Історія справи

Постанова ВАСУ від 25.02.2015 року у справі №817/118/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" лютого 2015 р. м. Київ К/800/32430/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів при секретарі судового засідання представника Рівненської митниці МіндоходівЗайця В.С. (суддя-доповідач), Голяшкіна О.В., Стрелець Т.Г., Скавуляк Т.В., Трофименко М.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Рівненської митниці Міндоходів на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2014 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Сарницембуд» до Головного управління Державного казначейської служби України у Рівненській області, Рівненської митниці Міністерства доходів і зборів про скасування картки відмови, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сарницембуд» (далі - ТОВ «Сарницемент») пред'явило позов до Рівненської митниці Міндоходів, Головного управління Державної казначейської служби України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування картки відмови в прийняти митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № 204020000/2013/00054 від 23 жовтня 2013 року, стягнення з Державного бюджету України суму надмірно сплаченого ввізного мита у розмірі 4355,79 грн..

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2014 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2014 року, адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним рішення Рівненської митниці Міндоходів про випуск чи пропуск товару без застосування режиму вільної торгівлі, що оформлене карткою відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № 204020000/2013/00054 від 23 жовтня 2013 року, стягнуто з Державного бюджету України суму надмірно сплаченого ввізного мита у розмірі 4355,79 грн..

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій скаржник оскаржив їх.

У касаційній скарзі Рівненська митниця, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить рішення судів скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Судами встановлено, що жовтні 2013 року позивач здійснював ввезення на митну територію України товару «Портландцемент пісчанистий» марки ПЦП 500, придбаного у Відкритого акціонерного товариства «Красносельскстройматериальї» (Республіка Білорусь) на підставі контракту від 05 вересня 2012 року № 804/068.

На виконання Додаткової угоди від 30 липня 2013 року №7 до контракту від 05 вересня 2012 року № 804/068 Відкрите акціонерне товариство «Красносельскстройматериальї» (Республіка Білорусь) поставило Товариству з обмеженою відповідальністю «Сарницембуд» залізничним транспортом 63 тонни товару Портландцемент піщанистий марки ПЦП 500 на загальну суму 43557,85 грн.

З метою митного оформлення імпортованого товару позивач подав до Рівненської митниці Міндоходів митну декларацію від 23 жовтня 2013 року №204020000.2013.0139909, в якій задекларував товар «Портландцемент пісчанистий» марки ПЦП 500 в мішках по 25 кг в кількості - 2520 мішків (63 тис. кг); СТБ 2115-2010 що відповідає вимогам ДСТУ Б В.2.7-46; 2010, з вмістом піску - 14, 07%, межа міцності при стисканні у віці 2-х діб - 28,2 МПа, нормальна густота цементного тіста - 27».

До вказаної митної декларації позивач також додав пакет документів: картка обліку особи, яка здійснює операції з товарами від 31 серпня 2011 року №204/2012/0000223; накладна УМВС від 21 жовтня 2013 року № 04372438; рахунок-фактура (інвойс) від 21 жовтня 2013 року № 068/133; додаткова угода від 28 грудня 2012 року № 2; додаткова угода від 30 липня 2013 року №7; контракт від 05 вересня 2012 року № 804/068; договір про надання послуг митного брокера від 09 вересня 2011 року № 1; довідка про проведення декларування валютних цінностей, доходів та майна, що належать резиденту України і знаходяться за її межами за № 24 від 03 жовтня 2013 року; сертифікат відповідності від 16 вересня 2013 року №ІІА 1.090.0207402-13; міжнародний санітарний сертифікат (радіологічний сертифікат) від 31 липня 2013 року №1267-БІ; сертифікат про проходження товару форми СТ-1 від 21 жовтня 2013 року №ВУиА3407100236 3581323; акт експертизи походження товарів від 09 квітня 2013 року №61, виданий Білоруською торгово-промисловою палатою; документ про якість від 21 жовтня 2013 року №43704; лист Волковиського відділення Білоруської торгово-промислової палати від 23 жовтня 2013 року № 29, лист Відкритого акціонерного товариства «Красносельсксгройматериальї» від 21 жовтня 2013 року № 16-2/6130.

Митним органом прийнято картку про відмову у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 23 жовтня 2013 № 204020000/201300054.

