.06.2013 року, рахунок-фактуру (інвойс) №2533890 від 06.06.2013 року, копію митної декларації країни відправлення №13060600ЕХ015284 від 06.06.2013 року, з визначенням митної вартості товару за першим методом, тобто за ціною контракту, а сума митних платежів до сплати визначена у вказаній ВМД в розмірі 40437,07 грн., у тому числі ввізне мито - 12629,34 грн., ПДВ 27807,73 грн..

У зв’язку з виникненням сумнівів у достовірності задекларованої позивачем митної вартості товару, які Митниця обґрунтувала тим, що підписи та печатки від фірми “KLASS DIS TIC.LTD.STI” у контракті №7/2012/UА-ТR від 07.11.2012 року, в доповненні до цього контракту та в інвойсі №2533890 від 06.06.2013 року відрізняються між собою,митним оргпном були витребувані письмово додаткові документи для підтведження заявленої митної вартості товару, а саме: виписку з бухгалтерської документації, каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару, висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями.

На цьому ж зворотному боці вказаної ВМД від декларанта міститься запис про те, що всі надані документи не містять розбіжностей, не підроблялися, всі платежі визначені вірно, додатково надаються цінова довідка від 13.06.2013 року за №0445-inf, прайс-лист виробника товарів від 06.06.2013 року б/н, а також викладене клопотання про випуск товарів за умови сплати митних платежів згідно ч.7 ст.55 МКУ, тобто під фінансові гарантії.

Відповідач відмовив позивачу в митному оформленні та пропуску товарів та видав картку відмови №500060001/2013/00318 від 13.06.2013 року, а також прийняв рішення про коригування митної вартості товарів №500060001/2013/61006/2 від 13.06.2013 року, в якому вартість газових плит визначив за шостим резервним методом визначення митної вартості, а саме: для газових плит на рівні 188,61 дол. США за од., замість вартості 69,23 дол. США, яку визначив позивач, для запчастин для плит визначив на рівні 2,23 дол. США за кг нетто, замість 0,28 дол. США. Підставою для прийняття рішення про коригування митної вартості стало ненадання позивачем всіх документів, які додатково були витребувані Митницею.

Позивач скористався правом митного оформлення товару під надання фінансових гарантій та сплатив на рахунок Митниці митні платежі у розмірі, визначеному рішенням про коригування митної вартості товарів №500060001/2013/61006/2 від 13.06.2013 року, і після чого Митницею 20.06.2013 року було проведено митне оформлення вказаного товару за ВМД №500060001/2013/024749 з випуском його у вільний обіг. Загальний обсяг сплачених позивачем митних платежів за вищевказаний товар з урахуванням рішення про коригування митної вартості товарів склав 110468,90 грн..

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову виходив з того, що у відповідача виникли обґрунтовані сумніви щодо достовірності задекларованої позивачем митної вартості товарів, тому митниця правомірно витребувала у позивача додаткові документи для підтвердження цієї вартості, ненадання позивачем всіх додатково витребуваних документів стало належною підставою для коригування митної вартості задекларованих позивачем товарів, що рішення про коригування митної вартості товарів відповідає вимогам законодавства стосовно підстав для його прийняття та застосування шостого резервного методу визначення митної вартості товару, а також що у встановлений ч.8 ст.55 МК строк, а саме, протягом 80 днів з дня випуску товарів у вільний обіг, позивач не надав відповідачу додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, що свідчить про невиконання позивачем зобов’язання, забезпеченого грошовою заставою.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги послався на ті обставини, що рішення про визначення митної вартості товару за шостим (резервним) методом без обґрунтування неможливості їх застосування та виданої на підставі цього рішення картки відмови у прийнятті митної декларації є помилковим і таким, що не відповідає вимогам законодавства, митний орган не довів наявність обґрунтованих сумнівів щодо невідповідності заявленої позивачем митної вартості товару, що позивачем наданий перелік документів, який підтверджував заявлену митну вартість товару за ціною договору.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції в частині стягнення з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю “УТК КРОСТ” зайво сплачених митних платежів в розмірі 70031 (сімдесят тисяч тридцять одна) гривня 83 коп. виходячи з наступного.

Згідно обставин справи між сторонами виник спір щодо законності визначення митним органом заявленої митної вартості товару за резервним методом та повернення надмірно сплачених митних платежів. Визнаючи протиправним рішення про коригування митної вартості товару суди попередніх інстанцій послалися на не наведення відповідачем підстав, які унеможливлюють визначення митної вартості товару за ціною договору та надання позивачем документів, які підтверджують заявлену митну вартість товару за ціною Контракту.

Спірні правовідносини регулюються Митним кодексом України від 13.03.2012 р. № 4495-VI (надалі - МК України).

Згідно ст.49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно ст.51 МК України митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до гл. 9 цього Кодексу.

Згідно ст.52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов’язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об’єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов’язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

У ч.2 ст.53 МК України передбачено, що одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п’ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об’єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем надані відповідачу для митного оформлення імпортованого товару документи, що передбачені ч.2 ст.53 МК. Подані документи ідентифікували оцінюваний товар та містили об’єктивні і достовірні дані, що піддавалися обчисленню, які підтверджували ціну товарів, що підлягала сплаті позивачем на користь продавця, тобто підтверджували митну вартість товарів за ціною договору згідно з вимогами ч.ч.4, 5 ст. 58 МК.

Разом з тим, у ч.3 ст.53 Кодексу передбачений перелік документів, які митний орган може вимагати у декларанта у разі, якщо документи, зазначені у ч.2 ст.53 МК України містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Це, зокрема, транспортні (перевізні) документи, виписки з бухгалтерської документації, каталоги, специфікації, прейскуранти виробника товару.

На вимогу митного органу та на виконання ч.3 ст. 53 МК України декларант також подав наявні у нього додаткові документи з належним обґрунтуванням неможливості надати бухгалтерські документи.

Підставами для прийняття спірного рішення про визначення митної вартості товру митниця обґрунтувала тим, що підписи та печатки від фірми “KLASS DIS TIC.LTD.STI” у контракті №7/2012/UА-ТR від 07.11.2012 року, в доповненні до цього контракту та в інвойсі №2533890 від 06.06.2013 року відрізняються між собою. Однак, судом апеляційної інстанції дстовірно встновлено, що митному органу позивачем надавалися документи щодо достовірності наданих контракту та доповнення до нього, згідно яких у фірми продавця є дійсно дві печатки зразки яких відповідають печаткам на наданих контракті, доповненні до нього та на інвойсі, засвідченому торгово-промисловою палатою Туреччини, що не заперечується відповідачем.

Виходячи з наведеного колегія суддів вважає обгрунтованим висновки суду апеляцінйої інстанції, що викладені інспектором митниці підстави для витребування у позивача в порядку п.2 ч.5 ст.54 МК додаткових документів для підтвердження митної вартості товару єнеобгрунтованими, оскільки відмінності у печатках фірми “KLASS DIS TIC.LTD.STI”, які одночасно використовуються цією фірмою на всіх видах документів, і якими завірені контракт, додаток до контракту та інвойс, не ставлять під сумнів числові значення складових митної вартості задекларованих позивачем товарів, чи відомостей про ціну цих товарів.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що надані позивачем до митниці документи на підтвердження вартості товару, у тому числі і додаткові документи, не містять розбіжностей та дають можливість визначити митну вартість товару за наданими документами.

З оскаржуваного рішення, зокрема, зі змісту графи 33 вбачається, що подані позивачем документи не містять обставин, зазначених ст.53 Митного кодексу України, а саме: документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Враховуючи наведене, у Південної митниці Міністерства доходів і зборів України були відсутні обґрунтовані сумніви щодо невідповідності визначення митної вартості товару заявленій позивачем при митному оформленні.

За таких обставин суд апеляційної інстанції прийшов до обґрунтованих висновків, що у митного органу не було обґрунтованих підстав для витребування додаткових документів, які не спростовували заявлені до митного оформлення документи позивача.

Відповідно ст.49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Таким чином, суд апеляційної інстанції прийшов до обґрунтованих висновків, що Південною митницею не обґрунтована та не доведена неможливість застосування основного методу визначення митної вартості – за ціною договору (контракту).

Щодо застосування Південною митницею Міністерства доходів і зборів України резервного методу визначення митної вартості товару, суд апеляційної інстанції вірно зазначив про безпідставність його застосування.

Відповідно до ст.57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Відповідно до ч.6 ст.54 МК України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Однак, при відмові у митному оформленні товару Південною митницею Міністерства доходів і зборів України наведені підстави, які не містяться у переліку наведеної статті, а посилання на невідповідність печаток здійснене без обґрунтування впливу даних відомостей на митну вартість товару за наявності доказів існування у продавця двох вказаних печаток та достовірності укладених контракту і додатку до нього.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлена відсутність наведених в оскаржуваному рішенні митної вартості товару невідповідностей у наданих позивачем документах при митному оформленні товару.

При цьому апеляційним судом також встановлено, що декларант подав документи, які ідентифікували оцінюваний товар та містили об’єктивні і достовірні дані, що піддавалися обчисленню, які підтверджували ціну товарів, що підлягала сплаті позивачем на користь продавця.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що відповідачем не була доведена правомірність прийняття оскаржуваного рішення за резервним методом та неможливості визначення митної вартості товару за ціною договору, тому рішення суду апеляційної інстанції в частині визнання неправомірними дії митного органу та скасування рішення про визначення митної вартості товару і картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення підлягає залишенню без змін.

Щодо стягнення надмірно сплаченого податку на додану вартість та митних платежів колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції прийшов до помилкових висновків про задоволення позову в цій частині, оскільки вказані позовні вимоги заявлені передчасно.

Відповідно до Порядку повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, діючого на час спірних правовідносин, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затвердженого наказом Державної митної служби України від 20.07.2007 р. №618, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.09.2007 р. за №1097/14364 для повернення з Державного бюджету України митних та інших платежів, помилково та/а надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, платником податків до загального відділу митного органу, яким здійснювало оформлення митної декларації, подається заява довільної форми, яка підписується керівником головним бухгалтером суб’єкта господарської діяльності або фізичною особою та відповідний перелік документів.

Заява може бути подана не пізніше 1095-го дня, наступного за днем зарахування коштів до Державного бюджету України.

Заява, зареєстрована в загальному відділі, після розгляду керівником (заступником керівника) митного органу разом з пакетом документів передається до Відділу для перевірки обґрунтованості повернення заявлених сум.

Відділ перевіряє факт перерахування митних та інших платежів з відповідного рахунку до Державного бюджету України та наявність переплати.

Для підготовки висновку про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи (далі - Висновок про повернення), керівництвом Відділу за потреби ініціюється проведення перевірки в митному органі щодо правильності митного оформлення із залученням відповідних підрозділів митного органу.

Щодо надання Висновку про повернення, то він регулюється Порядком повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затвердженого наказом Державної митної служби України від 20 липня 2007 року № 618. Згідно наведеного Порядку відповідний орган Державного казначейства України на підставі отриманого Висновку митного органу про повернення готує платіжні документи на перерахування коштів з рахунку з обліку доходів державного бюджету на рахунок, зазначений у Висновку про повернення, та протягом п’яти робочих днів від дати отримання Висновку про повернення здійснює повернення коштів з бюджету.

Виходячи з наведеного нормативними актами встановлений порядок повернення надмірно сплачених митних платежів, який позивачем не дотриманий, що не дає можливості стягнути спірні митні платежі.

Відповідно до п. 17.1.10 ст. 17 Податкового кодексу України платник податків має право на залік чи повернення надміру сплачених, а також надміру стягнутих сум податків та зборів, пені, штрафів у порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно з приписами п. 43.1. статті 43 Податкового кодексу України помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов’язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.

Відповідно до п.8 Прикінцевих та перехідних положень Митного кодексу України 2012 року повернення помилково або надміру сплачених до дня набрання чинності цим кодексом сум митних платежів здійснюється у порядку, встановленому цим Кодексом та Податковим кодексом України.

За вимогами ч.1 ст.301 МК України 2012 р. повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів здійснюється відповідно до Бюджетного та Податкового кодексів України

Згідно з пунктом 187.8 статті 187 ПКУ для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов’язаннями.

Виходячи зі змісту наведених законодавчих норм встановлений відповідний порядок стягнення надмірно сплаченого податку на додану вартість, позивачем не дотриманий Порядок стягнення з Державного бюджету надмірно сплаченого податку на додану вартість.

З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції прийшов до необґрунтованих висновків про задоволення позовних вимог щодо стягнення надмірно сплачених податку на додану вартість та митних платежів, тому в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню, а рішення суду апеляційної інстанції в цій частині підлягає скасуванню з відмовою в позовних вимогах.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судом апеляційної інстанції при ухваленні рішення порушені норми процесуального права в частині задоволення позову щодо стягнення надмірно сплаченого податку на додану вартість та митних платежв, тому касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст.229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.

Враховуючи наведене постанова суду апеляційної інстанції підлягає зміні із скасуванням в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю “УТК КРОСТ” зайво сплачені митні платежі в розмірі 70031 (сімдесят тисяч тридцять одна) гривня 83 коп., з відмовою у задоволенні позову в цій частині. В решті постанова суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 220 222 223 224 229 230 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2014 року змінити, скасувати в частині стягнення з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю “УТК КРОСТ” зайво сплачені митні платежі в розмірі 70031 (сімдесят тисяч тридцять одна) гривня 83 коп.,, в задоволенні позову в цій частині відмовити. В решті постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених ст.ст.237-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: