Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" березня 2014 р. м. Київ К/9991/33562/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві

на постанову Господарського суду Миколаївської області від 09 грудня 2009 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2011 року

у справі № 15/58/06-НР

за позовом Акціонерного товариства відкритого типу «Фірма «Аура»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державна податкова інспекція у Заводському районі м. Миколаєва

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Миколаївської області від 09 грудня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2011 року, адміністративний позов Акціонерного товариства відкритого типу «Фірма «Аура» (далі - АТВТ «Фірма «Аура»; позивач) до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві (далі - СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві; відповідач) задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 146/3-26-00307402/1996 від 05 липня 2004 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь АТВТ «Фірма «Аура» судовий збір в розмірі 3,40 грн. Повернуто з Державного бюджету України на користь АТВТ «Фірма «Аура» надмірно сплачене державне мито в розмірі 81,60 грн., перераховане платіжним дорученням № 131 від 27 грудня 2005 року. Повернуто з Державного підприємства «Судовий інформаційний центр» на користь АТВТ «Фірма «Аура» 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, перерахованих платіжним дорученням № 132 від 27 грудня 2005 року.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та прийняти нове - про повну відмову в задоволенні позову.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постанову Господарського суду Миколаївської області від 09 грудня 2009 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2011 року - без змін.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

В зв'язку з цим, касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову документальну перевірку АТВТ «Фірма «Аура» з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01 липня 2000 року по 01 липня 2003 року, за результатами якої складено акт № 327/26-209/00307402 від 03 грудня 2003 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 8.6.1 пункту 8.6 статті 8 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2181-III) внаслідок здійснення в період з 01 жовтня 2001 року по 31 грудня 2002 року реалізації активів, які знаходились в податковій заставі, без попереднього узгодження такого відчуження з податковим органом.

На підставі зазначеного акту перевірки СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві прийнято податкове повідомлення-рішення № 146/3-26-00307402/1996 від 05 липня 2004 року, яким позивачу на підставі підпункту 17.1.8 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181-III визначено штраф у розмірі 549 529,14 грн.

Задовольняючи адміністративний позов, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що застосована контролюючим органом в розглядуваній ситуації санкція не є податковим зобов'язанням, оскільки, застосовується не за порушення правил оподаткування, визначених відповідними законами.

На думку судових інстанцій, реалізація активів АТВТ «Фірма «Аура» пов'язана з його господарською діяльністю, а відтак визначений штраф є санкцією за порушення порядку здійснення господарської діяльності, а не за порушення податкового законодавства, тобто є адміністративно-господарською санкцією в розумінні статті 238 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ГК України) та може застосовуватись лише в межах строків, встановлених статтею 250 ГК України.

Отже, враховуючи те, що реалізація активів позивачем здійснювалась в період з 01 жовтня 2001 року по 31 грудня 2002 року, оспорюване податкове повідомлення-рішення № 146/3-26-00307402/1996 від 05 липня 2004 року, на переконання судів, відповідачем прийнято поза межами граничних строків, передбачених статтею 250 ГК України.

Крім того, обґрунтовуючи свою правову позицію, суди першої та апеляційної інстанцій посилались на Рішення Конституційного Суду України від 24 березня 2005 року у справі № 2-рп/2005, яким положення підпункту 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 Закону № 2181-III в частині поширення права податкової застави на будь-які види активів платника податків без врахування суми його податкового боргу визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Проте, із вказаними доводами погодитись не можна, зважаючи на таке.

Відповідно до підпункту 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 Закону № 2181-III з урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-які види активів платника податків, які перебували в його власності (повному господарському віданні) у день виникнення такого права, а також на будь-які інші активи, на які платник податків набуде прав власності у майбутньому, до моменту погашення його податкових зобов'язань або податкового боргу.

Згідно з частиною 2 статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Враховуючи те, що Рішення у справі № 2-рп/2005 прийнято Конституційним Судом України 24 березня 2005 року, а право податкової застави на майно АТВТ «Фірма «Аура» виникло у 1999 році, посилання судових інстанцій в оскаржуваних актах на Рішення Конституційного Суду України від 24 березня 2005 року у справі № 2-рп/2005 є помилковим.

Відповідно до підпункту 8.6.1 пункту 8.6 статті 8 Закону № 2181-III платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, здійснює вільне розпорядження ними, за винятком операцій, що підлягають письмовому узгодженню з податковим органом.

Підпунктом 17.1.8 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181-III передбачено, що у разі коли платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, відчужив такі активи без попередньої згоди податкового органу, якщо отримання такої згоди є обов'язковим згідно з цим Законом, платник податків додатково сплачує штраф у розмірі суми такого відчуження, визначеної за звичайними цінами.

При цьому колегія суддів вважає необґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій про необхідність застосування до спірних правовідносин положень ГК України, які визначають строки застосування адміністративно-господарських санкцій, оскільки, вони не розповсюджуються на штрафні санкції, визначені на підставі Закону № 2181-III.

Так, відповідно до преамбули Закону № 2181-III цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

А відтак, з огляду на те, що контролюючим органом оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято в межах строку давності, встановленого статтею 15 Закону № 2181-III, підстави для визнання його протиправним та скасування відсутні.

Згідно із статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

При цьому відповідно до частини 2 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним вважається рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

За наведених обставин, порушення судами норм матеріального права є підставою для скасування постановлених у справі судових рішень та прийняття нової постанови про відмову в задоволенні позову.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві задовольнити.

Скасувати постанову Господарського суду Миколаївської області від 09 грудня 2009 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2011 року.

Прийняти у справі нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.