Відмова митного органу мотивована тим, що поданий декларантом сертифікат про проходження товару не відповідає вимогам та не може бути визнаний для цілей надання товарам режиму вільної торгівлі.

Відповідно до пункту 2.5. Примітки 2 додатку 1 до Правил визначення країни походження товарів «Перелік умов, виробничих і технологічних операцій, під час виконання яких товар вважається таким, що походить з тієї країни, у якій вони мали місце» умови і операції, наведені в графі третій цього Переліку, установлюють мінімальний обсяг виконання виробничих або технологічних операцій. Виконання встановлених виробничих або технологічних операцій у меншому обсязі не визначає походження продукту.

23 жовтня 2013 року позивач подав до Рівненської митниці Міндоходів нову митну декларацію № 204020000/2013/013917 без застосування режиму вільної торгівлі та сплатив розмір ввізного мита в сумі 4355,79 грн..

У зв'язку з цим уповноваженою особою Рівненської митниці Міндоходів прийнято рішення про завершення митного оформлення товару позивача, пропуск його на мигну територію України та випуск у вільний обіг шляхом проставляння відповідного штампу на митній декларації від 24 жовтня 2013 року № 204020000/2013/013917.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, прийшов до висновку, що митниця, відмовляючи у митному оформленні товару у режимі вільної торгівлі, діяла не на підставі, поза межами повноважень та у спосіб, що суперечить Конституції та законам України, оскільки дана відмова митного органу грунтується на припущеннях, а не на нормах закону і фактичних обставинах справи.

Також суд першої інстанції пославшись на Порядок розрахунково- касового обслуговування через органи Державного казначейства України митних та інших платежів, які вносяться до/або під час митного оформлення, затвердженого наказом Міністерства фінансів України, Державної митної служби України від 24 січня 2006 року № 25/44 та Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30 січня 2013 року №45) прийшов до висновку, що з метою дотримання і захисту прав їй Інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органу доходів і зборів позовні вимоги про стягнення з Державного бюджету України суму надмірно сплачених коштів підлягають задоволенню.

Суд апеляційної інстанції із висновками суду першої інстанції погодився та залишив постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2014 року без змін.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України із правовою позицією судів першої та апеляційної інстанції погоджується частково із огляду на наступне.

Відповідно до пункту 24 частини 1 статті 4 Митного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі МК України) митний контроль є сукупністю заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно- правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.

Пунктом 1 частини 1 статті 336 МК України передбачено, що митний контроль здійснюється безпосередньо посадовими особами органів доходів і зборів, зокрема, шляхом перевірки документів та відомостей, які відповідно до статті 335 цього Кодексу надаються органам доходів і зборів під час переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України.

Перелік документів та відомостей, визначено пунктом 4 частини 1 статті 335 МК України.

Частиною 2 статті 335 МК України встановлено, що незалежно від виду транспорту, яким здійснюється переміщення товарів, під час прибуття товарів у пункт пропуску через державний кордон України надаються документи (відомості) або їх реквізити, у тому числі засобами інформаційних технологій (або у вигляді електронного документа), які підтверджують дотримання заборон та/або обмежень згідно із законами України щодо пропуску товарів через митний кордон України, крім тих, що необхідні виключно для поміщення товарів у митний режим.

*

Разом з тим, відповідно до пункту 23 частини 1 статті 4 МК України митним оформленням є виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.

Згідно частини 1 статті 246 МК України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Частиною 1 статті 248 МК України передбачено, що митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який в силу вимог законодавства замінює митну декларацію.

Частиною 1 статті 257 МК України встановлено, що декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення.

Пунктами 1, 3 частини 1 статті 266 МК України визначено, що декларант зобов'язаний здійснити декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення відповідно до порядку, встановленого цим Кодексом та надати органу доходів і зборів передбачені законодавством документи і відомості, необхідні для виконання митних формальностей.

В силу вимог частини 1 статті 256 Митного кодексу України, відмова у митному оформленні - це письмове вмотивоване рішення органу доходів і зборів про неможливість здійснення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через невиконання декларантом або уповноваженою ним особою умов, визначених цим Кодексом.

Законом України «Про ратифікацію Угоди про Правила визначення країни походження товарів у Співдружності Незалежних Держав» від 06 липня 2011 року №3592 ратифіковано Угоду про Правила визначення країни походження товарів у Співдружності Незалежних Держав» .

Відповідно до статті 1 Угоди для цілей застосування заходів тарифного й нетарифного регулювання Сторони приймають Правила визначення країни походження товарів, які є невід'ємною частиною цієї Угоди.

Як убачається зі змісту Угоди, ці Правила визначення країни походження товарів діють стосовно товарів, що походять з держав - учасниць Угоди про Правила визначення країни походження товарів у Співдружності Незалежних Держав від 20 листопада 2009 року і знаходяться в торговельному обігу між цими державами, до яких застосовується торговельний режим, передбачений Угодою про створення зони вільної торгівлі від 15 квітня 1994 року. Порядок визначення країни походження товарів, що ввозяться на митні території держав - учасниць Угоди з третіх країн і вивозяться в треті країни із цих держав, регламентується національним законодавством держав - учасниць Угоди та міжнародними договорами.

Відповідно до абзацу першого розділу І Угоди для цілей Правил визначення країни походження товарів принцип визначення країни походження товарів, відповідно до якого походження товару в результаті послідовної обробки (переробки) товару в державах - учасницях Угоди визначається за країною виготовлення кінцевого товару є «кумулятивним принципом».

Згідно з підпунктом «б» пункту 2.4 Розділу II Угоди, у разі участі у виробництві товару третіх країн, крім держав - учасниць Угоди, країна походження товару визначається відповідно до критерію достатньої обробки (переробки) товару. Критерій достатньої обробки (переробки) може виражатися виконанням таких умов: зміна товарної позиції за ТН ЗЕД на рівні одного з перших чотирьох знаків, що сталася в результаті обробки (переробки); виконання необхідних умов, виробничих і технологічних операцій, під час виконання яких товар уважається таким, що походить з тієї країни, на території якої ці операції мали місце; правило адвалорної частки, коли вартість використовуваних матеріалів іноземного походження досягає фіксованої процентної частки в ціні кінцевої продукції.

Пунктом 5.1 розділу 5 Угоди товар користується режимом вільної торгівлі на митних територіях держав - учасниць Угоди, якщо він відповідає критеріям походження, установленим цими Правилами, а також якщо товар: вивозиться на підставі договору (контракту) між резидентом однієї з держав - учасниць Угоди й резидентом іншої держави - учасниці Угоди з митної території однієї держави - учасниці Угоди та ввозиться на митну територію іншої держави - учасниці Угоди. У випадках, зазначених у пунктах 8.5 і 8.6 цих Правил, такий договір може бути укладений після вивезення товару; вивозиться (ввозиться) фізичною особою - резидентом держави - учасниці Угоди з митної території однієї держави - учасниці Угоди на митну територію іншої держави - учасниці Угоди; не залишає територій держав - учасниць Угоди, за винятком випадків, коли товар знаходиться або переміщується територіями третіх країн під митним контролем, документально підтвердженим митними органами країн, через території яких здійснюється доставка товару. При цьому товар повинен бути в незмінному стані й над ним не повинні проводитися будь-які операції, за винятком операцій із забезпечення схоронності й перевантаження товару.

Відповідно до пункту 6.1 Розділу 6 Угоди для підтвердження країни походження товару в конкретній державі - учасниці Угоди для цілей надання режиму вільної торгівлі необхідне надання митним органам країни ввезення оригіналу сертифіката форми СТ-1 (бланк сертифіката наведено в додатку 2, який є невід'ємною частиною цих Правил) чи декларації про походження товару.

Пунктом 6.3 Розділу 6 Угоди передбачено, що під час вивезення товарів з держав - учасниць Угоди сертифікат про походження товару форми СТ-1 видається органом (організацією), уповноваженим державою вивезення відповідно до її національного законодавства (далі - уповноважений орган).

Як зазначено в пункті 6.4 Розділу 6 Угоди сертифікат форми СТ-1 оформлюється та видається на одну партію товарів. Строк застосування сертифіката форми СТ-1 для цілей надання режиму вільної торгівлі обмежений 12 місяцями з дати його видачі.

Згідно з пунктом 6.5 Розділу 6 Угоди Держави - учасниці Угоди обмінюються зразками бланків сертифікатів форми СТ-1, зразками підписів осіб, які мають право засвідчувати сертифікати, відбитками печаток уповноважених органів, а також інформацією про найменування та адреси вповноважених органів. Без надання зазначених відомостей сертифікати не визнаються митними органами країни ввезення для цілей надання режиму вільної торгівлі.

У пункті 6.6 Розділу 6 Угоди зазначено, що у разі надання сертифіката, що містить у графі 9 відомості про товарну позицію, у якій класифікується кінцевий товар, відмінні від відомостей, що містяться в митній декларації, питання про можливість надання режиму вільної торгівлі вирішується митним органом країни ввезення після надання імпортером (вантажоодержувачем) висновку про походження товару або акта експертизи, який виданий уповноваженим органом або іншими організаціями відповідно до національного законодавства держави - учасниці Угоди та який однозначно свідчить про те, що товар піддавався достатній обробці (переробці) в державі - учасниці Угоди.

Відповідно до пункту 6.7 Розділу 6 Угоди у разі виникнення сумнівів стосовно бездоганності сертифіката форми СТ-1 або відомостей, які в ньому містяться, митний орган країни ввезення товару може звернутися до вповноваженого органу, що засвідчив сертифікат форми СТ-1, або до компетентних органів країни походження товару з мотивованим проханням повідомити додаткові або уточнювальні відомості, у тому числі прохання, пов'язані з простими вибірковими перевірками сертифікатів форми СТ-1, відповідь на яке повинна бути надана протягом 6 місяців з дати звернення.

Розділом 9 Угоди передбачені підстави для невизнання сертифіката форми СТ-1.

Так, відповідно до пункту 9.1 розділу 9 Угоди Сертифікат може бути не визнаний митними органами країни ввезення для цілей надання товарам режиму вільної торгівлі в разі, якщо: у наданому документі є підчистки, помарки або не засвідчені відповідно до цих Правил виправлення або відсутні необхідні підписи та (або) печатки; проставлені в сертифікаті відбитки печаток та (або) підписи осіб, а також зазначені адреси органів, уповноважених засвідчувати й видавати сертифікати форми СТ-1, не відповідають інформації, наявній у митної служби 'країни ввезення; відомості, зазначені в сертифікаті, не відповідають декларованим або не дозволяють провести однозначної ідентифікації товару стосовно декларованого; бланк наданого сертифіката не відповідає зразкам бланків, наявним у митної служби країни ввезення; у наданому сертифікаті підпис особи, уповноваженої засвідчувати сертифікати, виконано у вигляді факсиміле; товар, зазначений у сертифікаті, не відповідає умовам, передбаченим пунктом 5.1 цих Правил; товар, зазначений у сертифікаті, підпадає під випадок, передбачений пунктом 5.2 цих Правил.

Але, відповідно до пункту 9.2 Угоди Сертифікат форми СТ-,1, не визнаний митними органами країни ввезення, може бути згодом визнаний ними на підставі відповідного листа вповноваженого органу, що видав сертифікат форми СТ-1, з уточненням відомостей, зазначених у сертифікаті/ У разі необхідності замість сертифіката, не визнаного митними органами країни ввезення, може бути виданий новий сертифікат у порядку, установленому цими Правилами.

Відповідно до пункту 9.3 Угоди Сертифікат може бути не визнаний дійсним митними органами країни ввезення в разі, якщо: протягом сумарного строку 6 місяців (3 місяці з дати первинного запиту й 3 місяці з дати повторного запиту) митними органами країни ввезення не отримана відповідь стосовно запитуваного сертифіката від компетентних органів країни вивезення або країни походження товару; у митних органів країни ввезення є підтверджені відомості від компетентних органів країни вивезення про те, що сертифікат не видавався (фальсифікований) або виданий на підставі недійсних документів та (або) недостовірних відомостей; за результатами досліджень, здійснених митними органами країни ввезення, і на основі інформації, отриманої за запитами, надісланими до компетентних органів країни вивезення або країни походження товару, митними органами країни ввезення виявлено, що сертифікат форми СТ-1 видано з порушеннями вимог, установлених цими Правилами.

Крім того, у пункті 10.1, 10.2 Розділу 10 Прикінцевих положень Угоди зазначено, що неподання правильно оформленого сертифіката походження товару чи відомостей про походження товару не є підставою для затримання товару митними органами, за винятком випадків, передбачених національним законодавством держав - учасниць Угоди. Митним органом держави - учасниці Угоди може бути відмовлено в пропуску товару лише за наявності достатніх підстав уважати, що товар походить з країни, товари якої не підлягають пропуску до країни ввезення відповідно до міжнародних договорів, які є чинними для цієї держави, або її національного законодавства.

Додатком 1 до Правил визначення країни походження товарів Угоди передбачено перелік умов, виробничих і технологічних операцій, під час виконання яких товар вважається таким, що походить з тієї країни, у якій вони мали місце (3).

Відповідно до графи Код ТН ЗЕД - з групи 25; до графи Найменування товару - сіль, сірка, землі та камінь, штукатурні матеріали, вапно й цемент, крім продуктів позицій 2504, 2515 12 500, 2516, 2518, з 2519, 2224, 2525, для яких застосовані правила викладено далі; до графи Умови, виробничі й технологічні операції, необхідні для надання товару статусу походження під час використання у виробництві товару третіх країн, зазначено, що виготовлення з матеріалів будь-яких позицій в умовах спеціалізованого виробництва відповідно до технології обробки (переробки); збагачення вугіллям, очищення, помел твердих кристалів, обрізання, кальцинування.

Із системного аналізу вказаних норм колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає правильним висновок судів першої та апеляційної інстанції, що під час декларування товару, у виробництві якого беруть участь дві або більше країн для застосування до нього заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, декларант повинен надати відповідний перелік документів та сертифікат походження товару, в якому повинен бути зазначений мінімум операцій, встановлених Угодою про Правила визначення країни походження товарів у Співдружності Незалежних Держав, що здійснюються при виготовленні такого товару.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач надав митному органу для перевірки всі необхідні документи та сертифікат (СТ-1 №3581323 виданий Унітарним підприємством по наданню послуг Білоруської торгово- промислової палати), в якому зазначено країну виробника товару - Білорусь та акт експертизи походження товарів (акт від 09 квітня 2013 року №61, складений Волковським філіалом Гуманітарного підприємства по наданню послуг «Гродненське відділення БТПП» Білоруської торгово-промислової палати), відповідно до якого країною виробником товару є Республіка Білорусь.

Із акту експертизи вбачається, що при виготовленні «Портландцементу песчанистого» ПЦП 500 було використано сировину із Білорусії, Росії, Молдови та України (країн-учасників Угоди про Правила визначення країни походження товарів у Співдружності Незалежних Держав).

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується та вважає обґрунтованою правову позицію судів попередніх інстанцій про те, що оскільки позивач не отримав від контрагента сертифікатів СТ-1 про походження сировини з країн-учасників Угоди, то відповідно до пункту 2.4 Угоди про Правила визначення країни походження товарів у Співдружності Незалежних Держав, у разі участі у виробництві товару третіх країн, крім держав-учасниць Угоди, країна походження товару визначається відповідно до критерію достатньої обробки (переробки) товару.

Критерій достатньої обробки (переробки) може виражатися виконанням таких умов, як зміна товарної позиції за ТН ЗЕД (997 158) на рівні принаймні одного з перших чотирьох знаків, що сталося в результаті обробки (переробки); виконання необхідних умов, виробничих і технологічних операцій, під час виконання яких товар уважається таким, що походить з тієї країни, на території якої ці операції мали місце; правил адвалорної частки, коли вартість використовуваних матеріалів іноземного походження досягає фіксованої процентної частки в ціні кінцевої продукції.

Основною умовою критерію достатньої обробки (переробки) є зміна товарної позиції за ТН ЗЕД (997 158) на рівні одного з перших чотирьох знаків. Ця умова застосовується до всіх товарів, за винятком товарів, включених до Переліку умов, виробничих і технологічних операцій, під час виконання яких товар уважається таким, що походить з тієї країни, у якій вони мали місце.

Оскільки такий товар, як цемент включений в групу товарів 25 Переліку, то до нього застосовуються умови, визначені підпунктом «б» пункт 2.4 Правил.

Крім того, згідно з пунктом 1 Переліку, у перших двох графах цього Переліку зазначаються дані про продукт, отриманий в результаті обробки (переробки) матеріалів. У графі першій Переліку наводиться код продукту за ТН ЗЕД (99 158), у другій - опис продукту відповідно до коду, зазначеного в графі першій. Для кожного конкретної' продукту, описаного в перших двох графах, умови, виробничі або технологічні операції, що визначають його походження, зазначено в графі третій.

В графі 2 групи товарів 25 Переліку містяться наступні продукти, отримані в результаті обробки (переробки) матеріалів: сіль, сірка, землі та камінь, штукатурні матеріали, вапно, цемент.

В графі 3 групи товарів 25 Переліку визначено, які умови, виробничі або технологічні операції необхідні для того, щоб визначити походження: виготовлення з матеріалів будь-яких позицій в умовах спеціалізованого виробництва відповідно до технології обробки (переробки); збагачення вугіллям; очищення; помел твердих кристалів; обрізання; кальцинування.

Тобто не для всіх однаково, а тільки для кожного конкретного продукту графи 2 в графі 3 групи товарів 25 зазначено умови, виробничі або технологічні операції, а також технології обробки, адже для кожного виду товарів застосовується різна технологія, що визначають його походження. В наведення прикладу представник позивача зазначив, що як що для каменю потрібна така операція, як обрізання, то для цементу така операція не потрібна, а тому твердження відповідача не відповідають дійсності.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем було зроблено запит до Білоруської торгово-промислової палати щодо переліку сировини, яка застосовується для виготовлення цементу «Портландцемент песчанистий» ПЦП 500 (лист від 22.10.2013 року №221), запит до виробника товару Відкритого акціонерного товариства «Красносельскстройматериалы» (лист від 18 жовтня 2013 року № 182) та отримані відповіді від зазначених організацій.

У відповіді на запит Волковськовський філіал Торгово-промислової палати Гродненського відділення Білоруського Унітарного підприємства по наданню послуг Білоруської торгово-промислової палати повідомив перелік сировини, який використовується для виробництва цементу «Портландцемент песчанистий» ПЦП 500 та основні технологічні операції при його виробництві (лист від 23 жовтня 2013 року №29). Зі змісту відповіді вбачається, що окрім Республіки Білорусь, країнами походження сировини, з якої виготовлявся «Портландцемент песчанистий» ПЦП 500 є й інші країни - Республіка Молдова (м. Бельци), Російська Федрація (м. Санкт- Петербург), Україна (м. Миколаїв). Основними технологічними операціями при виробництві цементу зазначені: «подготовка сырья, удаление из мельницы крупных кремниевых включений (очистка); обжиг клинкера во вращающейся печи (кальцинирование, спекание и частичное охлаждение клинкера на выходе из печи); совместное измельчение (помол) составляющих компонентов цемента в трубных шаровых мельниках».

Також у листі від 21 жовтня 2013 року № 16-216130, наданому виробником товару Відкритим акціонерним товариством «Красносельскстройматериалы» зазначено, що не використовується наступна сировина: Вексело МР 150, Вексело МЕ 100, ТНВЭД 3905290000, Гидрофобизатор (натриевая соль олеиновой кислоты) ТНВЭД 2916150000, Виниапас 5044, Винапас 5028, ТНВЭД 3905290000).

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, що суди першої та апеляційної інстанції правильно застосували норми матеріального права та прийшли до правильного висновку, що митний орган неправомірно відмовив позивачу у прийнятті митної декларації на умовах режиму вільної торгівлі.

Разом з цим колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що суди першої та апеляційної інстанції дійшли до неправильного висновку про стягнення з Державного бюджету України суму надмірно сплаченого ввізного мита у розмірі 4355,79 грн. з огляду на наступне.

Відповідно до частин 1, 3, 4, 7, 8 статті 301 МК України повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів здійснюється відповідно до Бюджетного та Податкового кодексів України.

Помилково та/або надміру зараховані до державного бюджету суми митних платежів повертаються з державного бюджету в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері фінансів.

Якщо надмірна сплата сум митних платежів сталася внаслідок помилки з боку посадових осіб митного органу, повернення надміру сплачених сум митних платежів здійснюється у першочерговому порядку.

Повернення сплачених сум митних платежів здійснюється у валюті України. Якщо сплата або стягнення митних платежів здійснювалася в іноземній валюті, повернення сум митних платежів здійснюється за курсом Національного банку України, встановленим на день, коли відбулася їх сплата.

Повернення не здійснюється, якщо сума митних платежів, що підлягає поверненню, не перевищує 20 гривень; в інших випадках, встановлених Податковим кодексом України .

Відповідно до частини 6 статті 264 МК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі якщо після сплати декларантом податків і зборів (обов'язкових платежів) згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, буде прийнято рішення про застосування митної вартості, заявленої декларантом, сума надміру сплачених податків і зборів (обов'язкових платежів) повертається декларанту у місячний термін з дня прийняття рішення у порядку, передбаченому законодавством.

Наказом Державної митної служби України 20 липня 2007 року затверджено Порядок повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами № 618 (далі - Порядок повернення № 618).

Даний Порядок повернення №618 визначає процедуру повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, у тому числі у випадках, зазначених у статті 264 Митного кодексу України.

Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 1, пунктів 2, 3, 4 розділу III Порядку повернення № 618 для повернення з Державного бюджету України митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, платником податків до загального відділу митного органу, яким здійснювалось оформлення митної декларації, подається заява довільної форми, яка підписується керівником і головним бухгалтером суб'єкта господарської діяльності або фізичною особою.

Заява може бути подана не пізніше 1095-го дня, наступного за днем зарахування коштів до Державного бюджету України.

Заява, зареєстрована в загальному відділі, після розгляду керівником (заступником керівника) митного органу разом з пакетом документів передається до відділу митних платежів митного органу (далі - Відділ) для перевірки обґрунтованості повернення заявлених сум.

Відділ перевіряє факт перерахування митних та інших платежів з відповідного рахунку до Державного бюджету України та наявність переплати.

Для підготовки висновку про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи (далі - Висновок про повернення), форма якого наведена в додатку 1 до Порядку взаємодії митних органів з органами Державного казначейства України в процесі повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи, затвердженого наказом Державної митної служби України, Державного казначейства України від 20 липня 2007 року № 611/147 (далі - Порядок взаємодії №611/147), керівництвом Відділу за потреби ініціюється проведення перевірки в митному органі щодо правильності митного оформлення із залученням відповідних підрозділів митного органу. Порядок і форма складання документа, у якому відображатимуться результати перевірки, визначаються наказом Державної митної служби України.

Взаємовідносини митних органів та органів Державного казначейства України в процесі повернення помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи, регламентувалися Порядком взаємодії № 611/147.

Відповідно до пункту 2 вказаного Порядку повернення №618 помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів здійснюється на підставі висновку митного органу, що здійснював оформлення митної декларації. Зазначений висновок оформляється відповідно до заяви платника, яка подається до митного органу, що здійснював оформлення митної декларації.

Частиною 2 статті 45 Бюджетного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що Державна казначейська служба України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

Відповідно до частини 1 статті 25 Бюджетного кодексу України Державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Згідно з пунктом 7 Порядку взаємодії №611/147 на підставі отриманого Висновку про повернення відповідний орган Державного казначейства України готує платіжні документи на перерахування коштів з рахунку з обліку доходів державного бюджету на рахунок, зазначений у Висновку про повернення, та протягом п'яти робочих днів від дати отримання Висновку про повернення здійснює повернення коштів з бюджету.

Основною умовою повернення коштів є обов'язкова їх сплата та зарахування на рахунки відповідного бюджету.

Оскільки позивачем не було дотримано процедури повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів визначеної МК України Порядок взаємодії та Порядком повернення, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій передчасно задовольнили позовні вимоги в частині стягнення з Державного бюджету України суму надмірно сплаченого ввізного мита у розмірі 4355,79 грн..

Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Оскільки судами були повно і правильно встановлені обставини справи однак при ухваленні рішень в частині задоволення позовних вимог було допущено порушення норм матеріального права, ухвалені рішення підлягають скасуванню в цій частині з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 220, 221, 229, 230, 232 КАС України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Рівненської митниці Міндоходів задовольнити частково.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2014 року в частині задоволення позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Сарницембуд» до Головного управління Державної казначейської служби України у Рівненській області, Рівненської митниці Міністерства доходів і зборів про стягнення з Державного бюджету України суму надмірно сплаченого ввізного мита у розмірі 4355,79 грн. скасувати.

Прийняти в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Сарницембуд» до Головного управління Державної казначейської служби України у Рівненській області, Рівненської митниці Міністерства доходів і зборів про стягнення з Державного бюджету України суму надмірно сплаченого ввізного мита у розмірі 4355,79 грн. відмовити.

В іншій частині постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2014 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2014 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: